Головна Військова справа Військово-науковий вісник СТВОРЕННЯ ТА РОЗВИТОК ТАНКОВИХ ВІЙСЬК МІЖ СВІТОВИМИ ВІЙНАМИ І ПІД ЧАС ВЕЛИКОЇ ВІТЧИЗНЯНОЇ ВІЙНИ
joomla
СТВОРЕННЯ ТА РОЗВИТОК ТАНКОВИХ ВІЙСЬК МІЖ СВІТОВИМИ ВІЙНАМИ І ПІД ЧАС ВЕЛИКОЇ ВІТЧИЗНЯНОЇ ВІЙНИ
Військова справа - Військово-науковий вісник

КРИВИЗЮК Л.П. БАБІРАД І.В.*

У статті розглянута історія розвитку танкобудування і створення бронетанкових військ, зміни їх структури та організації в Радянському Союзі між двома світовими війнами і під час Великої Вітчизняної війни.

Ключові Слова: Червона Армія, танкові війська, танкова армія, меха­нізований корпус.

Постановка Проблеми Та Її Актуальність. Відповідь на питання: як, якими засобами прорвати оборону проти­вника, шукали всі воюючі армії. Потрібно було знайти за­соби для прориву дротяних загороджень і придушення кулеметних гнізд. І такий засіб з’явився, отримавши назву “танк” через свою форму, як зазначав пізніше Е. Д. Свінтон [1, 33; 2, 86]. Перший бій за участю танків відбувся 15 вересня 1916 р. Танки були використані англійською армією проти німецької у Франції на р. Сомма. Більшість машин поламалась і не змогла дістатися позиції против­ника, але ефект був надзвичайний. Танки прорвали заго­родження і допомогли піхоті зайняти траншеї. А перший серйозний успіх прийшов до танкістів 20 листопада 1917 р. у битві при Камбре. В цьому районі англійське команду­вання планувало силами 3-ої армії генерала Бінга прор­вати фронт 2-ої німецької армії, а потім, увівши в прорив кавалерію і піхоту, розвинути подальший наступ. Цей пер­ший великий успіх танкових військ з усією очевидністю показав всі проблеми, пов’язані з масованим застосуван­ням техніки [3].

Їх переваги і можливості не відразу належно оцінили. Майже півтора десятиліття знадобилося для того, щоб новий рід військ зайняв надійне місце серед піхоти, артилерії,

*Кривизюк Леонід Петрович, кандидат історичних наук, доцент, провідний науковий співробітник Наукового центру Сухопутних військ, Академія сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного, м. Львів.

Бабірад Іван Володимирович, Молодший науковий співробітник Наукового центру Сухопутних військ, Академія сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного, м. Львів.

© Кривизюк Л. П., Бабірад І. В., 2011

33


Кавалерії. Танкові війська очікував довгий шлях пошуків. Час показав, що новий рід військ виправдав сподівання військових теоретиків.

Аналіз Попередніх Досліджень. Історіографія проблеми, яка включає етапи створення та розвитку танкових військ, надзвичайно багатогранна. Чільне місце тут займає радян­ська історіографія [1; 3; 5; 6; 9; 12; 14; 16; 18; 21], а з кінця ХХ ст. – російська історіографія [4; 7; 8; 10; 11; 13; 15]. У науковий обіг вводяться архівні документи [19; 20].

Радянська історіографія танкових військ представлена спеціальними працями радянських дослідників, які прис­вячені танковим військам: “Танки і танкові війська” [9], “Бронетанкові і механізовані війська Радянської Армії з 1917 по 1941 рр. і в перших двох періодах Великої Вітчизнаної війни” [16], “Будівництво і бойове застосу­вання радянських танкових військ у роки Великої Вітчи­зняної війни” [18], колективна праця “Радянські танкові війська 1941–1945. Воєнно-історичний нарис”.

Насичена фактами група досліджень, присвячена конс­трукціям танків: “Історія радянського танка. 1919–1937” М. Свіріна, “Історія танка КВ (Ч. 1. 1939–1941)” М. Коломійця, “Танки БТ” М. Павлова, І. Желтова та ін.

Розвитку ідей застосування танків у сучасному бою були присвячені роботи В. Дайнеса, В. Бешанова, М. Барятинського [7, 11, 8].

У статті використані архівні збірки Російського архіву, які висвітлюють застосування механізованих корпусів на початку війни [19] та необхідність створення великих тан­кових з’єднань у 1942 р. [20].

Дослідження радянських та сучасних російських вчених значно розширили історію створення та розвитку танко­вих військ, але не можна визнати їх вичерпними.

У вітчизняній історичній науці досліджувана проблема розглядається у дисертаційному дослідженні О. Юрчука “Створення і розвиток танкових військ та їх участь у бойових діях в Першій та на початку Другої світової воєн” [17]. У ньому автор досліджує процеси виникнення танкових військ, напрями і пошуки у різних країнах у періоді між двома світовими війнами нових конструкцій танків, структури підрозділів і з’єднань танкових військ та їх бойове застосування на першому етапі Другої світової війни.

34


Метою Авторів Статті Було на підставі наукового аналізу прослідкувати процеси виникнення танкових військ у СРСР, напрями і пошуки у період між двома світо­вими війнами нових конструкцій танків, дослідити еволюцію структури й організації підрозділів і з’єднань (об’єднань) танкових військ, визначити погляди військового команду­вання СРСР напередодні та під час Другої світової війни на принципи застосуванння танкових військ та особливості забезпечення функціонування танкових військ порівняно з іншими родами військ.

Новизна Дослідження Полягає в тому, що вперше в українській військово-історичній науці комплексно проана­лізовано ідеї та концепції військових теоретиків національ­ної військово-теоретичної школи та її вплив на створення й організацію танкових військ.

По закінченні Першої світової війни військово-політичне керівництво держави значну увагу приділяло укріпленню обороноздатності країни. На державному рівні була прийнята низка законодавчих рішень і проведена велика робота щодо будівництва і розвитку бронетанкових військ. 2 червня 1926 р. у Радянському Союзі була прийнята трирічна про­грама танкобудівництва, яка передбачала протягом трьох років озброїти Червону Армію всіма видами сучасної броне­танкової техніки. В рамках цієї програми розгорнулися дослідно-конструкторські роботи з проектування танка супроводження (Т-18 або МС-1) і маневреного танка (Т-12).

Танк МС-1 був прийнятий на озброєння у червні 1927 р. Після удосконалення ходової частини він отримав індекс Т-18. Всього у 1927–1932 рр. було виготовлено 959 танків МС-1 (Т-18) [4, 82].

15 липня 1929 р. ЦК ВКП(б) приняв постанову “Про стан оборони СРСР”, в якій наголошувалося, що найваж­ливішим напрямом військового будівництва є зміцнення і удосконалення технічного озброєння армії [5, 282]. Перед­бачалося повністю переозброїти армію і флот новими зра­зками військової техніки, створити нові роди військ (авіа­цію і бронетанкові війська) [6, 258]. Була висунута вимога, щоб за чисельністю війська РСЧА не поступалися вірогід­ному противнику на західному театрі воєнних дій, а тех­ніка була потужнішою за трьома вирішальними видами озброєння: літаками, артилерією і танками. Ці вимоги були

35


Розглянуті на засіданні РВР СРСР, яка затвердила “систему танко-тракторо-автобронеозброєння РСЧА”. Вона передба­чала створення наступних типів танків: колісно-гусенична танкетка, призначена для розвідки і неочікуваного нападу; малий танк як ударний засіб механізованих частин для здійснення прориву оборони в умовах маневреного бою; середній (маневрений) танк з метою прориву смуги укріп­лення в умовах як маневрених, так і позиційних.

У 1930 р. побудували танк Т-24, дослідні зразки серед­нього танка ТГ і легкого танка Т-19. У 1931 р. постановою РВР СРСР прийняли на озброєння танкетку Т-27 і основ­ний танк підтримки загальновійськових частин і з’єднань Т-26. У цьому ж році на засіданні РВР намітили велику річну програму будівництва танків, яка передбачала виго­товлення до 10 тис. бойових машин різних класів: 3 тис. легких танків, 5 тис. танкеток і 2 тис. маневрених танків. Але на початку 1932 р. ця програма була скорочена до 8100 танків за рахунок обмеження замовлення на танкетки з 5000 до 3100. У першій половині 30-х років значно збіль­шилося надходження легких танків БТ і Т-26, колісно-гусеничних танків БТ-5, танкеток Т-27, малих плаваючих танків Т-37 і Т-38, середніх Т-28 і важкого Т-35 (1932 р.) для прориву укріплених ліній, який випускався у 1934–1939 рр. Його маса була 49–56 т (залежно від модифікацій) [7, 38–39]. У 1937 р. в Червоній Армії нараховувалося 17 280 танків Т-26 і 1428 бронеавтомобілів [8, 7].

Подальше вдосконалення танків серії БТ привело до появи кращого середнього танка Другої світової війни Т-34 конструкції М. І. Кошкіна, випуск якого почався в Харкові (1940 р. випущено 110 машин, 1941 р. – 2996 машин). Маса танка була 26 т, потужність двигуна – 500 к. с., швидкість – 54 км/год., запас ходу – 300 км, броня – 45 мм з раціона­льними кутами нахилу, озброєння – 76,2-мм гармата та два 7,62-мм кулемети, екіпаж – 4 чол. Це був танк, якому за всіма параметрами не міг протистояти жоден танк про­тивника у 1941 р. Для боротьби з ним гітлерівці застосо­вували 88-мм зенітні гармати [9, 46–77].

У 1939 р. розробили і запустили в серію важкий танк КВ (модифікації КВ-І та КВ-2). Цей танк важив 47,5 т, мав потужність двигуна 600 к. с., броню – 75-95 мм (у 1941 р. почали випуск з бронею 105 мм та з екранами 25 мм), був

36


Озброєний 76,2-мм гарматою і 3 кулеметами, екіпаж – 5 чол. На думку багатьох спеціалістів, ця машина не мала ана­логів і суперників на полі бою [10, 12–14].

На 22 червня 1941 р. у РСЧА налічувалося 25 886 танків: Т-26 – 9998; БТ – 7519; Т-28 – 481; Т-35 – 59; Т-37, -37А, -38 – 5 836; Т-40 – 132; Т-34 – 1225; КВ – 636 [11, 119].

Зі зростанням кількісного й якісного стану танків на початку 30-х років починається активне зростання бро­ньованих сил. Це було пов’язано із розробкою теорії гли­бокого бою й операції, в якій військові теоретики надава­ли пріоритет рухомим військам (бронетанковим і механі­зованим). При цьому висловлювалися різні погляди щодо місця і ролі у наступі й обороні. Начальник штабу РСЧА Б. Шапошніков вважав за доцільне мати танки у складі окремих полків і батальйонів, призначених для спільних дій з піхотою і кіннотою. А заступник начальника штабу РСЧА В. Тріандафілов та інспектор броньованих сил РСЧА К. Калиновський наполягали на тому, що “бойові властивості танків повинні бути використані повною мі­рою і здійснити це можливо тільки у складі самостійного механізованого з’єднання, всі частини якого мали б приб­лизно однакову рухливість. Тому, не відмовляючись від застосування танкових систем у складі інших родів військ, необхідно створювати спеціальні механізовані з’єднання” [12, 558]. На думку заступника наркома М. Тухачевського, танки не повинні залишатися лише засобом Резерву Голов­ного командування (РГК); їх необхідно впроваджувати не тільки в кавалерійські, але й у стрілецькі дивізії. Комісія РВР СРСР на чолі з С. Каменєвим, узагальнивши різні погляди, дійшла висновку, що механізовані війська згідно з організаційною структурою повинні включати:

Механізовані (танкові) з’єднання для рішення як самос­тійних завдань у відриві від головних сил військ армії (флоту), так і у взаємодії з ними;

Танкові частини (з’єднання) РГК як засіб підсилення військ, що діють на напрямку головного удару;

Танкові частини, які організаційно входять до складу загальновійськових з’єднань і призначені для спільних дій з ними в усіх видах бою [7, 45–46; 13, 42].

Механізовані війська – поняття, що включає всі рухомі військові організації, які використовують механічний спосіб пересування не тільки для підходу до поля бою. Тому це

37


Поняття охоплює не тільки автоброньові й танкові війська як один із різновидів механізованих військ, але й артиле­рійські (самохідна артилерія), бронепотягові тощо” [14, 10].

Вже 1929 р. був сформований перший дослідний меха­нізований полк у складі танкового батальйону дворотного складу, артилерійської батареї, автобронедивізіону і мото­стрілецького батальйону.

3 листопада 1929 р. створюється Управління з механі­зації і моторизації (УММ) РСЧА для керівництва форму­ванням бойової і технічної підготовки, навчанням, службою, спеціальним постачанням механізованих військ, мотори­зації частин і транспорту РСЧА. Створення спеціального органу дало результати у розвитку механізованих військ. У 1930 р. була сформована перша танкова бригада у складі 60 танків, 32 танкеток і 17 гарматних бронемашин. У 1931 р. її переформували, довівши чисельність танків до 119 [15, 9].

Комісія Оборони при РНК СРСР у квітні 1932 р. прийн­яла постанову з формування механізованих корпусів. Перші два корпуси почали формуватись уже в березні 1932 р. на базі стрілецьких дивізій. Механізований корпус включав дві танкові бригади (на Т-26 та БТ), стрілецько-кулеметну бригаду, розвідувальний батальйон, хімічний батальйон, батальйон зв’язку, саперний батальйон, зенітно-артилерій­ський дивізіон, роту регулювання і технічну базу. Кожна танкова бригада включала чотири танкових батальйони, стрілецько-кулеметний батальйон, розвідувальну роту, дивізіон самохідної артилерії, саперний батальйон і хімічну роту. На озброєнні було 220 танків, 56 бронеавтомобілів і 27 гармат [16, 18–19].

Керівництвом держави у 1933 р. приймається новий план розвитку РСЧА на другу п’ятирічку. До 1938 р. пла­нується створити 25 механізованих бригад. Реалізація цього плану розпочалась у 1934 р. У цьому ж році форму­ється ще два нові механізовані корпуси. До 1938 р. було сформовано 15 окремих механізованих бригад. 11 бригад, озброєних танками БТ і Т-26, і 4 бригади – танками Т-28 і Т-35 [15, 9–10]. 28 грудня 1935 р. танкові корпуси перевели на нові штати. Бригади танків Т-26 замінялися танками БТ. З корпусних частин залишилися тільки батальйон зв’язку і танковий розвідувальний батальйон. Корпус налічував 463 танки, 20 гармат і 1444 автомобілі.

38


Прийнятий план розвитку РСЧА на 1938–1942 рр. у 1937 р. передбачав збереження чотирьох танкових корпу­сів з одночасним збільшенням танків у бригадах з 157 до 278. Танковий батальйон включав 54 танки і 6 САУ, бри­гада – 4 танкових, мотострілецький і розвідувальний ба­тальйони та частини забезпечення. В 1938 р. у бригаді танкові взводи збільшили з трьох до п’яти танків. Танкові бригади у складі корпусів і окремі танкові бригади отри­мали однакову організацію. У танковому корпусі передбача­лося мати 560 бойових та 98 навчальних танків [15, 11–12].

Підсумовуючи досвід застосування танків в Іспанії та в інших локальних війнах, у липні 1939 р. створили спеціа­льну комісію для вирішення подальшої структури танко­вих військ. Очолював комісію командарм 1-го рангу Г. Кулик. Голова комісії, а також Б. Шапошніков і К. Ворошилов висловилися за ліквідацію танкових військ. С. Тимошенко, С. Будьонний і М. Захаров відстоювали їх існування, але тільки зі зміненими штатами. Прийняте рішення було помилковим. Були залишені окремі брига­ди та корпуси, але з їх структури вивели мотострілецькі (стрілецько-кулеметні) бригади і батальйони, а їх транс­порт передали на формування автомобільних полків.

Після участі у війні проти Польщі 21 листопада 1939 р. було прийнято рішення про розформування танкових корпу­сів і створення 15 моторизованих дивізій по чотири полки (танковий, два моторизовані й артилерійський) чисельністю 9 тис. осіб, 257 танків і 73 бронеавтомобілі [17, 38–39].

Війна з Фінляндією змусила моторизовані дивізії пере­водити на підсилені штати до 12 тис. осіб. У березні 1940 р. знову заговорили про відродження танкових корпусів. Тан­кові дивізії пропонувались у складі двох танкових, мото­стрілецького та артилерійського полків і зенітного дивізіону. В липні 1940 р. пропонувалося сформувати 8 танкових корпусів і 18 танкових дивізій.

Організаційну структуру механізованого корпусу за­твердили Постановою РНК СРСР від 6 липня 1940 р. № 1193-464сс. Передбачалося до складу корпусу включити дві танкові й моторизовану дивізію, мотоциклетний полк, дорожній батальйон, батальйон зв’язку та авіаескадрилью. До складу танкової дивізії входили: два танкові полки (батальйон важких танків, два батальйони середніх танків

39


І батальйон вогнеметних танків), моторизований полк, гаубично-артилерійський полк, зенітно-артилерійський дивізіон; розвідувальний, понтонно-мостовий, ремонтно-відновлювальний, зв’язку, автотранспортний, медико-сані-тарний батальйони, рота регулювання і польовий хлібозавод. До кінця року дивізія отримала 413 танків (105 танків КВ, 210 танків Т-34, 54 вогнеметних, 26 – БТ і 18 Т-26) [17, 68–69].

Моторизована дивізія складалася з двох моторизованих, танкового і артилерійського полків, зенітно-артилерійського дивізіону та дивізіону ПТГ та батальйонів забезпечення. Танковий полк мав чотири батальйони і 258 танків серії БТ, а дивізія – 275 танків. Отже, за штатами 010/20 механізова­ний корпус 1940 р. повинен був мати 1107 танків [15, 19].

До жовтня 1940 р. формування 8 танкових корпусів і двох окремих танкових дивізій було завершено. Але через незадовільне постачання промисловістю танків КВ і Т-34 танкові дивізії укомплектовувалися танками БТ і Т-26. На 1 жовтня 1940 р. забезпеченість механізованих корпусів і окремих танкових дивізій танками БТ і Т-26 складала: 1 МК – 902; 2 МК – 414; 3 МК – 543; 4 МК – 781; 5 МК – 741; 6 МК – 605; 7 МК – 689; 8 МК – 765; 6 тд – 292; 9 тд – 229 [15, 25].

14 жовтня 1940 р. було вирішено сформувати ще один механізований корпус і 20 танкових бригад безпосеред­ньої підтримки піхоти на танках Т-26 [15, 34]. На грудень 1940 р. у складі РСЧА було 9 механізованих корпусів, 2˚окремі танкові дивізії, 3 окремі мотострілецькі дивізії, 40 танкових бригад на танках Т-26, 5 – на танках БТ, 20 моторизованих бригад, 3˚мотоброньові бригади, 15 танко­вих полків кавалерійських дивізій, 5˚бронетанкових диві­зіонів горно-кавалерійських дивізій. Генерал-лейтенант М. Федоренко пропонував створити механізовану армію (27 листопада 1940 р.) [17, 69–70].

У лютому 1941 р. почалося формування ще двадцяти нових механізованих корпусів. Крім цього, планувалося заново створити 61 танкову дивізію, що не відповідало наяв­ності й можливості поступлення бойової техніки і озброєння. Для повної укомплектованості з’єднань, що заново форму­валися, необхідно було 16 600 танків нових зразків, а можли­вості промисловості становили тільки 5500. До початку

40


Війни укомплектованість механізованих корпусів прикор­донних воєнних округів бойовими машинами складала 53%, а забезпеченість новими танками (Т-34 і КВ) була незнач­ною – лише 1475.

Організаційне будівництво танкових військ у роки Вели­кої Вітчизняної війни розглядається згідно зі встановленою періодизацією війни.

Перший Етап Тривав з липня 1941 р. до початку 1942 р. Він характеризувався переходом від великих з’єднань до значно менших (бригад, полків і батальйонів).

Другий Етап – квітень 1942 р. – до кінця 1942 р. Основ­ний його зміст – перехід до формування великих танкових та механізованих з’єднань і створення вперше у складі Сухопутних військ СРСР танкових армій.

Третій Етап – 1943 р. – до завершення війни. Його особливістю є створення нових за складом танкових об’єднань, подальше удосконалення організації танкових (механізованих) з’єднань, частин і деякі організаційні зміни у складі танкових військ [18, 45].

У перші дні війни механізовані корпуси зазнали значних втрат. Ставка Верховного командування видала директиву № 01 від 15 липня, в якій відмічалося, що механізовані корпуси надто громіздкі, малорухомі, не пристосовані для маневрування і є легковразливою ціллю для авіації про­тивника [19, 72–74]. Почалося розформування механізо­ваних корпусів, яке тривало до вересня 1941 р. Танкові дивізії передавались у підпорядкування командувачів армій. Тоді ж із механізованих корпусів, що знаходились у внутрішніх округах, було створено 10 танкових дивізій.

Наприкінці серпня 1941 р. був затверджений штат тан­кової бригади полкового складу на 93 танки. Але вже у вересні розпочалося формування танкових бригад бата­льйонного складу. До складу бригади входило два танкові батальйони (у кожному батальйоні по роті танків КВ, Т-34 і Т-60) і мотострілецький батальйон, розвідувальна, ремонтно-відновлювальна, автотранспортна роти і медично-санітарний взвод. Всього в бригаді нараховувалося 1471 чол. і 46 тан­ків (важких КВ – 10, середніх Т-34 – 16, і легких Т-60 – 20) [18, 46–47].

Водночас проходило формування окремих танкових ба­тальйонів, для підсилення ними стрілецьких дивізій, що

41


Обороняли важливі напрямки або рубежі. Перший штат окремого танкового батальйону був прийнятий також у вересні 1941 р. До складу танкового батальйону входило три танкові роти (рота середніх і дві роти легких танків). Рота середніх танків (7 танків) організаційно включала два взводи. В ротах легких танків (по 10 танків) було по три взводи.

У січні 1942 р. почалося формування танкових бригад для кінноти і піхоти. В лютому прийнято рішення створи­ти танкові бригади у складі 282 чол., 27 танків і включити їх до складу стрілецьких дивізій. Але таких бригад було сформовано надто мало [18, 48-49].

Практика війни показала, що відсутність у складі фрон­тів і армій великих танкових з’єднань не дозволяла у пов­ному обсязі розвинути тактичний успіх в оперативний. Тому необхідність створення великих танкових з’єднань, які б володіли високою рухомістю і великою ударною силою, була на той час однією з найважливіших проблем будів­ництва танкових військ. 29 травня наказом наркома обо­рони № 00106 до складу корпусу ввійшли три танкові бригади: бригада КВ (32 танки КВ і 21 – Т-60) і дві брига­ди Т-34 (44 танки Т-34 і 21 – Т-60 у кожній) [20, 245]. А в липні 1942 р. до штату корпусу ввійшов окремий гвардій­ський мінометний дивізіон (250 чол. і 8 установок БМ-13), розвідувальний і мотоциклетний батальйони. А пізніше корпус був підсилений двома рухомими ремонтними ба­зами і ротою підвезення ПММ для другої заправки палива і мастила [18, 52].

Одночасно з розгортанням танкових корпусів у травні 1942 р. розпочалося створення танкових армій, що приз­началися для підсилення ударних угруповань військ на напрямках головних ударів. До складу армії входили два танкові корпуси і одна резервна танкова бригада (44 тан­ки Т-34 і 21 – Т-60). Загалом в армії – 431 танк [7, 152]. Перші дві танкові армії були сформовані у травні–липні 1942 р. Бойовий склад танкових армій визначався дирек­тивами щодо їх формування, але їхній склад був неодна­ковим [18, 54].

У липні 1942 р. був затверджений єдиний штат для всіх танкових бригад. А у вересні розпочалося формуван­ня механізованих корпусів, необхідність їх створення була

42


Викликана причинами, основу яких становили фактори оперативно-тактичного характеру. Одночасно розпочалося формування механізованих бригад, в яких вдало поєдну­валися піхота, артилерія і танки. Це дозволяло бригаді успішно вирішувати бойові завдання у різній обстановці, а також на напрямках, де дії танкових бригад ускладнюва­лися (в населених пунктах, у лісі тощо). Тоді ж розпочина­ється формування окремих танкових бригад і окремих тан­кових полків, які призначалися для безпосередньої підт­римки піхоти (БПП). А в жовтні того ж року розпочина­ється створення танкових полків прориву РГК. За штатом до складу полку входило чотири роти (у кожній по 5 танків). Всього в полку було 214 чоловік і 21 важкий танк КВ.

Таким чином, протягом 1942 р. в країні була втілена величезна програма організаційного будівництва тан­кових військ. Це дозволило мати у танкових військах на січень 1943 р. дві танкові армії, 24 танкових і 8 механізо­ваних корпусів, а також значну кількість різних бригад і полків [18, 55–59].

З початку 1943 р. починається новий етап будівництва танкових військ. У січні 1943 р. через необхідність підсилення військ, які наступали на центральному і південно-західному напрямках, були сформовані 1-а і 2-а танкові армії.

З появою САУ на початку 1943 р. формуються перші самохідно-артилерійські полки (сап), а в кінці квітня всі вони були передані у танкові війська. В травні 1943 р. сап переводяться на нові штати, щоб полки були озброєні одно­типними машинами. Остання реорганізація сап, Проведена в лютому 1944 р., була зумовлена досвідом бойового засто­сування полків САУ і надходженням нових марок машин ИСУ-152, ИСУ-122. Створюються три типи полків: легкі, середні, важкі. Кожний полк нараховував 21 САУ.

Враховуючи досвід застосування танкових бригад в 1943 р., у листопаді цього ж року приймається новий штат: три танкові батальйони, моторизований батальйон автоматників, 1354 чол., 65 танків Т-34 - 85 і 9 зенітних кулеметів [7, 156–159].

У зв’язку зі збільшенням випуску промисловістю танків, САУ та іншої бойової техніки за останні два роки війни в організації танкових корпусів відбувся ряд змін. Для підсилення вогневої потужності корпусу в січні 1943 р. до

43


Його складу включають мінометний полк РГК (36 120-мм мінометів) і сап РГК (25 САУ). Пізніше до складу деяких корпусів вводиться резерв танків з екіпажами і 100 водіїв. У лютому замість інженерно-мінних рот вводиться саперний батальйон, у березні – зенітно-артилерійський полк (Зап), у квітні – винищувально-протитанковий артилерійський полк (20 45-мм гармат) і винищувально-протитанковий дивізіон (12 85-мм гармат). А в листопаді 1944 р. у корпусах створюються дві ремонтні бази: рухома танкоремонтна база (РТРБ) і рухома авторемонтна база (РАРБ) [18, 65–67]. Також удосконалювалась організація механізованих кор­пусів з урахуванням досвіду їх бойового застосування.

Висновки, зроблені за досвідом застосування танкових армій в операціях 1942 р., були закладені в основу насту­пної реорганізації цих об’єднань. Наприкінці січня 1943 р. на спеціальному засіданні ДКО було прийняте рішення про вилучення із танкових армій немоторизованих стрі­лецьких дивізій і організаційне виділення танкового ядра (танкові і механізований корпуси) для забезпечення висо­кої мобільності, рухомості й потужності.

Передбачався наступний склад танкової армії: два танкові і механізований корпуси; зенітно-артилерійська дивізія; гвардійський мінометний, гаубичний артилерій­ський, винищувально-протитанковий і мотоциклетний полки. Нові танкові армії стали потужним засобом Ставки ВГК, яка підсилювала ними фронти, що наносили головні удари.

Висновки. Проведений аналіз танкобудування показав, що після Першої світової війни розробка нових конструк­цій танків та їх виробництво в СРСР дозволили випускати машини, які за своїми технічними характеристиками не мали аналогів, а окремі з них, такі як танки серій КВ та Т-34, для свого часу були взагалі неуразливими.

Радянське військове командування напередодні Другої світової війни, в основному, мало правильні погляди на принципи застосування танкових військ, розуміло біль­шість недоліків у їх підготовці, але надмірно захоплюва­лося їх використанням у наступі згідно з теорією глибокої операції.

Основним методом бойового застосування механізованих корпусів у 30-ті роки було введення їх у прорив. Але на

44


Початок війни з Німеччиною не були достатньо відпра­цьовані питання введення у прорив і дій рухомих з’єднань в оперативній глибині, а також управління ними в бою і операції.

За час війни здійснювалася багаторазова докорінна реорганізація бронетанкових і механізованих військ. Були створені великі танкові (механізовані) з’єднання і танкові об’єднання, що призначалися для розвитку тактичного успіху в оперативний і завдання потужних контрударів по противнику, що вклинився в оборону, а також окремі танкові частини і з’єднання, які призначалися для спільних дій з піхотою, але не входили до складу стрілецьких з’єднань. Наприкінці війни у складі РСЧА нараховувалося 6 танкових армій, 23 окремих танкових і механізованих корпуси, а також окремі танкові і самохідно-артилерійські бригади і полки.

45

1. Антонов А.С. Танк / А. С. Антонов, Е. И. Магидович, Б. А. Арта­монов. – М.: Воениздат, 1947. – 587 c.

2. Tank of the World. –7-th ed. – London, 1991. – 364 p.

3. Буше Ж. Бронетанковое оружие в войне / Ж. Буше. – М., 1956. – С. 40–52.

4. Свирин М.Н. Броня крепка. История советского танка. 1919–1937 / М. Н. Свирин. – М.: Яуза; Эксмо, 2005. – 384 c.

5. КПСС в резолюциях и решениях съездов, конференций и Пленумов ЦК (1898–1970). – 8-е изд., испр. и доп. – М., 1970. – Т. 4.

6. История Второй мировой войны 1939–1945: В 12 т. / Т. 1. Зарождение войны. Борьба прогрессивных сил за сохране­ние мира. – М.: Воениздат, 1973. – 362 c.

7. Дайнес В. Бронетанковые войска Красной Армии / В. Дайнес. – М.: Яуза;Эксмо, 2009. – 640 с.

8. Барятинский М. Советские танки в бою. От Т-26 до ИС-2 / М. Барятинский. – М.: Яуза; Эксмо, 2008.

9. Танки и танковые войска. – 2-е изд. / Под общ. ред. А. Х. Баба­джаняна. – М., 1980. – 328 с.

10. Коломиец М. История танка КВ (Ч. 1. 1939–1941) / М. Коломиец // Фронтовая иллюстрация. – 2001. – № 5.

11. Бешанов В. Танковый погром 1941 года (Куда исчезли 29 тысяч советских танков?) / В. Бешанов. – М., 2005. – 528 с.

12. Вопросы стратегии и оперативного искусства в советских военных трудах (1917–1940 гг.). – М., 1965.

13. Павлов М.В. Танки БТ / М. В. Павлов, И. Г. Желтов, И. В. Павлов. – М.: Экспринт, 2001. – 184 с.

14. Кузнецов Т.П. Тактика танковых войск / Т. П. Кузнецов. – М.: Воениздат НКО СССР, 1940.


15. Дриг Е. Механизированные корпуса РККА в бою. История автобронетанковых войск Красной Армии в 1940–1941 гг. / Е. Дриг. – М., 2005. – 830 с.

16. Бронетанковые и механизированные войска Советской Армии с 1917 по 1941 гг. и в первых двух периодах Великой Оте­чественной войны / Под ред. генерал-майора Е. А. Разина. – М., 1953. – 388 с.

17. Юрчук О.О. Створення і розвиток танкових військ та їх участь у бойових діях в Першій та на початку Другої світової воєн: Дис … кандидата істор. наук / О. О. Юрчук. – Львів, 2011. – 205 с.

18. Строительство и боевое применение советских войск в годы Великой Отечественной войны. – М.: Воениздат, 1979. – 414 c.

19. Русский архив: Великая Отечественная: Ставка ВКГ: Доку­менты и материалы: 1941 год. Т. 16 (5–1). – М.: ТЕРРА, 1996.

20. Русский архив: Великая Отечественная: приказы народного комиссара обороны СССР 22 июня 1941 г. – 1942 г. – Т. 13 (2–2). – М.: ТЕРРА, 1997.

21. Советские танковые войска 1941–1945. Военно-исторический очерк. – М.: Воениздат, 1973. – 340 с.

Надійшла до редколегії 02.09.2011 р.

Рецензент: О.Й. Павлишин, кандидат історичних наук, доцент, Львівський національний університет ім. І. Франка, м. Львів

Кривизюк Л.П., Бабирад И.В.

СОЗДАНИЕ И РАЗВИТИЕ ТАНКОВЫХ ВОЙСК МЕЖДУ МИ­РОВЫМИ ВОЙНАМИ И ВО ВРЕМЯ ВЕЛИКОЙ ОТЕЧЕСТВЕН­НОЙ ВОЙНЫ

В статье рассмотрена история развития танкостроения и создания бронетанковых войск, изменение их структуры и организации в Советском Союзе между двумя мировыми войнами и во время Великой Отечест­венной войны.

Ключевые Слова: Красная Армия, танковые войска, танковая армия, механизированный корпус.

Kryvyziuk L., Babirad I.

CREATION AND DEVELOPMENT OF ARMACRED FORCE BEETWEEN THE WORED WORD AND GREAT PATRIOTIC WAR

The article examines development of the tankbuilding and creation of the armoured troops, changing of their structure and organization in the Soviet Union between two world wars and during the Great Patriotic War.

Key words: Red Army, tank troops, tank army, mechanized corps.

46


Похожие статьи