Головна Військова справа Військово-науковий вісник ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ ТАНКОВОЇ АРМІЇ ПІД ЧАС ВВЕДЕННЯ У ПРОРИВ В ХОДІ ЛЬВІВСЬКО-САНДОМИРСЬКОЇ ОПЕРАЦІЇ
joomla
ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ ТАНКОВОЇ АРМІЇ ПІД ЧАС ВВЕДЕННЯ У ПРОРИВ В ХОДІ ЛЬВІВСЬКО-САНДОМИРСЬКОЇ ОПЕРАЦІЇ
Військова справа - Військово-науковий вісник

ГОДІЙ М. В.* КУЦЬКА О. М.

Проаналізовано основні результати бойового застосування бронетан­кових об’єднань Червоної Армії при визволенні західних територій України від військ фашистської Німеччини в ході проведення Львівсько-Сандомирської наступальної операції у липні 1944 р.

Ключові слова: війна, фронт, наступальна операція, прорив.

Постановка проблеми та її актуальність. Дослідження подій Другої світової війни, особливо тих, що стосуються військового досвіду, якщо до них підходити з критичної точки зору, а не з критиканської, ще довго можуть надавати безцінні матеріали військовим теоретикам, особливо в су­часних умовах визначення нових цілей застосування та основних завдань Збройних Сил України, з урахуванням нових викликів і загроз у сфері безпеки.

Сьогодні у розвитку теорії воєнного мистецтва питання захисту національних інтересів України набувають особ­ливої ваги, а їх практичну апробацію здійснюють українські підрозділи у ході навчань та участі у міжнародних миро­творчих операціях.

Досвід Львівсько-Сандомирської наступальної операції 1944 року, в результаті якої Червоною Армією було звільнено практично всю територію Західної України від гітлерівських військ, дає багатий матеріал щодо дій військ, зокрема при застосуванні танкових армій. Нинішній етап розвитку воєнно-історичної науки в Україні спонукає до необхідності вивчення й осмислення досвіду ведення бойових дій на території нашої держави у різні історичні етапи її існування. Проте, одним із важливих завдань є не просто дослідження

*Годій Михайло Васильович, викладач, Академія сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного, м. Львів.

Куцька Олеся Миколаївна, кандидат історичних наук, викладач, Академія сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного, м. Львів.

© Годій М. В., Куцька О. М., 2010

16


Певної операції у ході війни, але й узагальнення досвіду застосування різних родів військ для подальшого його накопичення і використання.

Виходячи з актуальності проблеми, Метою Авторів було виокремити та проаналізувати деякі характерні риси під час планування та бойового застосування танкового об’єднання при введенні у прорив в ході проведення військами Червоної Армії наступальної операції на території Західної України в липні 1944 р. Зокрема, зосередивши основну увагу на діях 4-ї танкової армії 1-го Українського фронту на львівському напрямку, показати її значення для сучасних Збройних Сил України.

Аналіз застосування танкових об’єднань Червоної Армії у ході проведення Львівсько-Сандомирської операції є неоднозначним в історіографії радянського періоду. Клю­човим питанням, стосовно якого існують суттєві розбіжнос­ті, а часом і абсолютно різнополярні позиції, є питання щодо термінів початку введення танкових армій на ділян­ках прориву головної смуги оборони німецьких військ і застосування їх для ведення бойових дій у великих населених пунктах.

Львівсько-Сандомирську наступальну операцію, яка проводилась військами 1-го Українського фронту (коман­дувач – маршал І. С. Конєв), за характером виконання бойо­вих завдань і ходом бойових дій можна поділити на два етапи. Перший, з 13 по 27 липня 1944 р., – прорив оборони німецьких військ, оточення та знищення бродівського, розгром львівського та рава-руського угруповань військ Німеччини, звільнення від гітлерівського поневолення більшої частини західноукраїнських земель. Другий, з 28 липня по 29 серпня 1944 р., – розвиток наступу, остаточне визволення території Західної України, форсування річки Вісла та захоплення плацдарму на її західному березі у районі Сандомира. В рамках цієї стратегічної операції проведені Львівська, Станіславська та Сандомирська фронтові наступальні операції [1].

Навесні 1944 р. оперативна обстановка, яка склалася після визволення Правобережної України, змусила війська 1-го Українського фронту, що в ході наступальних дій

17


Завдали вагому поразку військам Німеччини та її сателітів, розпочати відновлення своєї боєздатності. З цією метою з’єднання і частини фронту перейшли за наказом Ставки ВГК до оборони по рубежу Луцьк, Червоноармійськ, Тернопіль, Коломия, Красноільськ та розпочали підготовку до проведення Львівсько-Сандомирської операції. Її голов­ною метою було повне знищення німецьких військ на території України та початок визволення Польщі, Чехословаччини й інших країн, окупованих гітлерівською Німеччиною.

Військам фронту було поставлене завдання знищити групу німецьких армій “Північна Україна” (1-а, 4-а танкові армії, 1-а угорська армія) та визволити західні області Укра­їни. Це був єдиний випадок під час Другої світової війни, коли військам тільки одного фронту ставилося завдання розгромити групу армій противника [2].

Сутність задуму наступальної операції командувача 1-м Українським фронтом полягала в тому, щоб розсікти групу гітлерівських армій “Північна Україна”, розгромити її по частинах і визволити західноукраїнські землі від німецьких окупантів. З цією метою було заплановано завдати два уда­ри. Перший – з району Луцька у загальному напрямку на Сокаль, Рава-Руську, другий – з району Тернополя на Львів та другорядний удар, щоб захопити плацдарм на р. Дністер у районі Галича й бути в готовності до наступу на станіславському напрямку.

При цьому найближче завдання полягало у прориві тактичної зони оборони німецьких військ на львівському та рава-руському напрямках, оточенні бродівського угрупо­вання противника і виходу на глибину 40–50 км. Тим самим створювались умови для переслідування, оточення й розг­рому львівського та рава-руського угруповань німецьких військ. Далі планувалось оточити і знищити ці угруповання [5, 22]. Таким чином створювалися два ударних угруповання 1-го Українського фронту: правофлангове – Луцьке, у складі 3-ої гвардійської армії, 13-ої армії, 1-ої гвардійської танкової армії, кінно-механізованої групи (1-й гвардійський кавалерій­ський корпус, 25-й танковий корпус) за підтримки чотирьох авіаційних корпусів 2-ої повітряної армії; Львівське, у складі

18


60-ої та 38-ої армій, 3-ої гвардійської танкової армії, 4-ої тан­кової армії, кінно-механізованої групи при підтримці п’яти авіаційних корпусів 2-ої повітряної армії та лівофлангове – Станіславське, у складі 1-ої гвардійської армії, 18-ої армії, 4-го гвардійського танкового корпусу. В резерві фронту залишались 5-та гвардійська армія та 47-й стрілецький корпус [4, 5].

Згідно із початковим рішенням командування фронтом, танкові армії спільно з двома кінно-механізованими гру­пами складали рухомі угруповання фронту і повинні були разом із стрілецькими з’єднаннями загальновійськових армій у перший день операції завершити прорив оборони німецьких військ та в подальшому стрімко розвивати на­ступ у глибину. Однак такий план Ставкою ВГК затвердже­ний не був. Танкові армії у випадку успішного прориву було наказано ввести через день після початку операції [3, 41].

Безпосередньо 4-й танковій армії генерал-полковника Д. Д. Лелюшенка, яка входила в ударне угруповання на львівському напрямку ставилося завдання ввійти у прорив в смузі 38-ої армії на глибині 20 км та, розвиваючи успіх, до кінця другого дня наступу вийти в район Перемишлян. У подальшому 4-й танковій армії нанести удар на Городок та обійти Львів з півдня, таким чином не допустивши відходу німецьких військ зі Львова на захід і південний захід. На четвертий день операції 4-й танковій армії ставилося завдання оволодіти Городком, а передовим загоном – оволодіти м. Мостиська та переправами через р. Дністер південно-західніше Городка [5, 29].

До складу 4-ої танкової армії на початку операції вхо­дили: 10-й гвардійський танковий корпус генерала Е. Е. Бєлова, 6-й гвардійський механізований корпус генера­ла А. І. Акімова, дванадцять окремих танкових та самохідно-артилерійських полків, 9-а винищувально-протитанкова бригада, 68-й зенітний дивізіон, сім окремих артилерійсь­ких полків та три інженерних батальйони [5, 174]. Загалом це складало 29 774 чоловік особового складу; 387 одиниць танків та САУ; 402 гармати та міномети калібру більше 76 мм; 41 протитанкову гармату; 128 зенітних гармат [5, 13].

19


У результаті копіткої роботи командування та штабу армії було прийняте рішення: 10-му гвардійському танко­вому корпусу із засобами посилення на другий день опе­рації ввійти у прорив на ділянці 38-ої армії (70-та гвардійська стрілецька дивізія) та, розвиваючи стрімкий наступ, оволодіти західним берегом р. Золота Липа в районі Ремі-зово–Коропець і до кінця дня звільнити містечка Свірж, Перемишляни, Бібрку; 6-му гвардійському механізованому корпусу із засобами посилення на другий день операції ввійти у прорив на ділянках 211-ої та 212-ої стрілецьких дивізій 38-ої армії, висунутись у напрямку Поморжани– Остовіце та на кінець дня оволодіти районом Недзеліска, Войховіце, Бжуховіце [6, 256].

У резерв командарма виділялась 93-я гвардійська окрема танкова бригада 6-го гвардійського механізованого корпусу. Для забезпечення введення у прорив головних сил танкової армії виділялись передові загони, при цьому передбачалась побудова бойових порядків на ділянці введення в один ешелон. Таким чином, глибина завдання, яке ставилось армії, складала понад 160 км.

У ході практичної роботи в з’єднаннях і частинах 4-ої танкової армії на підготовчому етапі операції була прове­дена низка тактичних занять на картах, макетах місцевості, на яких із командирами корпусів армії, дивізій, бригад та штабами відпрацьовувались різноманітні варіанти дій військ армії в оперативній глибині.

Для створення визначених ударних угруповань та зайняття військами вихідних районів для наступу необхідно було здійснити перегрупування військ фронту. Це було вигідно не лише з оперативної точки зору, а ще й тому, що гітлерівська розвідка знала про наявність великих сил Черво­ної Армії на станіславському та львівському напрямках. З цією метою штабом 1-го Українського фронту був розробле­ний план оперативного маскування, в якому передбачалося ввести німецьке командування в оману шляхом імітації зосередження двох танкових армій та одного танкового корпусу на лівому (станіславському) крилі фронту. Для виконання завдань широко застосовували неправдиві пере­везення танків залізницею, імітували райони розвантаження,

20


Позначали їх хибні марші в райони зосередження та прово­дили радіодемонстраційні дії. У хибних районах була виставлена велика кількість різноманітних макетів бойової техніки та озброєння.

Водночас здійснювалися заходи щодо прихованого перегрупування реальних військ. Всі переміщення та пересування здійснювали тільки у нічний час, з дотриманням найсуворіших заходів маскування. Проте повністю ввести розвідку противника в оману військам Червоної Армії не вдалося [4, 5–6].

Аналізуючи дії командарма та штабу 4-ої танкової армії на етапі планування і підготовки до участі у наступальній операції, можна побачити, що прийняте рішення на вве­дення у прорив танкової армії на другий, а не в перший день наступу було доцільним. Водночас обмежена кількість танків у загальновійськових арміях, які безпосередньо про­ривали оборону гітлерівських частин (38-а армія – три тан­кових полки, 85 танків та САУ) [5, 13] значно ускладнювала прорив тактичної зони оборони німецьких військ стрілець­кими корпусами.

Відсутність досвіду введення у прорив з’єднань і частин танкової армії через вузькі коридори розглядалась тільки позитивно – при його здійсненні не була передбачена мож­ливість його зриву з боку військ, які забезпечували введення армії, а тому командний склад не готувався до форс-мажорних ситуацій, штабами не відпрацьовувались варіанти безпосередніх дій на ділянках прориву. Також штабом армії не передбачалось ведення бойових дій танковими частинами у великих містах.

Перед початком наступу військ 1-го Українського фронту розвідка виявила відхід з окремих ділянок фронту гітлерівсь­ких військ у глибину оборони, при цьому на передньому краї було залишено тільки бойову охорону, з чого можна зробити висновок, що німецьке командування володіло інформацією про початок наступу військ Червоної Армії і до деякої міри вірно оцінило напрямок зосередження головних сил.

Виходячи із ситуації, що склалась, командувач 1-м Укра­їнським фронтом І. Конєв віддав наказ напередодні початку наступу провести розвідку боєм силами розвідувальних

21


Загонів. Під час її проведення було виявлено, що підрозділи гітлерівських військ, які оборонялись на лівому фланзі смуги наступу 1-го Українського фронту (рава-руський напрямок), у ніч на 13 липня почали відходити в глибину своєї оборони. У зв’язку з цим зранку 13 липня війська лу­цького ударного угруповання Червоної Армії розпочали наступ і до кінця дня прорвали головну смугу оборони німецьких військ та просунулись на 8–12 км.

Інакше склалась обстановка на львівському напрямку. Вирішивши, що підрозділи групи армій “Північна Україна”, які оборонялися на цьому напрямку, також відійшли на другу смугу оборони, та, не перевіривши достовірність цих даних, І. Конєв віддав львівському угрупованню наказ роз­почати наступ. Внаслідок цього німецькі частини масова­ним вогнем та проведенням контратак практично зупини­ли наступ передових батальйонів 60-ої та 38-ої армій, які зуміли прорвати оборону тільки на окремих ділянках та просунутись на глибину 1–2 траншей [5, 58]. Водночас уведення в бій головних сил докорінного перелому в наступальних діях лівофлангової 38-ої армії не принесло, а в смузі наступу 60-ої правофлангової армії частини просу­нулись на 8–10 км [7, 26].

Тим часом командування групи армій “Північна Україна”, використовуючи погані метеорологічні умови, що не дозволяли задіяти авіацію наступаючих військ, почало стя­гувати на цей напрямок свої резерви, в тому числі оперативні. Вранці 15 липня силами двох танкових та піхотної дивізій німці завдали контрудару по з’єднаннях 38-ої армії, зокре­ма і по двох бригадах 4-ої танкової армії, які були виділені у передові загони і займали положення безпосередньо в бойових порядках армії. Таким чином наступ було призу­пинено, і радянські війська були змушені відійти на 2– 4 км. Через це лівий фланг 60-ої армії, яка продовжувала активні наступальні дії у районі Колтува, виявився відкри­тим, і тільки завдяки активній підтримці авіації фронту та вмілому маневру протитанкової артилерії вдалося зупинити контрнаступ гітлерівських частин.

Обстановка, яка склалась на другий день наступальних дій у смузі 38-ої армії, не дала можливості виконати рішення

22


Командувача 1-м Українським фронтом на введення 4-ої танкової армії на другий день наступу.

О 14 годині 16 липня І. Конєв, оцінивши обстановку, яка склалася, прийняв рішення залишити у підпорядкуванні 38-ої армії 63-ю танкову та 17-у механізовану бригади, а осно­вні сили 4-ої танкової армії висунути на північ у смугу 60-ої армії. А на світанку 17 липня, після захоплення 60-ю армією м. Золочів, ввести її у прорив і стрімко наступати у напрямку на Городок, при цьому генералу Д. Лелюшенку було наказано не вв’язуватись у фронтальні бої за Львів, а обходити його з півдня [4, 11].

Для уточнення рішення, організації взаємодії та здійс­нення перегрупування з’єднань і частин армії залишалась одна ніч. Враховуючи ситуацію, наказ на висування до населених пунктів Колтув і Нуще, організацію взаємодії з частинами 60-ої армії та 3-ої гвардійської танкової армії та виділення нових передових загонів 10-у гвардійському танковому і 6-у гвардійському механізованому корпусам командувач 4-ї танкової армії віддав по радіо.

Після вивчення обстановки на місці були уточнені їх завдання: 10-му гвардійському танковому корпусу генерала Бєлова ввійти у прорив у районі Колтува та наступати за 3-ю гвардійською танковою армією у напрямку на Тростянець-Малий та з району Золочева повернути у південно-західному напрямку, обійти м. Львів з півдня, знищити резерви фашистських військ і до 18 липня оволодіти м. Городок; 6-й гвардійський механізований корпус генерала Акімова наступає за 10-м гвардійським танковим корпусом, із району Золочева повертає на південний захід, захоплює Перемишляни, залишивши там одну бригаду, а головними силами нищить резерви німецького угруповання у районі Свіржа і до 19 липня виходить на рубіж південніше Городка [6, 258].

Як свідчить хід подій, початок операції розгортався у ві­дповідності з уточненим рішенням.

Передовий загін 10-го гвардійського танкового корпусу в складі 61-ої гвардійської танкової бригади протягом ночі стрімко просувався в коридорі шириною 4–6 км та глиби­ною близько 18 км, відбивав контратаки гітлерівських

23


Частин із півдня у районі Тростянець-Малий та вийшов на ранок 17 липня у район Золочева, чим забезпечив прохід по коридору прориву 10-му гвардійському танковому корпусу.

За ним почав висування 6-й гвардійський механізований корпус, але приблизно через 5–6 км був контратакований з півдня та півночі частинами гітлерівських військ і змушений був відбивати безперервні атаки. Положення 4-ої танкової армії було дуже тривожним: 10-й гвардійський танковий корпус 18 липня, просуваючись в оперативній глибині групи армій “Північна Україна”, вийшов у район 40 км східніше Львова та захопив Вільшанці, а 6-й гвардійський механізований корпус продовжував утримувати колтувський коридор. Відстань між корпусами армії сягала 70 км.

Завдання, поставлене з’єднанням армії щодо введення в прорив у встановлені терміни, не було виконано. Основними причинами цього можна вважати, по-перше, недостатню роботу штабів, зокрема 4-ої танкової армії, у питаннях одер­жання розвідданих про положення танкових контрударних угруповань гітлерівських військ; по-друге, прорив тактичної зони оборони і введення у прорив танкової армії вимагали значно більшого часу, ніж було заплановано; по-третє, вилу­чення зі складу військ армії двох найбільш боєздатних з’єднань примусило перерозподіляти завдання між іншими частинами, які в ході підготовки наступальної операції ці питання не відпрацьовували.

У подальшому 4-та танкова армія, виконуючи директиву командувача 1-м Українським фронтом, успішно розвивала наступ, брала участь у визволенні Львова.

Висновки. Отже, розглянуте застосування танкової армії при введенні її у прорив є не найбільш вдалим прикладом проведення операцій такого типу. Водночас узагальнені авторами дані можуть становити повчальний матеріал щодо дій танкових підрозділів на території Західної України. У свою чергу докорінні зміни в характері та способах ведення бойових дій з часів Другої світової війни вимагають від май­бутніх командирів трансформувати накопичені історичні знання в русло сучасних вимог застосування військ.

Хоча проаналізований приклад застосування танкової армії у ході Львівсько-Сандомирської операції не можна розглядати як основу для широких і остаточних узагальнень

24


При введенні військ у прорив, та критичне вивчення операції, всіх її позитивних і негативних сторін дає окремий цінний матеріал для узагальнення практичного досвіду ведення бойових дій танковими з’єднаннями.

1. Россия и СССР в войнах ХХ ВЕКА [Статистическое исследо­вание]. – М.: ОЛМА – ПРЕСС, 2001. – С. 297.

2. Великая Отечественная война Советского Союза, 1941–1945 [Краткая история]. – 2-е изд. – М.: Воениздат, 1970. – 336 с.

3. Соколовский В. Д. Освобождение западных земель Украины. В боях за Львовщину / В. Д. Соколовский. – Львов: Каменяр, 1966. – С. 34–51.

4. Конев И. Завершение освобождения Советской Украины и вы­ход на Вислу / И. Конев // Военно-исторический журнал. – 1964. – № 7. – С. 3–21.

5. Полушкин М. А. На Сандомирском направлении / М. А. Полушкин. – М.: Воениздат МО СССР, 1969. – 170 c.

6. Лелюшенко Д. И. Москва–Сталинград–Берлин–Прага [Записки командарма] / Д. И. Лелюшенко. – М.: Наука, 1985. – 406 с.

7. Курочкин П. На Львовском направлении / П. Курочкин // Военно-исторический журнал. – 1964. – № 7. – С. 22–30.

Надійшла до редколегії 06.05.2010 р.

Рецензент: А. Л. Папікян, кандидат історичних наук, доцент, Національний університет “Львівська політехніка”, м. Львів.

ОСОБЕННОСТИ ПРИМЕНЕНИЯ ТАНКОВОЙ АРМИИ

ВО ВРЕМЯ ВВЕДЕНИЯ В ПРОРЫВ В ХОДЕ

ЛЬВОВСКО-САНДОМИРСКОЙ ОПЕРАЦИИ

Годий М. В., Куцкая О. Н.

Проанализированы основные результаты боевого применения бро­нетанковых объединений Красной Армии при освобождении западных территорий Украины от войск фашистской Германии при проведении Львовско-Сандомирской наступательной операции в июле 1944 г.

Ключевые слова: война, фронт, наступательная операция, прорыв.

THE TANK ARMY COMPLY WHEN ITS COMMITTING TO THE BREAKOUT DURING LVIV-SANDOMYR OPERATION

Hodiy М., Kutska O.

In the article the analysis of the main results of application of Red Аrmy tank units during Lviv-Sandomyr offensive operation in July 1944 as a part of liberation of Western Ukraine from German occupation.

Key words: the war, the front, an offensive operation, breakthrough.

25


УДК 304.4+94(477.83/86) “1939/1941”

Похожие статьи