Головна Військова справа Військово-науковий вісник ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ ТАНКОВИХ АРМІЙ У ПРОСКУРІВСЬКО-ЧЕРНІВЕЦЬКІЙ ОПЕРАЦІЇ
joomla
ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ ТАНКОВИХ АРМІЙ У ПРОСКУРІВСЬКО-ЧЕРНІВЕЦЬКІЙ ОПЕРАЦІЇ
Військова справа - Військово-науковий вісник

ХЛОНЬ С. Є.*

У статті розглядається застосування танкових армій у наступальній операції, висвітлені прорахунки командування у постачанні сил прориву озброєнням і пальним.

Ключові слова: танкова армія, наступальна операція, оточення, охоп­люючий маневр.

Постановка проблеми та її актуальність. Проскурівсько-Чернівецька операція характерна масованим застосуванням танкових об’єднань. Однак належної оцінки цього факту у вітчизняній історіографії ще не здійснено. Набутий досвід бойових дій танкових з’єднань у глибокому ворожому тилу, в умовах складної оперативної та тактичної обстановки, швидкій зміні орієнтирів і завдань залишається повчальним та актуальним і сьогодні.

Метою цієї статті Є здійснення історичної розвідки щодо одночасного застосування в одному місці, у рамках однієї операції п’яти танкових об’єднань з боку воюючих сторін.

На початку весни 1944 р. Українські фронти майже одночасно відновили наступ на Правобережній Україні. Розпочинався другий етап Дніпровсько-Карпатської опе­рації. Розгром найбільшого угруповання противника, що знаходилося тут, повинен був серйозно вплинути на пода­льший хід збройної боротьби на радянсько-німецькому фронті. Важливим фактором було те, що радянське воєнно-політичне керівництво прагнуло звільнити родючі україн­ські землі до посівної кампанії, щоб до осені збільшити продовольчі ресурси країни.

Зимова кампанія 1943–1944 рр. для німецьких військ була надзвичайно складною. Давалися взнаки серйозні поразки у попередній час. Щоб не втратити боєздатність і уникнути

Хлонь Сергій Євгенович, начальник бази озброєння РХБЗ, м. Волочиськ.

© Хлонь С. Є., 2010

108


Повного розгрому, вермахт робив неймовірні зусилля для закріплення на Правобережній Україні. Саме тому тут було сконцентровано до 35% усіх піхотних дивізій Східного фронту, 75% – танкових, 33% – моторизованих, що було наймогутнішим угрупованням збройних сил рейху. У складі груп армії “Південь” і “А” під командуванням гене­рал-фельдмаршалів Манштейна і Клейста перебували 14 із 18 танкових і 2 моторизовані дивізії, не враховуючи піхот­них [13, 4].

Радянські війська у кінці грудня – на початку січня в ході запеклих боїв завдали поразки противнику під Житоми­ром, Кіровоградом, Корсунь-Шевченківським, Рівно, Ніко­полем, Кривим Рогом і на початок березня вийшли на ру­біж Луцьк, Шепетівка, Звенигородка, Широке [14, 3–7].

У рамках стратегічної операцї з визволення Правобере­жної України, яка включала 10 фронтових і міжфронтових операцій, об’єднаних одним задумом, з 4 березня по 17 квітня 1944 р. проводилась і Проскурівсько-Чернівецька наступальна операція. Вона була підготовлена штабом 1-го Українського фронту (командувач фронту генерал армії М. Ватутін 29 лютого був смертельно поранений; у березні на цю посаду було призначено Маршала Радянського Сою­зу Г. Жукова) [17]. Основне завдання у Проскурівсько-Чернівецькій операції було продиктовано насамперед вигі­дним охоплюючим розташуванням радянських військ стосовно правого крила групи армій “Південь”. Операція проводилась у взаємодії з 2-м Українським фронтом [2, 558; 10, 279–280].

1-му Українському фронту належало силами трьох зага­льновійськових і двох танкових армій завдати удару в південному напрямку на ділянці Дубно, Шепетівка, Любар і розгромити німецько-фашистське угруповання в районі Кременець, Старокостянтинів, Тернопіль. А далі, убезпечи­вши себе з боку Львова, наступати на Чортків і відрізати ворожим військам шляхи відступу на захід у смузі на північ від р. Дністер. Перехід у наступ планувався 4–6 березня 1944 р. [11].

Особлива роль у Проскурівсько-Чернівецькій операції відводилась танковим арміям. У березні 1944 р. на подільській

109


Землі були зосереджені основні сили танкових військ Чер­воної Армії (1-а, 3-я та 4-а танкові армії) та вермахту (1-а та 4-а танкові армії). З радянського боку спочатку до наступа­льної операції залучалось 1400 танків та САУ, з німецького – 1100 танків та штурмових гармат [7, 133–135; 8].

Підготовка операції вимагала проведення значних пере­групувань військ. Необхідно було перекинути 3-ю гвардій­ську танкову армію з району Бердичева у район Шумське, майже повністю перемістити 60-ту і 1-шу гвардійську зага­льновійськові армії в нові смуги, пересунути вправо частину військ 18-ї і 38-ї армій. Крім того, потрібно було перегрупу­вати 4-ту танкову армію з району на захід від Києва на відстань до 350 км. Вже у ході операції виникла потреба перегрупувати 1-шу танкову армію з району Білої Церкви. Незважаючи на складні метеорологічні умови і поганий стан доріг всі ці перегрупування були зроблені організовано і в основному у встановлені терміни, проте не обійшлося без недоліків. У доповідній записці командувача 1-го Українсь­кого фронту маршала Г. Жукова Верховному Головнокоман­дувачу зазначається: “Не прибули для Баданова (генерал-лейтенант, командувач 4-ої танкової армії) 70 танків і одна мех. бригада. Не вдалося створити належних запасів паль­ного, але на перші 2–3 дні ПММ з натяжкою вистачить, решта на підході. Враховуючи, що прохідність шляхів погір­шується, вирішив приступити до виконання завдання 4.3.44 р.” [10, 297].

На підготовку та хід бойових дій суттєво впливали міс­цевість і пора року. Ліси, низовини з чисельнними озерами і болотами, пересічені густою мережею рік (Дністер, Піден-ний Буг, Прут, Прип’ять, Стоход, Турія, Вижевка), іх канали і притоки, річкові долини та яри утворювали ряд природ­них рубежів, важкопрохідних в умовах весняного розливу, просування військ поза дорогами значно ускладнювалось.

При підготовці та в ході операції розвідка радянських військ не зуміла виявити перегрупування противника, який перекинув на проскурівський напрямок у район південні­ше Ямполя, Шепетовки п’ять танкових дивізій (1, 6, 16, 17-а і танкова дивізія “Адольф Гітлер”) з уманського напрямку, одну танкову дивізію (7-а) з району Дубно та з Німеччини

110


68-у і 357-у піхотні дивізії. Появу шести нових танкових та двох піхотних дивізій противника на цій ділянці розвідка 1-го Українського фронту виявила лише в ході операції [12]. На завершальному єтапі вона своєчасно не розкрила підхід до фронту нових з’єднань противника та 2-го танкового корпусу СС, що терміново перекидався з Франції і зіграв головну роль у прориві оборони на зовнішньому фронті, в стику між 18-м гвардійським корпусом 1-ої гвардійської армії і 23-м корпусом 60-ої армії в районі Підгайці, внаслі­док чого удар противника виявився несподіваним [2, 588].

На першому етапі до операції залучались 3-я і 4-а танкові армії.

Директиву фронту на участь у наступальній операції 3-я гвардійська танкова армія отримала 21 лютого 1944 р. Вона повинна була після прориву оборони противника 60-ю армією на глибину 5–6 км увійти до прориву, розвинути наступ і на шостий–восьмий день операції у взаємодії з 4-ю танковою армією оволодіти Проскуровим (нині Хмельни­цький) та вийти у район Ярмолинці, Проскурів, Зарудне, одним танковим корпусом сприяти 1-й гвардійській армії в оволодінні Старокостянтиновим [18].

Для введення армії в операцію виділялася смуга шири­ною 14 км, глибина бойового завдання складала близько 130 км, а середньодобовий темп наступу мав бути 15–20 км. На 3 березня 1944 р. в армії було 276 танків і САУ, зокрема в 6-му гвардійському танковому корпусі 166 танків і САУ, 7-му гвардійському танковому корпусі 78, в 9-му механізова­ному корпусі 32. 91-а окрема танкова бригада знаходилася в районі зосередження на доукомплектуванні [1, 154].

Командувач армії генерал П. С. Рибалко вирішив ввести армію в прорив в одноешелонній побудові, маючи на пра­вому фланзі 9-й механізований корпус, у центрі – 6-й гвар­дійський танковий корпус, на лівому фланзі – 7-й гвардій­ський танковий корпус, а в резерві – 91-у танкову бригаду і 50-й мотоциклетний полк [18].

Для забезпечення введення в прорив виділялася 1-а артилерійська дивізія РГК, а також вся артилерія 18-го стрі­лецького корпусу 60-ої армії, що дозволило мати до 40 гармат і мінометів на 1 км фронту. На другорядному напрямі

111


Щільність складала 10–13 гармат і мінометів. Вся артилерія і міномети танкової армії залучалися до артилерійської під­готовки атаки. Авіаційне забезпечення здійснювалося си­лами 5-го штурмового авіаційного корпусу. Враховуючи наявність в смузі армії значної кількості водних перешкод, балок, ярів і складні гідрометеорологічні умови, команду­вання приділяло велику увагу інженерному забезпеченню. Армія була посилена декількома дорожніми загонами, 48-ою інженерно-саперною і 5-ою понтонною бригадами фронту. Для забезпечення бойових дій бригад як при введенні в бій, так і при діях у глибині оборони противника за рахунок сил і засобів інженерно-саперних батальйонів корпусів було створено вісім груп розгородження. У корпусах були створені рухомі загони загородження силою до взводу, що мали по 40 протитанкових мін, а в армії – пересувний загін загородження у складі інженерно-саперної роти з 2 тис. протитанкових мін [3].

О 7 годині ранку 4 березня почалася 30-хвилинна арти­лерійська підготовка. Потім піхота і танки перейшли в ата­ку. Проте через упертий опір противника темп просування був дуже низьким. Стало зрозуміло, що стрілецькі з’єднання не зможуть самі прорвати оборону противника. Командування вирішило для завершення прориву ввести в битву 3-ю гвардійську танкову армію. Противникові було завдано серйозної поразки, і він вимушений був залишити займані позиції. У цих умовах танкові корпуси перейшли до переслідування і до кінця дня просунулися на глибину 20–25 км. Таким чином, 3-я гвардійська танкова армія наро­стила силу удару військ, завдяки чому була повністю прорвана тактична смуга оборони противника і з’єднання фронту отримали можливість розвивати наступ у глибину та здо­лали другого дня до 45 км [9].

Розуміючи загрозу, німецьке командування в ніч на 6 березня об’єднало розрізнені групи штурмової бригади СС “Лангермарк”, підвело ближче танкову дивізію “Адольф Гітлер” і провело потужні контратаки. В результаті 9-й механізований корпус змушений був відійти і зайняти оборону. Одночасно протягом ночі на 6 березня противни­кові вдалося розвантажити в Старокостянтинові два ешелони

112


З танками і ешелон піхоти. Опівдні 6 березня ворог завдав могутній контрудар у напрямку Старокостянтинів, Росолівці. Йому вдалося потіснити радянські передові частини. Бої набули запеклий характер. Деякі населені пункти по декілька разів переходили з рук в руки.

Щоб зупинити наступ радянських військ і не допустити оточення своїх частин, противник створив групу у складі дев’яти танкових і шести піхотних дивізій. Починаючи з 7 березня, німецькі війська зробили ряд спроб відкинути з’єднання 1-го Українського фронту на північ від залізниці Тернопіль – Проскурів. Щоб мати уявлення про силу цих контрударів, досить сказати, що в один із днів в атаку на передові частини армії було кинуто більше 100 танків у супроводі декількох піхотних полків. Маршал Г. Жуков згодом так оцінив обстановку, що склалася на лінії Проску­рів – Тернопіль: “7 березня тут зав’язалася запекла битва, така, якої ми не бачили з часу Курської дуги” [6].

Коли угруповання противника стало відходити у пів­денному напрямку, 3-я танкова армія поволі просувалася на південь, завдаючи відчутних ударів по ворожому угру­пованню. Ведення бойових дій ускладнювалося весняним бездоріжжям і вкрай обмеженою кількістю озброєння і бойової техніки. Наприклад, на 23 березня в армії налічу­валося 89 танків і 17 САУ [15]. У корпусах було в середньому по 30–35 танків і САУ. Незважаючи на це 25 березня було звільнено місто Проскурів, за що всьому особовому складу армії була оголошена подяка Верховного Головнокоманду­ючого.

31 березня у зв’язку з нанесенням противником сильного удару у районах Тернопіль, Бучач розпорядженням коман­дувача фронту 9-й механізований корпус і 91-а окрема танкова бригада були підпорядковані 1-й гвардійській армії. У зв’язку з цим всі танки, що залишилися, і САУ 6-го і 7-го гвардійських танкових корпусів були передані вказа­ним з’єднанням. Частини, що залишилися, підрозділи корпусів і штаб армії були зосереджені в районі Ярмолинці, Томашівка, після чого убули в новий район зосередження для доукомплектування і підготовки до нових боїв [1].

113


На другому етапі Проскурівсько-Чернівецької операції відбувався швидкий наступ танкових військ у південному напрямку. Основний удар у напрямку на Чортків, Заліщи-ки наносився у смузі 60-ї армії, де в операцію додатково вводилася 1-а танкова армія.

4-а танкова армія, що наступала на Кам’янець-Подільський, 25 березня головними силами вийшла до північної околиці міста, 26 березня оволоділа ним і тим самим відрізала противнику шляхи відходу до переправ через р. Дністер на південь від Хотина, куди противник вже викинув сильне прикриття. Спроба перехопити шляхи відходу противника північно-східніше Кам’янець-Подільського на рубежі Жванчик, Дунаївці не вдалася, і частини закрі­пились у районі міста і предмість на рубежі Кам’янець-Подільський, Оринін фронтом на північний схід.

Після безперервних двадцятиденних боїв, просунувшись в оперативну глибину оборони противника більш ніж на 100 км, війська 4-ої танкової армії зазнали великих втрат у людях і техніці, розтягнулися на фронті до 50 км і ледве стримували атаки ворога. Існували великі труднощі у пос­тачанні боєприпасами і пально-мастильними матеріалами, зокрема, залишалось 67 боєготових танків і 0,1–0,2 боєкомп­лекту; у 299 гвардійському мінометному полку на 21 міно­мет залишалось 11 мін [13, 322]. Тили через поганий стан доріг відстали. Єдина дорога через Козак на Оринін, по якій здійснювалося (хоча і в дуже обмеженій кількості) ма­теріальне забезпечення, до кінця 27 березня виявилася пе­рехопленою танками противника. Природно, що про її активне використання навряд чи можна було думати.

Командувач німецької 1-ї танкової армії ухвалив рішення на відхід, поставивши найближчим завданням армії стягнути всі свої сили до району Кам’янець-Подільського. Ця армія на кінець березня складалася з частин дев’яти піхотних дивізій (68, 96, 208, 291, 371, 1, 75, 82 і 101-а легка), дев’яти танкових дивізій (1, 6, 7, 11, 16, 17, 25-а, СС “Райх”, СС “Адольф Гітлер”), однієї моторизованої дивізії (20-ї); однієї артилерійської дивізії (18-ї) [14, 133].

Оперативна обстановка в районі Кам’янця-Подільського для радянських військ залишалася складною. Тому командування

114


4-ї танкової армії здійснило низку заходів з підготовки Кам’янця-Подільського та інших населених пунктів, розташованих на вірогідних напрямках відходу військ оточеного угруповання противника, до жорсткої кругової оборони. Особлива увага приділялася блокуванню доріг відходу противника за р. Дністер.

З метою єдиного керівництва обороною рішенням Вій­ськової ради 4-ої танкової армії війська, що знаходилися в місті і його околицях, приєднувалися до Кам’янець-Подільського гарнізону на чолі з командиром 10-го гвар­дійського танкового корпусу генерал-майором Є. Беловим. Бойовий наказ на організацію оборони міста Кам’янець-Подільський був відданий штабом корпусу о 9-й годині 26 березня [19, д. 28, л. 143].

Командири частин і підрозділів при підготовці Кам’янця-Подільського до оборони і потім в ході безперер­вних контратак противника широко використовували створені усередині березня 1944 р. німецькими військами оборонні позиції з мінними протитанковими і протипіхот­ними загородженнями, займали обладнані німцями тран­шеї. Нестача озброєння і техніки частково компенсувалася за рахунок захоплених у противника трофеїв. Німецькі танки і гармати використовували для ведення вогню пря­мою наводкою; із справних і відремонтованих танків ворога командування сформувало танкову роту. Крім того, зважаючи на відсутність боєприпасів, частина підрозділів гарнізону переозброїлася на трофейну стрілецьку зброю, оскільки боєприпаси до неї були в достатній кількості [20].

Здійснені заходи з підготовки у районі Кам’янця-Подільського кругової оборони, як показав час, були доре­чними. Станом на 29 березня противник силами частин п’ятнадцяти дивізій підійшов упритул до району Дунаївці, Жванчик, Кам’янець-Подільський. Командувач 1-ї німець­кої танкової армії отримав наказ від командувача групи армій “Південь” відходити не на південь, а на захід загаль­ним напрямком через Борщів, Чортків на Підгайці.

На ділянці фронту, що утримувалася 4-ю танковою армією, обстановка ставала вкрай складною. У доповіді начальника розвідувального відділу армії підполковника

115


М. Бзирина відмічалося скупчення до 400 автомашин і 100 танків противника у районі Дунаївці, близько 1000 оди­ниць техніки просувалася від Дунаївців на Смотрич і до 3000 автомашин – на Кам’янець-Подільський. У районі Вербка, Гуменці, Шатава зосередилося декілька сотень авто­машин і 100 танків. З ранку і до пізнього вечора 29 березня вся ця техніка з особовим складом знаходилася в русі на кам’янець-подільському напрямку [19, д. 25, л. 101,102].

З виходом німецьких військ на тили 4-ї танкової армії вона, по суті, виявилася в оточенні, маючи мінімальний запас пального і боєприпасів. Гостра потреба у боєприпасах і пальному вирішувалась доставкою їх тільки вночі повіт­рям, але вкрай недостатньо. Командувач 4-ї танкової армії звертався з проханням: “Прошу наказати авіаторам подати скільки можна боєприпасів. Ворог скидає боєприпаси вдень і вночі у будь-яку погоду бойовими літаками...” [14, 135].

Оточивши Кам’янець-Подільський гарнізон, німці нама­галися повернути цей район і зробити його воротами для відходу 1-ї танкової армії, або принаймні затримати частини радянської 4-ї танкової армії у місті і не дати їм можливості контролювати переправи на р. Дністер і дороги, які ведуть на захід, південь і південний захід.

4-а танкова армія, виконавши маневр на зосередження у районі Кам’янця-Подільського, опинилася в тилу 1-ої німе­цької танкової армії, перехопивши основний шлях відходу цієї армії на захід або на південь через Кам’янець-Подільський. У подальшому, з 29 березня по 2 квітня 1944 р. тут точилися запеклі бої, багаті героїчними подвигами радянських воїнів і трагічними подіями. Всього у ці дні війська, що обороняли місто, відбили близько 20 атак про­тивника [5].

Отже, завдяки своєчасній та правильній оцінці обстановки, врахування співвідношення сил і засобів командувачем армії генерал-лейтенантом Д. Лелюшенком, енергійним заходам щодо організації кругової оборони захоплених населених пунктів, вдалося уникнути катастрофи. Оборона армії була організована своєчасно і в короткий термін – за дві доби. Рішення на оборону командувачем армії та ко­мандирами корпусів були прийняті 26–27 березня, тоді як

116


Директива фронту на оборону надійшла лише в ніч на 29 березня і явно запізнилась [19, д. 31, л. 144–178].

За задумом Ставки Верховного Головнокомандування, основна ідея операції і кінцева її мета полягали в тому, щоб відрізати шляхи відходу на захід 1-й танковій армії против­ника у смузі на північ від річки Дністер, оточити і знищити війська цієї армії [16, 46–48]. У задумі операції фронту дум­ка про оточення і знищення противника також проходить досить виразно. Проте, внаслідок прорахунків, допущених командувачем фронту в управлінні бойовими діями військ фронту в ході операції, велике угруповання противника, оточене північніше Кам’янця-Подільського, повністю не було знищене [21].

На 28 березня 1-а танкова армія противника була охоп­лена радянськими військами 3-ї гвардійської і 4-ї танкових, 1-ї гвардійської, 18-ї і 38-ї загальновійськових армій в районі Чемерівці, Дунаєвці, Студеніца, Кам’янець-Подільський. Протяжність лінії фронту довкола затиснутого в цьому районі угруповання противника становила близько 150 км. Але кільце радянських військ навкруги угруповання про­тивника було несуцільним, а на найбільш відповідальних ділянках – зовсім слабким. Таким чином, хоча радянським військам і вдалося відсікти великі сили противника та зати­снути їх у порівняно невеликому районі північніше Кам’янця-Подільського, умов для їх знищення створено не було. Внутрішній і зовнішній фронти виявилися вразливими, причому у найважливіших місцях.

У цих умовах найважливішим завданням, яке намагалося вирішити командування фронту, ставало перехоплення шляху відходу противника, затримання і знищення його ударами з усіх боків. Однак при вирішенні цього завдання були допущені деякі прорахунки. Після 24 березня, коли радянські 1-а і 4-а танкові армії перерізали шляхи відходу противникові на захід, командування фронту вважало, що 1-а танкова армія противника пробиватиметься на південь, через Дністер, до Румунії, і свої головні зусилля спрямувало на те, щоб відрізати ворога від переправ на Дністрі і захо­пити їх. Запеклі атаки німців у західному напрямку, які насилу стримувала 4-а танкова армія, розглядалися як

117


Прагнення противника “просочитися” до переправ через Дністер. Оцінка обстановки, зроблена командувачем фронту Г. Жуковим, мала щонайменше дві істотні неточності. По-перше, всупереч думці командування фронту угрупо­вання противника було оточене не повністю, про що свід­чив розрив між 1-ю гвардійською загальновійськовою і 4-ю танковою арміями [22]. По-друге, противник прагнув про­битися не на південь, а на захід [16, 336–339], а рішучих заходів з посилення західної частини кільця оточення своє­часно зроблено не було. З 4 по 11 квітня у районах Підгай-ці, Підлісове, Бучач розгорнулися запеклі бої, і противнику вдалося вивести з оточення 1-у танкову армію.

Помилкою, допущеною командуванням фронту, було визначення напрямку наступу 1-ї танкової армії гітлерівців, найбільш сильної за своїм складом (на 21 березня вона мала 245 танків, тоді як радянська 4-а танкова армія – 100), на Чернівці і до Карпат, тобто набагато південніше і вбік від основного угруповання противника. Це не дозволило шви­дко і рішуче діяти, щоб розчленуватия і знищити против­ника і мало дуже несприятливі наслідки, призвівши до того, що перехопити шляхи відходу противника на захід не вдалося. Німцям сильним танковим тараном вдалося про­бити поспіхом організовану оборону радянських стрілець­ких з’єднань і просунутися на захід.

Внаслідок того, що 1-а танкова армія противника не була повністю знищена, радянським військам не лише не вдалося розвинути наступ на львівському напрямку, але й на деяких ділянках фронту (у районі Підгайці) довелося відій­ти на 25–30 км на східніше від початково зайнятих рубежів [12, 73].

Висновки. У підсумку слід зазначити, що у Проскурівсько-Чернівецькій операції важливу роль відіграли 1-а, 3-я гвар­дійські та 4-а танкові армії, які діяли на суміжних флангах 60-ї і 1-ї гвардійської армій та завдавали ворогові масованих ударів. Сміливі і стрімкі дії танкістів створювали сприятливі умови для оточення великих угруповань противника. Незважаючи на бездоріжжя і повінь темпи просування танкових частин сягали 25–35 кілометрів на добу. Наступ, як правило, проводився широким фронтом, у кількох

118


Напрямках, що давало можливість обходити ворожі опорні пункти і завдавати їм флангових ударів.

Під час проведення Проскурівсько-Чернівецької насту­пальної операції уперше для розвитку успіху в одному напрямку діяли одночасно три танкові армії. Танки стали стратегічним засобом боротьби. Танкові армії, корпуси, бригади, полки застосовувались в операції як у взаємодії із загальновійськовими об’єднаннями, з’єднаннями, так і самостійно, на головних та допоміжних напрямках, а інко­ли входили до їхнього складу. Танки, як правило, вводи­лись у бій у перший же день боїв, після того, як піхота про­рвала першу лінію оборони противника. Вони ж зламували другу лінію оборони. В ході операції танкові об’єднання і з’єднання активно використовували для нарощення висо­ких темпів наступу, ударів з флангу, виходу в тил против­ника, проведення рейдів, обходів та охватів, оточення про­тивника, обхідних маневрів, перекриття та утримання шляхів і залізниць.

1-а і 4-а німецькі танкові армії, що складали ядро групи армій “Південь”, зазнали важких втрат. У двадцятьох диві­зіях зі складу цих армій втрати перевищували 50% особового складу [7, 131–132]. В результаті операції радянські війська зайняли вигідне положення для завдання глибоких розсі­каючих і флангових ударів, завершення розгрому військ противника на Правобережній Україні.

1-й Український фронт за період з 1 березня по 17 квітня 1944 р. втратив убитими 36699 чол. (4,6% від попередньої кількості військ), було поранено 116.420 чол., зникло безвіс­ти 8048, що загалом становило 161167 чол. (20,1%). Втрати танків у цій операції ще більш вражаючі. Так, тільки 1-а танкова армія за 36 днів втратила 1317 одиниць, що складає 240% від 549, які були на початок операції, із них 523, або 95,2%, безповоротні [7, 135].

У Проскурівсько-Чернівецькій операції воїни, виконую­чи складні бойові завдання в умовах весняної повені і без­доріжжя, проявили високі бойові якості, волю до перемоги, приклади мужності і героїзму. Операція характерна сміли­вими, ініціативними і стрімкими діями танкових і механі­зованих з’єднань. В результаті проведення Проскурівсько-

119


Чернівецької наступальної операції війська 1-го Українського фронту просунулися на 80–350 км, очистили від противни­ка значну частину Правобережної України, звільнивши при цьому три обласні центри – Вінницю, Кам’янець-Подільський, Чернівці і понад 700 інших великих населе­них пунктів. На початку квітня війська фронту вийшли у передгір’я Карпат і спільно з 2-м Українським фронтом розітнули фронт німецько-фашистських військ на дві час­тини. Внаслідок цього південне угруповання противника опинилося ізольованим від угруповання, що знаходилось у Західній Україні, і було змушене розраховувати лише на шляхи, що йдуть через Румунію і Угорщину на південь від Карпат.

1. 3-я гвардейская танковая армия: Боевой путь 3-й гвардейской танковой армии. – М.: Воениздат, 1982. – 288 с.

2. Великая Отечественная война 1941-1945: Энциклопедия [Гл. ред. М. М. Козлов]. – М.: Сов. Энциклопедия, 1985. – 832 с.

3. Вилко В. М. 3-я гвардійська танкова армія у Проскурівсько-Чернівецькій наступальній операції / В. М. Вилко // Воєнна історія Поділля та Буковини: Матеріали Всеукр. наук. війсь-ково-істор. конф. (Кам’янець-Подільський, 25–26 листопада 2009 р.) – К.: Центральний музей ЗС України, 2009. – С. 353– 360.

4. Грицюк В. М. Особливості переходу частин 4-ї танкової армії до оборони в умовах оточення в ході фронтової наступальної операції (березень 1944 р.) / В. Грицюк, С. Сидоров // Воєнна історія Поділля та Буковини: Матеріали Всеукр. наук. війсь-ково-істор. конф. (Кам’янець-Подільський, 25–26 листопада 2009 р.) – К.: Центральний музей ЗС України, 2009. – С. 360– 366.

5. Дембицкий Н. П. Бои за Каменец весной 1944 г. / Н. П. Дембицкий. – Каменец-Подольский: Абетка, 1999. – 320 с.

6. Жуков Г. К. Спогади і роздуми / Г. К. Жуков [Пер. з рос.]. – К.: Політвидав України, 1985. – 841 с.

7. Лысаковский Ю. Ю. Освобождение Украины. 1943–1944. Исто-рико-статистическое исследование / Ю. Ю. Лысаковский, В. Н. Нестеров, В. А. Удин-Некрасов. – К.: КВИО, 1995. – 232 с.

8. Меллентин Ф. В. Танковые сражения 1939–1945 гг. Боевое при­менение танков во Второй мировой войне / Ф. В. Меллентин. – М.: Изд-во иностр. литературы, 1957. – 304 с.

9. Мельников С. Н. Маршал Рыбалко: Воспоминания бывшего члена Военного совета 3-й гвардейской танковой армии /

120


[Лит. запись Е. М. Пятигорской]. – К.: Политиздат Украины, 1980. – 255 с.

10. Москаленко К. С. На юго-западном направлении. Воспомина­ния командарма: в 2 кн. / К. С. Москаленко. – М.: Наука, 1973. – Кн. 2: 1943–1945. – 644 с.

11. Операции Советских Вооруженных Сил в Великой Отечест­венной войне 1941–1945 гг. Военно-исторический очерк: в 4 т. – М.: Воениздат, 1958–1959. – Т. 3: Операции Советских Воору­женных Сил в период решающих побед (январь – декабрь 1944). – М.: Воениздат, 1958. – 840 с.

12. Платонов С. Проскуровско-Черновицкая наступательная опе­рация / С. Платонов, А. Грилев // Военная Мысль. – 1958. – № 10. – С. 58–75.

13. Проскурівсько-Чернівецька операція – видатна подія Другої світової війни: Збірник документів і матеріалів / Упоряд.: М. П. Вавринчук, О. М. Завальнюк, П. Я. Слободянюк. – Хме­льницький: Збруч, 2009. – 385 с.

14. Разгром немецко-фашистских войск на Правобережной Ук­раине (24 января – 17 апреля 1944 года): в 2 кн. [ Под ред. П. А. Ротмистрова]. – М.: Изд-во Высшей военной академии им. К. Е. Ворошилова, 1957. – Кн. 2. – 318 с.

15. Рыбалко П. С. Некоторые выводы из опыта действий танковых и механизированных соединений в условиях весенней рас­путицы в районе Староконстантинов–Проскуров / П. С. Рыбалко // Журнал бронетанковых и механизирован­ных войск. – 1944. – №5–6. – С. 5–8.

16. Сборник документов Верховного Главнокомандования за пе­риод Великой Отечественной войны. – Вып. 4 (Январь 1944 года – август 1945 года) [Под ред. А. Н. Грылева]. – М.: Воени-здат, 1968. – 568 с.

17. Хруленко І. П. Проскурівсько-Чернівецька наступальна опера­ція 1944 року / І. П. Хруленко // Україна в полум’ї війни. 1941–1945. – К.: Україна, 2005. – 560 с.

18. Центральный архив Министерства обороны Российской Фе­дерации (ЦАМО РФ), ф. 315, оп. 4440, д. 287, л. 8–33.

19. ЦАМО РФ, ф. 323, оп. 4756, д. 25, л. 101, 102 / Разведыватель­ная сводка штаба 4 ТА о положении войск противника в ра­йоне Каменец-Подольського на 29 марта 1944 года.

20. ЦАМО РФ, ф. 323, оп. 4761, д. 15, л. 168–170 / Оперативная сводка штаба 4-й ТА о ходе боевых действий в районе Каме­нец-Подольского.

21. ЦАМО РФ, ф. 236, оп. 13315, д. 102, л. 33–39 / Итоговое доне­сение командующего 1-го Украинского фронта о результатах боев с 4 по 31 марта 1944 г.

22. Центральний державний архів вищих органів влади та управління України, ф. КМФ 8, р. 136, 6065306-6065329 / Прорыв 1-й бронетанковой армии на юге Украины.

121


Надійшла до редколегії 31.05.2010 р.

Рецензент: В. В. Трофимович, доктор історичних наук, Національний університет “Острозька ака­демія”, м. Острог.

ОСОБЕННОСТИ ПРИМЕНЕНИЯ ТАНКОВЫХ АРМИЙ В ПРОСКУРОВСКО-ЧЕРНОВИЦКОЙ ОПЕРАЦИИ

Хлонь С. Е.

В статье рассматривается применение танковых армий в наступате­льной операции, проанализированы просчеты командования в снабже­нии сил прорыва вооружением, снарядами и горючим.

Ключевые слова: танковая армия, наступательная операция, окруже­ние, охватывающий маневр.

THE PECULIARITIES OF USING OF THE TANK ARMY IN PROSKUROV-CHERNOVITSKAYA OPERATION

Khlon S.

The article presents using of tank army in attack operation, analyses errors of the command in the provision of the force of the breakout with the armaments, projectile and fuel.

Key words: tank army, attack operation, encirclement, engaging manoeuvre.

122


УДК 355.34(477.83):930.22