Головна Психологія Вісник Київського національного лінгвістичного університету ПСИХОЛОГО-ПЕДАГОГІЧНІ ТА МЕТОДИЧНІ ПЕРЕДУМОВИ ЗАСТОСУВАННЯ ДРАМАТИЗАЦІЇ ДЛЯ ФОРМУВАННЯ ВМІНЬ ГОВОРІННЯ У МАЙБУТНІХ УЧИТЕЛІВ ІНОЗЕМНИХ МОВ
joomla
ПСИХОЛОГО-ПЕДАГОГІЧНІ ТА МЕТОДИЧНІ ПЕРЕДУМОВИ ЗАСТОСУВАННЯ ДРАМАТИЗАЦІЇ ДЛЯ ФОРМУВАННЯ ВМІНЬ ГОВОРІННЯ У МАЙБУТНІХ УЧИТЕЛІВ ІНОЗЕМНИХ МОВ
Психологія - Вісник Київського національного лінгвістичного університету

Дацків О. П.

Тернопільський національний педагогічний університет імені

Володимира Гнатюка

Проблема навчання студентів вищих навчальних закладів іншомовного говоріння є особливо важливою на сучасному етапі інтеграції нашої держави у загальноєвропейський простір. Програмою з англійської мови для університетів / інститутів (п’ятирічний курс навчання) визначено повний перелік умінь говоріння, якими студент повинен оволодіти (Програма.2001:49), з урахуванням рекомендацій Комітету з питань освіти при Раді Європи щодо рівнів володіння іншомовним мовленням, у тому числі говорінням. Наприкінці початкового етапу навчання у мовному вищому навчальному закладі (ВНЗ) досягається рівень незалежного користувача, який передбачає досягнення підрівня не нижче, ніж В2, підпункту В2.1 для діалогічного мовлення та не нижче, ніж підрівень В2 для монологічного мовлення, а саме: студент має уміти брати участь у діалозі з достатнім рівнем невимушеності та спонтанності, так, щоб відбулася природна інтеракція з носіями мови; у монологічному мовленні він повинен чітко, докладно висловлюватися з широкого кола питань, що стосуються сфер його діяльності, інтересів (Загальноєвропейські Рекомендації ... 2004:27).

У методиці викладання іноземних мов (ІМ) розглядались різні аспекти навчання говоріння у мовних ВНЗ: принципи навчання усного мовлення (В. А.Артемов, Б. В.Бєляєв, Е. П.Шубін), система навчання усного мовлення (Ю. І.Пассов), сфери комунікації і створення навчальних комунікативних ситуацій (В. А.Бухбіндер, В. Л.Скалкін, Г. А.Рубінштейн, Є. М.Розенбаум), система вправ для навчання говоріння (Ю. І.Пассов, Н. К.Скляренко, В. М.Філатов,

B. Б. Царькова), послідовність розвитку умінь говоріння (М. М.Гохлернер, І. А.Рапопорт,

C. Ф. Шатілов), функції та одиниці діалогічного і монологічного мовлення (Н. І.Гез, П. Б.Гурвич,

А. Д.Климентенко).

Однак, незважаючи на наявну широку базу теоретичних розробок, можна стверджувати, що не всі аспекти проблеми вивчені належним чином. Наш практичний досвід спілкування зі студентами та спостереження за результатами їхньої навчальної діяльності свідчать про недостатній рівень сформованості компетенції у говорінні у майбутніх учителів іноземних мов. Однією з дієвих технологій формування компетенції у говорінні у майбутніх учителів іноземних мов ми вважаємо драматизацію і вбачаємо мету статті у доведенні її ефективності та дослідженні психолого-педагогічних та методичних передумов застосування драматизації для формування вмінь говоріння у майбутніх учителів англійської мови. Для досягнення цієї мети необхідно вирішити такі завдання:

- уточнити зміст поняття „драматизація” та роль драматизації у формуванні іншомовної комунікативної компетенції;

- охарактеризувати драматизацію як засіб формування компетенції в говорінні;

- обґрунтувати доцільність застосування драматизації у формуванні вмінь говоріння у майбутніх учителів ІМ.

Термін „драматизація” (від грецького слова drama - дія або переживання у дії) традиційно співвідноситься з одним із трьох основних родів художньої літератури. В досліджених нами джерелах цей термін уживається у двох основних понятійних значеннях: художньому (форма драматичного перенесення на сцену подій і явищ, міжособистісних стосунків людей у розрізі певної життєвої ситуації) і педагогічному (спосіб організації взаємодії педагога і студента у ситуаціях педагогічної комунікації).

Проведені дослідження свідчать про тісний зв’язок театральної та педагогічної діяльності, про можливості застосування системи К. С.Станіславського, яка охоплює природу і закони акторської творчості, методи і прийоми керування творчістю акторів, роль режисера у створенні театральної вистави, театральну естетику та акторську етику у навчальний процес у школах та університетах (Ю. П.Азаров, О. Д.Бганко, В. М.Букатов, П. М.Єршов, А. П.Єршова, І. А.Зязюн, В. В.Самарич та ін.).

Драматизація як засіб навчання тісно пов’язана з теорією і практикою театральної педагогіки, зокрема з методом фізичних дій К. С.Станіславського. Метод фізичних дій - це метод трансформації словесного матеріалу (тексту, вказівок викладача-режисера, сукупності всіх відомостей про персонажів, події та епоху) у систему безпосередніх чуттєвих образів, здатних викликати емоційні реакції і діяльність механізмів інтуїтивної поведінки персонажа. Цей метод спрямований на створення правдивого сценічного образу шляхом встановлення логіки фізичних дій. Важливою його особливістю є спілкування. Воно виступає як своєрідний соціально-психологічний механізм впливу на духовний світ людини. У навчанні іноземної мови фізичні дії викладача спрямовуються на досягнення навчальної, розвиваючої та виховної цілей заняття. Елементи драматизації у виконанні студентів є еквівалентом акторської техніки, а організаторські та фасилітаторські здібності викладача - еквівалентом техніки режисера, уявлення викладача про характер і мету навчального процесу можна співвіднести із естетикою театрального мистецтва.

У проаналізованій нами методичній літературі знаходимо терміни „представлення у вигляді сцен” (Н. В.Єлухіна), „навчальний / дидактичний театр” (Ю. Б.Кузьменкова), „театралізація” (Н. В.Іванова), „драматизація” (Н. В.Єлухіна, Р. В.Фастовец, А. В.Конишева, З. А. Побежимова), які, на нашу думку, не є повністю тотожними, але відображають точки зору їх авторів і доводять той факт, що на сьогоднішній день у методиці навчання іноземних мов не існує чіткого визначення поняття драматизації.

З метою уточнення змісту поняття „драматизація” у контексті нашого дослідження розглянемо докладніше сутність драматизації як засобу для навчання говоріння. Драматизувати

- надавати якому-небудь художньому творові драматичної форми. Звідси й поширене у вітчизняній методиці визначення драматизації як представлення (розігрування) у вигляді сцен оповідань, казок, цікавих розповідей, а також сюжетних картин (Елухина 1995:5). Н. В.Єлухіна визначає чотири основних типи спілкування на заняттях з іноземної мови: навчальне, імітуюче, симулятивне та автентичне - і вважає симулятивне спілкування наступним етапом в оволодінні автентичним спілкуванням після імітуючого. Мета симулятивного спілкування - відтворення у навчальних умовах актів реальної комунікації. Для цього створюються ситуації, що схожі на реальні, і студенти виступають у них у різних соціальних ролях, зазвичай зображаючи уявних персонажів і здійснюючи уявні комунікативні наміри, самостійно організовуючи свою мовленнєву і немовленнєву поведінку шляхом імпровізації відповідно до ситуації. Драматизація, скетч та рольова гра є прийомами симулятивного спілкування (Елухина 1995:5).

У педагогічному дослідженні В. В.Самарич знаходимо визначення драматизації як гри - втілення студентами якого-небудь сюжету, сценарій якої існує заздалегідь, але не є жорстким каноном, як у театральній п’єсі, а служить лише канвою, у рамках якої розвивається імпровізація (стосовно тексту і дії), а також функції (розважальну, комунікативну, самореалізації, терапевтичну, діагностичну, корекції, соціалізації) драматизації (Самарич 2002:32).

В. В.Самарич доходить висновку про те, що буквальне відтворення учнями казки, вірша, читання літературного тексту за ролями, участь у літературно-музичній композиції не є грою, а інсценування казки, уривка з книги чи власноруч розробленого сюжету буде грою тією мірою, в якій учні можуть вільно, самостійно, у власній інтерпретації передати взаємодію та взаємовідносини героїв (Самарич 2002:32). Ми не можемо погодитись із цим висновком і вважаємо, що драматизація відбувається там і тоді, де є будь-яке відтворення від імені персонажів, незалежно від того, є це відтворення буквальним чи вільним. У нашому розумінні драматичні ігри, рольові драматичні ігри, імпровізації, симуляції та театралізації є грою і являють собою форми драматизації. Однак слід зазначити, що різні форми драматизації характеризуються різним ступенем мовленнєвої свободи студентів і спонтанності їх

мовленнєвої і немовленнєвої поведінки. Так, наприклад, драматичні ігри можуть бути повністю керовані викладачем, у театралізаціях студенти-актори повинні грати ролі у власній інтерпретації, але за сценарієм п’єси, а імпровізації та симуляції на заняттях дають їх учасникам можливість бути вільними у відборі мовленнєвих та немовленнєвих засобів для оформлення своїх висловлювань у відповідності до ситуацій.

А. В.Конишева визначає драматизацію як методичний прийом, який сприяє формуванню мовних і мовленнєвих навичок та вмінь і полягає у креативному використанні писемного та усного мовлення на основі художнього літературного твору (Коньїшева 2003:81-94). Дослідниця розглядає такі типи драматизації, як пантоміма, імпровізація, формальна та неформальна драматизація, описує їх застосування на заняттях з ІМ.

З. А.Побежимова визначає драматизацію як елемент театральної педагогіки, якому притаманний педагогічний потенціал (можливість проживання і переживання ситуацій, зміна соціальних, педагогічних і драматичних ролей, активність дії і взаємодії, досвід вирішення конфліктних і комунікативних ситуацій), виокремлює її педагогічні функції (ілюстративна, інструментальна, психологічна, аналітична і пізнавальна) (Побежимова 2007:5).

У дослідженні Н. В.Івановою розвитку комунікативності молодших школярів через драматизацію народних казок знаходимо визначення драматизації як технології. Драматизація, за Н. В. Івановою, - це технологія навчання і виховання, спрямована на розвиток комунікативності молодшого школяра засобами художніх творів (Иванова 2007:9). Ознаки технологічності у драматизації вбачає і Р. В.Фастовець, яка розглядає драматизацію як один з видів сучасних соціальних технологій, різновид рольової гри, який можна реалізувати у двох варіантах: перетворення монологічного тексту у діалог і постановка одноактної п’єси за художнім твором (Фастовец 2002:236).

Результати, одержані нами при аналізі досліджень про суть драматизації, вміщені в табл.1.

Таблиця 1

Визначення драматизації авторами проаналізованих досліджень

Дослідники

Визначення драматизації

Н. В.Єлухіна (1995)

представлення (розігрування) у вигляді сцен оповідань, казок, цікавих розповідей, а також сюжетних картин

Р. В. Фастовец (2002)

соціальна технологія, різновид рольової гри, який можна реалізувати у двох варіантах: перетворення монологічного тексту у діалог і постановка одноактної п’єси за художнім твором

А. В.Конишева (2003)

методичний прийом, який сприяє формуванню мовних і мовленнєвих навичок і полягає у креативному використанні писемного та усного мовлення на основі художнього літературного твору

З. А.Побежимова

(2007)

елемент театральної педагогіки, який володіє педагогічним потенціалом і виконує педагогічні функції

Н. В.Іванова (2007)

технологія навчання і виховання, спрямована на розвиток комунікативності учня початкових класів засобами художніх творів

Як бачимо, сучасна методична думка вводить якісно новий термін, тісно пов’язаний із сферою драматичного мистецтва. Якщо сутністю драматичного мистецтва є дія, відтворення того чи іншого образу чи сюжету через живу особистість людини (актора), то під драматизацією на заняттях з іноземної мови слід розуміти всі види відтворення в особах - від драматичних ігор через рольові ігри із драматичним компонентом до імпровізації та представлення готової вистави.

У проаналізованих нами джерелах драматизація розглядається як діяльність і як процес. Драматизація як діяльність передбачає визначення мети, планування, реалізацію мети, аналіз результатів, у яких особистість оцінює себе як суб’єкт. Для того, щоб бути успішною, діяльність повинна мати мотив. Мотивація драматизації забезпечується її добровільністю, можливостями вибору та елементами змагання, задоволенням потреби у самоствердженні, самореалізації. Драматизація як процес включає взяття на себе студентами певної ролі; ігрові дії як засіб реалізації цих ролей, ігрове використання предметів, тобто заміна реальних речей ігровими, умовними; реальні відносини між студентами-акторами; сюжет - умовне відтворення дійсності. На думку багатьох авторів (Б. СЬагІев, КБіКароІі, Б. НоЫеп, Б. РЫНрв, СЬ^еББек), драматизація є саме процесом, а не результатом. Це означає, що кінцевою метою її застосування у навчанні є не вистава на сцені перед глядачами, а набуття здатності спілкуватися, використовувати вербальні і невербальні мовні засоби відповідно до ситуації.

Ми розглядаємо драматизацію як засіб формування умінь говоріння у майбутніх учителів іноземних мов та визначаємо її як сукупність прийомів взаємодії викладача і студентів у драматичних та рольових іграх, імпровізаціях, симуляціях та театральних проектах, спрямованих на формування іншомовної комунікативної компетенції.

Розглянувши зміст поняття „драматизація” у сучасних дослідженнях з методики викладання ІМ та визначивши драматизацію як засіб формування умінь говоріння у майбутніх учителів, охарактеризуємо її значущість для навчання говоріння та форми драматизації, описані в методичній літературі.

Відомо, що найважливішими умовами породження і стимулювання говоріння у методиці вважається наявність мотиву висловлювання, ситуативність та особистісна орієнтація (Рогова и др. 1991:123). Сукупність цих умов надає мовленню комунікативного характеру. У навчальних

умовах мотив не виникає сам по собі, його потрібно створювати. Для створення мотиву висловлювання у навчальних умовах необхідно використовувати ситуацію. Ситуація - умови, у яких опиняється той, хто говорить, і які викликають у нього потребу говорити. Навчальна ситуація включає певний відтинок дійсності та дійових осіб - співбесідників. Особистісна орієнтація значно підсилює ефект засвоєння іноземної мови, бо одночасно з інтелектом до цього процесу залучаються емоції. Особистісно орієнтованою ситуацію робить роль, яку студенти отримують на занятті. Виходячи із суті навчальної ситуації, Г. В Рогова, Ф. М.Рабинович, Т. Є.Сахарова вважають різноманітні форми драматизації, включаючи імпровізації та рольові ігри, найбільш адекватними прийомами навчання говоріння (Рогова и др. 1991:125), оскільки вони забезпечують мотивацію у монологічних та діалогічних висловлюваннях, сприяють створенню необмеженої кількості мовленнєвих ситуацій та роблять їх особистісно значущими. У методиці викладання іноземних мов описано чимало форм драматизації, які застосовуються викладачами на заняттях. Так, К. Брамфіт виокремлює пантоміму, рольову драматичну гру та імпровізацію серед вдалих прикладів групової роботи у вивченні іноземної мови (Brumfit 1990:81), Д. Скрівенер виділяє шість форм драматизації: рольову гру, симуляцію, драматичні ігри, керовану імпровізацію, театралізацію та імпровізовану виставу за власним сценарієм (Scrivener 1994:69). Перелік форм драматизації можна було б продовжити. Наш досвід роботи у вищому навчальному закладі та бесіди із колегами викладачами дали змогу виокремити п’ять найпоширеніших форм драматизації: драматичні ігри, рольові драматичні ігри, імпровізації, симуляції, театральні проекти.

З метою точнішого розуміння сутності драматизації перейдемо до розгляду її форм з урахуванням проаналізованих нами досліджень із театральної педагогіки та методики викладання ІМ.

Драматична гра базується на дії, розвиває уяву, сприяє засвоєнню нових мовних структур

і дає змогу виявити емоції лінгвістичними та паралінгвістичними засобами. Драматичні ігри, як правило, є короткими, можуть проводитися на будь-якому етапі заняття, хоча найчастіше застосовуються викладачами як розминка на початку. Такі ігри є важливим засобом організації групової роботи. Вони можуть і повинні застосовуватися для підготовки студентів до виконання складніших форм драматизації, таких як рольова драматична гра, імпровізація, симуляція та театральний проект.

Рольова драматична гра допомагає студентам-акторам відчути і зрозуміти поведінку, думки та емоції іншої людини, яку вони гратимуть. Рольові драматичні ігри мають важливу особливість, на яку вказують багато дослідників (A. Duff, J. P.Ladousse, A. Maley, S. Phillips, Ch. Wessels). На відміну від рольових ігор, учасники яких виконують узагальнені, стандартизовані соціальні ролі (пасажир, поліцейський, пілот і т. д.), які не мають особистісних характеристик і відтворюють стандартні ситуації повсякденного життя, рольові драматичні ігри передбачають наявність персонажів, наділених усіма особистісними характеристиками (стать, вік, соціальний та сімейний статус), певної їх кількості і проблемної / конфліктної ситуації, у якій учасники гри діють (Елухина 1995:5). Рольові драматичні ігри можуть проводитися на основному та заключному етапі заняття.

Імпровізація (від лат. improvisus - непередбачуваний, неочікуваний) - гра без планування чи підготовки. Метою імпровізації є повна спонтанність. У студентів немає часу на підготовку, вони знайомляться із своїми ролями та ситуаціями безпосередньо перед початком роботи. Викладачеві потрібно приготувати лише список ситуацій для імпровізації. У методичній літературі знаходимо також термін „керована (guided) імпровізація”. Цей вид імпровізації передбачає попередню підготовчу роботу, яку проводить викладач.

Симуляція - драматизація, в основі якої лежить подія, учасники якої мають функціональні ролі, обов’язки та достатньо обізнані з проблемою, щоб виконувати ці обов’язки. Втілення повномасштабної симуляції у навчальний процес потребує цілого циклу занять. Кінцевою метою може бути відтворення, скажімо, світу компанії, телевізійної студії, редакції газети чи урядової структури. Зазвичай викладачі відмовляються від застосування цього типу драматизації на заняттях з ІМ через брак часу, але погоджуються з тим, що симуляції є ефективними у формуванні умінь говоріння.

Театральний проект охоплює процес підготовки до постановки та відтворення на сцені для глядачів літературної або створеної самими студентами вистави. Метою такого проекту є і процес підготовки, і результат - сама вистава. Ряд дослідників називають цей тип драматизації театралізацією (Иванова 2007, Фастовец 2002). Ми вважаємо термін „театралізація” вдалим.

В. В.Артемов вказував на схожість обставин, що стимулюють оволодіння мовою, з театральними і вважав театр „своєрідною лабораторією, у якій створюються мовленнєві вчинки” (Артемов 1969:64).

Доцільність застосування драматизації у формуванні вмінь говоріння у майбутніх учителів ІМ зумовлюється спрямованістю цього засобу навчання на сприяння реалізації цілей навчання говоріння у ВНЗ.

Навчання ІМ у ВНЗ підпорядковане практичним, освітнім, виховним і розвиваючим цілям навчання.

Як свідчить досвід викладання, реалізація практичної мети навчання говоріння у вищому педагогічному навчальному закладі прямо залежна від ефективного застосування драматизації. Насамперед, як вже зазначалося вище, драматизація як навчальна діяльність ставить студента в уявну ситуацію (Holden 1981:17), що мотивує його висловлювання. Крім того, драматичні та рольові ігри, імпровізації, симуляції та драматичні проекти вдосконалюють усномовленнєві навички студентів, формують їхнє уміння говоріння. За визнанням самих студентів, після застосування драматизації на практичних заняттях з англійської мови їм стає легше долати комунікативний бар’єр, обирати мовленнєві кліше та оперувати ними, переносити засвоєні структури у різні комунікативні ситуації. Дослідження вказують на те, що драматизація покращує вимову та інтонацію (Wessels 1995), удосконалює мовні та мовленнєві навички та уміння (Holden 1981).

Виховна мета, як відомо, реалізується через систему особистого ставлення до нової культури у процесі оволодіння цією культурою (Методика... 2002:41). Драматизація як особливий вид естетичного виховання розвиває здатність сприймати життя і себе у ньому у дії і через дію. Вона також є і школою естетичного виховання, яка органічно поєднує пластику, музику, виразне слово і драматичне мистецтво. Доброзичлива атмосфера заняття, на якому застосовуються прийоми драматизації, сприяє позитивному ставленню студентів до навчання, підсиленню їхньої мотивації та зміцненню упевненості у собі, створенню позитивного психологічного клімату у групі, розвитку емпатійності. Студенти усвідомлюють важливість спілкування у полікультурному суспільстві, вчаться розуміти носіїв іншої культури і порівнювати ці культури із власною. Виховання студентів у процесі застосування драматизації забезпечується добором текстів, які відображають загальнолюдські моральні цінності, ставлять перед студентами завдання, для вирішення яких їм потрібно висловлювати власні думки, погляди, критично оцінювати події, стосунки, факти.

Драматизація на занятті сприяє реалізації розвиваючої мети навчання, оскільки, створюючи умови, максимально наближені до умов спілкування, викликає фізичну та розумову активність студентів, стимулює їхню увагу та здатність до імпровізації, наголошує такі аспекти справжнього спілкування, як певний емоційно-психологічний фон і паралінгвістичний супровід у вигляді жестів, міміки, пози та рухів. Драматизація як вид художньої творчості сприяє створенню нової, творчої людини із активним переживанням і яскравим сприйняттям свого „Я” у житті та у навчальній діяльності. Дослідники одноголосно відзначають позитивний психологічний ефект драматизації. Застосування драматизації сприяє розумінню студентами того, що різні люди спілкуються по-різному. Д. Чарльз та Й. Кусанагі наголошують на позитивному ефекті відсторонення, який дає студентові можливість сприймати себе збоку, асоціювати будь-які мовні чи мовленнєві помилки із уявною особою - персонажем драматизації і, таким чином, знижувати рівень тривожності (Charles, Kusanagi 2007). Зокрема, дослідники відзначають, що застосування драматизації сприяє формуванню відносин взаємної довіри і співпраці викладача і студентів, які разом працюють для досягнення спільної мети (Wessels 1995:15); драматизація повертає мові, що стає об’єктом вивчення, утрачений емоційний зміст (Maley, Duff 1981:7); цей засіб надає студентам можливість самовираження через слово і жест, використання уяви і пам’яті (Holden 1981:28); прийоми драматизації розвивають усі людські здібності (Schewe 2003:55).

Важливе значення має застосування драматизації для формування професійних умінь учителя ІМ. Діяльність учителя ІМ передбачає процес створення штучних ситуацій спілкування на уроках при відсутності автентичного мовного середовища і вимагає, крім хорошого знання мови, таких якостей, як комунікабельність, емпатійність, артистизм. Драматизація має високий потенціал, щоб стати інструментом у процесі підготовки майбутніх учителів ІМ до творчої діяльності на основі активізації психофізичних ресурсів особистості.

Отже, у формуванні в майбутніх учителів умінь говоріння значне місце належить драматизації, яка активізує резервні можливості організму, стимулює здатність до творчості. Застосування драматизації сприяє створенню умов породження і стимулювання говоріння, а саме: забезпечує наявність мотиву висловлювання, його ситуативність та особистісну орієнтацію. У драматичних та рольових іграх, імпровізаціях, симуляціях та театральних проектах успішно формується іншомовна комунікативна компетенція. Однак для ефективного застосування форм драматизації на практичних заняттях з ІМ у вищому навчальному закладі необхідним є вивчення індивідуально-психологічних особливостей студентів. Перспективу дослідження вбачаємо у виявленні індивідуально-психологічних особливостей студентів, які потребують врахування у навчанні говоріння із застосуванням драматизації.

ЛІТЕРАТУРА

Артемов В. А. Психология обучения иностранным языкам. - М.: Просвещение, 1969. - 280 с.

Загальноєвропейські Рекомендації з мовної освіти: вивчення, викладання, оцінювання / Науковий редактор українського видання доктор пед. наук, проф.. С. Ю. Ніколаєва. - К.: Ленвіт,

2003. - 273 с.

Елухина Н. В. Устное общение на уроке, средства и приемы его организации // Иностранные языки в школе. - 1995. - № 4. - С. 3-6.

Иванова Н. В. Методика драматизации сказки как средство развития коммуникативности младших школьников при обучении иностранному языку: Автореф. дис. ... канд. пед. наук:

13.0. 02. - Москва, 2007. - 23 с.

Колесникова И. Л., Долгина О. А. Англо-русский терминологический справочник по методике преподавания иностранных языков. - СПб.: Русско-Балтийский информационный центр „БЛИЦ”, Cambridge University Press, 2001. - 224 с.

Конышева А. В. Игровой метод в обучении иностранному языку. - СПб.: Издательско - полиграфический центр "КАРО", 2006. - 192 с.

Методика викладання іноземних мов у середніх навчальних закладах: Підручник для студентів вищих закладів освіти / Кол. авторів під кер. С. Ю.Ніколаєвої. - К.: Ленвіт, 2002. - 328 с.

Побежимова З. А. Драматизация как средство формирования коммуникативной культуры будущего педагога: Автореф. дис. ... канд. пед. наук: 13.00.02. - Екатеринбург, 2007. - 23 с.

Програма з англійської мови для університетів / інститутів (п’ятирічний курс навчання): Проект / Колектив авт.: С. Ю.Ніколаєва, М. І.Соловей (керівники), Ю. В.Головач та ін.; Київ. держ. лінгв. ун-т та ін. - Вінниця: Нова книга, 2001. - 245 с.

Рогова Г. В., Рабинович Ф. М., Сахарова Т. Е. Методика обучения иностранным языкам в средней школе. - М.: Просвещение, 1991. - 287 с.

Самарич В. В. Драматизация как средство развития коммуникативных способностей будущих педагогов: Дис. ... канд. пед. наук: 13.00.08. - Ставропольський государственный университет. - Ставрополь, 2000. - 174 с.

Фастовец Р. В. Игры по правилам: социальные технологии в практике обучения иностранным языкам // Непрерывное обучение иностранным языкам: методология, теория, практика: Материалы межд. науч.-практ. конференции. - Мн.: МГЛУ, 2002. - Ч.1. - С. 235-239.

Brumfit Ch. Communicative methodology in language teaching. The roles of fluency and accuracy. - Cambridge : Cambridge University Press, 1990. - 166 p.

Charles D., Kusanagi Y. Using drama to motivate EFL students: Building classroom communities and student identities. Journal of Asian Language Teaching, 2006 Conference Proceedings. Tokyo: JALT, 2007. - P. 606 - 613.

Holden S. Drama in language teaching. - Harlow: Longman, 1981. - 84 p.

MaleyA., Duff A. Drama techniques in language learning. - M.: Prosveshcheniye, 1981. - 96 p.

Phillips S. Drama with children. - Oxford: Oxford University Press, 2000. - 151 p.

Schewe M., Dzhyma N. Teaching intelligently by feeding multiple learner intelligences - through drama // Іноземні мови. - 2003. - № 4.- С. 53-55.

Scrivener J. Learning teaching. - London: Heinemann ELT, 1994. - 218 p.

Wessels Ch. Drama. - Oxford: Oxford University Press, 1995. - 137 p.

Похожие статьи