Головна Військова справа Військово-науковий вісник ПОЛІТИКА ПОЛЬСЬКОГО ОСАДНИЦТВА У ЛЬВІВСЬКОМУ ВОЄВОДСТВІ МІЖВОЄННОГО ПЕРІОДУ
joomla
ПОЛІТИКА ПОЛЬСЬКОГО ОСАДНИЦТВА У ЛЬВІВСЬКОМУ ВОЄВОДСТВІ МІЖВОЄННОГО ПЕРІОДУ
Військова справа - Військово-науковий вісник

ГЛАДУН М.Ю.*

У статті представлена позиція польської влади щодо особливостей проведення аграрної реформи в західноукраїнських землях міжвоєн­ного часу. Показано дії влади щодо здійснення політики польського осадництва у Львівському воєводстві.

Ключові слова: Львівське воєводство, аграрна реформа, парце­ляція, колонізація, еміграція, імміграція.

Постановка Проблеми Та Її Актуальність. Після від­новлення у 1918 р. Польської держави постало питання зміцнення польського державного апарату у новостворе-них воєводствах. Для цього польська влада почала здійс­нювати переселення польського населення на території, де домінувало українське населення. Актуальним Зали­шається дослідження колонізації Західної України, оскі­льки важливо зрозуміти цей вплив на українське насе­лення, політичну та економічну ситуацію.

Метою Автора Є дослідження політики польського осад-ництва у Львівському воєводстві міжвоєнного періоду, одним з основним завдань якої була парцеляція маєтків і передача землі польським військовим та цивільним колоністам.

Аналіз Попередніх Досліджень. Цього питання торкаються у своїх дослідженнях: Ф. Буяк [1], І. Васюта [2], С. Макар-чук [3], В. Смолей [4], З. Баран [5], О. Дудяк [6; 7], Н. Коро-стіль [8]. Джерельною базою дослідження є преса [9; 10] та справи ф. 171 Центрального державного історичного архіву у м. Львові [11].

Згідно з Ризьким мирним договором, підписаним між Польщею, РРФСР та УСРР 12 жовтня 1921 р., Східна Гали­чина, Холмщина, Підляшшя, Західна Волинь і Західне Полісся відійшли до Польщі [12, 269]. 3 грудня 1920 р.

*Гладун Маріанна Юріївна, здобувач кафедри історичного краєзнавства, Львівський національний університет імені І. Франка, м. Львів. © Гладун М. Ю., 2011

115


Польський уряд видав постанову, відповідно до якої терито­рія колишньої Австрійської провінції “Королівства Галіції і Лодомерії” поділялось на чотири воєводства: Краківське, Львівське, Станіславівське і Тернопільське [13, 22]. Офі­ційно вони розпочали своє функціонування 1 вересня 1921 р. [14, 18]. У Львівському воєводстві кількість повітів коливалася у різних роках від 24 до 28 [14, 23]. Мотиви польської влади щодо формування саме такого територіа­льного устрою були в наданні Львівському воєводству польського характеру [6, 643].

У статті “Дві орієнтації в польській політиці міграційній” ендек д-р Заленцький пише “Наш молодий державний організм обіймає близько 30% непольського елемента, це не може бути для нас байдужою річчю. Важливим також є натуральний приріст населення та форми міграції як внутрішньої, так і зовнішньої, тому, що від цього залежить національна структура держави. З непольських територій треба вивести українське населення на постійне поселення в інші країни, а на сезонні роботи нехай їдуть поляки, за­робляють гроші і вертаються збагачені до краю” [10, 2].

Польські політики ще на початку століття обговорювали питання парцеляції землі та передачі її польським осадни­кам. У статті “Еміграція та внутрішня колонізація” газети “Słowo Polske” від 10 грудня 1902 р. викладена резолюція наради від 4 грудня 1902 р. польських послів до сейму в справі внутрішньої колонізації Східної Галичини “мазу­рами”, де зазначалось: “у Східній Галичині необхідне освічене польське населення, для цього маємо створити вигідне національне законодавство, спрямоване на орга­нізацію кредитів для забезпечення цілей парцеляції та поселення поляків” [9, 2]. В газеті “Słowo Polske” від 23 вересня 1902 р. була вміщена інша стаття “Парцеляція та справа руська”, де проголошується: “…Потрібно пиль­нувати кожний дюйм польської землі, щоби вона не пот­рапила до українців, та передавати землю тільки в руки прибулих з заходу осадників” [9, 2].

Ці ідеї звучали і у виступах під час сеймових дебатів з проблем аграрної реформи у відновленій Польській дер­жаві. Політики неодноразово підкреслювали, що аграрна реформа – справа національної ваги.

116


Політиці полонізації Західної України повинні були сприяти закони про земельну реформу від 10 липня 1919 р. та від 15 липня 1920 р., закон про воєнне осадниц-тво від 17 грудня 1920 р. [3, 120]. Було видано ряд законів, які регламентували здійснення політики польського оса-дництва: ухвала ради міністрів з 27 листопада 1927 р. про утворення осад, розпорядження президента від 7 лютого 1928 р. про примусовий викуп земельної нерухомості оса­дниками з метою здійснення аграрної реформи, розпоря­дження Міністерства реформ рільничих від 4 листопада 1928 р. у справі аграрного устрою на східних кордонах держави, розпорядження Міністерства реформ рольних від 31 листопада 1927 р. про утворення взірцевих госпо­дарств при виконанні парцеляції та передачі їх новим власникам, розпорядження Міністерства реформ рольних від 29 квітня 1927 р. у справі змін до постанов від 23 березня 1921 р. та виконання устави від 17 грудня 1920 р. про на­дання земель колишнім солдатам польського війська та ін.

Францішек Буяк* У своїй книжці “Історія осадництва” [1] історично обґрунтовує політику польського осадництва в західноукраїнських землях. Він дотримується ідеї законної польської колонізації цих земель, починаючи з ХІІІ ст. за найдавніших правителів Болеслава Хороброго, Казимира Великого, Генріха Бородатого, Сигізмунда Старого, Сигі-змунда Августа. Пізніше в ХІV–ХVІІІ ст. ціле середовище магнатських польських родів Конецпольські, Потоцькі, Любомирські, Яблоновські, Замойські та ін. продовжили господарську і осадницьку колонізацію [1, 6]. Ф. Буяк на­голошує, що після Першої світової війни та польсько-української, польсько-радянської війн відкриваються нові можливості для економічно-важливої парцеляції двірських земель, відбудови господарств та відкриття нового поля для польського осадництва із заходу [1, 48].

Д-р Заленцький пропонує розпочати еміграцію україн­ців у всі куточки світу та на їх місце поселити польських осадників: “…Франція потребує сільських робітників для оброблення 3 мільйонів гектарів ріллі. Польща дасть Франції досконалого працівника. Франція повинна буде

* Дослідник історії економіки Польщі (16.08.1875–21.03.1953), розробив проект сільсько-господарських реформ. У 1918 р. та 1920 р. був міністром сільського господарства.

117


Погодитись з тим, що контингент іммігрантів-рільників з Польщі будуть складати українці та білоруси. … Ясно, як на долоні: за кількасот тисяч українських і білоруських емігрантів Польща має дістати колишні німецькі колонії, а на місце українських та білоруських емігрантів прибу­дуть польські осадники” [10, 2].

Для здійснення такої політики в структурі органів влади Західної України важливе місце належало еміграційному апарату, який відповідав за реалізацію основних положень еміграційної політики держави. З огляду на особливе зна­чення західноукраїнського регіону урядові кола Варшави приділяли його становленню та розвитку багато уваги [15, 94]. 4 липня 1928 р. було ухвалено створити коопера­тив з обмеженою відповідальністю під назвою “Еміграцій­ний дім у Львові” [16, 514]. Офіційно цей кооператив був зареєстрований в Торговому суді у Львові 21 серпня 1928 р. 14 червня 1930 р. у Львові був відкритий “Емігра­ційний Дім” [16, 514].

У 30-х рр. ХХ ст. “Еміграційний дім” у Львові відігравав важливу роль як осередок опіки над емігрантами. Пере­селенці могли отримати тут всю необхідну інформацію про країни імміграції, укласти контракти на сезонні роботи, придбати залізничні та корабельні квитки. Все це сприяло перетворенню еміграції в організований процес [16, 516]. Через “Еміграційний дім” проходила еміграція із Львівського, Станіславського і Тернопільського воєводства, а також з південно-західних повітів Волині [16, 514]. Українські селяни емігрували до Куби, Мексики, Бразилії, Аргентини, Параг­ваю. У 1925 р. до Аргентини емігрувало зі Станіславівського воєводства 808 осіб, Тернопільського – 805 осіб, у 1926 р. з Тернопільського воєводства – 2322 особи, Львівського – 1747, Станіславівського – 1184 особи [15, 98]. За підрахун­ками, зі Східної Галичини у 1918–1939 рр. за океан пере­селилися понад 220 тис. українських селян [16, 513].

На підставі закону “Про здійснення земельної реформи” від 15 липня 1920 р. створювався спеціальний фонд із вилуче­них громадських занедбаних та частково церковних земель, та земель, які належали колишнім великим землевласникам [8, 107]. З цього фонду планувалося парцелювати земельні наділи у розмірі по 10 га землі для створення господарства таким категоріям громадян: безробітним селянам, які були

118


Позбавлені роботи перед парцеляцією цього маєтку, інва­лідам війни та заслуженим солдатам польської армії, беззе­мельним та тим, хто займається сільським господарством [11, спр. 29, арк. 1]. Польські солдати згідно із законом 17 грудня 1920 р. отримували перевагу у фінансуванні на отримання земельної ділянки. Після них перевагу надава­ли власникам карликових господарств. Ціна призначення грошової позички не могла перевищувати 50 000 марок на кожний морг (новопольский морг – 56,017 ар) придбаної землі цієї парцелі [11, спр. 29, арк. 1]. Для порівняння: вартість 1 житньої хлібини з 1918 по 1923 рік виросла з 9 польських марок до 1300. Зросла і вартість 1 долара США: в 1919 р. 1 дол. – 120 польських марок; у 1920 р. – 600; у 1922 р. – 17 850; у 1923 р. – 6 400 000 [17, 89]. Для певного маєтку торгівельні ціни встановлювали в окружному уряді земельному на підставі актів купівлі земельної нерухомості за останні 6 місяців перед отриманням позики. Сума земе­льного та інвестиційного кредиту не могла перевищувати ціни купівлі-продажу [11, спр. 29, арк. 1].

Окружне земельне управління у Львівському воєводстві було створене в 1920 р. Основне завдання його полягало у проведенні аграрної реформи. Управління складалось із відділів – адміністративного, землевпорядкування, техніч­ного бюро, окружної земельної комісії та інформаційного бюро [18, 134].

Окружне земельне управління у Львівському воєводстві підпорядковувало собі повітові земельні відділи. Львівське повітове земельне управління знаходилось у м. Львові по вулиці Кармеліцькій, 2 та охоплювало Львівський, Горо-доцький, Ягелонський, Біберський, Ярославський, Жовків-ський повіти. Повітове земельне управління в Кам’янці-Струмиловій знаходилось по вулиці Міцкевича, 77 (пошта) й охоплювало Кам’янко-Струмиловий та Радехівський повіти. Повітове земельне управління у Раві-Руській розташову­валось на Віллі Ясна по вул. Колійовій, 124 та охоплювало Рава-Руський, Чежанівський та Сокальський повіти [11, спр. 14, арк. 308].

За розпорядженням президента головного Земельного управління від 22 липня 1919 р. та сеймової ухвали від 9 січня 1920 р. [11, спр. 27, арк. 36] групи осадників, які становлять не менше 10 родин, переселяються з місцевості

119


Старого поселення пункту “А” та отримують землю на новій території в пункті “Б” До об’єкта “А” входила територія західної Польщі, і з цієї території йшло переселення поль­ських осадників на об’єкт “Б” – східні землі Польщі [11, спр. 27, арк. 27].

Парцеляція маєтків у Західній Малопольщі повинна була відбуватись у повільнішому темпі, ніж парцеляція у Східній Малопольщі. Парцеляція не повинна була супе­речити загальному плану парцеляції у Малопольщі та мала сприяти швидкому полонізуванню східно-малопольських маєтків. Спеціальний делегат головного відділу земельного в Ланцуті доктор Бенедикт Ляцковий, голова Ланцутського банку, згідно з інструкцією від 9 грудня 1920 р. зазначав, що “при здійсненні парцеляційного плану для Малопо-льші ланцутський комісаріат на 1921 р. планує розпарце-лювати в Ланцуті 1500 моргів землі, яку має викупити польське населення за посередництва війтів. Війти повинні також сприяти агітації переселення поляків з Західної Галичини в Східну для колонізації земель” [11, спр. 22, арк. 7].

Для розвитку політики польського осадництва Західної України великі землевласники віддавали добровільно свої землі в руки польським цивільним осадникам та товариству ім. Т. Костюшки у Львівському воєводстві для створення осадницьких господарств [11, спр. 29, арк. 37–44].

Першу дотацію на розвиток осадництва у Львівському воєводстві було надано графинею Філіцією Скароковей. Вона зробила дарування 950 моргів землі зі свого фільварку в повіті Рудки на ім’я генерала Івашкевича. Фільварок після війни був в занедбаному стані [11, спр. 29, арк. 37]. З цієї землі утворили 85 ділянок по 10 моргів на кожного польського осадника, а 100 моргів, які залишались були розділені: 50 моргів на 5 ділянок по 10 моргів для продажу і по 20 моргів залишилось на школу та церкву та 10 моргів для кооперації [11, спр. 29, арк. 37 ].

Окружне земельне управління у Львівському воєводстві отримало кредит на будівельний матеріал для цієї осади в розмірі 44 000 000 марок, однак згідно з квотою ці гроші складали ледве половину від потрібної суми. Будівельні матеріали для цієї осади привозили на станцію Рудки, а самі осадники повинні були власним коштом привести

120


Матеріал до осад Орахівці (12 км від станції Рудки), Никло-вичі (14 км від станції Рудки). Це стало причиною конфлікту між осадниками через брак матеріалу для будівництва нових будинків, оскільки будинків для проживання при­булих родин не вистачало. Всі осадники з родинами посе­лилися тільки в один зруйнований будинок фільварку, де можна було проживати. Для створення цієї осади потрібно було ще інвестувати гроші та доставляти з околиць буді­вельний матеріал для будинків, комунікацій та школи [11, спр. 29, арк. 37].

Поляки налічували у Львівському воєводстві 1 364 644 особи, з яких у містах проживало 364 644, а в сільській міс­цевості – 1 млн. Українців нараховувалось 3 272 982, з них у містах було 272 082, а в сільських округах – 3 млн осіб. Євреї складали 658 622, з них у сільській місцевості було 400 000, в а містах – 258 622 [11, спр. 15, арк. 56]. Загальна кількість земель воєводства становила 2 139 055 га, з них лісові масиви – 1 185 366 га, інші землі – 953 689 га. Карли­кові господарства до 2 га у Львівському воєводстві займали 301 033 га землі, до 5 га – 235 652, разом 536 685 га землі [11, спр. 15, арк. 56]. Господарства до 200 га займали у Львів­ському воєводстві землі – 54 639 га; господарства понад 200 га – територію 333 800 га земель, та було 1669 влас­ників цих господарств; господарства понад 400 га займали 497 200 га земель у воєводстві, ними володіли 1233 власники. Згідно з колонізаційним планом у Львівському воєводстві подається на розпарцелювання в разі встановленого макси­муму на 200 га – 520 750 га земель, а в разі встановленого максимуму на 400 га – 357 350 га земель [11, спр. 15, арк. 56].

Отже, за планами потрібно було розпарцелювати у повітах Львівського округу 32 134 моргів землі, з яких на осадництво виділено 20 522 морги землі для колонізації 1284 родин, які прибули із заходу. В повітах Перемишльського округу – 6501 морги, з чого взято на осадництво 2333 морги для колонізації 150 родин із заходу [11, спр. 15, арк. 15].

За даними т. зв. малопольського сільськогосподарського товариства у Львові, діяльність якого поширювалась на Львівське, Станіславівське, і Тернопільське воєводства, вже у 1926 р. на території 37 повітів вказаних воєводств було засновано 383 нових осад, в яких було створено 10 037 осадницьких господарств із населенням 55 410 чол. Територія осад складала 137 126 моргів (близько 82275 га),

121


Сума державної позики для допомоги осадникам становила 8 232891 злотих [3, 133–134]. На Волині поряд із т. зв. циві­льними осадниками було багато спеціальних військових осад. Тут вже на 1 січня 1932 р. загальна кількість осад­ників сягнула 8336 і залишалось ще для видачі на посе­лення 336 актів. Кількість військових осад до 1 січня 1933 р. дорівнювала 3544. Вони захопили земельну площу в 55760 га. Серед військових осадників римо-католики складали 99%. Якщо в Галичині парцеляційний фонд створювався в багатьох випадках на основі добровільного відступу від землі за викуп з боку польських поміщиків, то на Волині це відбувалось в результаті ліквідації голов­ним чином власності російських поміщиків [3, 134].

Починаючи з липня 1919 р. (від першої постанови сейму про земельну реформу) і до кінця 1935 р. на території Волин­ського, Тернопільського, Станіславівського і Львівського воєводств була створена майже 41 тис. осадницьких гос­подарств, в тому числі – 3569 воєводських осад на Волині. Якшо прийняти наведене вище співвідношення осадниць­ких господарств і осадницького населення, в тому числі римо-католицького, характерне для 1926 р. то це означало б, що в 1935 р. осадницьке населення мало нараховувати 226 тис. чол., зокрема близько 154 тис. римо-католиків. Загальна площа, яка підпадала під парцеляцію, для створення державних, приватних, військових та інших господарств по чотирьох воєводствах за цей же час складала 623 934,4 га [3, 134].

Кіменсо, представник особистого посла В. Макса-Маллера, члена варшавської місії Ліги Націй для вивчення ситуації у Західній Україні, основне завдання якого полягало у з’ясуванні політичного змісту заходів польської адміністрації, спрямованих на колонізацію Східної Галичини, написав такий звіт: “…польський уряд обрав антиукраїнську політи­ку, яка знаходить свій вияв, перш за все, у системі колоні­зації Галичини поляками із Західної Галичини та інших частин Польщі” [19, 521].

Висновки. Завдяки державній підтримці, польська гро­мада на Західній Україні та у Львівському воєводстві зок­рема, у міжвоєнний період інтенсивно зростала. Натомість влада активно заохочувала еміграцію українців за океан. Така політика держави налаштовувала вороже мільйонні маси місцевого українського населення. Незважаючи на загострення національних відносин між українцями та

122


Поляками в 30-х роках ХХ ст., які в подальшому переросли у збройну боротьбу, протягом усього міжвоєнного періоду осадницька колонізація краю залишалася головним напря­мом аграрної політики Польщі.

1. Bujak Fr. Historja osadnictwa ziem polskich w krуtkim zarysie / Fr. Bujak. – Warszawa: Druk F. Wyszyńskiego i 8-kl, ZGODA, 1920. – 62 s.

2. Васюта И.К. Социально-экономические отношения на селе Западной Украины до воссоединения (1918–1939) / И. К. Васюта. – Львов: Вища школа, 1978. –192 с.

3. Макарчук С.А. Этносоциальное развитие и национальные отношения на западно-украинских землях в период империа­лизма / С. А. Макарчук. – Львов: Вища школа, 1983. – 255 с.

4. Смолей В. Польське цивільне і військове аграрне осадництво у Західній Україні: історико-правовий контекст (1919–1939 рр.) / В. Смолей. – Тернопіль: Підручники і посібники, 2003. – 112 с.

5. Баран З.А. До питання про аграрну політику урядів міжвоєнної Польщі стосовно Західної України / З. А. Баран // Вісник Львівського університету: Серія історична. – Випуск 33. – Львів: ЛНУ ім. І. Франка, 1998. – С. 146–153.

6. Дудяк О. Перепис 1931 року як джерело до вивчення наці­онального складу населення Галичини першої половини 1930-х років (на прикладі Львівського воєводства) / О. Дудяк // Вісник Львівського університету: Серія історична. – Вип. 39–40. – Львів: ЛНУ ім. І. Франка, 2005. – 752 с.

7. Дудяк О.А. Динаміка соціальної структури і зайнятості польського населення Західної України у міжвоєнний період (20–30-ті рр. роки ХХ ст.): Автореф. дис… канд. істор. наук: 07.00.02. (всесвітня історія). – Львів, 2003. – 16 с.

8. Коростіль Н. Польська влада і українські аграрії Східної Галичини міжвоєнної доби / Н. Коростіль // Наукові записки Тернопільського нац. пед. ун-ту ім. В. Гнатюка. Серія: Історія. – Тернопіль: Вид-во ТИПУ ім. В. Гнатюка, 2009. – Вип. 3. – 364 с. – С. 106–113.

9. Бюджетова промова посла о. Тита Войнаровського виголо­шена в палаті послів на засіданню 15 листопада 1908 р. // Руслан. – 1909. – 30 січня (12 лютого). – Ч. 24.

10. Кнігницький М. Польська еміграційна політика / М. Кнігницький // Діло. – 1930. – 22 червня. – Ч. 136.

11. Центральний державний історичний архів у м. Львові, ф. 171, оп. 1, спр. 15. Справи про розпорядження та листування, про організацію окружних і повітових земельних управлінь. – 68 арк.

12. Галицька-Дідух Т. Проблема самостійності ЗУНР і Ризька мирна конференція (1920–1921 рр.) / Т. Галицька-Дідух // Україна: культурна спадщина, національна свідомість, держав­ність / НАН України, Ін-т українознавства ім. І. Крип’якевича. – Вип. 6: Західно-Українська Народна Республіка: історія і традиції. – Львів, 2000. – 374 с.

13. Wierzbieniec W. Żydzi w wojewόdztwie lwowskim w okresie międzywojennym. Zagadnienia demograficzne i spoleczne /

123


W. Wierzbieniec. – Rzeszόw: Wud. uniwersytetu Rzeszowskiego, 2003. – 403 s.

14. Історія державної служби в Україні: у 5 томах. – Т. 2 / С. В. Кульчицький Т. В. Мотренко, В. А. Смолій. – К.: Ніка-Центр, 2009. – 511 с.

15. Качараба С.П. Еміграція з Західної України (1919–1939) / С. П. Качараба. – Львів: ЛНУ ім. І. Франка, 2003. – 416 с.

16. Качараба С.П. Еміграційний дім у Львові / С. П. Качараба // Львів: місто – суспільство – культура: зб. наук. праць / за ред. проф. Л. О. Зашкільняк та ін. – Львів: ЛДУ ім. І. Франка, 1999. – 652 с.

17. Краузе С.В. Монетний та грошовий обіг Галичини / С. В. Краузе. – Коломия: Коломийська друкарня ім. Шухевича, 2000. – С. 145.

18. Учреждения Западной Украины до воссоединения ее в едином украинском советском социалистическом государстве. Справочник /отв. ред. И. Л. Бутич и В. И. Стрельский. – Архив­ное управление МВД УССР. Филиал центр. гос. истор. архива в г. Львове. – Львов: Изд. ЛГУ, 1955. – 179 с.

19. Сирота Р.Б. Львівський напрям діяльності британських дипломатів у міжвоєнній Польщі (за документами Форин Оффіс)/ Р. Б. Сирота // Львів: місто – суспільство – культура: зб. наук. праць / за ред. проф. Л. О. Зашкільняк та ін. – Львів: ЛДУ ім. І. Франка, 1999. – 652 с.

Надійшла до редколегії 19.10.2011 р.

Рецензент: С.П. Качараба, доктор історичних наук, Львівський національний університет ім. І. Франка, м. Львів.

Гладун М.Ю.

ПОЛИТИКА ПОЛЬСКОГО ОСАДНИЧЕСТВА ВО ЛЬВОВСКОМ ВОЕВОДСТВЕ МЕЖВОЕННОГО ПЕРИОДА

Представлена позиция польской власти относительно особенности проведения аграрной реформы на западноукраинских землях межвоен­ного периода. Показаны действия власти относительно осуществления политики польского осадництва во Львовском воеводстве.

Ключевые Слова: Львовское воеводство, аграрная реформа, парцел­ляция, колонизация, эмиграция, иммиграция.

Hladun M.

POLISH PRECIPITATORS POLICY ON LVIV PROVINCE DURING THE INTERWAR PERIOD

The article deals with the policy of Polish government concerning the peculiarities of agrarian reform on western Ukrainian territories during the interwar period. The article shows the actions of government concerning the realization of Polish precipitators’ policy on Lviv province.

Key words: Western Ukrainian territories, agrarian reform, parcelyacia, land, colonization, emigration, immigration.

124


УДК 94:355.472.4(73+470)“19” ПОПОВИЧ О.І.*



Похожие статьи