Головна Військова справа Військово-науковий вісник ОСОБЛИВОСТІ БОЙОВОГО ДОСВІДУ РОСІЙСЬКО-ГРУЗИНСЬКОЇ ВІЙНИ 2008 РОКУ
joomla
ОСОБЛИВОСТІ БОЙОВОГО ДОСВІДУ РОСІЙСЬКО-ГРУЗИНСЬКОЇ ВІЙНИ 2008 РОКУ
Військова справа - Військово-науковий вісник

ЯРОВИЙ В.Г.,

ШУМКА А.В.*

Досліджується хід бойових дій під час збройного конфлікту в Закав­каззі восени 2008 р., аналізується застосування в ньому новітніх засобів збройної боротьби, висвітлюється вплив якості оперативної і бойової підготовки військ на боєздатність частин і підрозділів, систематизуєть­ся досвід ведення бойових дій.

Ключові Слова: Війна, бойові дії, російсько-грузинська війна, Росія, Грузія.

Постановка Проблеми Та Її Актуальність. Як свід­чить історичний досвід 2-ї половини XX – початку XXI століття, дестабілізуючим фактором міжнародного та внутрішнього життя є локальні війни і збройні конфлікти. Вони становлять інтерес як в суто історичному плані, так і з погляду воєнного мистецтва, оскільки в них виникали та знаходили свій розвиток як нові, так і вже існуючі засоби збройної боротьби, методи і способи ведення бойових дій. Досвід підготовки та бойових дій у ході цих зіткнень, а також їх уроки не втрачають свого значення й донині та можуть бути використані в сучасних умовах.

Вивчення суто воєнного аспекту збройних конфліктів ва­жливе і для визначення сучасних пріоритетів у військовому будівництві, оперативній та бойовій підготовці військ, для вироблення практичних рекомендацій щодо підготовки держави і її збройних сил до можливих воєнних дій.

Обґрунтованість доцільності проведення даного дослі­дження зумовлена відсутністю в Україні воєнно-істо­ричних праць, де було б узагальнено досвід бойових дій під час збройного зіткнення у Закавказзі в серпні 2008 року, з аналізом застосування у ньому новітніх засобів

Яровий Віталій Григорович, кандидат історичних наук, Академія сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного, м. Львів.

Шумка Андрій Володимирович, кандидат історичних наук, Академія сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного, м. Львів.

© Яровий В. Г., Шумка А. В., 2011

198


Збройної боротьби, що є актуальним і важливим у військо­во-науковій проблематиці.

Метою Авторів Є аналіз ходу бойових дій, застосуван­ня озброєння і бойової техніки під час російсько-грузинського збройного конфлікту в серпні 2008 року та узагальнення його уроків.

На початку серпня 2008 р. у Закавказзі відбулися над­звичайні події – збройний міждержавний конфлікт між країнами Співдружності Незалежних Держав, які порів­няно недавно складали єдину державу – СРСР. У захід­них засобах масової інформації цей конфлікт отримав назву – “російсько-грузинська війна”, керівництво Росій­ської Федерації назвало його “операцією з примушення агресора до миру”, Грузія – “російською агресією”, а засоби масової інформації – “п’ятиденною війною”. Авторитетний Уппсальський університет (Швеція) кваліфікував бойові дії у серпні 2008 р. на території Грузії, Південної Осетії та Абхазії як “низької інтенсивності внутрішньодержавний конфлікт з участю іноземних військ” [1, 4].

Автори не ставили за мету детально дослідити у статті причини цього воєнного конфлікту, дати оцінку всім об­ставинам, які призвели до кровопролиття, і геополітичні наслідки його для Кавказького регіону. Нас цікавили суто військові аспекти конфлікту та його уроки стосовно сучас­них пріоритетів у військовому будівництві, оперативній та бойовій підготовці військ.

Витоки цього конфлікту беруть початок наприкінці 1980-х років, коли активізація грузинського національно­го руху за незалежність від союзного центру (за одночас­ної відмови малим народам Грузії у праві на автономію) і радикальні дії його керівників на тлі слабкості центрально­го керівництва СРСР призвели до різкого загострення сто­сунків між грузинами та етнічними меншинами (переду­сім абхазцями та осетинами, які мали власні автономні утворення і вже тоді висували вимоги щодо самостійності).

У 1990 р. Грузія офіційно відмовилася від визнання ос­новних юридичних норм, які стосувались її статусу в складі СРСР, і стала незалежною державою. Цим скорис­талися Південна Осетія та Абхазія, які також оголосили про свій суверенітет. Керівництво Грузії з цим не погоди-

199


Лось і за допомогою сили розпочало спроби придушення сепаратистського руху, що призвело до війни у Південній Осетії у 1991–1992 рр. та в Абхазії у 1992–1993 рр. Бойові дії у Південній Осетії закінчились у липні 1992 р., і до зони конфлікту для роз’єднання ворогуючих сторін були введе­ні Змішані сили з підтримання миру. Крім цього, в столи­ці Південної Осетії – м. Цхінвалі була розташована місія спостерігачів від ОБСЄ. Бойові дії в Абхазії були припи­нені у травні 1994 р., після чого в зоні конфлікту були дислоковані Колективні сили з підтримання миру СНД.

Отже, у Закавказзі відбулося лише перемир’я – припи­нення вогню, блокування або ж “заморожування” відкри­того збройного протистояння. Розпочалися багаторічні переговори щодо майбутнього статусу Південної Осетії і Абхазії. Осетини та абхазці вперто тримали курс на незале­жність; грузинське керівництво, навпаки, прагнуло покінчи­ти з осетинським і абхазьким сепаратизмом, назавжди при­єднавши їх до Грузії.

У цій ситуації неабиякого значення відігравала пози­ція великих держав: Росії, США, країн ЄС. Америка праг­нула отримати стратегічного союзника на Кавказі; Росія турбувалася про безпеку своїх південних кордонів, тому їй не була потрібна поява у цьому регіоні вороже налашто­ваних сусідів. За цей час внутрішньодержавний конфлікт між центральною владою Грузії керівництвом двох сепара­тистських суб’єктів зазнав істотної трансформації під впливом рішення про визнання незалежності Косова та боротьби Російської Федерації за відновлення великодер­жавного статусу Росії.

У другій половині 2008 р. військово-політичне керівниц­тво Грузії зробило чергову спробу “навести в Цхінвальсь-кому регіоні конституційний лад”. З цією метою був розро­блений план під кодовою назвою “Чисте поле”. Передбача­лося, що військові з’єднання Грузії із різних напрямків швидко захоплять всі великі населені пункти Південної Осетії, насамперед столицю автономної області – м. Цхінвалі, наблизяться до Рокського перевалу, тобто блокують кор­дон з Російською Федерацією і тим самим відріжуть Пів­денну Осетію від Північної. У першому ешелоні планували­ся дії 3-ої та 4-ої мотопіхотних бригад, у другому ешелоні – 2-ої за підтримки артилерійської бригади та реактивного

200


Дивізіону, окремого танкового батальйону, центру радіое­лектронної боротьби та Військово-Повітряних Сил. Потім планувалось оголосити воєнний стан і призначити тимча­совий уряд. План базувався на тому, що російські війська через географічні й організаційні труднощі будуть не­спроможні вчасно надати допомогу осетинам і російським миротворцям та опиняться у зоні конфлікту лише тоді, коли допомагати вже буде нікому [2, 9; 3, 77; 4, 2].

Після окупації Південної Осетії грузинський Генштаб планував протягом кількох днів передислокувати сили вторгнення і здійснити операцію проти Абхазії. Спочатку планувалося завдати потужного авіаційного удару, а по­тім здійснити висадку першого ешелону морського десан­ту чисельністю 800 чол. на узбережжя в Гальському райо­ні, після чого за допомогою десанту захопити столицю ав­тономії – м. Сухумі. Водночас після потужного артилерій­ського удару по абхазькому гірськострілецькому батальйону та блокпостам російських миротворців у Кодорській ущелині 6000 тисяч військовослужбовців повинні були вирушити до м. Сухумі. На допомогу цьому угрупованню додавалися бригади, дислоковані у м. Кутаїсі та м. Сенакі (Західна Грузія). Проти абхазців планувалося задіяти майже 300 бронеоб’єктів – танків, бронетранспортерів (БТР), бойо­вих машин піхоти (БМП), близько 200 стволів артилерії, в тому числі реактивної. Загалом на операцію із захоплен­ня Абхазії було відведено 24 години [3, 81].

Варто відзначити, що Південна Осетія була обрана Грузією в якості першого об’єкта нападу не випадково. Ця невизнана республіка мала менший, ніж Абхазія, війсь­ковий потенціал в плані як оснащення бойовою технікою, так і мобілізаційних можливостей. Крім того, географічна територія Південної Осетії була більш виграшним райо­ном для здійснення “бліцкригу”, оскільки вона відділена від Росії Двалетським хребтом, для подолання якого існує тільки один шлях, який проходить через Рокський тунель. Основою успішної операції для угруповання грузинських збройних сил проти Південної Осетії було блокування цьо­го тунелю.

На наш погляд, варто стисло оцінити загальні сили сторін цього збройного зіткнення. Чисельність структур Міністерства оборони Грузії у 2008 р. становила 23 тис. осіб.

201


За офіційними даними, у збройних силах служили 19 441 офіцери та контрактники: у сухопутних військах – 6873 особи, в тому числі 1579 офіцерів, 11583 контрактники та 3391 військовослужбовець строкової служби [5, 2].

На початок здійснення плану “Чисте поле” сухопутні війська Грузії були зведені у 5 піхотних бригад, інженер­но-саперну бригаду, окремі підрозділи. На озброєнні сухо­путних військ було 500 танків, 259 із яких – Т-72, майже 300 БТР і БМП, 150 стволів буксирної артилерії, 65 самохідних артилерійських систем, близько 200 систем залпового вогню. Сухопутні війська також мали велику кількість переносних зенітно-ракетних комплексів “Стрі-ла-2М” та “Голка”. Військово-Повітряні Сили мали 10 штурмовиків Су-25КМ, приблизно 40 ударних і 50 багатоцільових вертольотів. Сили Протиповітряної оборони мали на озброєнні 8 зенітно-ракетних комплексів С-125М, не менше 6 зенітно-ракетних комплексів (ЗРК) “Бук-М1”, майже 10 ЗРК “Оса-АК” та “Оса-АКМ”, 35 зенітно-стрілецьких “Шилка”. Військово-Морські Сили складали­ся з 19 катерів, два з яких були ракетні [6, 1]. Напередодні воєнних дій у складі піхотних бригад відбулося подвоєння числа танків: бронетанковий батальйон перетворили у дві танкові роти і одну роту мотопіхоти [3, 36].

Варто підкреслити, що розбудова збройних сил Грузії від­бувалась у відповідності до стандартів та вимог НАТО, зок­рема армії США. З цією метою в Міністерстві оборони Грузії працювало 127 військових радників із Міністерства обо­рони США. Система вишколу збройних сил Грузії була повністю орієнтована на американські військові стандар­ти і здійснювалася за американською допомогою. У 2002– 2004 рр. американські інструктори згідно з програмою “Навчу та оснащу” підготували в Грузії більше 2 тис. гру­зинських солдатів. Коштував цей вишкіл 64 млн. доларів. Фахівці Пентагону допомогли грузинській армії створити чотири батальйони: спецназу, гірськострілецький, 2 лег­кої піхоти, а також змішану бронетанкову роту на танках Т-72 і БМП. У 2005–2007 рр. США сприяли виконанню нової програми “Забезпечення операцій стабільності” вар­тістю 60 млн. доларів. В її рамках американські інструктори

202


Займалися вишколом ще 3 тисяч грузинських військових [7, 3].

До війська надходили нові та модернізовані зразки озброєння і техніки. Наприклад, танки Т-72-SIM-1, які мали новітні засоби зв’язку, датчики “свій – чужий”, наві­гаційні системи GPS, а також два тепловізори (для меха-ніка-водія та наводчика), що дозволяє виявити живу силу противника за тепловипромінюванням. Завдяки військо­во-технічному співробітництву з Ізраїлем Грузія отримала 25 безпілотних летальних апаратів (БЛА), які дають мож-ливіть у режимі онлайн спостерігати за полем бою, коригу­вати вогонь артилерії та дії авіації.

Чисельність збройних сил Південної Осетії становила майже 3 тис. осіб. Однак в їх розпорядженні перебувало приблизно 15 тис. резервістів, які у випадку виникнення воєнної загрози мали негайно повернутися до лав армії. Підрозділи південноосетинської армії мали 87 танків, 95 гармат і мінометів (із них 75 гаубиць), 23 реактивні системи залпового вогню БМ-21 “Град”, 180 бронемашин, у тому числі 80 БМП, три вертольоти Мі-8.

Збройні сили Абхазії організаційно були поділені на три групи військ – Центральну, Східну, Західну, ВПС і ВМФ. Чисельність збройних формувань, за різними да­ними, коливалася від 4500 до 10 000 осіб. Резерв налічу­вав майже 28 тис. осіб. Абхазька армія мала 60 танків (дві третини з них – Т-72), 85 гармат і мінометів, у тому числі – 152-мм гаубиці та самохідні артилерійські системи, 116 одиниць бронемашин. У ВПС було два літаки Су-27, один МіГ-23, п’ять штурмовиків Су-25, а також три навчально-бойові машини Л-39, один АН-2, один Як-52, один верто­літ Мі-8т та один Мі-2. До складу ВМФ входили три диві­зіони морських катерів (21 одиниця) [8, 2].

Що стосується збройних сил Російської Федерації, то поруч з Південною Осетією, на Північному Кавказі дислоку­валася 58-а армія у складі 19-ї мотострілецької та 42-ї гвардійської мотострілецької дивізій. Особовий склад армії становив 70 тис. військовослужбовців, а на її озброєнні перебували 609 танків, 2000 БМП і БТР, 125 мінометів і гармат, 190 систем “Град” та 450 зенітних систем. Безпо­середньо у Північній Осетії, яка межувала з Південною, були дислоковані частини 19-ої мотострілецької дивізії.

203


Повітряне прикриття армії здійснювалося силами ВПС, які базувалися на півдні Росії, зокрема на великій військовій базі у м. Ахтубинську (Астраханська обл.), а саме – 4-ю повітряною армією. До складу 4-ї повітряної армії входи­ли два полки штурмовиків Су-25, полк бомбардувальників Су-24, ескадрилья винищувачів Су-27, три ескадрильї вер­тольотів. Безпосередньо в Південної Осетії перебував неве­ликий батальйон російських миротворців чисельністю 500 чол., оснащений легкою стрілецькою зброєю і декіль­кома БМП [3, 60].

Операційний напрямок* Джава – Цхінвалі – Горі являє собою долини річок з вододілами середньої висоти 1100– 1500 м. Від Північного Кавказу він відокремлений Два-летським хребтом з вершинами 3000–3600 м. Єдиною сухопутною трасою, яка безпосередньо зв’язує операцій­ний напрямок з базами Північнокавказького військового округу Росії, є Транскавказька магістраль (Транскам), яка проходить через Рокський тунель довжиною 3700 м. Після Рокського тунелю, з дуже обмеженою пропускною здатніс­тю, Транскам проходить через анклав з шести грузинсь­ких селищ. Місто Цхінвалі розташоване в улоговині, яку можна повністю прострілювати з навколишніх висот. На операційному напрямку не було літовищ і навіть обладна­них майданчиків для вертольотів. Місцевість вкрита ліса­ми та підлісками. Долини щільно забудовані приватними будинками, а порівняно великі населені пункти (Цхінва-лі, Горі) – блоковими багатоповерхівками [3, 73].

Вночі з 7 на 8 серпня 2008 р. грузинські збройні сили атакували м. Цхінвалі та блокпости російських миротвор­ців, які перебували там у відповідності з мандатом ООН. Згідно з даними німецького журналу “Шпигель”, напере­додні атаки, вранці 7 серпня грузинська сторона зосере­дила на кордоні з Південною Осетією приблизно 12 тис. військовослужбовців та 75 танків біля міста Горі [10, 24].

Опівночі 8 серпня 2008 р. грузинські війська піддали бомбардуванню столицю Південної Осетії, осетинські се­лища вздовж зони конфлікту, а також місця дислокування російського миротворчого контингенту з літаків, реактив­*Місцевість з важливими об’єктами, на якій планується проведення операції.

204


Них систем залпового вогню, важкої артилерії та мінометів. Приблизно о 03.30 розпочався штурм Цхінвалі із застосу­ванням танків. Угруповання, яке штурмувало місто, скла­далось із трьох мотопіхотних бригад та окремого мотопіхот­ного батальйону (приблизно 7,5–8 тис. військових та 100 одиниць техніки). Піхоту підтримували вогнем артилерій­ські підрозділи мотопіхотної бригади і два дивізіони арти­лерійської бригади, які мали 100 стволів артилерії і 20–25 реактивних систем залпового вогню типу “Град”. У цей час Цхінвалі обороняли приблизно 1000 осіб (350 миротворців, 200 співробітників спецназу МВС та ополченці). Грузинські війська мали на напрямку прориву майже десятиразову перевагу.

Крім того, грузинські війська наступали західніше Цхінвалі у Знаурському районі та на північному заході у напрямку м. Джави і Джавської ущелини. Загальна чисе­льність сил грузинської армії складала 22 тис. військовос­лужбовців, причому найбільш боєздатні, навчені амери­канцями сили спеціального призначення налічували понад 8000 військових.

Спочатку велика чисельна перевага грузинських військ над осетинськими ополченцями і російськими ми­ротворчими силами дозволила їм захопити головні висоти над Цхінвалі, половину міста і декілька навколишніх селищ. До полудня грузинській армії вдалося просунутись у північному напрямку і вийти до рубежу на відстані 7 км від кордону з Росією. Однак виконати своє головне за­вдання – блокувати рух стратегічно важливим Рокським тунелем їй не вдалося.

Керівництво Російської Федерації звинуватило Грузію у розв’язанні збройної агресії, геноциді осетинів Південної Осетії і заявило про початок операції з примушення гру­зинської сторони до миру. Абхазія – у відповідності з уго­дою про військову взаємодопомогу з Південною Осетією – також розпочала бойові дії проти грузинських військ.

Вранці 8 серпня 2008 р. через вузьку шийку Рокського ту­нелю розпочалося перекидання російських військ у Пів­денну Осетію, авіація почала бомбардувати грузинські війська у Південній Осетії та військові об’єкти на терито­рії Грузії: військову базу в м. Горі, літовища в містах Вазі-ані, Марнеулі та ін. Весь день російські миротворці та осе-

205


Тинські ополченці відбивали атаки грузинських військ у Цхінвалі. До вечора 8 серпня російські війська, які насту­пали з півночі, і осетинські ополченці очистили об’їзний Зарський шлях і висоти у районі селищ Квернеги, Тбеті, Дзарі та вийшли до західної околиці Цхінвалі. Після цьо­го дві танкові колони російської 58-ї армії оминули місто Зарським шляхом і ввечері розпочали обстріл грузинсь­ких військ в його околицях.

9 серпня 2008 р. тривала передислокація військ російської
58-ї армії та окремих частин з’єднань повітрянодесантних
військ із глибини Росії, зокрема 76-ї Псковської та 98-ї
Іванівської повітрянодесантних дивізій. Метою передис­
локації було створення ударного угруповання. Російський
Генеральний штаб не повідомляв про кількість військ, які
були задіяні під час “операції з примушення до миру”, але
агенція CNN, на підставі даних американських супутників-
шпигунів, які фіксували перекидання російського військово­
го контингенту в Південну Осетію, стверджувало, що було
передислоковано від 8 до 10 тис. військовослужбовців, 150
танків Т-72 і Т-62, понад 300 бронемашин та 100 одиниць
артилерії [9].

Ворогуючі сторони обмінювались артилерійським вог­нем, російська авіація завдавала ударів по грузинських військах, комунікаціях та військових об’єктах. Спроба деблокувати російських миротворців виявилася невдалою. Кораблі російського Чорноморського флоту ввійшли у територіальні води Грузії і приступили до бойового патру­лювання з метою блокування надходження в Грузію озбро­єння і військової техніки. В Абхазії у районі порту Очамчи-рі з кораблів Чорноморського флоту було висаджено мор­ський десант, на літовище м. Сухумі були передислоковані частини Повітрянодесантних військ. Одночасно абхазькі збройні сили розпочали просування у верхню ділянку Ко-дорської ущелини. Ввечері російські бойові кораблі, які охо­роняли десантну групу в Очамчирі, вступили у бій з грузин­ськими катерами, що їх атакували, і потопили один катер.

10 серпня 2008 р. російська авіація бомбардувала
грузинські війська у Південній Осетії та військові
об’єкти на території Грузії. Попри витіснення грузинських
підрозділів зі столиці Південної Осетії ситуація залиша­
лась напруженою. Вибиті з панівних висот поблизу

206


М. Цхінвалі та майже всіх його районів, грузинські під­розділи закріпилися на відстані 8–10 км від міста. Гру­зинська артилерія продовжувала обстрілювати російські війська, активно діяли грузинські диверсійно-розвідувальні групи. На той час війська Абхазії продов­жували просуватись у Кодорській ущелині і територією Гальського району. Ввечері вони зайняли позиції на річці Інгурі вздовж кордону з Грузією. Кораблі Чорноморського флоту відбили всі спроби грузинських катерів увійти в територіальні води Абхазії.

11 серпня 2008 р. російські війська активно просува­лись у Горійському районі, і вже надвечір їх передові час­тини вийшли до околиць м. Горі та контролювали страте­гічний шлях Тбілісі – Чорне море. Це була єдина магіст­раль, яка зв’язувала схід і захід Грузії, на південь від неї до самої Туреччини тягнуться гори. Просування російської армії на південь від осетинських кордонів з метою обійти грузинські частини поставило під загрозу оточення гру­зинські угруповання на південноосетинському та абхазь­кому фронтах. Водночас абхазькі формування блокували верхню частину Кодорської ущелини і запропонували грузинським військам скласти зброю та залишити ущели­ну через гуманітарний коридор. Після того, як ця пропо­зиція була відкинута, передислоковане в Абхазію угрупо­вання російських військ (9000 офіцерів і солдатів, понад 350 одиниць бронетехніки) перейшло адміністративний кордон Абхазії і без бою оволоділо містами Зугдіді та Се-наки у Західній Грузії. У другій половині дня 11 серпня організований опір грузинської армії практично припи­нився. Ввечері того ж дня президент Грузії заявив, що російські війська контролюють більшу частину території країни і грузинські частини переходять до оборони Тбілі­сі.

12 серпня 2008 р. частини грузинської армії продовжували панічну втечу в напрямку Тбілісі. Внаслідок масового дезер­тирства багато військовослужбовців розбіглися по домівках. Згідно з наказом вищого командування, російські війська зупинилися на відстані 30 км від столиці Грузії, тому Тбілісі врятував не героїзм його захисників, а те, що у російського військово-політичного керівництва просто не було планів окупувати Грузію. Президент РФ Д. Медвєдєв повідомив,

207


Що прийняв рішення про завершення операції з приму­шення Грузії до миру.

Російсько-грузинська війна 2008 року привертає особливу увагу тому, що вперше на пострадянському просторі у бойові дії вступила професійна армія, вишколена і споря­джена за натовськими стандартами, яка готувалася до високотехнологічної війни сучасного типу – збройні сили Грузії. Їй протистояли частини російської армії, укомпле­ктовані тільки контрактниками.

На підставі оцінок фахівців військової справи та війсь­кових аналітиків [16–20], автори статті зробили спробу узагальнити основні недоліки у бойовій підготовці, споря­дженні зброєю і технікою, їхньому застосуванні в грузин­ській і російській арміях, що суттєво вплинуло на боєгото-вність та боєздатність військ під час збройного зіткнення.

Передусім варто підкреслити, що армію Грузії готували для ведення бойових дій в умовах безконтактної війни. Саме на це була спрямована бойова підготовка частин і підрозділів, цьому був підпорядкований процес оснащен­ня озброєнням та бойовою технікою.

За насиченістю засобами зв’язку, розвідки, супутникової навігації, нічного бачення та іншої військової електроніки сухопутні частини і спецназ Грузії переважали російські війська. В штабах були задіяні комп’ютерні системи управління, але цих засобів та приборів було небагато, до того ж вони не є зброєю, а лише забезпечують більш ефек­тивне застосування танків, артилерії, авіації.

Першопричина поразки грузинської армії зумовлена іншим істотним чинником. Стару радянську та західно­європейську військову техніку, якою були оснащені збройні сили Грузії, неможливо було вписати у західну концепцію сучасного бою, у відповідності з вимогами якої розбудовувалася грузинська армія, адже ця техніка непри­датна для інтеграції в сучасні системи управління західно­го зразка. Наприклад, реактивні системи залпового вогню “Град” здатні бити лише по площинах, але непридатні для нанесення точкових ударів. Ізраїльські безпілотні літальні апарати “Гермес-450” були некорисні для цілевказування, тому що у грузинської армії не було високоточних снаря­дів із супутниковим прицілюванням. Крім того, команду­вання грузинської армії не мало впевнених навичок у ви-

208


Користанні сучасних засобів бою або ігнорувало способи їх застосування. Отже, артилерійські офіцери координували свої дії за допомогою мобільного зв’язку, тому успіх штур­мових частин залежав від того, чи знав піхотний коман­дир номер мобільника командира артилеристів і ракетни­ків. Між тим ізраїльські інструктори протягом декількох років навчали грузинську армію формуванню “центрів ор­ганізації бою”. Ці центри повинні були в реальному масш­табі часу координувати удари ВПС і артилерії в інтересах піхоти і танків.

Таким чином, грузинська армія загалом залишалася на рівні радянської армії кінця 1980-х років. Природно, що вона не могла не програти армії Росії, яка успадкувала не тільки риси і традиції Збройних Сил колишнього Радян­ського Союзу, але й розвивалася надалі, отримуючи бойо­вий досвід у чеченських війнах.

На першому етапі вторгнення грузинської армії у Пів­денну Осетію велику роль відводили саме способам безко­нтактної війни. Вони передбачали масоване ураження противника ракетно-артилерійським вогнем, який кори­гується за допомогою безпілотних літальних апаратів; услід завдає ударів авіація, після чого на прорив йдуть танки, які підтримують не суцільні лави піхоти, а групи загонів спеціального призначення. Особлива роль відво­дилась снайперам із великокаліберними далекобійними гвинтівками.

Проте опір відносно слабоозброєних військових форму­вань Південної Осетії та швидка передислокація російсь­ких частин зірвали графік грузинського наступу. Після появи на території Південної Осетії частин 58-ї армії роз­почалися звичайні загальновійськові бої із застосуванням озброєння 1960–1980 рр. Війна стала цілком контактною, коли на прорив пішли грузинські танки. Їх підпалювали за допомогою ручних гранатометів і пересувних комплек­сів. Артилерійські дуелі проходили, як у минулі часи – ударами по площинах. Головну роль відігравали сухопут­ні війська, бронетехніка і піхота. Основними способами ведення бойових дій грузинськими частинами стали не­великі групи, у складі яких були снайпери, і наскоки під­розділів мотопіхоти. Також виявилося, що грузинська армія абсолютно не була навчена оборонним діям, відходу та ар’єргардним боям, тим більше в оточенні, тому відступ

209


Армії перетворився у безладну втечу. Резервісти не вміли використовувати озброєння, а війну уявляли як окупаційну прогулянку. В результаті вони побігли першими, втягую­чи за собою кадровий склад, що сприяло безладу у військо­вих частинах.

Війна у Закавказзі оголила чимало слабких сторін і збройних сил Російської Федерації. Вони також були не готові для дій в умовах безконтактної війни через істотні недоліки в оперативному та бойовому забезпеченні та технічній оснащеності. Так, у російської армії не було автономної системи координат цілей, тобто вітчизняної су-путникової навігації, а використання системи GPS було неможливо, тому що військовики США навмисно спотво­рювали дані навігації. Через це неможливо було застосо­вувати високоточні й керовані ракети, снаряди і міни, несвоєчасно надходили дані розвідки (радіоелектронної, космічної), не використовувалися засоби радіоелектронної боротьби для придушення протиповітряної оборони Грузії, не стикувалися топографічні карти.

У збройних силах Росії багато було техніки застарілих конструкцій, зокрема в 58-й армії частка танків Т-62 і Т-72 складала 60–75%. Ці танки обладнані застарілим ди­намічним захистом, який не витримує так звані “кумуля­тивні” боєприпаси. Вночі екіпажі танків “сліпли” від спала­хів пострілів, що не дозволяло побачити ціль на відстані навіть декількох сотень метрів. Інфрачервоні освітлювачі збільшують відстань спостереження і прицілювання, але істотно демаскують бойову машину. Практично на всіх танках не було ні GPS, ні тепловізорів, ні систем розпі­знавання “свій – чужий”. Піхота воювала на бронетранс­портерах і бойових машинах десанту з тонкою бронею, не обладнаних засобами захисту від фугасів або бронебійних снарядів, із примітивними прицілами та приборами спо­стереження. До того ж відсутність сучасних засобів зв’язку, розвідки, навігації, приборів нічного бачення дуже утруд­нювала своєчасне виконання мотострілецькими підрозді­лами бойових завдань. У ході боїв відмічалася недостатня організація взаємодії танкових і мотострілецьких підрозді­лів, повсюдно спостерігалася слабка взаємодія між артиле­рією і танками, між артилерією і розвідниками.

210


Висновки. Таким чином, російсько-грузинська війна 2008 року була важким випробуванням для національних збройних сил двох незалежних держав, які утворилися на пострадянському просторі СРСР. Вона викрила недоліки в організації, системі бойової підготовки та оснащеності частин і підрозділів, що істотно вплинуло на боєготовність та боєздатність збройних сил Росії і Грузії.

Враховуючи уроки російсько-грузинської війни 2008 року, у процесі трансформації Збройних Сил України варто приділити особливу увагу вимогам до нових видів бойової техніки, посилити оснащеність частин і підрозділів сучас­ними зразками озброєння і бойової техніки та засобами військової електроніки. Слід удосконалити методики на­вчання способам бойових дій вночі та в оточенні, покра­щити підготовку розвідників, удосконалити зв’язок і ти­лове забезпечення військ.

1. Мельник О. Дати шанс війні? / О. Мельник // Дзеркало ти­жня. - 2009. - 15 серпня (№ 30). - С. 4.

2. Первушин А. Вопросы Кавказского конфликта / А. Первушин // Секретные материалы. – 2008. – № 23. – С. 8–9.

3. Шеин О.В. Разгром грузинских захватчиков под Цхинвали / О. В. Шеин. - М.: Яуза; Эксмо, 2009. - 288 с.

4. Киселев Е. Грузия до и после войны / Е. Киселев // Военно-промышленный курьер. – 2008. – 20–26 августа (№ 33).

5. Целуйко В. Кадры для “тотальной обороны” / В. Целуйко // Не­зависимое военное обозрение. – 2007. – 28 сентября– 4 октября (№ 33).

6. Кедров И. Проект “Великая Грузия” / И. Кедров // Военно-промышленный курьер. – 2008. – 13–19 августа (№ 32).

7. Суханов П. Обучили и оснастили / П. Суханов // Военно-промышленный курьер. – 2008. – 13–19 августа (№ 32).

8. Цыганок А Пороховая бочка Евразии / А. Цыганок // Незави­симое военное обозрение. – 2007. – 9–15 февраля (№ 5).

9. Фидель А. Блестящая победа / А. Фидель // “2000”. - 2008. - 15-21 августа (№ 33).

10. Пядышева Е. Пять дней, которые изменили мир / Е. Пядышева // Международная жизнь. - 2008. - № 11. - С. 20-32.

11. Принуждение к миру // Военно-промышленный курьер. - 2008. - 13-19 августа (№ 32).

12. Мясников В. Дневник войны: размышления on-line / В. Мясников // Независимое военное обозрение. – 2008. – 15–21 августа (№ 28).

211


13. Доклад Хайди Тальявини по конфликту в Грузии. – [Елек­тронний ресурс] – Режим доступу: Http://www. day. az/-Print/news/georgia /174798.html.

14. Крылов А. “Чистое поле” Михаила Саакашвили. Хроника пятидневной войны и последствия грузинской авантюры / А. Крылов [Електронний ресурс] – Режим доступу: Http://www. otechestv0.org. ua/main /20098/1209.html.

15. Хроленко А. Блицкрига не получилось / А. Хроленко // Во­енно-промышленный курьер. – 2008. – 20–26 августа (№ 33). – С. 5.

16. Литовкин В. Оценку войне дают генералы / В. Литовкин // Не­зависимое военное обозрение. – 2008. – 15–21 августа (№ 28).

17. Храмчихин А. Уроки ратных успехов и неудач / А. Храмчихин // Независимое военное обозрение. – 2008. – 22–28 августа (№ 29).

18. Цыганок А. Уроки пятидневной войны в Закавказье / А. Цыганок // Независимое военное обозрение. – 2008. – 29 августа–4 сентября (№ 30).

19. Иванов В. Цена победы в Южной Осетии / В. Иванов // Не­зависимое военное обозрение. – 2008. – 22–28 августа (№ 29).

20. Мясников В. Проверка боем / В. Мясников // Независимое во­енное обозрение. – 2008. – 15–21 августа (№ 28).

Надійшла до редколегії 14.03.2011 р.

Рецензент: Ю.В. Бураков, кандидат історичних на­ук, доцент, Академія сухопутних військ імені геть­мана Петра Сагайдачного, м. Львів.

Яровой В.Г., Шумка А.В.

ОСОБЕННОСТИ БОЕВОГО ОПЫТА РОССИЙСКО-

ГРУЗИНСКОЙ ВОЙНЫ 2008 Г.

В статье рассматривается ход боевых действий во время вооруженного конфликта в Закавказье осенью 2008 года, анализируется применение в нем новейших средств вооруженной борьбы, высвечивается влияние качества оперативной и боевой подготовки войск на боеготовность частей и подразделений, систематизируется опыт внедрения боевых действий.

Ключевые Слова: Война, боевые действия, российско-грузинская война, Россия, Грузия.

Yarovyi V., Shumka A.

PECULIARITIES OF COMBAT EXPERIENCE AT THE RUSSIAN AND GEORGIAN WAR IN 2008

The article investigates the combat actions procedure at Transcaucasia conflict, autumn 2008, analyses the usage of contemporary fighting means, enlightes the influence of the operative and combat troops training on the fighting efficiency of the units and subunits, it is systematized the experience of the combat actions introduction.

Key words: war, combat actions, Russian and Georgian war, Russia, Georgia.

212


УДК 94(477.8):355.216(=411.16)

Похожие статьи