КРАСЮК О.П. * ТАРАНЕЦЬ О.М.

Проведений аналіз історії становлення та розвитку артилерійської звукометричної розвідки, її застосування у збройних конфліктах ХХ ст., визначається залежність розвитку засобів звукометричної розвідки від розвитку воєнного мистецтва та окреслюються напрями їх подальшого розвитку.

Ключові Слова: артилерійська звукометрична розвідка, батарея звукометричної розвідки, контрбатарейна боротьба.

Постановка Проблеми. Досвід світових війн минулого століття, локальних війн і локальних конфліктів переко­нливо свідчить, що значна роль у виявленні артилерії та мінометів противника припадала на артилерійську зву­кову розвідку. В різні часи на звукометричну розвідку припадало до 65%, а інколи й до 90% артилерійських та мінометних батарей від загальної кількості виявлених арти­лерійських, мінометних батарей, батарей РСЗВ противника.

Розвиток та удосконалення артилерійської звукової роз­відки тривав протягом усієї її історії.

Зміна у поглядах на ведення бойових дій наприкінці ХХ ст., зміщення акцентів ведення збройної боротьби в повітря, розвиток науки і техніки спричинили широке ви­користання засобів повітряної розвідки, які добували роз­відувальні відомості в інтересах ракетних військ і артилерії. На сьогодні в арміях провідних країн світу засобам повіт­ряної розвідки приділяється особлива увага. Водночас звукометрична розвідка залишається складовою артиле­рійської розвідки та засобом інформаційного забезпечен­ня дій ракетних військ і артилерії.

Сьогодні, визначаючи перспективи розвитку озброєння та військової техніки, є потреба мати чіткі орієнтири як

Красюк Олексій Павлович, кандидат військових наук, заступник начальника Академії з наукової роботи, Академія сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного, м. Львів.

Таранець Олександр Миколайович, Науковий співробітник науково-дослідної лабораторії Наукового центру бойового застосування ракетних військ і артилерії, Сумський державний університет, м. Суми.

© Красюк О. П., Таранець О. М., 2011

23

Розвитку засобів, так і звукометричної розвідки в цілому: знати її місце у загальній системі розвідки, перспективи та напрямки розвитку.

Аналіз Останніх Досліджень І Публікацій. Аналіз дослі­джень і публікацій щодо розвитку звукометричної розвідки має інформативний характер, з “сухою” констатацією фактів. У наявних публікаціях не проводиться аналіз чинників, які найбільше впливали на розвиток звукометричної роз­відки. Крім цього, варто зазначити, що історія розвитку звукометричної розвідки у вітчизняній літературі найчастіше висвітлюється однобічно з посиланням лише на радянські джерела, які, на жаль, часто були також упередженими та не розкривали етапів розвитку звукометричної розвідки в інших країнах.

Автори статті Ставили За Мету На основі ретроспекти­вного аналізу визначити чинники, які найбільше впливали на розвиток звукометричної розвідки та її подальшу перс­пективу.

Історія Становлення Та Розвитку Артилерійської звукової Розвідки (Кінець ХІХ Ст. – 1941 Р.). Перша спроба використати “звук” у військовій справі припадає на 1884 р., коли вперше у Франції на Гаврському полігоні були про­ведені досліди зі спостереження за звуками, що супроводжу­ють політ снаряда. Результатом цих дослідів стало вивчення області, в якій відбувається і спостерігається збурення по­вітряного середовища снарядом у польоті, т. зв. акустичне поле. Подальші роботи не тільки підтвердили наявність двох хвиль при пострілах з гармати з початковими швид­костями, що перевищують звичайну швидкість звуку, але й остаточно встановили, що перша із хвиль викликається снарядом (балістична хвиля), а друга з’являється внаслідок детонації порохових газів на деякій відстані від ствола гар­мати (дульна хвиля).

Дещо пізніше, в 1885 р., у Відні професор Мах отримав фотографію снаряда у польоті, а в 1887 р. артилерійські журнали надрукували отримані Махом фотографії хвиль, які супроводжують політ снаряда. Хвилі отримали назву “хвилі Маха”, а згодом їх назвали “балістичні” та “дульні хвилі”.

На основі цих спостережень у 1891 р. на Гаврському полігоні вперше застосували звукові явища у військовій

24

Справі для визначення відстані до гармат противника за допомогою далекоміра конструктора Буланже. Викорис­тання цього приладу давало можливість за виміряними відстанями з різних положень визначити місце знахо­дження гармати противника, але зміна швидкості звуку пострілу на дистанції його проходження та залежність пока­зів приладу від швидкості реакції спостерігача за наявності дульної та балістичної хвилі не дозволило у подальшому застосовувати цей метод.

Значний поштовх у розвитку звукової розвідки відбувся після застосовування стрільби із закритих вогневих позицій.

У 1909 р. російський офіцер М. О. Бенуа створив пер­ший зразок звукометричної станції і розробив метод роботи звукової розвідки, який увійшов в історію як метод “різ­ниці часу”. Перша звукометрична станція системи Бенуа являла собою комплект, що складався з реєстраційного приладу, чотирьох звукоприймачів і акумуляторних батарей. Запуск реєстраційного приладу здійснювався за допомогою кнопки зі спостережного пункту – поста попередження [1, 2].

На початку Першої світової війни був сформований пер­ший у світі підрозділ звукометричної розвідки (ПЗР) – неве­ликий звукометричний загін, що складався з шести чоловік. Загін був озброєний звукометричною станцією системи Бенуа. У серпні 1914 р. цей звукометричний загін, уперше в умовах ведення бойових дій, засік стріляючу батарею противника, помилка засічки складала 3% дальності засічки. У листопаді 1914 р. на краківському напрямку звукомет­ричним загоном було успішно проведено перше корегу­вання вогню своєї артилерії по батареях противника, що були засічені тим же загоном.

У 1914–1915 рр. російськими конструкторами Володкеви-чем, Желтовим, Левіним, Лебеденко були вперше розроб­лені звукометричні станції хронографічного типу із записом моментів підходу звукових хвиль від звукоприймачів.

У 1916 р. на Південно-Західному фронті були організо­вані звукометричні загони, озброєні новітньою звукомет­ричною станцією Володкевича-Желтова (станція ВЖ). У тому самому році для звукометричних загонів, які мали на озброєнні станцію ВЖ, була розроблена й видана ін­струкція під назвою: “Вказівки для служби звукових ста­нцій ВЖ”. Ці вказівки давали практичні рекомендації

25

Щодо бойового застосування звукової розвідки, в яких бу­ли добре розроблені питання, що мають практичне зна­чення і до сьогодні. Вже тоді було записано, що “вогонь слід відкривати негайно після виконання звукової засічки батареї противника, щоб пристрілювання проводилося за метеорологічних умов, що мало відрізняються від умов, при яких зроблена засічка”.

Одночасно розвитком звукометрії займалися також у Франції, Канаді, Німеччині та Сполучених Штатах Америки.

Звукометрична розвідка розвивалась надзвичайно дина­мічно. Причому динамізм розвитку звукометричної розвідки у цих країнах був не нижчим, ніж у російській армії, особливо у Франції та Німеччині. Підтвердженням цього є кількісне зростання звукометричних загонів французької армії, в якій у 1915 р. було лише 2 звукометричних загони, в 1916 р. – 18 загонів, у 1917 р. – 25, а до кінця війни нараховувався 41 загін. Німці у 1916 р. мали вже 60 звукометричних команд [3].

Безумовно, збільшення кількості звукометричних заго­нів тісно корелювалось із їхньою ефективністю. Тобто, як тільки звукометричні загони почали показувати свою зда­тність викривати батареї противника, їх кількість почала різко зростати, що своєю чергою вплинуло на різкий стри­бок кількості батарей, які викривалися звукометричною розвідкою.

Ефективність роботи звукометричних загонів у роки Першої світової війни можна побачити на наступних при­кладах.

У 2-й французькій армії під Верденом з 22 липня по 31 серпня 1917 р. було розвідано 113 німецьких батарей, із них визначено звукометричною розвідкою 39%. У жовтні 1917 р. на фронті під Мальмезоном звуковою розвідкою було визначено 57 німецьких батарей із 90, тобто 64%. В лютому 1918 р. у секторі Месніль звуковою розвідкою французів було визначено: за період з 1 по 12 лютого, під час бойового затишшя – 58 різних батарей, причому в сере­дньому зареєстрували 13 батарей щоденно, за активний період з 13 по 28 лютого – всього 100 різних батарей, майже 24 батареї щоденно.

На розвиток звукометричної розвідки вплинуло також і те, з якою точністю викривалися артилерійські батареї

26

Противника. У зведенні про дію 1-ої французької армії зазна­чається, що за час із 7 квітня по 8 серпня 1916 р. звукоме­тричною розвідкою було визначено місце розташування 974 ворожих батареї, при цьому помилка визначення ко­ординат була 50 м – у 59% цілей; від 50 до 100 м – у 34%; понад 100 м – 7%. Необхідно зауважити, що місцезнахо­дження німецьких наддалекобійних гармат, які обстрілю­вали Париж із дистанції понад 100 км, також було визна­чено французькими звукометричними станціями з точністю 100–240 м [2]. Цим французька артилерія завдячувала професору Есклангону, який розробив теорію акустики гармат і снарядів.

Радянсько-фінська війна була хорошою перевіркою для розвідувальних підрозділів. Хоча підрозділам артилерій­ської інструментальної розвідки (АІР) доводилося діяти у тяжких умовах Північно-Західного театру воєнних дій, вони успішно виконали покладені на них завдання, про що свідчать підсумкові дані війни з Фінляндією. Так, 65% артилерійських батарей противника були розвідані звуко­вою розвідкою, 16% – засобами спряженого спостереження, 10% – артилерійською авіацією, 5% – вимірювально-при-стрілювальними взводами і 4% – аеростатами спостере­ження. Підсумовуючи ці факти, можна зазначити, що звукометричні підрозділи у боротьбі з артилерією против­ника відігравали провідну роль [3; 4].

Отже, основними чинниками, які вплинули на появу та стрімкий динамічний розвиток звукометричної розвідки, було те, що з виникненням способу ведення вогню арти­лерії із закритих вогневих позицій гостро постало питан­ня виявлення та визначення координат артилерійських ба­тарей противника. Використання звукової розвідки в умо­вах ведення бойових дій показало, що звукова розвідка стала одним з ефективних засобів розвідки при визначенні координат стріляючих батарей противника.

Застосування Підрозділів Звукової Розвідки У Другій світовій Війні. Під час Другої світової війни боротьба з артилерійськими і мінометними батареями противника у будь-яких видах бою стала першочерговим завданням радян­ської артилерії. Це завдання передбачалося вирішувати передусім силами і засобами артилерійських груп далекої

27

Дії, які складалися з частин корпусної артилерії й артиле­рії резерву головного командування, засобів повітряної розвідки і підрозділів АІР.

У боротьбі з артилерією противника визначальну роль поміж усіх видів АІР мала звукова розвідка. Можливості звукової розвідки цілком задовольняли вимогам контрба-тарейної боротьби [5].

За досвідом низки операцій, вдавалося розкрити арти­лерійське угруповання противника і визначити коорди­нати його батарей до початку артилерійської підготовки не менш, ніж на 70%. В окремих операціях цей показник досягав 80–90%, що вважалося цілком достатнім для ус­пішного ведення контрбатарейної боротьби [6].

У Другій світовій війні підрозділи і частини АІР радян­ських військ були озброєні звукометричними станціями СЧЗМ-36. Практика показала, що ця станція мала добрі властивості, могла працювати на будь-якій місцевості за будь-яких погодних умов. Розвідка артилерії противника за звуком у середніх метеорологічних умовах велася на дальності до 12 км; за сприятливих умов дальність розві­дки зростала до 20 км. В окремих випадках вдавалося ве­сти розвідку до 27 км [5].

Застосування звукової розвідки в боротьбі з артилерією противника під час війни було дуже ефективним. Це ви­знавав навіть противник. “Я схиляюся перед точними ре­зультатами вашої контрбатарейної боротьби. У вас добре працює звукова розвідка”, – сказав на допиті полонений під Сталінградом начальник артилерії армійського кор­пусу німців [4].

У фашистській армії звукометрична розвідка також за­безпечувала достатньо повну та достовірну інформацію про артилерійські батареї радянських військ. Звукова ро­звідка дозволяла при великій кількості засічених батарей визначати калібр і кількість гармат у кожній батареї. Крім цього німецьким звукометристам вдавалося визначити, основною або запасною є засічена позиція, чи це є позиція кочуючої гармати. Точність засічки німецькими станціями та пристрілювання за допомогою звукометричних станцій була значно вищою точності визначення координат цілей і пристрілювання за допомогою літака-корегувальника чи під час спостереження з аеростата. Водночас визначати коорди­нати стріляючих мінометів ці звукометричні станції не могли.

28

Широке використання звукометричної розвідки з обох боків позитивно вплинуло на її розвиток. Так, було ви­значено, що для успішного пристрілювання необхідно виділяти гармати якомога більшого калібру. Штаб арти­лерійської групи повинен бути основним організатором розвідки артилерії противника, а здійснювати безпосереднє планування та управління ПЗР повинен пункт управ­ління артилерійською розвідкою. При цьому першочергову увагу потрібно приділяти розподіленню і використанню ПЗР для викриття артилерії та мінометів противника. Таким чином, у ті роки був запроваджений початок орга­нізації розвідувально-вогневої взаємодії між ПЗР та засо­бами ураження.

Крім цього, саме в роки Другої світової війни було ви­значено, що для успішного ведення розвідки артилерії противника необхідні:

Організація стійкого управління ПЗР з боку артилерій­ських груп;

Ретельна обробка отриманої інформації, її аналіз і без­перервний зв’язок зі штабом артилерійської групи;

Визначення та врахування систематичної помилки для досягнення точної роботи звукової розвідки;

Урахування інтенсивності вогню артилерії і мінометів;

Пристрілювання батарей противника, які засічені ПЗР, слід проводити за допомогою того самого ПЗР.

Було визначено, що можливості ПЗР знижувалися за несприятливих метеорологічних умов, а також у випадку раптового відкриття вогню великої кількості батарей про­тивника, саме тоді, коли негайне подавлення його артилерії було особливо необхідним, наприклад, у період артилерій­ської підготовки атаки.

Таким чином, звукометрична розвідка у роки Другої світової війни отримала подальший розвиток. Набутий досвід бойового використання звукометричних підрозділів ліг в основу керівних документів із застосування ПЗР, значна частина цих рекомендацій дієва й сьогодні. Осно­вним чинником, який вплинув на широке використання засобів звукометричної розвідки, була необхідність ведення ефективної контрбатарейної боротьби. Лише підрозділи звукометричної розвідки могли її успішно забезпечити.

Розвиток Звукової Розвідки У Післявоєнний Час. У повоєн­ний час, використовуючи досвід застосування ПЗР у Другій

29

Світовій війні, радянські конструктори розробили взводні рухомі звукометричні комплекси (ВПЗК) та батарейні рухомі звукометричні комплекси (БПЗК) з апаратурою СЧЗ-6М. Проте з розвитком воєнного мистецтва та пере­ходом від позиційних до мобільних дій ці станції вже не спроможні були забезпечити необхідну своєчасність вогню, оскільки часу на обробку розвідувальної інформації без дешифрування стрічок витрачалось близько 5 хв, а з де­шифруванням – 10–15 хв. Практично стільки ж (5–10 хв) потрібно було часу на визначення коректур групи розри­вів від цілі [7].

У середині 80-х років ХХ ст. був розроблений і прийня­тий на озброєння автоматизований звуко-метричний ком­плекс АЗК-5 “Тембр” (індекс 1Б17), який дозволяв одер­жувати розвідувальні відомості про артилерійські батареї противника протягом кількох секунд.

У 90-х роках був розроблений та прийнятий на озбро­єння автоматизований звукометричний комплекс із під­вищеною ефективністю розвідки АЗК-7 (індекс 1БЗЗ), який дозволяв одночасно поєднувати ведення розвідки та обслуговування стрільби та мав кращі тактико-технічні характеристики порівняно з АЗК-5.

Українські військові спеціалісти, науковці, інженери та конструктори розробили сучасний вітчизняний автомати­зований звукометричний комплекс розвідки (АЗКР). Він оснащений сучасною ЕОМ, яка дозволяє визначати коор­динати артилерійських і мінометних батарей з високою точністю та за короткий час. Точність визначення коорди­нат на 15–20% вища, ніж у АЗК-5(7). АЗКР має у своєму складі автоматизований метеокомплект, навігаційну апа­ратуру споживачів супутникових навігаційних систем ГЛОНАСС і GPS, сучасні засоби зовнішнього службового зв'язку та засоби електроживлення [8].

Широко використовуються засоби звукометричної розвідки і в інших країнах. Так, за даними англійських експертів, звукометрична розвідка повинна мати пріоритетний розви­ток, оскільки цей вид розвідки є пасивним, здатним вести розвідку в широкій смузі. При цьому головною тенденцією під час розроблення є створення звукометричного ком­плексу, який здатний вести кругову розвідку, що в умовах сучасних війн, коли відсутня чітко окреслена лінія фронту, є вкрай важливим [9].

30

Таким чином, основними факторами, що вплинули на розвиток звукометричної розвідки у період після Другої світової війни, є перехід від позиційних до мобільних дій і від лінійної тактики дій військ до дій без чітко окресленої лінії фронту.

Висновки. Артилерійська звукометрична розвідка поряд із іншими засобами добування розвідувальних даних про противника має свою “нішу”, та не зважаючи на зміни, які відбуваються в інформаційному забезпеченні дій ракет­них військ і артилерії, залишається перспективним видом артилерійської розвідки.

Засоби звукометричної розвідки завжди розвивались услід за розвитком воєнного мистецтва.

Враховуючи сучасні погляди на застосування військової сили та концепцію сучасних “мережоцентричних війн”, сучасні звукометричні комплекси повинні легко інтегрува­тися в автоматизовані системи управління військами, здатні вести кругову розвідку противника у великому радіусі.

1. Артиллерия. Изд. 2-е, испр. и доп. [Електронний ресурс]: М.: Гос. Воениздат Наркомата Обороны Союза ССР, 1938. Режим доступу: Http://www. artilleria. narod. ru/glava08.htm.

2. Гордон Ю.А. Артиллерийская разведка / Ю. А. Гордон, А. В. Хоренков. – М.: Воениздат, 1971.

3. История отечественной артиллерии. – Т. III. Кн. 8, Советс­кая артиллерия в период между гражданской и Великой Отечественной войнами (1921– июнь 1941).

4. Действия артиллерийских подразделений в Великой Оте­чественной войне. Сб. 1. Боевые примеры. Штаб Артилле­рии вооруженных сил Союза ССР. – М.: Воениздат, 1947.

5. Дьяконов В.Г. Курс артиллерии. Кн. 10. Стрельба / В. Г. Дьяконов. – М.: Воениздат, 1947. – 175 с.

6. Передельский Г.Е. Артиллерия в бою и операции / Г. Е. Пере-дельский, А. И. Токмаков, Г. Т. Харошилов. – М.: Воениздат, 1980. – 136 с.

7. Никифоров Н.Н. Артиллерия / Н. Н. Никифоров, П. И. Туркин, А. А. Жеребцов, С. Г. Галиенко [Под общ. ред. Чистякова М. Н.]. – М.: Воениздат, 1953.

8. Ростовцев М.У. Артиллерийская разведка Советской Ар­мии в Великой Отечественной войне / М. У. Ростовцев, Б. И. Журин. – М.: Воениздат, 1958. – 268 с.

9. Трофименко П.Є. Звукометричній станції розвідки – 100 років / П. Є. Трофименко, Ю. Г. Філіпенко // Вісник СумДУ. – 2009. – №3.

31

Надійшла до редколегії 05.11.2011 р.

Рецензент: А.Ф. Раскошний, кандидат військових наук, провідний науковий співробітник, Науковий центр бойового застосування ракетних військ і артилерії Сумського державного університету, м. Суми.

Красюк А.П., Таранец А.Н.

ИСТОРИЯ СТАНОВЛЕНИЯ И РАЗВИТИЯ АРТИЛЛЕРИЙСКОЙ ЗВУКОЗВУКОМЕТРИЧЕСКОЙ РАЗВЕДКИ

В статье проведен анализ истории становления и развития артил­лерийской звуковой разведки, ее применение в вооруженных конфлик­тах ХХ века. Приведены примеры эффективного применения подраз­делений артиллерийской звуковой разведки в годы мировых войн. На основании анализа рассматривается необходимость учета боевого опыта при разработке новых образцов артиллерийских звукометрических комплексов.

Ключевые Слова: артиллерийская звукометрическая разведка, под­разделение звукометрической разведки, контрбатарейная борьба.

Krasiuk A., Taranets A.

BECOMING HISTORY THAT DEVELOPMENT OF ARTILLERY VOICE SECRET SERVICE

In the article a historical analysis of becoming and development of artillery voice secret service, her application, is in the armed conflicts of ХХ of century. Examples of effective application of subdivisions of artillery voice secret service are made in years world wars. On the basis of analysis the necessity of account of smell of powder is examined at development of new standards of artillery complexes of voice secret service.

Key words: artillery voice secret service, battery of voice secret service, fight against the artillery of opponent.

32

УДК 94(470+477)“19”