Головна Військова справа Військово-науковий вісник ПРОПАГАНДИСТСЬКА РОБОТА ВІЙСЬКОВО-ПОЛІТИЧНОГО КЕРІВНИЦТВА ВЕЛИКОБРИТАНІЇ В ПЕРІОД ДРУГОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ ТА У ПЕРШІ ПОВОЄННІ РОКИ
joomla
ПРОПАГАНДИСТСЬКА РОБОТА ВІЙСЬКОВО-ПОЛІТИЧНОГО КЕРІВНИЦТВА ВЕЛИКОБРИТАНІЇ В ПЕРІОД ДРУГОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ ТА У ПЕРШІ ПОВОЄННІ РОКИ
Військова справа - Військово-науковий вісник

КУЦЬКА О. М.*

Досліджуються основні напрями британської пропаганди, форми морально-психологічного впливу та їх практичне застосування в ході бойових дій збройних сил Великобританії на території Європи в період Другої світової війни.

Ключові слова: пропаганда, листівка, ідеологічна обробка, капелан, союзники.

Исследуются основные направления британской пропаганды, формы морально-психологического влияния и их практическое применение в ходе боевых действий вооруженных сил Великобритании на территории Европы в период Второй мировой войны.

Ключевые Слова: пропаганда, листовка, идеологическая обработка, капеллан, союзники.

Analyses the main directions of the control propaganda provided soviet troops, the forms of the moral-psychological influence and there practical uses during the liberate sighting Red Army actions on the Czechoslovakia territory in the period of the Second World War.

Key words: propaganda, leaflet, indoctrination influence, chaplain, allies.

Постановка та актуальність проблеми. Досліджуючи істо­рію інформаційно-психологічної війни та пропаганди, все частіше можна зустріти твердження, що Третя світова війна (якщо вона буде), матиме риси інформаційного протиборс­тва. Про це свідчить і тенденція розвитку так званих “безконтактних війн”. І дійсно, війни та збройні конфлікти сучасності доводять значну роль та вагу інформаційно-психологічного фактора, з урахуванням всієї його багатог­ранності. Дослідження діяльності пропагандистських ор­ганів армій, що брали участь у найбільших війнах мину­лого століття є вагомим підґрунтям для вдосконалення пи-

* Куцька Олеся Миколаївна, кандидат історичних наук, викладач кафедри тактики, Академія сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного, м. Львів.

© О. М. Куцька, 2009

42


Тань інформаційно-психологічного забезпечення мирот­ворчих операцій та місій сьогодення. Тому актуальність та доцільність дослідження питання пропагандистського забезпечення бойових дій збройних сил Великобританії під час останньої світової війни є незаперечними. На користь доцільності досліджень питань пропагандистської діяльно­сті британців у Другій світовій війні свідчить і специфіка організації спільного інформаційно-психологічного впливу союзників на противника.

Новизна дослідження Витікає з недостатньої кількості віт­чизняних публікацій щодо пропагандистської діяльності в роки Другої світової війни загалом, і зокрема вузьких пи­тань, що стосуються особливостей форм і способів, мотива­ційних елементів пропагандистської діяльності конкретної країни-учасниці війни.

Аналіз існуючих досліджень і публікацій Свідчить, що попри значну увагу до пропагандистського забезпечення бойових дій у роки Другої світової війни (Д. О. Волкогонов, Г. Г. Почепцов, Л. Є. Леонтьєва) дослідники оминали питання інформаційно-психологічної роботи союзників СРСР у війні. В окремих публікаціях (В. Г. Крисько [2], С. М. Ніконов [4], М. Л. Волковський [3]) існують стислі відомості про діяльність органів спецпропаганди Великобританії та США, але вони не носять упорядкованого характеру і не дають можливості створення конкретної картини щодо форм і способів інформаційно-психологічної роботи.

Автор уперше відкриває широкому загалу документи, видані редакціями Міністерства оборони СРСР, які на час видання містили інформацію закритого характеру. На сьогодні гриф обмеженого користування на ці джерела знято. Одиничні оригінальні примірники матеріалів і ксе­рокопії, подаровані Західним оперативним командуван­ням, знаходяться в особистій бібліотеці автора.

Мета Даної наукової статті - прослідкувати і визначити особливості ведення пропаганди в роки Другої світової війни британським військово-політичним керівництвом під час бойових дій на Європейському театрі воєнних дій (ТВД). Дослідження питання проходить у двох площинах:

43


Перша – вплив на війська і населення противника, друга – вплив на власні військові контингенти у зоні бойових дій.

Починаючи Виклад основного матеріалу, варто зазначити, що з початком Другої світової війни та окупацією Німеччи­ною держав Європи єдиною легальною пропагандою у Східній та Південно-Східній Європі була фашистська про­паганда, яка витіснила навіть пропаганду італійських фа­шистів з Австрії, Угорщини та Югославії. І лише Англія продовжувала вести пропаганду серед населення зазначе­них територій. Це здійснювалось головним чином через радіопередачі з Лондона [1, 3].

Великобританія розпочала створення апарату психоло­гічного впливу на війська і населення противника наприкінці 1937 р. [2, 366]. Питання ведення пропаганди на стратегіч­ному рівні в Англії покладались на Міністерство інформації, Управління політичної розвідки Міністерства закордонних справ і Британську радіомовну корпорацію [3, 262].

У липні 1940 р. за вказівкою прем’єр-міністра У. Черчілля всі організації, які займались питаннями інформаційного впливу, були об’єднані, і на їх основі сформовано Відділ спеціальних операцій [2, 366]. Основним завданням відділу була координація військового і політичного пропагандист­ських зусиль та відпрацювання основних стрижнів, довкола яких вівся інформаційно-психологічний вплив на против­ника і власні війська. Головними формами психологічної війни стали радіомовлення і розповсюдження листівок.

Великобританія – одна з перших країн, у якій було ство­рено спецформування психологічної боротьби (NID 17Z). Його фундатором вважається адмірал Годфрі [4, 51]. Відділу 17Z ставилося завдання вести психологічні операції за допомогою всіх відомих засобів – радіо, листівок та агентів-слухачів. Крім того у радіопередачах німцям надавали поради, як уникнути призову на службу в підводному флоті.

Для більшого ефекту пропагандистські матеріали зби­рались і ретельно відпрацьовувалися для кожного окремого виду збройних сил. Так, з метою прямого впливу на німе­цькі військово-повітряні сили німецька служба “Бі-Бі-Сі”

44


Повідомляла про випадки дезертирства німецьких льотчи­ків зі своїми літаками до Англії. При цьому повідомлялись прізвища та імена деяких льотчиків, які насправді були збиті під час повітряних нальотів [2, 367].

Англійські пропагандисти розраховували на те, що ці повідомлення не залишаться поза увагою командування люфтваффе, яке отримувало щоденні зведення повідом­лень англійського радіо. Мета цієї інформаційної акції полягала не в тому, щоб спонукати німецьких льотчиків до дезертирства, а в тому, щоб спровокувати німецьке коман­дування на проведення чисток серед особового складу, поширити недовіру льотчиків один до одного, що своєю чергою сприятиме падінню морального духу і боєздатності німецьких авіаз’єднань.

Власне, відділ 17Z свою діяльність розпочав із серії ра­діопередач і розповсюдження вміло розроблених листівок у портових містах Німеччини, де адмірал Деніц розраховував набрати добровольців для служби на новозбудованих під­водних човнах. В агітаційно-пропагандистських матеріалах британців підкреслювались важкі умови життя на підвод­них човнах, небезпеки, які чатували на команду під час бойових дій, і т. ін. Це все погіршувало враження про романтичну службу на флоті, яку змальовували пропаган­дисти Геббельса.

Відомою є дезінформаційна операція стратегічного рівня, яка була проведена відділом 17Z протягом 1941–1942 рр. Тоді через засоби масової інформації були поширені чутки про побудову спеціального трубопроводу вздовж узбережжя острова, з якого, у випадку наближення плавзасобів Німеч­чини з силами десанту, у море буде випускатись нафта, яку запалюватимуть. Внаслідок таких дій утворилося б семи­мильне коло, яке несло б смерть усім німецьким човнам у цьому районі.

Незважаючи на абсурдність технічної можливості реалі­зації цього проекту німці ретельно перевіряли дані. А тим часом англійці демонстративно протягом світлої пори доби закладали в море труби великого діаметру, а ночами їх виймали з води на баржі, щоб удень знову закладати їх

45


На іншій ділянці. Аналогічні операції проводились і в ін­ших районах воєнних дій (наприклад, у Нормандії) [4, 52].

Варто відмітити, що поширення листівок Англія розпо­чала з перших днів війни. Вже через 12 годин після початку бойових дій перші 6 мільйонів листівок були скинуті з літаків над німецькими містами. У 1944 р. середня кількість листівок, що скидались щомісячно, становила вже 73 мільйони 500 тисяч примірників [2, 367].

Перші англійські листівки містили суху інформацію, без критики гітлерівського режиму і самого фюрера. Врахову­вався той факт, що Гітлер користувався авторитетом серед більшості населення Німеччини. Листівки розкривали ту інформацію, яка цікавила населення німецької держави, але за вказівкою вищих партійних кіл замовчувалась. Особ­ливо це стосувалося відомостей щодо німецьких втрат, які вермахт постійно занижував.

Листівки для розповсюдження у Німеччині на території Англії відносились до секретної продукції. Саме слово “листівка”, навіть поміж льотчиків, які їх розповсюджували, було заборонене і не вживалось. Замість нього використо­вували кодове слово “Nickel”, а польоти літаків – розповсю­джувачів листівок називали “розвідувальними” [2, 368].

Для доставки листівок у Німеччину британці використо­вували літаки і наповнені газом некеровані повітряні кулі. Застосуванню повітряних куль сприяли західні вітри і відсутність засобів протидії. З літаків листівки спочатку скидались через спеціальні люки, а згодом почали застосо­вувати агітаційні бомби.

Залежно від модифікації літак міг транспортувати від 648 тисяч до 1 мільйона 728 тисяч листівок. Літак-бомбардувальник типу “Веллінгтон” міг за один раз розпо­всюдити листівки на площі 1400 кв. км (приблизно площа м. Берліна). При цьому щільність листівок складала 460 на кв. км. Агітаційні снаряди, призначені для прицільного розповсюдження друкованих агітматеріалів на близьку відстань британці почали використовувати лише з літа 1944 р. (після відкриття другого фронту) [2, 368].

46


Після вступу у війну США завдання давати спільні вказів­ки щодо напрямку пропагандистських зусиль союзників у Північно-Західній Європі спочатку поклали на англійський Комітет політичної війни та американське Управління військової інформації. Їх розпорядження вимагали схва­лення Лондона і Вашингтона, що не сприяло оперативному управлінню пропагандою. Тому наприкінці літа 1943 р. було створено новий орган для спільного керівництва військово-пропагандистською діяльністю, відомий під назвою Лондонський комітет з координації політичної війни [3, 263]. Тут варто зауважити, що цей комітет у своїй структурі мав більше британських органів і тому неоднора­зово американські члени комітету висловлювали незадово­лення тим, що англійці намагаються нав’язувати свої погляди при відпрацюванні напрямів пропаганди.

Центри управління пропагандою в об’єднаних збройних силах союзників створювались і вдосконалювались у процесі розвитку їх військової співпраці. В січні 1942 р. у Вашинг­тоні було створено об’єднаний штаб, в 1943 р. – штаби союзних сил на Середземноморському театрі й Управління начальника штабу Верховного союзного командувача [3, 263]. До складу зазначених штабів входили офіцери друку і психологічної війни, більшість з яких згодом увійшла в структури служби друку і психологічної війни Верховного штабу союзних експедиційних сил – т. зв. Шосте управління. Саме його завданням була координація діяльності союзних органів друку і психологічної війни у Північно-Західній Європі. Але в квітні 1944 р. Шосте управління поділили на два самостійних відділи – відділ психологічної війни і відділ друку [3, 264].

На відділ психологічної війни покладалося завдання з поширення серед німецьких солдатів настроїв про швидку і неминучу поразку; показ переваги союзників в особовому складі і в зброї; демонстрація доброго ставлення союзників до полонених; розпалювання серед німців побоювань щодо загрози війни на два фронти і зростання спротиву насе­лення окупованих країн, а також поширення чуток щодо розбіжностей і розбрату між німецькими авіацією та армією.

47


Після початку наступу зусилля спрямовувались на поширення серед населення окупованих держав зневіри в силу німецької армії.

У перший період пропагандистської діяльності на плацдар­мі під час ведення малорухомих бойових дій спеціальні гру­пи, які були додані бойовим частинам, вели пропаганду, спрямовану на частини противника, яким загрожувало зни­щення. Ці групи зверталися до противника німецькою мовою з метою переконати противника у безнадійності становища.

Успішним прийомом пропаганди в період важких боїв було розповсюдження серед військ противника перепусток безпеки з відповідними печатками і вказівками про те, яким чином німецький солдат може здатись у полон.

Дуже ефективною була психологічна боротьба Англії у складі союзницьких сил на Середземноморському театрі воєнних дій, де військовий флот фашистської Італії сильно дошкуляв морським комунікаціям британців. Так, на початку 1943 р. британська розвідка отримала дані щодо активізації німцями бойових дій у Середземномор’ї з метою захопити Мальту і тим самим нейтралізувати англійські морські сили у цьому районі й надати допомогу корпусу Роммеля у Північній Африці.

Зважаючи на такий стан речей, головнокомандувач Се­редземноморським флотом Англії адмірал А. Каннігем затвердив план розповсюдження дезінформації серед мо­ряків італійського флоту. За допомогою друкованих і радіомовних засобів були розповсюджені чутки про те, що німці розглядають військово-морський флот Італії як гар­матне м’ясо і готові пожертвувати ним задля порятунку африканського корпусу Роммеля. Італійській морській розвідці було надано інформацію про те, що німецьке командування готове використати італійський флот для евакуації своїх військ з Африки, а італійські експедиційні сили будуть покинуті напризволяще [ 4, 53].

Унаслідок професійно проведеної пропагандистської операції військово-морський флот Італії перебував у пасив­ному стані до закінчення бойових дій і виконав усі умови капітуляції.

48


Чималого значення набула низка британських операцій з дезінформації за загальною кодовою назвою “Bodyhard” (“Охоронець”), проведених союзниками у рамках підготов­ки висадки десанту в Європі. Метою операції було введення німецького командування в оману щодо точної дати, часу, місця та деталей висадки сил союзників у Нормандії 6 червня 1944 р. Саме для цього в Англії умовно була сфор­мована 1-ша група американських армій під командуван­ням генерала Дж. С. Паттона та створена активна радіоме­режа. З огляду на це німці повірили, що спочатку союзники планують висадку десанту в Па-де-Кале, а вже потім – у Нормандії.

Під час Другої світової війни дуже важливою стає спеці­альна пропаганда в ефірі. Так, британські фахівці “чорної пропаганди” вели з Англії радіомовлення таким чином, щоб у слухачів створилося враження, що передачі ведуться з території Німеччини або окупованих нею країн. Метою цієї пропаганди був підрив морального духу вермахту і створення напруги в суспільстві, що своєю чергою могло б послабити військові зусилля німців, адже “Радіо Дойчланд” працювало на сусідніх частотах з реальною німецькою радіостанцією, активно вело передачі на Німеччину [4, 46].

Більшість німецьких солдатів, які слухали передачі цієї станції, вірили, що з ними говорить їх батьківщина. А окремі військовополонені німці, намагаючись виставити себе антифашистами, стверджували, що працювали на радіостанції “Радіо Дойчланд”. Робота англійської “чорної пропаганди” була настільки засекречена, що англійські слідчі, які знали про існування станції, але не володіли інформацією щодо реального її місцезнаходження, вірили таким полоненим.

Загалом завдання, які покладались на органи пропаганди, полягали у тому, щоб допомогти Верховному командувачу виконати завдання з якнайбільшою економією військ, озброєння та військової техніки.

Складною була ситуація союзників у вересні 1944 р. при підготовці пропагандистських матеріалів, які стосувалися капітуляції Німеччини. Для відпрацювання стрижневих

49


Напрямків пропагандистської діяльності англійські началь­ники штабів створили Комітет з обговорення [3, 270]. Так, основним змістом пропаганди було визначено, що лише після знищення нацизму і мілітаризму німці посядуть місце серед народів світової спільноти; союзники прагнуть ство­рення такого стану речей, щоб Німеччина ніколи не могла порушити мир; здача німецького солдата у полон не є ганебною; кінець війни знаменує і кінець страждань німців, і початок культурної та соціальної реконструкції.

При підході союзних військ до кордонів Німеччини органи психологічної боротьби радили німецьким військо­вослужбовцям при відході військ залишатися на місці, не допускати руйнування об’єктів і збирати важливу для союзників інформацію.

Цивільному ж населенню Німеччини союзна радіостан­ція “Голос верховного командування” нагадувала про небе­зпеку залишатись у районах, які підлягають бомбардуван­ню, застерігала від жорстокого поводження з полоненими союзних армій та іноземними робочими. Що стосується іноземних робітників у Німеччині, їм радили за першою ж можливістю залишати підприємства, бойкотувати їх та уникати неорганізованих дій.

Після того, як почалась окупація перших німецьких міст, відділ психологічної війни Верховного штабу намагався згладити ситуацію, яка виникла від невірного ставлення до німців, і ліквідувати страх перед окупаційної політи­кою союзників. Саме тоді було вироблено нові напрямки пропаганди, загалом спрямованої на забезпечення підт­римки з боку німців системи військового керівництва в окупованих районах Німеччини, а саме: підкреслювалась перевага союзного керівництва над нацистським. Було обіцяно, що пересічному німцю надаватиметься можли­вість жити і працювати, щоправда, за правилами союзного керівництва.

До населення неокупованих частин Німеччини не роби­лося жодних закликів, його ознайомлювали тільки стосовно методів, якими союзники здійснюють військове керівництво в окупованих районах.

50


Слід зауважити, що роль і значення післявоєнної англій­ської пропаганди порівняно з роками Другої світової війни докорінно змінились. Якщо під час війни пропаганда відо­бражала політичний курс держав-союзниць проти німецько-фашистської агресії, то після перемоги над гітлерівською Німеччиною основним напрямком роботи органів інфор­маційно-психологічної боротьби стала реклама західної демократії та заходи з непоширення соціалізму та комунізму на Захід.

Для організації пропаганди Великобританія використо­вувала як власні фінансові можливості і багату матеріальну базу, загальнодержавні пропагандистські й інформаційні органи, так і окупаційні органи союзників, їх політичні місії, телеграфні агентства та інші організації всередині звільнених та окупованих країн. Підґрунтям стають насам­перед праві партії, а також щедро фінансовані з-за кордону чисельні змішані спілки культурного та економічного зв’язку, клуби, бібліотеки, курси з вивчення іноземних мов, церква і релігійні організації, кінопрокатні підприємства, засоби масової інформації.

Форми і методи пропаганди та агітації були дуже різно­манітні: радіопропаганда, діяльність різного роду пропаган­дистських груп, виступи делегацій вчених, представників інтелігенції.

Після ліквідації англійського Міністерства інформації в середині березня 1946 р. були створені нові органи розпов­сюдження інформації як в Англії, так і за кордоном: Центральне бюро інформації, інформаційні відділи при Міністерстві закордонних справ, Міністерстві зі справ домі­ніонів і Міністерстві зі справ колоній. Штат нових органів був укомплектований головним чином колишніми співро­бітниками Міністерства інформації. Пропагандою за кор­доном крім того займались “Британська рада” і закордонна служба Британської радіомовної корпорації (Бі-Бі-Сі) [5, 6].

Наприклад, до відділу інформації англійського Мініс­терства закордонних справ структурно входили відділ культурних зв’язків, відділ новин, відділ інформації для зарубіжжя. Саме у складі останнього були Східноєвропейська

51


І Західноєвропейська групи. Ці групи були укомплектовані, в основному, працівниками відповідних відділів Міністерс­тва інформації. Так, Східноєвропейська група розробляла матеріали для пропаганди на 10 країн, серед яких були СРСР, Фінляндія, Польща, Чехословаччина, Югославія, Румунія, Болгарія, Туреччина, Греція та Угорщина. Пропа­ганда у Німеччині та Австрії велась і фінансувалась через Союзну контрольну раду [5, 7, 8].

Основними моментами англійської пропаганди у радян­ській зоні окупації в перші післявоєнні роки були:

– порівняння “демократичних” порядків у Великобри­танії з “тоталітарним” режимом СРСР; залякування насе­лення східних і західних країн “комуністичною загрозою”;

– дискредитація радянських військ, які перебувають на території західних країн;

– пропаганда військової сили та економічної могутності Англії та західних союзників;

– популяризація внутрішньої і зовнішньої політики Великобританії;

– розкриття пріоритетів приватної ініціативи у промис­ловій, торговій та фінансовій діяльності;

– постійні заяви про позитивний вплив Великобританії на духовний і економічний розвиток поствоєнних західних держав;

– допомога правим партіям та підтримка їх програмних вимог;

– критика земельної реформи, яка була проведена в радянській зоні окупації;

– пропаганда нереальності виконання Потсдамських рішень;

– аналіз проведення в зоні радянської окупації денаци­фікації та демілітаризації;

– критика продовольчих труднощів у радянській зоні, вивіз по репараціях продуктів харчування у Радянський Союз, про відчуження підприємств, про демонтаж та ін.

Таким чином, англійські органи пропаганди розгорнули кампанію з метою впливу на населення європейських країн не епізодично, а систематично, протягом наступних десят­ків років, апелюючи здебільшого до молодого покоління.

52


Водночас, аналізуючи пропагандистське забезпечення бойових дій, не можна оминати й роботу відповідних орга­нів із власним особовим складом, що є основною рушійною силою у війні, руками якого власне й досягаються політичні наміри військово-політичного керівництва. Ще досвід Першої світової війни довів важливу роль идеологічної обробки солдатів, внаслідок чого спеціальним королівським наказом від 15 червня 1920 р. при англійському військовому міністерстві було створено корпус армійської просвіти (Army Educational Corps). З початком Другої світової війни на допомогу військовим капеланам та корпусу армійської просвіти в серпні 1941 р. було створено “Армійське бюро поточних подій” (Army Bureau of Current Affair) [6, 9].

Вищезазначені органи пропаганди проводили інформа­ційно-психологічну обробку британських військовослуж­бовців. Вона проходила за трьома напрямами, які були тісно пов’язані між собою:

Безпосередня політична обробка військовослужбовців. Сюди відносились всі засоби армійської пропаганди – армійська преса, проповіді капеланів, кіно, радіо тощо.

Загальноосвітнє і професійне навчання, яке було невід’ємною частиною політичної роботи з військовослужбовцями і полягало насамперед у переконанні кожного солдата чи офіцера у перевазі його збройних сил і соціального ладу його держави над збройними силами і політичним напрям­ком інших (у першу чергу СРСР) держав.

Одним із різновидів політичного вишколу військовослу­жбовців була Культурно-масова Або розважальна Робота.

У ході війни остаточно визначились організаційні фор­ми апарату ідеологічної обробки військовослужбовців, її методи та основні напрямки пропаганди. Структурний склад цього апарату був наступним.

Консультативна рада з питань армійської просвіти (The Army Education Advisory Board). Цей керівний орган мав спрямовувати зміст усієї пропагандистської роботи в рам­ках політичного курсу та цілей, які ставили перед собою керівні кола Великобританії. До її функцій належало “на­давати військовому міністру поради з питань, пов’язаних з

53


Організацією служби просвіти в армії, і відповідати на будь-які його запити щодо питань армійської просвіти” [6, 10].

Корпус армійської просвіти (Army Educational Corps). Цей орган займався безпосереднім інформаційно-психологічним впливом на англійських військовослужбовців. До його фун­кцій входило: видання пропагандистської літератури, інфо­рмаційних матеріалів, організація і керівництво проведення занять і бесід з військовослужбовцями на політичні теми; розробка програм, підручників і керівництво загальноосвіт­ньою та професійно-технічною підготовкою солдатів та офіцерів; підготовка офіцерів-інструкторів, ідеологічна підготовка стройових офіцерів до пропагандистської діяль­ності і контроль за тим, як вони ведуть пропаганду поміж солдатів у частинах і підрозділах британської армії [6, 11].

Управління побутового обслуговування (Directorate of Army Welfare Service). На цей орган було покладене завдання з ідеологічної обробки військовослужбовців у позаслужбовий час. Офіцери цієї структури були у складі всіх штабів з’єднань і частин британської армії до батальйонної ланки включно. Вони займались організацією дозвілля військово­службовців, культурно-масової роботою, керували її мате­ріальним забезпеченням [6, 12].

Організацією видовищних заходів в армії займалась так звана Об’єднана служба розваг (Combined Service Entertainment) [6, 12]. До її обов’язків входила відправка у гарнізони театральних бригад, прокат кінофільмів та ін.

Управління капеланів (Royal Army Chaplains’ Department). Обов’язки штабних капеланів полягали в основному в тому, щоб підтримувати моральний дух солдатів та офіцерів. Капелани поділялись на 4 класи і мали військові звання. Капелан 1 класу був у званні полковника, 2 класу – підпол­ковника, 3 класу – майора, 4 класу – капітана. Безпосередню роботу в частинах вели капелани 4 класу. Вони були у складі кожного батальйону, полку, стаціонарного військо­вого шпиталю і в кожному військовому закладі, чисельність якого перевищувала 500 чоловік [6, 13].

Капелани не були підпорядковані командирам частин і служили при них як “духовні помічники” і радники. Серед

54


Капеланів були представники англіканського, пресвітеріан­ського, римсько-католицького та іудейського віроспові­дання.

Згідно з циркуляром британського військового міністерс­тва від 13 серпня 1947 р. №110/7412 “Про забезпечення високого рівня морального стану армії” функції капеланів зводились до наступного:

– організація богослужінь, “стимулюючих до життя у ві­дповідності до вимог християнства”;

– релігійні проповіді для солдатів;

– спеціальні служби і пастирські настанови для солдатів, які направлялись за межі метрополії;

– особисте спілкування з солдатами у казармах, клубах та інших місцях;

– організація релігійних спілок і гуртків із вивчення пи­тань релігії;

– забезпечення солдатів релігійною літературою, відпо­відними кінофільмами і т. д. [6, 13].

Обов’язки капелана полягали не лише у відправленні релігійних обрядів. Фактично капелан разом з офіцером з просвітництва брав участь у проведенні пропагандистської роботи серед військовослужбовців. Він сам виступав із лекціями на патріотичні, літературні, історичні та інші теми, був консультантом з організації солдатського дозвіл­ля, слідкував за тим, що солдати читають, підбирав літера­туру у бібліотеки, брав участь у цензурі газет, сам писав статті в армійські газети і журнали.

Армійське бюро поточних подій (Army Bureau of Current Affair). Цей орган займався виданням пропагандистської літератури з питань поточної політики. Література приз­началась для солдатського та сержантського складу британ­ських збройних сил. Під час війни бюро видало 118 різно­манітних брошур [6, 14], які були основними посібниками для занять на політичні теми. З метою популяризації мате­ріалів бюро випускало короткометражні фільми, а також була створена спеціальна театральна бригада, виступи якої були цілковито побудовані на пропагандистській продукції цього бюро.

55


У квітні 1946 р. Армійське бюро поточних подій було ре­організоване у Бюро поточних подій і передано у відомство цивільної організації “Карнегі Юнайтед кингсдом траст” [6, 15], яка займалась розповсюдженням “західної” пропа­ганди серед цивільного населення. Водночас вважається, що зміна назви суті діяльності і призначення цього органу не змінила. Навіть керівництво і весь апарат бюро залиши­лись на місцях, змінивши лише військові мундири на цивільні костюми. Військове міністерство, як і раніше, виділяло субсидії і на цей орган пропаганди.

Висновки. Таким чином, бойові дії Англії на Європейсь­кому ТВД у роки Другої світової війни неодмінно супрово­джувались пропагандистською роботою як британського воєнно-політичного керівництва, так і відповідними спіль­ними органами союзників. Для цього було створено розга­лужений апарат інформаційно-психологічного впливу як на війська противника, так і для проведення ідеологічної обробки військовослужбовців збройних сил Великобританії. Різноплановість роботи британських пропагандистів доводить, що ще під час Другої світової війни роботі з пропаганди відводилося досить значне місце.

Отже, зважаючи на те, що ми ввійшли у століття застосу­вання інформаційних технологій при підготовці та веденні збройної боротьби, командуванню Збройних Сил України, сучасним спеціалістам у галузі інформаційно-психоло­гічної боротьби неодмінно слід враховувати готовність до особливостей морально-психологічного стану своїх військ і населення, військ і населення союзників у можливому збройному конфлікті чи миротворчій операції та рівень контрпропагандистського забезпечення супротивної сторони.

1. От редакции // Информационный бюллетень / [редактор В. Тугарев]. – М.: Главное политическое управление Вооруженных Сил СССР, 1947. – №2 (312). – С. 3–5. [Рассекречено в 1965 г. ].

2. Крысько В. Г. Секреты психологической войны (цели, задачи, методы, формы, опыт) / В. Крысько [под общ. ред. А. Е. Тараса]. – Мн.: Хар-вест, 1999. – 448 с.

56


3. Волковский Н. Л. История информационных войн: в 2 ч. / Н. Волковский. – СПб.: ООО “Издательство “Полигон”, 2003. – Ч. 2. – 729 с. – (Военно-историческая библиотека).

4. Ніконов С. М. Психологічні операції. Короткий нарис історії: інформ.-метод. посібник [для курсантів і студентів ЛВІ]. Ч. 1 / С. Ніконов, В. Петрухін. – Львів: ЛВІ при НУ “ЛП”, 2001. – 64 с.

5. Организация британского центрального аппарата по пропаганде среди населения Европы // Информационный бюллетень / [редак­тор В. Тугарев]. – М.: Главное политическое управление вооружен­ных сил СССР, 1947. – №2 (312). – С. 6–8. [Рассекречено в 1965 г.).

6. Система идеологической обработки солдат в британской армии// Информационный бюллетень / [отв. ред. генерал-майор М. Бурцев] // Информационный бюллетень. – М.: Военное издательство Мини­стерства Вооруженных Сил СССР, 1949. – №2 (323). – С. 46–67. [Рассекречено в 1965 г. ].

Надійшла до редколегії 4.06.2009.

57


Похожие статьи