Головна Військова справа Військово-науковий вісник ТЕНДЕНЦІЇ РОЗВИТКУ ВОЄННОГО МИСТЕЦТВА ЗА ДОСВІДОМ МОРСЬКИХ ДЕСАНТНИХ ОПЕРАЦІЙ В КРИМУ У 1941-1943 рр
joomla
ТЕНДЕНЦІЇ РОЗВИТКУ ВОЄННОГО МИСТЕЦТВА ЗА ДОСВІДОМ МОРСЬКИХ ДЕСАНТНИХ ОПЕРАЦІЙ В КРИМУ У 1941-1943 рр
Військова справа - Військово-науковий вісник

РАТНІКОВ Б. М.

Аналізуються морські десантні операції у Криму в 1941-1943 рр., реальність виділення необхідних матеріально-технічних ресурсів для їх проведення, урахування фактору впливу на підготовку операцій географічних, погодних умов, готовність до перевезення великої кількості особового складу та бойової техніки, досягнення необхідного рівня взаємодії між з’єднаннями та військовими частинами.

Ключові слова: Матеріально-технічне забезпечення, морські десантні операції, Збройні Сили України.

Анализируются морские десантные операции в Крыму в 1941-1943 гг., реальность выделения необходимых материально-технических ресурсов для их проведения, учет фактора влияния на подготовку операций географических, погодных условий, готовность к перевозке большого количества личного состава и боевой техники, достижение необходимого уровня взаимодействия между соединениями и воинскими частями.

Ключевые слова: Материально-техническое обеспечение, морские де­сантные операции, Вооруженные Силы Украины.

There is analysis of marines operation in Crimea in 1941-1943, of reality material technical resources supply for operations comptation, consideration of geographical, weather and other factors impact on operations preparation, readiness for transportation of great number of personnel and combat technique, and of achievement of necessar level of interaction between military units and sketions.

Key words: Material techinical supply, marines operations, Army of Ukraine.

Актуальність Теми та постановка Проблеми. Трансформація форм і способів ведення сучасної збройної боротьби ставить перед національною воєнною наукою складні про­блеми пошуку нових підходів до будівництва Збройних Сил України та їх підготовки до застосування [1; 2]. Вони мають бути здатні вести бойові дії в умовах відсутності чітко визначеної лінії фронту, протистояння з високомобі-

Ратніков Борис Михайлович, начальник факультету підготовки фахівців оперативно-стратегічного рівня, Національна академія оборони України, м. Київ. © Б. М. Ратніков, 2009

120


Льним та маневреним противником. Це передбачає необ­хідність ведення нешаблонних, раптових бойових дій в обхід завчасно створених рубежів оборони противника та потужних ударів по його глибоких тилах. Усі ці риси були притаманні Керченсько-Феодосійській та Керченсько-Ельтигенській морським десантним операціям, що дозволяє вважати їх праобразом сучасних операцій і зумовлює цін­ність вивчення їх історичного досвіду.

Сучасний стан розробки проблеми. Висвітленню й аналізу Керченсько-Феодосійської та Керченсько-Ельтигенської морських десантних операцій були присвячені праці В. Кононенка [4], А. Зубкова [5], І. Єлісєєва [6], І. Маркова [7], М. Мазуніна [8], В. Гладкова [10], В. Ачкасова та М. Павловича [11]. Проте в них немає комплексного дослідження тих недоліків і прорахунків, які супроводжу­вали кримські морські десантні операції 1941-1943 рр.

Метою автора Було зробити порівняльний аналіз підго­товки, перебігу та результатів вищезазначених операцій, що дозволяє окреслити найбільш характерні тенденції розвитку воєнного мистецтва у веденні морських десантних операцій.

Розглядаючи здійснення морських десантних операцій у Криму, варто зупинитися на наступних особливостях їх проведення.

Зростання кількості сил і засобів, що виділяються для вирі­шення завдань десантної операції. Характерною особливістю цих десантів була значна невідповідність складу й озброєння десантів завданням, які перед ними ставилися. Завдання були дуже об’ємні, а десанти слабко озброєні [3]. Озброєння десантів складалося лише з легкої піхотної зброї: рушниць, автоматів, ручних гранат і кулеметів. Помилково вважалося, що чим менше у десанту своєї техніки (танків, артилерії, автомашин, обозу) і важкого озброєння, тим він рухливі­ший. Прагнучи “полегшити” десант і зробити його рухли­вим, ні танків, ні артилерії, ні обозу (кінського й автомобі­льного) йому, зазвичай, не давали. Тому весь боєзапас, продовольство, засоби зв’язку й озброєння бійці десанту змушені були мати на собі, перетворюючись таким чином з

121


Рухливих і швидкодіючих бійців, якими вони мають бути, у малорухливих “носильників” озброєння, продовольства і боєприпасів.

І навпаки, десант, який забезпечувався у відповідності до розрахунків, наближених до розрахунків на наступальну операцію, як правило, всі визначені завдання виконував у повному обсязі.

Вибір місця висадки у населені пункти і порти. Керченсько-Феодосійська та Керченсько-Ельтигенська морські десантні операції дали багатий практичний досвід із висадки десантів як на необладнане узбережжя, так і в добре облаштовані та зручні для висадки місця, але зі стійкою обороною противника.

Про висадку десантів у населені пункти і порти на підс­таві досвіду висадки десанту у Феодосії можна зробити наступні висновки.

У тих випадках, коли метою операції є захоплення будь-якого приморського населеного пункту або бази противни­ка, безпосередня в нього висадка має ряд переваг. Переваги ці полягають у тому, що з виходом на берег десант автома­тично обходить зовнішній обвід сухопутної оборони цього пункту і відразу ж вступає у боротьбу із противником усе­редині міста (селища). Внаслідок цього десант позбавляється необхідності подолання зовнішньої смуги оборони цього пункту і неминучих при цьому втрат ще до підходу до об’єкта атаки.

Друга перевага висадки безпосередньо у населений пункт полягає в тому, що десант має сприятливіші умови для прояву ініціативи, успішної дії окремих дрібних груп і організації власної оборони.

Проте внаслідок того, що бази і морські порти зазвичай мають сильну протидесантну оборону, успішна висадка у них можлива лише за наявності потужного артилерійсько-авіаційного забезпечення, оперативності дій висадкових засобів і десанту на березі.

Вибір нічного часу для висадки десанту. Майже всі загони десантів в ході Керченсько-Феодосійської та Керченсько-Ельтигенської морських десантних операцій були висаджені у нічний час [6; 7; 10]. Висадки у денний час, як правило,

122


Пов’язані із запізненням посадки військ на кораблі або приходом кораблів до місця висадки. Причому успішними були лише ті денні висадки, які забезпечувалися пануван­ням авіації, а вогневі засоби противника знищувалися по­тужним вогнем артилерії і бомбоштурмовими діями авіації.

При нічній висадці великих десантів висадка починалася приблизно опівночі й закінчувалася до світанку, після чого великі кораблі вирушали на бази.

Досвід Керченсько-Феодосійської операції показує, що запізнення із висадкою і здійснення її у світлий час доби за відсутності надійного повітряного прикриття і безперерв­ного придушення авіації противника призводять до вели­ких втрат особового складу десантів. Так, при денній виса­дці десанту в районі Керченського півострова у грудні 1941 р. авіацією противника були потоплені чотири баржі та три транспорти, на яких загинуло понад 1000 осіб зі складу десанту.

Зростання залежності результату операції від гідрометеоро­Логічних умов початку висадки. Внаслідок того, що у десант­них операціях беруть участь дрібні висадкові засоби, бойові кораблі та авіація, чинник погоди при їх проведенні відіг­рає виключно важливу роль. Зневажання або недостатнє врахування цих чинників призводило не лише до втрати частини плавзасобів і загибелі десантних військ, що знахо­дилися на них, але й до провалу операції загалом. Як приклад можна навести наступні факти. При висадженні десанту Азовською флотилією 26-27 грудня 1941 р. на північне узбережжя Керченського півострова перший десантний загін втратив один сейнер із трьох і дванадцять байд. Другий загін втратив у дорозі 12 з 15 сейнерів і 25 байд. Четвертий загін втратив у дорозі 14 байд, і п’ятий загін - усі 8 байд. Кораблі загону загубили видимість один одного і, не дій­шовши до місця висадки, повернулися на базу, адже люту­вав шторм. Ще більш вражаючі приклади впливу погоди на результат операції були при висадженні Чорноморським флотом десанту в районі Ельтигена 31 жовтня 1943 р. Безповоротні втрати від шторму склали 36 плаводиниць, на яких загинули і десантні війська [7; 8].

123


Зростання залежності результатів морської десантної операції від якості Спеціальної підготовки сил і засобів, що беруть участь в операції. Особливість дій десантних військ полягає в тому, що при вирішенні завдань десанту до яко­гось моменту доводиться діяти не цілим з’єднанням, а не­великими групами і навіть окремими бійцями. При цьому інколи групам доводиться вести бій ізольовано один від одної, а деяким із них - і в повному оточенні. Успіх або невдача окремих груп незмінно позначається на діях інших груп десанту і, зрештою, на ході й результаті операції загалом.

Навіть у Керченсько-Феодосійській операції, підготовка десантів зазвичай обмежувалася лише проведенням тактич­них навчань на місцевості, яка деякою мірою подібна на район імовірних дій [11]. Жодного облаштування району підготовки десанту макетами відповідних перешкод, вогне­вих точок та імітації дій противника не здійснювалось. Особливо слід відзначити слабку підготовку десантів, що формувалися з особового складу кораблів і берегових час­тин флоту, в якого була відсутня не лише підготовка до дій у специфічних умовах кожної конкретної операції, але взагалі будь-яка підготовка до ведення сухопутного бою. Недостатнє вміння воювати на суші незважаючи на героїзм, сміливість і відданість призводило до великих і даремних втрат.

Залежність результатів операції від наявності спеціальних Засобів перевезення і висадки десанту. Майже всі загони десан­тів у ході Керченсько-Феодосійської та Керченсько-Ельтигенської морських десантних операцій були висадже­ні з бойових кораблів і пристосованих плавзасобів. Проте використані у десантних операціях бойові кораблі - крей­сери, міноносці, канонерські човни, сторожові кораблі, тральники, бронекатери, підводні човни, сторожові і тор­педні катери - були побудовані для виконання властивих їм спеціальних бойових завдань, тому повністю відповідати вимогам зручного розміщення та більш швидкої посадки і висадки десантних військ та їхньої техніки, особливо на необладнане узбережжя, вони, природно, не могли.

124


Основним недоліком бойових кораблів є складність, а подекуди і повна неможливість використання їх для пере­везення техніки (танків, артилерії та ін.). Розраховувати ж на термінове вирішення завдань на березі навіть великим десантом, але не оснащеним достатньою мірою важкою бойовою технікою, не можна.

Так, унаслідок відсутності у складі Чорноморського флоту спеціальних десантних засобів під час проведення Керченсько-Феодосійської операції до участі в ній була залучена велика кількість глибокоосадних і тихохідних сейнерів, які не мали жодних пристосувань для висадки десанту і його техніки на необладнане узбережжя, внаслі­док чого кораблі до берега підійти не могли і висадку військ, в основному, здійснили у воду на глибині 1,5 м [6, 58]. У крижаній воді, під вогнем противника десантники змушені були долати значну відстань і після виходу на берег виявилися майже небоєздатними.

Зростання активності бою під час висадки та інтенсивність Висадки десанту. Аналізуючи бій за висадку десантів, необ­хідно відзначити наступні недоліки, які мали місце у Кер-ченсько-Феодосійській та Керченсько-Ельтигенській мор­ських десантних операціях.

Це, по-перше, великий інтервал часу між висадженням першого кидка і подальших ешелонів десанту, а також повільне вивантаження на берег бойової техніки, транспор­ту і різних вантажів десанту. Наприклад, через потужний шторм десант 56-ої армії не зміг висадитися, а десант 18-ої армії висадився у районі Ельтигена 1 листопада 1943 р. Тільки близько 12 листопада десант 56-ої армії зміг захопи­ти запланований плацдарм, а гармати, міномети, 128 танків, 7180 т боєприпасів та значна кількість інших вантажів були доставлені на плацдарм лише протягом першої декади грудня.

По-друге, це законне, але не завжди обґрунтоване неба­жання командирів кораблів посадити свій корабель на мілину і бути розстріляним противником з берега. Тому в деяких випадках висадка десанту здійснювалася на глибо­ких місцях, унаслідок чого частина військ гинула ще до

125


Виходу на берег, а значна частина потрапляла на берег без зброї, боєзапасу, продовольства і засобів зв’язку.

По-третє, недостатньо потужна артилерійсько-авіаційна підготовка плацдарму висадки і великий розрив між закін­ченням артилерійсько-авіаційної підготовки і початком фактичної висадки десанту.

При висадженні десанту в Феодосію в артилерійській пі­дготовці брали участь п’ять кораблів, що випустили по Феодосії і містечку Сариголь 132 снаряди середнього і 320 снарядів малого калібру [6]. Зрозуміло, що стрільби такою обмеженою кількістю снарядів по величезній площі висад­ки серйозної матеріальної шкоди обороні противника заподіяти не могли, водночас раптовість висадки була втрачена. До цього ще слід додати, що артилерійська підго­товка місць висадки зазвичай здійснювалася кораблями з ходу і методом обстрілу площі (а не окремих цілей на ній), часто при неточному знанні кораблями своїх місць, унаслі­док чого ефективність удару була майже втрачена.

По-четверте, зростання значення тісної взаємодії між усіма видами і родами військ, які брали участь в операції. Виконання десантом свого завдання на березі - один із найважливіших етапів десантної операції, оскільки лише на цьому етапі може бути досягнута конкретна мета операції. Проте успішне виконання завдань досягається тільки за хорошої підготовки до цього десантних військ, належній фактичній взаємодії десанту з кораблями флоту та авіацією та оперативній взаємодії з частинами сухопутних військ. Позитивними прикладами взаємодії авіації із десантом можуть служити десанти Чорноморського флоту в районі Ельтигену. Дії цього десанту супроводжувалися потужним вогнем артилерії кораблів і бойових одиниць флоту, арти­лерії приморських частин Червоної Армії, а також бомбош-турмовими ударами авіації. Разом з першими кидками десанту на берег висаджувалися пости корегувань артилерії та офіцери зв’язку від Військово-Повітряних Сил, які забез­печували взаємодію кораблів і авіації з десантом. Кораблі й десант безперервно прикривалися винищувальною авіацією. Одночасно авіація вела боротьбу із плавзасобами противника,

126


Не дозволяючи останнім здійснювати перевезення против­никові підкріплень у людях і техніці. Саме ефективна взає­модія дозволила відтягнути у район Ельтигену значні сили противника і протягом тривалого часу утримувати плац­дарм у боях із значно переважними силами противника.

Зростання значення рівня оперативної та тактичної підго­товки командування та штабів у ході управління діями десанту. В ході Керченсько-Феодосійської та Керченсько-Ельти-генської морських десантних операцій десантні частини після висадки на берег відразу ж залишали берегову лінію і вирушали углиб території [10]. У цей час противник, діючи з флангів, майже безперешкодно займав узбережжя і тим самим позбавляв десант можливості доставки йому підкріп­лення у людях, техніці, боєприпасах, а також шляху відходу для зворотної посадки на кораблі. Внаслідок цього десант, як правило, потрапляв в оточення [11]. Цей факт дає деякі підстави зробити висновки і про тактику вермахту при відбитті десантів.

Іншою помилкою деякої частини десантів (десант Кер­ченської військово-морської бази та Азовської флотилії на Керченський півострів) було те, що командування десант­них загонів діяло досить нерішуче, вважаючи за краще вести пасивну оборону в пункті висадки [7]. Наслідком цього були великі втрати, оскільки противник мав можли­вість весь час спостерігати за районом висадки і тримати його під вогнем артилерії та мінометів.

Зростання значення централізації командування операцією. Добре продумана й чітка організація командування, а значить, і підпорядкування сил, які беруть участь в опера­ції, і засобів мають винятково важливе значення. Від чіткос­ті організації командування і чіткого розмежування функ­цій кожного командира значною мірою, а інколи і цілком залежить успіх бойового управління й операції загалом.

На жаль, у ході Керченсько-Феодосійської та Керченсько-Ельтигенської морських десантних операцій мали місце випадки надзвичайної плутанини і прямого порушення діючих на той час керівних документів.

127


Зростання ролі стійкого зв’язку. Необхідність участі і спі­льної дії в операції кораблів флоту, авіації і сухопутних військ, різноманітність умов виконання цими силами своїх завдань і необхідність швидкого реагування командування на зміну обстановки вимагають наявності надійного і добре працюючого зв’язку. Без цього неможливо організувати взаємодію сил і засобів, які беруть участь в операції, своє­часно й повно отримувати дані про обстановку, а отже, і своєчасно на неї реагувати. З досвіду десантних операцій на Кримському півострові можна навести багато прикладів, коли відсутність зв’язку або навіть тимчасове порушення його призводило не тільки до перенесення або часткової невдачі операцій, але й до повного їх провалу.

І навпаки, де зв’язок був підготовлений і працював добре, там командування повно і своєчасно отримувало необхідні відомості про хід операцій і положення висадженого десан­ту, своєчасно реагувало на зміни в обстановці й ефективно використовувало виділені для підтримки десанту сили і засоби. В результаті досягалася хороша взаємодія всіх сил і безперервне управління ними з боку командування опера­ціями. Успіху значною мірою сприяло попереднє трену­вання засобів зв’язку і виділення спеціальних кораблів, які були дублювальними центрами зв’язку десанту із корабля­ми підтримки і командуванням, з одного боку, постами корегувань і кораблями підтримки – з іншого.

Зростання значення ефективної розвідки. Дані розвідки є основою для ухвалення рішення про склад, озброєння та організаційну структуру десантного загону і сил підтрим­ки, часу і місця висадки, тактики дій під час бою за висадку і в період вирішення десантом свого завдання на березі. Незважаючи на загальновідому значущість розвідки і прямі вказівки з цього питання керівних документів вищеописані операції були проведені за відсутності необхідних даних як про противника, так і про місця висадки десантів. Значна частина десантів висаджувалася на берег, не знаючи, що їх там чекає, проти яких сил і засобів вони будуть наступати. Тому, потрапляючи на невивчену місцевість і підпавши під обстріл противника з невідомих десанту вогневих точок,

128


Десант губився, діяв нерішуче й повільно, тим самим даючи змогу противникові отямитися від раптово завданого йому удару, організувати протидію, а пізніше - і перейти у контрнаступ.

Зростання значення прихованості та раптовості підготовки і початку операції. Необхідно також відзначити, що здобуття противником даних про підготовку десантних операцій значно полегшувалося невмілим використанням радіозасо-бів і поганим маскуванням зосередження у пунктах посад­ки кораблів, які брали участь в операціях, і десантних військ.

З початком підготовки десантної операції, як правило, значно зростала кількість радіопереговорів. І чим більше готувалася операція, тим різкішим був діапазон між кіль­кістю повсякденних радіопереговорів і переговорами у період підготовки десантної операції. У деяких випадках навіть цих даних бувало цілком достатньо, щоб визначити не тільки місцезнаходження задіяних в операції сил і засобів, але й їх кількість.

Зростання ролі інженерного забезпечення. Інженерне забез­печення десантних операцій включає здійснення наступ­них заходів: інженерну розвідку району висадки десанту; облаштування району тренування виділеними на операцію сил макетами вогневих точок, інженерно-оборонними спорудами та іншими протидесантними перешкодами, які є у противника в районі висадки; облаштування суден під війська і техніку десанту; забезпечення швидкої посадки і висадки десантних військ і техніки шляхом спорудження нових і підтримки у справному стані наявних причалів (стаціонарних, збірно-розбірних і плавучих), мостків, схо­день тощо; знищення протидесантних перешкод против­ника на воді і березі; спорудження у пунктах висадки нових і ремонт пошкоджених пристаней, спорудження спусків, доріг, складів і інших інженерно-оборонних споруд; інже­нерне забезпечення дій висаджених військ у глибині узбе­режжя [9, 66]. Інженерне забезпечення висадженого десанту звичайно зводилося до здійснення проходів у дротяних загорожах та інших загородженнях противника, а також

129


Підривання його дотів, дзотів, складів й інших об’єктів. З цією метою до складу передового загону десантів включали групу саперів, які висаджувалися з першим кидком десанту. Свої функції ці команди, як правило, закінчували влашту­ванням проходів у мінних полях і дротяних загородженнях. Далі вони діяли як звичайні бійці десанту, що у жодному випадку правильним визнати не можна.

Роль всебічного забезпечення дій десанту. Складність матері­ально-технічного забезпечення десантних військ полягала в тому, що потреби військ у боєприпасах і пальному зростали до величезних розмірів. При висадженні великих десантів флот змушений був систематично підтримувати висаджені частини вогнем кораблів із моря і авіацією з повітря, достав­ляти їм техніку, боєприпаси, матеріально-технічні засоби і поповнення в людях. Причому відбувалося це за активної протидії противника. Однією з основних причин повної загибелі значної частини десантів у ході Керченсько-Феодосійської та Керченсько-Ельтигенської морських десантних операцій була саме відсутність у них відповідних у цьому становищі боєприпасів і озброєння.

Крім цього, самий план десантних операцій закінчувався висадкою десанту на берег противника. Подальше його забезпечення боєприпасами, продовольством, пальним, доставка техніки, людського поповнення та евакуація по­ранених вважалися справою простою, яка не заслуговувала особливої уваги, тим часом у більшості випадків подальші дії десанту вирішували долю десантної операції загалом і були більш складною справою, ніж висадка.

Висновки. Таким чином, на підставі проведеного порів­няльного аналізу підготовки та ведення Керченсько-Феодосійської та Керченсько-Ельтигенської морських десант­них операцій автором запропоновано найбільш характерні тенденції розвитку воєнного мистецтва у веденні морських десантних операцій, що в подальшому дозволить сформу­лювати рекомендації щодо напрямків використання досвіду підготовки та ведення морських десантних операцій у Криму в період з 1941 по 1943 рік у теорії воєнного мистецтва і

130


Практиці військового будівництва та підготовки Збройних Сил України.

1. Радецький В. Г. Розвиток воєнного мистецтва у війнах періоду другої половини ХХ століття: Монографія / В. Г. Радецький. – К.: НАОУ, 2006. – 243 с.

2. Кириченко С. О. Характер збройної боротьби в сучасних збройних конфліктах. Тенденції її розвитку. Система операцій ЗС України. Форми і способи застосування військ (сил) / С. О. Кириченко // Збі­рник наукових праць ЦНДІ ЗС України. – 2004.– №5 (30). – С. 5–26.

3. Керченская операция (декабрь 1941 – январь 1942 гг.). Краткий очерк. – М.: Воениздат, 1943. – 50 с.

4. Кононенко В. М. Керченско-Эльтигенская десантная операция (31 октября – 10 декабря 1943 г.) / В. М. Кононенко. – М.: ГШ ВМФ, 1954. – 204 с.

5. Зубков А. И. Керченско-Феодосийская десантная операция / А. И. Зубков. – М.: Воениздат, 1974. – 93 с.

6. Елисеев И. Керченско-Феодосийская десантная операция, проведен­ная частями Закавказского фронта, кораблями Черноморского фло­та, Азовской военной флотилией / И. Елисеев // Морской сборник. – 1971. – № 11. – С. 66–71.

7. Марков И. Керченско-Феодосийская десантная операция (декабрь 1941 – январь 1942 гг.) / И. Марков. – М.: Воениздат, 1956. – 56 с.

8. Мазунин Н. Керченско-Феодосийская десантная операция / Н. Мазунин // Военно-исторический журнал. – 1976. – № 12.

9. Замятин М. Десантная операция (подготовка, организация и про­ведение МДО) / М. Замятин // Военная мысль. – 1942. – № 7. – С. 63–70.

10. Гладков В. Ф. Десант на Эльтиген / В. Ф. Гладков. – М.: Воениздат, 1972. – 240 с.

11. Ачкасов В. Советское военно-морское искусство в Великой Отечест­венной войне / В. Ачкасов, Н. Павлович. – М.: Воениздат, 1973. – 403 с.

Надійшла до редколегії 25.08.2009.

131


УДК 947.083(477)