Головна Військова справа Військово-науковий вісник КОМПОНЕНТИ ТА КАТЕГОРІЇ ТЕКСТУ І ДИСКУРСУ ВІД ХХ СТ. ПО ТЕПЕРІШНІЙ ЧАС: РЕТРОСПЕКТИВНИЙ АНАЛІЗ
joomla
КОМПОНЕНТИ ТА КАТЕГОРІЇ ТЕКСТУ І ДИСКУРСУ ВІД ХХ СТ. ПО ТЕПЕРІШНІЙ ЧАС: РЕТРОСПЕКТИВНИЙ АНАЛІЗ
Військова справа - Військово-науковий вісник

КОЛІСНИК Ю. М.*

Досліджуються поняття “дискурс” і “текст”, зміна трактувань цих понять з плином часу; розглядаються відмінності та подібності у суті та особливостях даних термінів. Коротко охарактеризовано основи інтерп­ретації понять “дискурс” та “текст” з точки зору структурно-семантичних категорій. Розглянуто можливість узагальнення і водночас розмежування досліджуваних понять.

Ключові слова: текст, дискурс, когнітивний фрейм, комунікативна подія, адресат, адресант, реципієнт.

Актуальність Теми зумовлена її спрямованістю на пода­льше дослідження, що полягає в комплексному підході до визначення та вивчення аспектів розвитку когнітивного потенціалу дискурсознавства, різнофахових типологій дискурсу та тексту, подальших тенденцій розвитку.

Дослідження дискурсознавства та текстознавства про­стежуються у працях Е. Бенвеніста, О. Кубрякової, Т. ван Дейка, Н. Арутюнової, М. Бахтіна, а також інших відомих лінгвістів і по праву вважаються перспективними та цікавими в силу міждисциплінарного характеру. Резуль­тати цих досліджень допомагають більш чітко визначити ключові для багатьох сучасних наук поняття когніції, ко­мунікації та мовленнєвої діяльності, а також глибше зрозу­міти процеси пізнання та спілкування.

Метою Автора статті було проаналізувати лінгвістичні особливості понять “дискурс” і “текст”, простежити, як змінювались підходи до тлумачення цих понять, починаю­чи з ХХ ст., навівши визначення даних термінів лінгвістики, вказавши на риси їх відмінності та тотожності, провівши ретроспективний аналіз семантико-стилістичних категорій досліджуваних лінгвістичних явищ.

*Колісник Юлія Миколаївна, викладач кафедри іноземних мов та військового перекладу, Академія сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного, м. Львів.

© Колісник Ю. М., 2010

208


Філологія як наука гуманітарна, на відміну від точних наук, допускає множинність визначень одного і того ж поняття. Це, зокрема, стосується термінів “текст” і “дис­курс”, для яких дослідники пропонують все нові й нові визначення.

При всьому різноманітті визначень у сучасній лінгвісти­ці вирізняється три основні підходи до вирішення терміно­логічної проблеми ретроспективного аналізу: утотожнення понять “текст” і “дискурс”, повне розмежування понять за характеристикою статика об’єкта (текст) / динаміка кому­нікації (дискурс) і включення тексту в поняття дискурсу. Розбіжності у підходах до визначення даних понять зумов­люються як історією становлення наукової галузі, об’єктом якої є текст, так і складністю, багатогранністю комунікати­вних одиниць вищої єдності.

Спочатку “лінгвістика тексту” слугувала загальним визначенням для будь-якого лінгвістичного дослідження тексту письмового або усного. З цієї причини текст і дис­курс розглядалися як взаємозамінні поняття. Дослідники використовували термін “текст”, аналізуючи процес його породження і сприйняття, вивчаючи його як процес і як продукт мовної діяльності, розуміючи під текстом фрагме­нти усної і письмової комунікації будь-якого обсягу. Вихо­дячи з цього, різниця між лінгвістикою тексту і аналізом дискурсу не розглядалася як принципова.

У надрах різних наукових шкіл сформувалися і переду­мови для розмежування понять тексту і дискурсу. Спочатку текст асоціювався, в першу чергу, з матеріальним об’єктом, якому притаманна синтагматична протяжність, що харак­теризується зв’язністю та цілісністю. А от термін “аналіз дискурсу”, як відзначає Н. Д. Арутюнова, був використаний З. З. Харрісом у 1952 р. для позначення дистрибутивного аналізу тексту із залученням до його опису соціокультурної ситуації. У сфері прагматики початковим було уявлення про текст як про повідомлення або мовний акт, включений у комунікативний процес [1, 136–137].

Таким чином, дискурс почали розглядати як лінгвістичну складову комунікації, і ширше – як мову (усну та письмову), занурену в комунікативний контекст.

209


У сучасній лінгвістиці використовуються обидва терміни, що спричинило ряд активних дискусій з проблем тексту-дискурсу. Ці дискусії стимулюються прагненням дати вичерпне визначення поняттям, розмежувавши чи ототож­нивши їх, а також чітко їх охарактеризувавши.

Аж до теперішнього часу існує проблема визначення поняття тексту. Дійсно, текст як лінгвістичний феномен – надзвичайно багатопланове явище, і це обумовлює мно­жинність його дефініцій [2, 117]. Так, з позицій структурно-семантичного підходу текст виступає як впорядкована структурно-змістова єдність, що об’єднана різними типами лексичного, логічного, лексико-граматичного зв’язку. З позицій комунікативного напряму текст характеризується як деяка система комунікативних елементів, функціональ­но (тобто для конкретних цілей) об’єднаних загальною концепцією або комунікативною інтенцією в єдину за­мкнуту ієрархічну структуру. З урахуванням параметрів комунікативної ситуації: адресат, адресант, код, повідом­лення, обставини, будь-який текст – це смислове ціле, таке, що є організованою єдністю складових його елементів; по­відомлення автора (адресанта) читачеві (адресатові) [3, 57].

Наведені визначення у загальних рисах відображають сутність тексту. Проте через розмаїття різновидів текстів це складне лінгвістичне явище на сьогодні однозначно не виведене.

Як відзначає І. В. Арнольд, щоб дати загальне визначення тексту, яке б відрізняло його від інших рівнів мови, необ­хідно дати відповідь на наступні питання: 1) що є конста­туючим чинником тексту; 2) якими є межі тексту; 3) якими можуть бути розміри тексту і чим вони визначаються; 4) якими є зв’язки тексту та інших рівнів мови [4, 267].

Передусім, констатуючим чинником тексту є та обста­вина, що він призначений не тільки для передачі, але й для зберігання інформації. Це не тільки повідомлення контак­ту даного моменту, але й комунікація через століття і відстані.

По-друге, межі тексту визначаються задумом автора і в письмовому тексті зображуються графічно. Текст – внутрі­шньо зв’язане закінчене ціле, таке, що має ідейно-художню

210


Єдність. Ознаку цілісності і структурованість додає особли­вий сенс навіть тексту, що складається з абсурдних слів, у тому випадку, якщо він побудований за певними віршова­ними і граматичними правилами.

По-третє, хоча для обмеження тексту від нетексту обсяг повідомлення до уваги братися не повинен, він має істотне значення для класифікації текстів за жанрами і літератур­ними формами. І. В. Арнольд наводить визначення М. Халлідея, який вважає, що текст складається з речень, число яких N Не може бути менше, але може бути скільки завгодно більше одиниці (N≥1). Таким чином, під текстом розуміється саме конкретний, матеріальний об’єкт, що важ­ливо для розрізнення категорій “текст” і “дискурс” [4, 246].

По-четверте, як відзначає Н. Д. Арутюнова, дискурс - це мова, занурена у життя. Тому термін “дискурс”, на відміну від терміна “текст” не застосовується до стародавніх та інших текстів, зв’язки яких з живою дійсністю не віднов­люються безпосередньо. Поняття дискурсу пов’язане з по­няттям тексту як процесу між учасниками комунікативної події. Поняття тексту пов’язане з відрізком мови як продук­том комунікації [1, 136; 5, 28].

Текст може піддаватися різного роду аналізу. Це не до­зволяє сприймати сам термін як однозначний. Об’єктом дослідження може бути текст як цілісна завершена система. Отже, увага зосереджена на семантичному і структурному аспектах вивчення тексту. Такий аналіз умовно можна на­звати “філологічним”. Разом з тим текст може розглядатися як елемент системи, як частина цілого. Сфера інтересів аналізу такого роду змінюється. Предметом його стає функ­ціональна спрямованість тексту, складний потік взаємоза-лежностей тексту з іншими текстами із загальнофольклор-ною макросистемою і, нарешті, з невербальними текстами і системами.

У сучасній лінгвістиці поняття “текст” трактується неоднозначно, що насамперед обумовлене діалектичною природою цього поняття. Можна виділити два основні підходи до тексту: Граматичний підхід, Де текст - це послідов­ність щонайменше двох пропозицій, що має закономірності внутрішньої структурної організації; Функціонально-

211


Прагматичний підхід, у рамках якого текст розглядається як елемент комунікації, і мовні структури цікавлять дослідни­ка передусім як інструмент конкретних намірів того, хто говорить.

“Текст” – багатозначний термін ряду гуманітарних наук, предмет яких прямо або опосередковано припускає ви­вчення функціонування мови – лінгвістики, літературоз­навства, семіотики, соціології, філософії, етнології і антро­пології. Чіткого й загальновизнаного визначення терміна “текст”, що охоплює всі випадки його використання, не існує, і не виключено, що саме це сприяло підвищенню інтересу до вивчення даного терміна за останні десятиліття.

Переконливим є наступне важливе спостереження, зроб­лене О. С. Кубряковою і О. В. Александровою: “Під дискур­сом слід мати на увазі іменний когнітивний процес, пов’язаний з реальним творенням мови, створенням мовно­го твору; текст є кінцевим результатом процесу мовної дія­льності, що виливається в певну закінчену (і зафіксовану) форму” [6, 118; 7, 98].

У структурі дискурсу виділяють три компоненти:

1) когнітивна модель змісту, тобто узагальнена модель референтної ситуації;

2) демонстрація знань про соціальний контекст, з ураху­ванням специфіки якого здійснюється соціальна взаємодія за допомогою текстів;

3) лінгвістичні знання про організацію дискурсу на мак-рорівні, тобто нарративних схемах побудови тексту, і на мікрорівні, під яким маються на увазі семантико-синтаксичні знання.

Когнітивний фрейм дискурсу виступає у вигляді ієрархії елементів, основними з яких є: “агент”, “реципієнт”, “засіб”, “результат”, “об’єкт”, “причина”, “умова”, “час”, “місце”, “мета” і ін., і взаємодії цих елементів, що встанов­люються уявленням про “дію” (“акт”). Фрейм змісту тексту є абстрактнішою схемою порівняно з денотативним рівнем представлення змісту. Когнітивний компонент тексту ре­презентується у вигляді багаторівневої структури. Верхнім інтегральним рівнем є украй узагальнена схема когнітив-ного змісту, інваріантного щодо мовних маніфестацій. Далі

212


Слідує рівень моделей, сукупне представлення яких визна­чає тематику жанру. В процесі декодування тексту актуалі­зуються перш за все моделі, співвіднесені з тематичним репертуаром. Рівень приватних моделей, вузловими елеме­нтами яких є номінації тематичних розділів або певних груп текстів, має змінну характеристику, а самі моделі отримують статус констант в конкретних текстах [8, 17].

Семантична база тексту (когнітивний фрейм) в дискурс-ному процесі стає основою текстової макроструктури, яка формально втілюється в певній послідовності комунікатив­них блоків тексту (заголовок, вступ, основний зміст, висно­вок), створюючи суперструктуру або суперсхему тексту.

Дискурс – це зв’язний текст в сукупності з екстралінгвіс­тичними, прагматичними, соціокультурними та іншими чинниками; текст - це мова, що розглядається як цілеспря­мована соціальна дія, як компонент, що бере участь у взає­модії людей і механізмів їх свідомості (когнітивних процесах). Дискурс включає паралінгвістичний супровід мови (міміку, жести) [9, 42].

Послідовно до моделювання прагматичних знань дискурсу підійшов Т. А. ван Дейк. Автор наводить загальний і конк­ретний прагматичний контексти. Фрейм загального праг­матичного контексту описується в категоріях верхнього рівня (особисте, суспільне, інституційне, неформальне). Сюди ж входять репрезентації загальнокультурних знань, соціально-групові конфігурації. Конкретні моделі соціальної взаємодії описуються за допомогою релевантних характе­ристик учасників комунікації, куди входять: позиції, ролі, статуси, властивості, взаємовідносини (перевага, авторитет, рівнозначність), функції (тимчасові позиційні характерис­тики) [2, 237].

Детермінанти комунікативного контексту і релевантні складові когнітивного змісту, відбиваючись у мовному оформленні повідомлення, визначають специфіку верти­кальної моделі розгортання текстів [10, 201].

Зазначено, що в різних типах дискурсів співвідношення прагматичної і когнітивної складових дискурсу виявляється по-різному, що пояснюється відмінністю дискурсних стратегій. Так, у діалозі сценарій комунікативної ситуації

213


Набагато виразніше фіксується в тексті, тоді як в письмово­му, наприклад, науково-технічному, тексті домінують на­ведення фреймової структури референтної ситуації [11, 15].

Слід мати на увазі також, що когнітивний фрейм в про­цесі вертикального розгортання заповнюється з урахуван­ням контекстуальних особливостей дискурсу. Далеко не всі компоненти ситуативної схеми або сценарію отримують реалізацію в тексті. Обов’язкові на концептуальному рівні, елементи когнітивного фрейма не завжди потрапляють в макроструктуру тексту. Шикуючись в тексті в певній конфігурації, семантичні елементи, що потрапили в експо­нентний план, послідовно структуруються і ієрархічно організовуються, залежно від прагматичних детермінантів дискурсу, визначаючи макросхематичний сценарій (компо­зиційну організацію) тексту. При цьому релевантними параметрами мікротекстової організації є визначення учас­ників комунікації і інших характеристик прагматичного контексту, подій, станів, дій тощо [12, 317].

Таким чином, з позицій когнітивного підходу відмін­ність тексту від дискурсу стає очевидною.

Висновки. Дискурс – складне комунікативне явище, яке охоплює і соціальний контекст, що створює уявлення як про учасників комунікації, так і про процеси творення і сприйняття повідомлення. У широкому смислі слова дис­курс є складною єдністю мовної форми, значення і дії, що можна охарактеризувати за допомогою розуміння комуні­кативної події чи комунікативного акту. Перевага такого розуміння полягає в тому, що дискурс не обмежується рам­ками конкретного мовного висловлювання, а саме межами тексту.

Під дискурсом також розуміється текст зв’язного мов­лення, який складається з послідовності комунікативних одиниць мови, що переважають за обсягом просте речення і перебувають у смисловому зв’язку, вираженому лінгвісти­чними засобами.

Під текстом розуміють переважно абстрактну, формаль­ну конструкцію, під дискурсом – різні види її актуалізації, які розглядаються під кутом зору їх ментальних процесів і у звязку з позалінгвальними факторами.

214


1. Арутюнова Н. Д. Дискурс / Н. Д. Арутюнова // Лингвистичес­кий энциклопедический словарь. – М.: Просвещение, 1999. – С. 136–137.

2. Дейк Т. А. ван. Язык. Познание. Коммуникация / Т. А. ван Дейк. – М.: Прогресс, 1989. – 324 с.

3. Гальперин И. Р. Текст как обьект лингвистических исследований / И. Р. Гальперин. – М.: Наука, 1989. – 139 с.

4. Арнольд И. В. Стилистика современного английского языка: сти­листика декодирования / И. В. Арнольд. – Л., 1973. – 423 с.

5. Бузаров В. В. К вопросу о термине “дискурс” / В. В. Бузаров // Горизонты гуманитарного знания: Сб. науч. трудов ПГЛУ. – Пятигорск, 1999. – С. 27–31.

6. Кубрякова Е. С. Части речи с когнитивной точки зрения / Е. С. Кубрякова. – М., 1997. – 326 с.

7. Демянков В. З. Доминирующие лингвистические теории в конце ХХ века / В. З. Демянков // Язык и наука конца 20 века. – М., 1995. – 327 с.

8. Жаботинская С. А. Концептуальный анализ: типы фреймов / С. А. Жаботинская // Вісник Черкаського університету. Серія “Філол. науки”. – Черкаси, 1998. – Вип. 11. – С. 12–25.

9. Корниенко А. В. Языковые проблемы межкультурной научной коммуникации / А. В. Корниенко // Политекст. – 2006. – Том 2. – № 4. – С. 39–44.

10. Тер-Минасова С. Г. Язык и межкультурная коммуникация: Учеб. пособие / С. Г. Тер-Минасова. – М.: Слово/Slovo, 2000 – 420 с.

11. Борботько В. Г. Использование естественного членения дискурса при его анализе / В. Г. Борботько // Аспекты изучения текста. – М., 1981. – С. 12–16.

12. Бенвенист Э. Общая лингвистика / Э. Бенвенист. – М., 1974. – 442 с.

Надійшла до редколегії 15.05.2010 р.

Рецензент: О. М. Островська, кандидат філологіч­них наук, Львівський національний університет ім. Івана Франка, м. Львів.

КОМПОНЕНТЫ И КАТЕГОРИИ ТЕКСТА И ДИСКУРСА ОТ ХХ СТ. ПО НЫНЕШНЕЕ ВРЕМЯ: РЕТРОСПЕКТИВНЫЙ АНАЛІЗ

Колесник Ю. Н.

Исследуются понятия “дискурс” и “текст”, изменение их интерпре­таций по прошествии времени; рассматриваются различия и сходства в сущности и особенностях этих терминов. Кратко охарактеризовываются основы интерпретации понятий “дискурс” и “текст” с точки зрения структурно-семантических категорий.

215


Ключевые слова: текст, дискурс, когнитивный фрейм, коммуникатив­ное событие, адресат, адресант, реципиент.

COMPONENTS AND THE CATEGORY OF THE TEXT AND THE DISCOURSE FROM THE 20-th CENTURY TILL TODAY: RETROSPECTIVE ANALYSIS

Kolesnik Yu.

The paper deals with the definition of terms “discourse” and “text”, the change of their interpretation with the course of time. The differences and the similarities of the essence of the given terms are overviewed. Short characteristics of the basis of the interpretation of the notions “discourse” and “text” from the point of view of the structural semantic categories is given. The possible way to generalize and differentiate these notions is being revised.

Key words: text, discourse, cognitive frame, communicative act, addressee, addresser, recipient.

216


УДК 94(73)091+92Вільсон]930

Похожие статьи