Головна Військова справа Військово-науковий вісник ПРОТИПОВІТРЯНА ОБОРОНА КІННО-МЕХАНІЗОВАНОЇ ГРУПИ ГЕНЕРАЛ-ЛЕЙТЕНАНТА В. К. БАРАНОВА У ЛЬВІВСЬКО-САНДОМИРСЬКІЙ ОПЕРАЦІЇ
joomla
ПРОТИПОВІТРЯНА ОБОРОНА КІННО-МЕХАНІЗОВАНОЇ ГРУПИ ГЕНЕРАЛ-ЛЕЙТЕНАНТА В. К. БАРАНОВА У ЛЬВІВСЬКО-САНДОМИРСЬКІЙ ОПЕРАЦІЇ
Військова справа - Військово-науковий вісник

ОСТАПЧУК О.П.*

Досліджується застосування засобів протиповітряної оборони для прикриття кінно-механізованої групи генерал-лейтенанта В. К. Баранова у Львівсько-Сандомирській операції.

Ключові Слова: кінно-механізована група, кавалерійський корпус, танковий корпус, протиповітряна оборона, зенітний артилерійський полк.

Постановка Проблеми Та Її Актуальність. Актуаль­ність проблеми зумовлена важливістю відтворення істо­ричної дійсності. Дослідженням протиповітряної оборони військ в операціях Великої Вітчизняної війни в останні роки займалися І. Лосєв, А. Маначинский, Ю. Трофимов, А. Шавелкін, Н. Фролов та інші. Проте у своїх працях вони не розглядали протиповітряної оборони кінно-механізованої групи генерал-лейтенанта В. К. Баранова у Львівсько-Сандо-мирській операції [1].

Мета Автора Полягає у висвітленні історичного аспекту особливостей застосування засобів протиповітряної оборони у Львівсько-Сандомирській операції 1944 р. Для досягнення мети потрібно проаналізувати воєнне мистецтво в ході ве­дення протиповітряної оборони кінно-механізованої групи генерал-лейтенанта В. Баранова у Львівсько-Сандомирській операції та дій авіації противника.

Під час Великої Вітчизняної війни актуальним питан­ням було створення військом необхідних умов для вико­нання бойового завдання. Одним із видів забезпечення була протиповітряна оборона військ, тобто комплекс заходів зі своєчасного оповіщення про напад авіації противника, знищення літаків противника або примушення їх до від­мови виконувати завдання, вживання заходів щодо захисту військ та тилу, зниження ефективності нальотів і забез­печення швидкої ліквідації їх наслідків [2, 48].

Остапчук Олександр Петрович, ад’юнкт, Національний університет оборони України, м. Київ. © Остапчук О. П., 2011

168


Протиповітряна оборона кавалерії та танків 1-го Україн­ського фронту здійснювалась відповідно до вимог обстановки: кавалерія мала бути надійно захищена від розвідки та нападу з повітря під час усієї операції. З цією метою кава­лерійські з’єднання підсилювалися зенітними частинами ще у період підготовки до операції. З початком введення у прорив кавалерія забезпечувалась винищувальною авіа­цією. В період підготовки протиповітряна оборона ґрунту­валась, головним чином, на маскуванні, розосередженні, дотриманні вимог прихованості при пересуванні та в ра­йоні зосередження, в проведенні маршів та інших пере­міщень уночі, а також готовності до відкриття вогню для відбиття авіації противника вогневими засобами [3, 70]. Доки кавалерія та танки не виявлені повітряним против­ником або не почались масовані напади з повітря, вогневі засоби протиповітряної оборони зберігали режим прихо-ваності. З цією метою зенітним засобам або повністю забо­ронялось вести вогонь по розвідниках і малих чи демон­стративних авіаційних групах, або для відбиття їх виді­лялись спеціальні підрозділи. Вказівки на це давав ко­мандир кавалерійського корпусу. З моменту введення у бій кавалерії і танків зенітна артилерія рухалась безпосе­редньо в їх бойових порядках, забезпечуючи безперервну протиповітряну оборону.

Для протиповітряної оборони автотранспорту виділявся підрозділ малокаліберної зенітної артилерії і крупнокалі-берних кулеметів [4]. Коли у прорив вводилась кавалерія, його розвиток забезпечувався засобами протиповітряної оборони загальновійськових з’єднань, які здійснювали прорив оборонної смуги, та всіма частинами малокалібер­ної зенітної артилерії і крупнокаліберних кулеметів [4].

Дії кавалерії в глибині оборони безперервно забезпечу­валися зенітною артилерією, яка рухалась у складі колон і відбивала нальоти на коротких зупинках, а малокаліберна зенітна артилерія та крупнокаліберні зенітні кулемети – і під час руху [5]. З початком бою зенітна артилерія забезпечу­вала від нападу з повітря розгортання кавалерії і танків та подальші їх дії.

Перед початком Львівсько-Сандомирської операції на­чальник артилерії фронту видав спеціальний наказ від 5 червня 1944 р. № 0209 “Про включення зенітних частин

169


Танкових армій, танкових корпусів, кавалерійських кор­пусів у загальну систему протиповітряної оборони та опові­щення”. Цей наказ був зумовлений тим, що під час орга­нізації зенітного артилерійського прикриття заступники командувачів артилерії армій з протиповітряної оборони не завжди враховували зенітну артилерію танкових армій, танкових і кавалерійських корпусів, які знаходились в їх смузі, не організовували її взаємодію з частинами зенітної артилерії Резерву Верховного Головнокомандування (РВГК), не контролювали режим їхнього вогню і не включали їх в систему оповіщення [6]. Контроль за оповіщенням, групу­ванням і виконанням вказівок із ведення вогню зенітними частинами кавалерійських корпусів був покладений одно­часно на безпосередніх начальників і на відділ протипові­тряної оборони загальновійськових армій.

Під час Львівсько-Сандомирської операції 1-й гвардій­ський кавалерійський корпус разом з 25-м танковим кор­пусом були сформовані у кінно-механізовану групу під командуванням генерал-лейтенанта Віктора Кириловича Баранова, що входила до складу 13-ї армії. Перед початком операції до складу армії входили 10-а зенітна артилерійська дивізія (802, 975, 984 та 994 полки), 1287 зенітний артиле­рійський полк армійського підпорядкування, 1702 зенітний артилерійський полк танкового корпусу та 319 зенітний артилерійський полк 1-го гвардійського кавалерійського корпусу [7].

Зенітна артилерія 13-ї армії перед початком операції складалась із 16 гармат середньокаліберної зенітної артиле­рії та 88 гармат малокаліберної зенітної артилерії [7]. Кінно-механізована група В. Баранова мала 32 малокаліберні зенітні гармати та 32 крупнокаліберних зенітних кулемети.

З початком операції 16 липня 1944 р. у смузі 13-ї армії з району Стоянув почалося введення у прорив кінно-механізованої групи Баранова. Загалом у смузі цієї групи протягом липня німецька авіація здійснила 725 літако-прольотів. З підходом кінно-механізованої групи Баранова до Кросно авіація противника за 7 годин здійснила на неї 14 нальотів силами 230 літаків [8]. За час операції німецька авіація здійснила 45 бомбардувань по кінно-механізованій групі, скинувши на неї 1170 бомб [8].

У смузі 13-ої армії планувалось застосування 10-ої зені­тної артилерійської дивізії (802, 975, 984 та 994 полки) і

170


1287 армійського полку малокаліберної зенітної артилерії, а також 1702 зенітного артилерійського полку танкового корпусу та 319 зенітного артилерійського полку 1-го гвар­дійського кавалерійського корпусу.

У перший день наступу, 13 липня 1944 р., у зоні спостере­ження частин 10-ої зенітної артилерійської дивізії було зафіксовано 197 німецьких літаків. 994 полк середньокалі­берної зенітної артилерії витратив 457 снарядів і збив 5 літаків противника. 975 полк малокаліберної зенітної артилерії витратив 4456 снарядів, збивши 5 літаків, 802 полк витра­тив 512 снарядів, але не збив жодного літака [9].

Протягом 14 липня із 215 літаків, які діяли у районі бойових порядків дивізії, було збито 11 літаків, із них 7 – 994-м полком (при загальній витраті 400 снарядів) і 4 – 975-м полком (загальна витрата – 2426 снарядів). 15 лип­ня 975 полк збив 5 літаків, витративши 1820 снарядів, а 994 полк – 4 літаки, витративши 600 снарядів. У цей день у смузі дивізії було зафіксовано 205 літаків противника, із них 184 провели 12 групових нальотів.

16 липня німецька авіація провела 24 групових нальо­ти за участі 350 літаків і 46 одиночних польотів. Радянсь­кою стороною було збито 6 літаків противника: 975 полком збито 2 літаки; 802 полком збито 4 літаки. 18 і 19 липня частинами дивізії було збито 6 німецьких літаків [9].

Кінно-механізовану групу генерал-лейтенанта Баранова прикривали 1702 полк малокаліберної зенітної артилерії 25-го танкового корпусу і 319 полк 1-го гвардійського ка­валерійського корпусу. 25-й танковий корпус мав у своєму складі: 3 танкові бригади, мотострілецьку бригаду, 2 полки самохідної артилерії, протитанковий, артилерійський, зе­нітний артилерійський, мінометний полк, винищувально-протитанковий і гвардійський мінометний дивізіони, роз­відувально-мотоциклетний, саперний, зв’язку і медично-санітарний батальйони. При цьому необхідно відмітити, що мотострілецька бригада через нестачу автотранспорту діяла як стрілецька і відставала від танкових бригад.

1702 полк 25-го танкового корпусу 12 липня отримав завдання прикривати зосередження корпусу в районі Нива (22 км східніше Горохув). Виходячи з того, що корпус ство­рив два угруповання – північніше і південніше Ниви, рівні за важливістю та вразливістю з повітря, бойовий порядок

171


Полку було поділено на дві групи. Управління вогнем груп здійснювалося з двох командних пунктів: на північ­ному командував заступник командира полку, а на пів­денному (основному) – сам командир полку [9].

Коли війська 13-ої армії 15 липня прорвали оборону противника у районі Стоянув, 25-й танковий корпус роз­почав висування в район Брани (східніше Стоянув) і до ранку 16 липня зосередився у 8–9 км від стрілецьких з’єднань армії, які вели бій. Одна із батарей 1702 полку була навмисно висунута на захід у напрямку вірогідного підходу авіації противника: їй було поставлено завдання не дати противнику вести повітряну розвідку. Іншим ба­тареям дозволялося вести вогонь тільки у випадку вели­ких нальотів авіації противника, щоб не розкрити вихід корпусу в цей район.

Близько 16 години 16 липня у районі Стоянув почалося введення у прорив кінно-механізованої групи генерал-лейтенанта Баранова на ділянці фронту в 12–14 км. Для прикриття колон 1702 полк малокаліберної зенітної арти­лерії був поділений на дві групи, які рухались в авангарді 162-ої і 175-ої танкових бригад. Над колонами танкового корпусу авіація німців зробила майже 90 літако-прольотів групами до 18 бомбардувальників. Радянські батареї, в основному, вели вогонь з ходу та на коротких зупинках [10].

На рубежі Сушин, Юзефув з’єднання танкового корпусу, зустрівши організований опір противника, розгорнулись у бойовий порядок. У зв’язку з цим довелось змінити бойо­вий порядок 1702 полку: одна батарея продовжувала при­кривати 162-у танкову бригаду, а три інші прикривали головне угруповання корпусу. У цьому районі полк відбив дев’ять нальотів авіації противника і збив три літаки.

До ранку 17 липня кінно-механізована група заволоділа пунктом Холоюв і продовжувала рух однією колоною по шосе на Кам’янку-Струмилову. 1702 полк знову був поділе­ний на дві групи і продовжував рухатися: перша група – за танками 111-ої танкової бригади; друга – побатарейно, в середині колони 162-ої танкової бригади і в голові 175-ої танкової бригади. 20-та мотострілецька бригада рухалася пішою колоною в 5–6 км за танковими бригадами. За 2-3 км до р. Західний Буг танкові бригади знову розгорнулися і вступили в бій з танками і піхотою противника. Батареї, які рухалися за 111-ю танковою бригадою, зайняли бойовий

172


Порядок до підходу головних сил корпусу. Авіація против­ника почала завдавати удари по ділянці шосе, щоб за­тримати вихід частин корпусу з лісу. Але дві батареї, кот­рі встигли розгорнутися, відбили ці напади противника. У перервах між нальотами дві батареї вийшли з лісу і спі­льно з іншими батареями прикрили розгортання голов­них сил корпусу. Перед тим як всі батареї полку були го­тові до ведення вогню, бомбардування частин корпусу, що розгорталися, здійснювали групи літаків Ю-87, підлітаючи до цілей на висоті 1500–2000 м. Інтенсивний вогонь усіх батарей полку змусив авіацію противника літати на висо­тах 2500–3000 м і пікірувати не нижче 1500 м. Тільки це зберегло радянські війська від значних втрат, і частини корпусу розгорталися та вступали в бій майже без пере­пон з боку ворожої авіації. Підрозділи 1702 полку, прик­риваючи розгортання частин корпусу, збили 5 літаків [10].

23 липня кінно-механізована група розпочала бій за переправу через р. Сан, південно-східніше Радимно, біля населеного пункту Нєновіце. 1702 полк отримав завдання прикрити вихідне положення 25-го танкового корпусу. В ніч на 25 липня почалася переправа головних сил корпу­су через Сан, причому танки і самохідні гармати перепра­влялись убрід по декількох місцях, а колісні машини, арти­лерія і мотопіхота – побудованим мостом. Щоб не розосе­реджувати сили 1702 полку, було вирішено всіма його бата­реями прикрити міст, тим більше що в районі мосту скуп-чилося дуже багато техніки. Правильність такого рішення підтверджувалась тим, що з початком переправи група у 28 літаків Ю-87 намагалась зруйнувати міст і затримати переправу частин корпусу. Однак завдяки протидії зенітного артилерійського полку противнику не вдалось вивести переправу з ладу, попри шість нальотів його авіації [11].

Також важливим моментом бойових дій 1702 полку є його маневреність під час прикриття танкових з’єднань. Полки малокаліберної зенітної артилерії в якості засобів тяги мали вантажні автомобілі, що ускладнювало, а інколи виключало можливість переміщення зенітних батарей. Так, під час здійснення маршу в напрямку на Немирів танки і самохідно-артилерійські установки рухались без доріг по важкодоступній місцевості. Двом батареям, гармати яких буксирувались танками Т-70 і самохідними установками СУ-76, вдалось пройти цим маршрутом. Інші батареї полку,

173


Гармати яких буксирувались автомобілями, вимушені були рухатись обхідним шляхом через Раву-Руську.

Зенітним артилерійським частинам, що прикривали рухомі з’єднання, доводилось суворо дотримуватися ре­жиму вогню, щоб не привертати увагу авіації противника і не розкривати переміщення військ, що прикриваються. У цьому відношенні характерним є бойовий епізод 319 полку малокаліберної зенітної артилерії 1-го гвардійсько­го кавалерійського корпусу. До ранку 23 липня у районі Дрогомишля, очікуючи ремонту переправи, зібрались вій­ська. Колони розтяглись на декілька кілометрів. Прикри­ти ці колони було наказано 319 полку, який зайняв ліній­ний бойовий порядок паралельно колоні. Близько 6-00 над дорогою з’явився для розвідки літак ФВ-190. Зенітні батареї вогонь не відкривали, щоб не видати своє розмі­щення. Припустивши, що колона беззахисна перед літа­ками, розвідник зник. Як і очікувалося, через 15 хвилин з’явилася група літаків ФВ-190, не підозрюючи про при­сутність у цьому районі зенітної артилерії. Як тільки лі­таки розвернулись і лягли на бойовий курс кільватерною колоною, батареї і зенітна кулеметна рота відкрили во­гонь по головному літаку. Це було настільки неочікувано для противника, що всі літаки відразу розлетілись у різні боки, а потім зникли, не скинувши жодної бомби. Через 30 хв знову з’явився розвідник, який довго літав над ко­лонами, намагаючись викликати на себе вогонь батарей. Коли він злегка знижувався і обстрілював колони, то по ньому відкривали вогонь зенітні кулемети. Так тривало допоки переправу не полагодили [11].

Зенітним частинам доводилось вести боротьбу і з назе­мним противником. Так, 27 липня у районі Осова, Кизяни, Вирин 319 полку МЗА довелося самостійно вести бій із загоном німців чисельністю до 300 чоловік. 150 німців було вбито, а інші здалися в полон [11].

Висновки. Таким чином, протиповітряна оборона кін­но-механізованої групи генерал-лейтенанта В. Баранова у Львівсько-Сандомирській операції мала такі особливості:

У підготовчий період протиповітряна оборона полягала у маскуванні, розосередженні, дотриманні вимог прихо-ваності, а також готовності до відбиття авіації противника вогневими засобами;

174


З моменту введення в бій кавалерії зенітна артилерія і зенітні кулемети рухалися безпосередньо в їхніх бойових порядках, досягаючи безперервної протиповітряної оборони;

При введення у прорив кавалерії його розвиток забезпе­чувався засобами протиповітряної оборони загальновійсько­вих з’єднань, а дії кавалерії в глибині оборони забезпечу­валися зенітною артилерією, яка рухалася в складі колон.

Засоби протиповітряної оборони застосовувались для прикриття зосередження військ, перешкоджання повітряній розвідці противника, примушення його завдяки інтенсив­ному вогню відмовитися від штурмових дій, прикриття мостів, ведення вогню по піхоті противника.

Отже, в історії воєнного мистецтва особливості проти­повітряної оборони кінно-механізованої групи генерал-лейтенанта В. Баранова, безперечно, матимуть свої пов­чальні уроки.

У подальшому темою дослідження може бути протиповіт­ряна оборона кавалерії в інших операціях 1-го Українсь­кого фронту з визволення України.

1. Лосев И.Ф. 39 НИИ ПВО Сухопутных войск Вооруженных Сил СССР / И. Ф. Лосев, А. Ю. Маначинский, Ю. А. Трофимов. – К.: Гносис, 2007. – 245 с.; Фролов Н.А. Зенитная артилле­рия представляла собой грозное оружие, способное уничто­жить не только авиацию противника, но и его наземные силы / Н. А. Фролов //Военно-истор. журнал. – 2005. – № 5. – С. 31–33; Шавелкин А.М. Войсковая противовоздушная оборона в операциях Великой Отечественной войны 1941– 1945 гг. / А. М. Шавелкин // Военно-истор. журнал. – 2006. – № 2. – С. 3–6.

2. Андерсен Ю.А. Противовоздушная оборона Сухопутных войск / Ю. А. Андерсен. – М.: Воениздат, 1979. – С. 48.

3. Полевой устав Красной армии (Проект). – М.: Воен. изд. НКО, 1943. – С. 70.

4. Руководство по боевому применению средств противовоз­душной обороны при обеспечении войск. – М.: Воениздат, 1944. – C. 62-63.; Руководство по изучению правил стрельбы зенитной артиллерии 1941 г. (ПС-ЗА-41). – М.: Воен. изд. Нар. Комиссариата Обороны СССР, 1942. – 112 с.

5. Почекаев Н.И. Возникновение и развитие теории и способов зенитной стрельбы / Н. И. Почекаев. – К.: ВА ПВО СВ, 1989. – 467 с.

6. Бережний В.Г. Львівсько-Сандомирська операція (18 липня – 2 серпня 1944 року) / В. Г. Бережний // – К.: НДЦ ГП ЗСУ, УІВІ, 2003. – С. 3–17; Чесноков Ю.Т. История создания и развития Войск противовоздушной обороны Сухопутных войск / Ю. Т. Чесноков. – М.: СПКГК РФ, 1998. – С. 65–73.

175


7. Боевой состав Советской Армии. Часть IV. (январь – де­кабрь 1944 г.). – М.: Воениздат МО СССР, 1988. – 376 с. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: Http://www. soldat. ru/-Files/3/22/35/189/; Командование корпусного и дивизионного звена Советских Вооруженных Сил периода Великой Оте­чественной войны 1941–1945 гг. – М.: ВАФ, 1964.– 572 с.

8. Строительство и боевое применение советских танковых войск в годы Великой Отечественной войны. – М.: Воениз-дат МО СССР, 1979. – С. 234–268.

9. Советская артиллерия в Великой Отечественной войне 1941-1945 гг. – М.: Воениздат МО СССР, 1960. – С. 471–490; Гавриш Л.А. Сборник тактических примеров по боевым дейст­виям зенитной артиллерии в Великой Отечественной войне / Л. А. Гавриш, Н. А. Ушаков, О. С. Грушко. – М., 1980. – 342 с.

10. Фролов Н.А. Зенитная артиллерия представляла собой грозное оружие, способное уничтожить не только авиацию противника, но и его наземные силы. / Н. А. Фролов // Военно-истор. журнал. – 2005. – № 5. – С. 31–33.

11. Альтговзен М.Л. Развитие противовоздушной обороны в годы Великой Отечественной войны / М. Л. Альтговзен // Военное издательство МО СССР. – М, 1964. – С. 15; Тимо-Хович И.В. Опыт ПВО Советского Союза в Великой Отечес­твенной войне. Лекция. – М., 1983. – С. 29.

Надійшла до редколегії 30.11.2011 р.

Рецензент: В.П. Шевчук, доктор історичних наук, доцент, Національний університет оборони України, м. Київ.

Остапчук О.П.

ПРОТИВОВОЗДУШНАЯ ОБОРОНА КОННО-МЕХАНИЗИРО-ВАННОЙ ГРУППЫ ГЕНЕРАЛ-ЛЕЙТЕНАНТА В.К. БАРАНОВА ВО ЛЬВОВСКО-САНДОМИРСКОЙ ОПЕРАЦИИ

Исследуется применение средств противовоздушной обороны для прикрытия конно-механизированной группы генерал-лейтенанта В. К. Баранова во Львовско-Сандомирской операции.

Ключевые Слова: конно-механизированная группа, кавалерийский корпус, танковый корпус, противовоздушная оборона, зенитный артил­лерийский полк.

Ostapchuk A.

AIR DEFENCE HORSE-MECHANIZED GROUPS LIEUTENANT. GENERAL V. BARANOV IN LVOV-SANDOMIERZ OPERATIONS

The article examines the use of air defense cover for horse-mechanized groups Lieutenant General V. Baranov in the Lvov-Sandomierz operation.

Key words: horse-mechanized group, cavalry corps, tank corps, air defense, anti-aircraft artillery regiment.

176


УДК 94:357.5

Похожие статьи