Головна Військова справа Військово-науковий вісник ПРОБЛЕМА ПАТРІОТИЗМУ В СУЧАСНОМУ НАУКОВОМУ ДИСКУРСІ
joomla
ПРОБЛЕМА ПАТРІОТИЗМУ В СУЧАСНОМУ НАУКОВОМУ ДИСКУРСІ
Військова справа - Військово-науковий вісник

ЧЕРНОВА І.В.*

У статті аналізується проблема патріотизму та її інтерпретація у су­часному науковому дискурсі. Основний акцент зроблено на патріотичній рефлексії особистості як самоусвідомленні військовослужбовцем свого вищого покликання – захисту Батьківщини.

Ключові Слова: патріотизм, рефлексія, формування професіонала, патріотична рефлексія особистості.

Ногами людина повинна вростати в землю своєї Вітчизни, але очі її не­хай оглядають увесь світ.

Дж. Сантаяна

Постановка Проблеми Та Її Актуальність. Виховання молодої людини як патріота своєї країни, готового само­віддано розбудовувати її як суверенну, демократичну, правову і соціальну державу, визначає мету затвердженої в Україні у 2009 р. Концепції національно-патріотичного виховання молоді. Саме це надає дослідженню проблеми патріотизму особливої актуальності. Втім, якщо зверну­тися до статті сучасного американського філософа Е. Макінтайра з промовистою назвою “Чи є патріотизм чеснотою? ” [1], стає зрозумілим, що у наш час проблема патріотизму є не лише актуальною, але й вельми непрос­тою. Вона загострюється у питаннях: чи можливий сього­дні патріотизм, і, більш того, – наскільки він необхідний. “Адже не таємниця, що в нашому суспільстві існують сер­йозні незгоди стосовно патріотизму”, – пише Е. Макінтайр. “Було б помилкою уявляти собі лише дві прості, зрозумілі і взаємно протилежні сукупності переко­нань щодо патріотизму; але цілком виправдане принайм­ні припущення, що існує цілий спектр суперечливих пог­лядів, який лежить між двома полюсами. Одним з полю­сів є майже загальна й незаперечна в XIX сторіччі точка зору, аксіома всіх шкільних хрестоматій, що патріотизм –

Чернова Ірина Вікторівна, кандидат мистецтвознавства, доцент кафедри, Академія сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагай­дачного, м. Львів.

© Чернова І. В., 2011

228


Це чеснота. На іншому полюсі контрастує думка, вислов­лена з убивчою простотою в шістдесятих роках нашого сторіччя: патріотизм – це порок” [1, 521]. Отже, як бачимо, у наш час проблема патріотизму не має однозначного виміру та активно обговорюється у науковому просторі.

Ступінь Розробленості Проблеми. Масив літератури, присвяченої патріотизму, спричинює ілюзію вивченості даного соціально-психологічного феномена, який, зазви­чай, постає як щось відоме та саме собою очевидне. Проте, якщо звернутися до численних визначень цього поняття, стає зрозумілим – це “відоме”, більш того, певною мірою “узвичаєне” поняття містить чимало різних смислових нюансів та тлумачень. Українські вчені, зокрема, І. Д. Бех, М. Й. Боришевський, Б. С. Кобзар, О. М. Вишневський, О. В. Киричук, Г. Г. Філіпчук та ін., досліджують означену проблему здебільшого у контексті патріотичного виховання. Втім, зазначає А. О. Афанасьєв, “загальним недоліком є те, що аналізуються лише окремі аспекти патріотичного виховання, до того ж, в окремих роботах автори користу­ються застарілими підходами” [2, 21]. Доречно зауважити, що, висвітлюючи різні аспекти патріотичного виховання, дослідники недостатньо уваги звертають на саме поняття “патріотизм”. А. О. Афанасьєв зазначає, що фактично оди­ничними є праці, присвячені системі патріотичного вихо­вання військовослужбовців, побудова якої передбачає сучасні підходи з урахуванням світових тенденцій щодо гуманізації процесу виховання, надання йому суб’єкт-суб’єктного, тобто особистісно орієнтованого (за В. Ягуповим), Національного та громадянського спряму­вання [3, 68].

Метою Даної Статті Є уточнення сучасних акцентів щодо поняття “патріотизм” та артикуляція патріотичної рефлексії особистості військовослужбовця як визначального чинника професійної самоідентифікації захистника Бать­ківщини.

Почнемо з того вагомого внеску до інтерпретативної моделі патріотизму, який зробив у XIX ст. Алексіс де Ток-віль (1805–1859). Виходець зі знатного французького арис­тократичного роду, він як службовець судової установи подо­рожував у 1831 р. Америкою, і результатом цієї подорожі стало двотомне дослідження “Демократія в Америці” [4],

229


Яке і дотепер вважається класичним джерелом з питань демократії взагалі. Згідно з Токвілем, почуття “приро­дженої любові до батьківщини” є важливим компонентом громадянського духу: “Патріотизм У Формі Громадянсь­кого Духу Засвідчує соціальну потребу “Вкоріненості” лю­дини в культурному житті громади” [4, 248]. Адже “укорі­нення” як елемент громадянського духу не лише не супе­речить демократичним настановам суспільства, але й сприяє їхньому поширенню, позитивно впливаючи на демократизацію політичних інституцій і (що особливо важливо) не суперечить, а сприяє економічному розвитко­ві країни.

Автор розрізняє два типи патріотизму – Інстинктивний і Раціональний. Перший – інстинктивний – панує тоді, коли “звичаї прості” й володарює давній суспільний поря­док. Другий – раціональний – виникає внаслідок освіти й розвивається за допомогою законів. Такого типу любов до батьківщини “може менш великодушна й палка, але пло-дотворніша й стійкіша”. Вона врешті-решт “зливається з особистими інтересами людини” [4, 197]. Такий тип патрі­отизму, вказує Токвіль, властивий республіці та має важ­ливе значення для об’єднання індивідуальних інтересів з інтересами народу і країни. Подібне об’єднання склада­ється на рівні громадянського життя і є компонентом гро­мадянського духу.

Розмірковуючи про органічний Зв’язок Патріотизму Зі звичаями І Традиціями Народу, Токвіль стверджує, що втрата звичаїв руйнує образ Батьківщини, і люди тоді гублять відчуття громадянського духу, “замикаючись у вузькому й неуцькому егоїзмі. У такі моменти люди … не визнають ні влади розуму, властивого монархії, ні раціо­нального, властивого республіці, вони зупинилися між тим і тим і живуть у розгубленості та безпорадності” [4, 197]. Цікавим є також переконання Токвіля у тому, що “в підкореній країні любов до своєї вітчизни неминуче слаб­не”.

Тим часом, перебуваючи в Америці, Токвіль зауважив, що у США “любов до батьківщини є своєрідним культом, який люди тим щиріше його сповідують, чим частіше його справляють”. Американський патріотизм видається дослі-

230


Днику дещо надмірним, а національна гордість – піднесе­ною до крайнощів марнославства: “Немає нічого неприєм­нішого у повсякденному житті, як цей нестерпний амери­канський патріотизм. Чужоземець ладен похвалити бага­то що в Америці, та він хотів би, аби йому дозволили також щось покритикувати, а йому в цьому категорично відмов­ляють” [4, 197].

Ця думка з позаминулого сторіччя кореспондує до зау­ваг сучасного канадського вченого Чарлза Тейлора, який констатує, що патріотична ідентифікація у США – це зага-льнопоширена ідентифікація з “американським способом життя”, відчуття американців, що поділяють спільну іде­нтичність та історію, які характеризуються відданістю певним ідеалам, урочисто проголошеним у Декларації Незалежності, Гетізбурзькому зверненні Лінкольна та інших документах, які в свою чергу є значущими саме через їхній зв’язок із вирішальними моментами цієї спів-пережитої історії. Це народжує почуття ідентичності, що супроводжуються гордістю та відданістю [5, 562]. Ч. Тейлор стверджує думку, що патріотизм грунтується на Ідентифікації Себе З іншими в окремій загальній справі: “Я не берусь захищати свободу будь-кого, але я відчуваю солідарність із моїми співвітчизниками у нашій спільній справі, спільному виявленні нашої взаємозалежної гідно­сті. Патріотизм – це щось середнє між дружбою та почут­тям родини, з одного боку, та альтруїстичною відданістю – з іншого” [5, 552]. Отож, “патріотизм не тільки був важли­вою запорукою свободи у минулому, він незмінно залиша­тиметься нею у майбутньому” [5, 563] – саме ця прогности­чно-оптимістична теза утверджується автором у процесі дебатів між лібералами та комунітаристами.

Представник німецької комунікативної філософії профе­сор К. О. Апель також вважає, що “людина – людина з плоті та крові, людина в сенсі Платона (і Фукуями) – не­здатна отримати чи зберегти свою особисту ідентичність без Патріотизму У сенсі Тейлора, тобто не тільки в сенсі інтернаціонально узгодженого констутиційного патріоти­зму. Але водночас мушу додати, що констутиційний патрі­отизм як специфічно постконвенціональний патріотизм, підгрунтям якого є трансцендентальний комунітаризм

231


Ідеальної комунікативної спільности як гранична регуля­тивна ідея, сьогодні має здобути нормативно-моральну перевагу” [6, 388].

Характерно, що саме з приводу вкорінення людини у ліберальному дискурсі відбувається часом непримиренна полеміка з націоналізмом, відгомін якої лунає донині, періодично спалахуючи з новою силою [7, 249]. У зв’язку з цим доречно послатися на сучасного німецького філософа Юргена Габермаса, який спробував заперечити ефектив­ність та легітимність націй і національності для громад­ського суспільства і запропонував поняття “конституцій­ний патріотизм” як достатню основу політичної культури німецького суспільства і підставу соціальної відповідаль­ності. Очевидно, для такої корекції патріотизму сучасного німецького суспільства є досить підстав з огляду на його вже давно ідентифіковану національно-державну єдність.

Проте, навіть “конституційний патріотизм”, наголошує професор А. Карась, не є і не може бути патріотизмом абстрактної уяви, бо конституція завжди тісно пов’язана з визначенням територіальної і народної референції. Це означає, що не може бути “конституційного патріотизму” без ідентичності суспільства. “Якби сучасні німці не мали від­чуття того, що теперішнє і минулі покоління є однаковими членами німецького суспільства, то 12 років націонал-соціалістичної тиранії та Голокост не були б для них мора­льною проблемою… Якби все те, що називається “бути нім­цем”, стосувалося б лише Конституції ФРН, то все минуле могло б бути стертим” [7, 443].

Е. Макінтайр вважає за необхідне відокремлення пар-тіотизму від двох інших систем поглядів, зокрема, лібера­льної моралі та націоналізму, які, на думку вченого, надто легко з ним переплутати. Аналізуючи принципові відмін­ності між ліберальною та патріотичною мораллю, філософ наголошує, що звинувачення, яке патріотична мораль може з успіхом висунути проти ліберальної моралі, є дзер­кальним відображенням звинувачення, яке ліберальна мораль може з успіхом спрямувати проти моралі патріо­тизму [1, 541]. Власне, весь пафос доказів Е. Макінтайра полягає у тому, що мораль патріотизму – це така мораль, яка саме тому, що сформована в умовах членства в якійсь конкретній спільноті з певною соціальною, політичною й

232


Економічною структурою, повинна захищати від критики принаймні деякі фундаментальні структури суспільного життя цієї спільноти. Оскільки партіотизм – це така лоя­льність, яка в певних відношеннях має бути безумовною, то саме в цих відношеннях раціональна критика виклю­чається [1, 535]. Адже патріотизм передбачає більше, ніж поєднання моральних принципів: він є Всезагальною Відда­ністю Окремій історичній спільності. Парадоксально, відтак цілком у дусі постмодерну, звучить висновок підсумкових міркувань вченого: “Ми живемо в такій політичній систе­мі, моральний порядок якої вимагає систематичної непо­слідовності – у вигляді громадянської вірності взаємно несу­місним системам принципів” [1, 543].

Особливого значення вчений надає наявності патріоти­чної моралі у збройних силах. Від вояків, зазначає Е. Макінтайр, конче вимагається, щоб вони, по-перше, були готові віддати власне життя за безпеку спільноти і, по-друге, щоб ця готовність не залежала від їхнього влас­ного судження про справедливість чи несправедливість дій їхньої країни у тому чи іншому конфлікті. Отже, добрі вояки можуть не бути лібералами, але вони значною мірою зобов’язані своїми діями стверджувати патріотичну мо­раль [1, 541].

У сучасному українському науковому дискурсі поняття патріотизму має широкий спектр тлумачень, що відбиває інтегральну природу самого явища, а саме:

Любов До батьківщини, Відповідальність За її долю і Готовність Служити Її інтересам, а в разі потреби само­віддано боронити здобутки свого народу” [8, 471];

Суспільний Моральний Принцип Діяльного ставлення до свого народу, що віддзеркалює національну гордість і любов до вітчизни, громадянську відповідальність за її долю, а також Емоційне Підпорядкування Особистістю свого життя спільним національним інтересам і виявляється у готовності служити Батьківщині й захищати її від ворогів” [9, 633];

Позиція, Яка поєднує відданість і любов до батьківщи­ни, солідарність із власним народом та повагу до інших наро­дів і пошану до їхніх суверенних прав” [10, 1032];

233


“швидше Почуття, Аніж політична ідея, але таке по­чуття, яке може бути поставлене на службу різного роду переконанням, особливо в часи війни” [11, 270];

“одна із Найбільш Значущих, Незмінних Цінностей, що властива усім сферам життя суспільства й держави, вира­жає ставлення особистості до своєї Батьківщини й харак­теризує вищий рівень її розвитку в процесі діяльності на благо Батьківщини” [12, 110–111].

Прикметно, що у визначеннях патріотизму ключовими словами виступають Почуття, Моральний Принцип, Позиція, Найзначуща Незмінна Цінність Тощо. Це, зрозуміло, ін­спірує цілу низку питань, зокрема таких: чи є патріотизм лише Почуттям, або Принципом, Позицією Чи Незмінною цінністю, до того ж, Властивою Усім Сферам Життя суспі­льства? Відповідь на поставлене питання знаходимо у монографії “Патріотична свідомість: сутність та форму­вання”, автори якої вважають, що патріотична свідомість зазвичай аналізується у соціологічному плані, проте, без дослідження гносеологічної природи патріотичної свідо­мості неможливо встановити сутність і структуру остан­нього, як і його взаємозв’язок з іншими духовними утво­реннями [13, 10]. Патріотична свідомість як інтегральний соціальний феномен, доводять вчені, формується як ре­зультат відображення у свідомості атрибутів вітчизни та знаходить свій вияв як в Індивідуальній (особистісній) формі, так і у Суспільній Формі. Таким чином, її аналіз дозволяє виявити наступний закономірний взаємозв’язок: а) залежність патріотичної свідомості від типу і стану батькі­вщини; б) відносну самостійність і активність патріотичної свідомості по відношенню до батьківщини [13, 11].

Найважливішим, на наш погляд, є те, що патріотизм – це Усвідомлене Почуття Любові до Батьківщини та діяль­ність, спрямована на служіння та захист інтересів своєї Вітчизни. Г. Гегель писав: “Лише людина як істота, що здатна до мислення, може піддавати рефлексії такі свої поривання, які самі по собі необхідні для неї... Існує... дуже велика відмінність між тим, коли ти просто є чимось або володієш чимось і тим, коли ти також і знаєш, що ти є чимось або володієш чимось” [14, 22]. За визначенням Л. Е. Орбан-Лембрик, “самосвідомість – це здатність лю-

234


Дини безпосередньо відтворювати себе, сприймати себе збоку, рефлексувати з приводу своїх можливостей” [15, 137]. До структури самосвідомості належать самопі­знання як процес пізнання суб’єктом себе, своєї діяльності.

Варто наголосити, що свідомість людини емпірично, одноразово не завжди може вхопити ідею як таку. Людина може зробити це опосередковано, після завершення про­цесу опанування ідеєю, але завжди постфактум: рефлек­сія наче підбиває підсумки реальному переживанню. Ре­флексія (від лат. Reflexio – відображення, повернення на­зад) – це самосвідомість, самопізнання, співвідносність елементів мислення і дійсності [16, 547]. Це – здатність не лише знати, але й пізнавати самого себе, унікальна, суто людська властивість, яка і робить людину людиною, вивер­шує процес внутрішнього життя людини, без якого немож­ливим було б виникнення людської психіки, думки, душі, зрештою, і культури. Згідно із слушною думкою М. Ю. Варбан, рефлексія є системоутворюючим компонен­том структури професійно важливих якостей спеціалістів, вона допомагає становленню фахівця в якості суб’єкта професіоналізації та сприяє тому, щоб професійне станов­лення було активним, творчим, особистісно значущим процесом, надто на важливому етапі професіоналізації осо­бистості, який збігається з навчанням у ВНЗ (цей етап – найбільш сензитивний до рефлексійного впливу щодо по­дальшого професійного зростання особистості) [17, 14–16].

Слід підкреслити, що структура патріотичної рефлексії особистості постає як складний процес самооцінки когні-тивного, емоційного та поведінкового рівнів патріотичної свідомості. Патріотичну рефлексію, на наш погляд, виріз­няє від звичайного самоаналізу те, що її суб’єкт розглядає себе і свої духовно-практичні зв’язки у контексті загаль­них категорій світомислення – таких, як Батьківщина, час і вічність, життя і смерть тощо, і дозволяє особистості до­лати свої безпосередні, наївно-прагматичні оціночні реак­ції і занурюватися до вищих універсалій, опосередкованих численними практичними і духовними факторами. Значну роль у цьому процесі відіграє рівень самосвідомості люди­ни, її самоідентифікація до Батьківщини, її культури, що уможливлюється лише за умови наявості певного рівня

235


Свідомості, культурної самоідентифікації, спільності мови, генетичної спорідненості з національною культурою, толе­рантності до культурних цінностей інших народів тощо.

На нашу думку, в системі основних детермінант профе­сійного становлення військовослужбовця патріотичній рефлексії належить центральне місце. Адже саме вона виконує функцію узгодження усвідомленого змісту профе­сійної діяльності, власних почуттів щодо цієї діяльності, припускаючи розвиток і формування ідеального індивіду­ально-професійного “Я”: яким я повинен стати, щоб відпо­відати критеріям військового фахівця-професіонала. Це, у свою чергу, пов’язане із побудовою мотиваційної сфери діяльності майбутнього захисника Батьківщини, його осо-бистісно-орієнтованого визначення.

Отже, результатом професійної рефлексії військовос­лужбовця, яка є взаємозалежною із професійною самосвідо­містю, є формування мети “всередині себе”, усвідомлення особистісного змісту професійних знань, навичок, вмінь, зрештою, і свого покликання у житті. Патріотичне вихо­вання постає архіважливою проблемою державного виміру і займає сьогодні центральне місце у Концепції виховної роботи у Збройних Силах України, в якій визначено, що “метою виховання воїна Збройних Сил України є формуван­ня його як громадянина, патріота своєї держави, який на основі набуття соціального та військового досвіду, фізич­ного вдосконалення, успадкування духовних надбань укра­їнського народу досягає достатнього рівня розвитку політич­ної, правової, моральної, трудової, художньо-естетичної куль­тури, стає здатним відстоювати національні інтереси Укра­їни” [18, 27].

Висновки. Таким чином, аналіз наукового дискурсу ро­зкриває динаміку поглядів вчених щодо тлумачення по­няття “патріотизм” і дозволяє проартикулювати певні узагальнення. По-перше, патріотизм – одна з домінант­них соціально-психологічних характеристик людини як Особистості І фундаментується на вищих людських по­чуттях, які характеризують її як громадянина, носія пев­них духовних якостей; це – інтегративне поняття, сенс якого формується на перетині різних наук, зокрема, полі­тології, політичної філософії, етики та психології.

236


По-друге, патріотизм, якщо мати на увазі його генезу, виникає як Почуття, звідси у процесі життєдіяльності людини це почуття все більше соціалізується й осмислю­ється через Патріотичну Рефлексію Особистості, у фор­муванні якої велику роль відіграє Культурний Контекст, Дух Громадянського Суспільства, зокрема Звичаї Та Тра­диції Тощо.

По-третє, патріотична рефлексія особистості військовослу­жбовця – це самоусвідомлення (саморозуміння, самовідчут­тя) свого покликання до захисту Батьківщини, свого на­роду, а також усвідомлення таких ключових понять, як “Батьківщина”, “патріотизм”, “громадянськість”, осмис­лення минулого, нинішнього та відповідальність за майбут­нє своєї Вітчизни. Особливої важливості аспект патріоти­чної свідомості набуває у час, коли людство переступило поріг III тисячоліття і несе з собою низку глобальних про­блем.

1. Макінтайр Е. Чи є патріотизм чеснотою? / Е. Макінтайр // Су­часна політична філософія: Антологія /пер. з англ. – [Упо-ряд. Я. Кіш]. – К.: Основи, 1998. – С. 525–543.

2. Афанасьєв А.О. Проблеми патріотичного виховання у нау­ковій літературі та дослідженнях сучасних вчених / А. О. Афанасьєв // Військова освіта: Збірн. наук. праць. – К., 2006. – №1 (17). – С. 20–25.

3. Афанасьєв А.О. Система військово-патріотичного виховання вій­ськовослужбовців строкової служби / А. О. Афанасьєв // Військо­ва освіта: Збірн. наук. праць. – К., 2004. – №2 (14). – С.68–74.

4. Токвіль А. Про демократію в Америці / А. Токвіль. – К.: Всесвіт, 1999. – 390 с.

5. Тейлор Ч. Непорозуміння: дебати між лібералами та ко-мунітаристами / Ч. Тейлор // Сучасна політична філосо­фія: Антологія /пер. з англ. – [Упоряд. Я. Кіш]. – К.: Основи, 1998. – С. 554–575.

6. Апель К. О. Спрямування англо-американського “комуні-таризму” в світлі дискурсивної етики / К. О. Апель / Єрмо-ленко А. М. Комунікативна практична філософія: Підруч. – К.: Лібра, 1999. – С. 372–394.

7. Карась А. Інтерпретація громадянських суспільств у ХХ ст. // Карась А. Філософія громадянського суспільства в класич­них теоріях і некласичних інтерпретаціях: Монографія. – Київ, Львів: Вид. центр ЛНУ ім. І. Франка, 2003. – С. 373– 383.

8. Скуратівський В. Патріотизм // Філософський енциклопеди­чний словник. – К.: Абрис, 2002.

237


9. Ткаченко В.М. Патріотизм / Енциклопедія освіти. – К.: Юрінком Інтер, 2008.

10. УСЕ Універсальний словник-енциклопедія [Гол. ред чл.-кор. НАНУ М. Попович]. – К., 2001.

11. Енциклопедія політичної думки / Пер. з англ. – К.: Дух і Літера, 2000.

12. Бойко О.В. Військове навчання і виховання: Навч.-метод. посіб. / О. В. Бойко, М. М. Голик, В. М. Кожевніков, О. М. Чепур. – Львів: ЛІСВ, 2007. – 153 с.

13. Патриотическое сознание: сущность и формирование / А. С. Миловидов, П. С. Сапегин, А. Л. Симанов и др. – Но­восибирск: Наука, 1985. – 252 с.

14. Гегель Г. Философская пропедевтика // Гегель Г. Работы раз­ных лет: в 2 т. / Сост., общ. ред. и вступ. статья А. В. Гулыги. – М.: Мысль, 1971. – Т. 2. – С. 7–209.

15. Орбан-Лембрик Л.Е. Соціальна психологія: посібник / Л. Е. Орбан-Лембрик. – К.: Академвидат, 2003. – 448 с.

16. Булатов М. Рефлексія / Філософський енциклопедичний сло­вник. – К.: Абрис, 2002.

17. Варбан М.Ю. Рефлексія професійного становлення в сту­дентські роки: автореф. дис… канд. психологічних наук за спеціальністю 19.00.01 – загальна психологія, історія пси­хології. – К.: Ін-т психології ім. Г. С. Костюка АПН України, 1999. – 18 с.

18. Система виховної роботи у Збройних Силах України // Ви­пускнику Військового інституту: рекомендації по роботі у вій­ськах / за ред. генерал-майора П. П. Ткачука. – Львів: ЛВІ, 2006. – 361 с.

Надійшла до редколегії 23.04.2011 р.

Чернова И.В.

ПРОБЛЕМА ПАТРИОТИЗМА В СОВРЕМЕННОМ НАУЧНОМ ДИСКУРСЕ

В статье анализируется проблема патриотизма и её интерпретация в современном научном дискурсе. Основной акцент сделан на патрио­тической рефлексии личности как самоосознании военнослужащим своего высшего призвания – защиты Отечества.

Ключевые Слова: патриотизм, рефлексия, формирование професси­онала, патриотическая рефлексия личности.

Chernova I.

THE PROBLEM OF PATRIOTISM IN THE MODERN SCIENTIFICAL DISCOURSE

This article deals with the analysis of patriotism and its understanding in the modern sciеntifical discourse. The main emphasis is made upon the patriotic reflection as self-comprehesion by a person of his supreme call – the defense of the Motherland.

Key words: patriotism, reflexia, professional growth, patriotic reflexia as self-comprehesion.

238


УДК 323.15(477)

Похожие статьи