Головна Військова справа Військово-науковий вісник КОНЦЕПЦІЯ ЕКСПАНСІОНІЗМУ США КІНЦЯ ХІХ – ПОЧАТКУ ХХ СТОЛІТТЯ ВОЛТЕРА ЛАФІБЕРА
joomla
КОНЦЕПЦІЯ ЕКСПАНСІОНІЗМУ США КІНЦЯ ХІХ – ПОЧАТКУ ХХ СТОЛІТТЯ ВОЛТЕРА ЛАФІБЕРА
Військова справа - Військово-науковий вісник

ПИТЛЬОВАНА Л. Ю.*

Стаття присвячена аналізу монографії відомого американського істо-рика-ревізіоніста Волтера Лафібера “Нова імперія: інтерпретація амери­канської експансії. 1860–1898”. Досліджується трактування історичною школою ревізіоністів, або так званих “нових лівих”, причин, обставин та наслідків створення американської імперії, що було цілком відмінне від традиційного бачення цієї проблеми попередніми поколіннями профе­сійних істориків.

Ключові слова: Волтер Лафібер, історіографія, США, американська ек­спансія, “нові ліві”, ревізіоністи.

Постановка проблеми та її актуальність. Актуальність досліджуваної теми обумовлена необхідністю орієнтації сучасного професійного дослідника історії США у числен­них напрямах і течіях американської історіографії. Запов­нення істотної прогалини у сучасній українській історич­ній науці щодо історіографічної оцінки становлення США як великої держави, виходу їх на позаконтинентальну аре­ну дасть можливість не лише ознайомитися з науковим доробком американських істориків, але й співставити свої власні уявлення та поширені у суспільстві стереотипи та міфи щодо ролі та місця Сполучених Штатів Америки з базованими на джерельному матеріалі дослідженнями. До того ж питання американської зовнішньої політики та імперіалізму завжди жваво обговорювались і при зміщенні акцентів, шкіл та парадигм в історичній науці зазнавали чималих змін у трактуванні.

Об’єкт дослідження – американська історіографія зовніш­ньої політики США, Предмет дослідження – інтерпретація американської експансіоністської політики кінця ХІХ сто­ліття відомим істориком-ревізіоністом Волтером Фредеріком Лафібером.

*Питльована Лілія Юріївна, кандидат історичних наук, Український католицький університет, м. Львів. © Питльована Л. Ю., 2010

145


Вітчизняна історіографія практично не займалася і не займається проблемами американської історичної науки загалом і доробком американських істориків у галузі ви­вчення історії американської зовнішньої політики зламу ХІХ–ХХ ст. зокрема. Серед поодиноких електронних публі­кацій можемо назвати доробок львівського історика Ігоря Чорновола на сайті Західної аналітичної групи [Http://www. zgroup. com. ua/source. php? sourceid=66], а також його ж публікацію “З історії історичної науки в США: історіографія Латинської Америки і “теза Болтона” [9].

Серед радянських, а пізніше – російських істориків осно­вну увагу вивченню американської історіографії приділено в працях М. М. Болховітінова, І. П. Дєментьєва, В. В. Согріна, І. О. Цвєткова [1–8], однак не всі вони позбавлені ідеологіч­ної заангажованості.

В американській історичній науці історіографічні дослі­дження досить популярні. Щодо дослідження історіографії історії зовнішньої політики США, то активно вони почали вестися з 50–60-х років ХХ ст., коли викристалізувалися особливості бачення різними історичними школами та напрямками дій США на зовнішньополітичній арені. 1967 року створено Товариство істориків американської зовнішньої політики. Одним із найважливіших аспектів його діяльності є випуск часопису “Дипломатична історія”, видання надзвичайно знаного та авторитетного. Товарист­во проводить щорічні конференції, присвячені історії між­народних відносин США.

Серед найзагальніших досліджень історіографії зовніш­ньої політики слід назвати “America in the World. The Historiography of American Foreign Relations since 1941” за редакцією Майкла Хогена, його ж “Paths to Power: the Historiography of American Foreign Relations to 1941”, колек­тивну монографію “Explaining the History of American Foreign Relations”, [10; 14; 17]. Варто також відзначити започатковану видавництвом “Блеквел Паблішер” серію видань, присвячених дослідженню історичного доробку американських істориків різних проблем історії США, зокрема й становлення її як великої держави [13].

146


До кінця 30-х років ХХ ст. в американській історіографії панівні позиції посідала так звана прогресистська (лібера­льно-реформістська) школа, яка мала відчутний вплив на подальший розвиток американської історичної науки [11]. Перші повоєнні роки вона відрізнялася доволі консервати­вним характером, відходом від позицій прогресистів. Поява у середовищі професійних істориків “теорії консенсусу” покликана була обслуговувати доволі прагматичні цілі – консолідувати повоєнне американське суспільство, не акцентувати на ретельно досліджуваних прогресистами економічних та соціально-політичних конфліктах всередині країни, стверджувати положення про єдність американсь­кого суспільства в усіх принципових і найважливіших питаннях політичного, економічного розвитку та щодо зовнішньої політики Сполучених Штатів. Причому нові течії і віяння охоплювали як історіографію історії США загалом, так й історію зовнішньої політики, а вибір між “конфліктом” і “консенсусом” став визначальним для аме­риканської історичної науки, покладений в основу всього історичного дискурсу 50–70-х років ХХ ст.

Відчутні зміни у трактуванні зовнішньої політики США американськими істориками 60-х років ХХ ст. були спричинені кількома головними чинниками. До цього часу американське суспільство почало потрохи відходити від консервативних настроїв, що охопили країну після Другої світової війни, відходив у минуле період маккартизму, шпигуноманії та антирадянської істерії. З іншого боку, відбувалися якісні зрушення у політичній та соціальній структурі США. Добігала свого успішного завершення боротьба афро-американського населення за свої грома­дянські права і свободи, країну потрясали масові рухи про­тесту, в тому числі й пов’язані із закордонною політикою Білого дому. Найбільшого розмаху набуло обурення, в основному в молодіжному та студентському середовищах, щодо американської присутності у В’єтнамі та оголошеної через це часткової військової повинності. Американські громадяни все більш скептично починали ставитися до цілей і завдань США на зовнішньополітичній арені, а також способу їх реалізації у ході “холодної війни”. Лібералізація

147


Та полівіння суспільства не могли не позначитись і на позиціях та оцінках професійних істориків. Американські дослідники міжнародних відносин і зовнішньої політики США отримали можливість у своїх оцінках бути більш незалежними від офіційної ідеології.

Ішим фактором, що вплинув на зміну інтерпретацій американською історіографією зовнішньої політики, стала еволюція світової історичної науки загалом.

Таким чином, до початку 60-х років визріли всі переду­мови для ревізії багатьма істориками усталених у тогочасній американській історіографії уявлень, установок, переко­нань та трактувань найважливіших проблем минулого США. Як і прогресисти, ревізіоністи, або, як їх ще назива­ють, “нові ліві” або радикали, значну увагу почали приді­ляти економічним питанням. Саме економічні інтереси, потреби великого бізнесу у розширенні ринків сировини і збуту товарів “нові ліві” розглядали як основні причини американської зовнішньополітичної експансії.

Визнаним лідером і натхненником згаданої історичної школи у дослідженнях зовнішньої політики був професор Вісконсінського університету Вільям Еплман Вільямс, най-показовішою працею якого є “Трагедія американської дип­ломатії” [28]. Як В. Е. Вільямс, так і його послідовники, наполягали на економічній мотивації участі США у війні з Іспанією 1898 р., активності їх в азійсько-тихоокеанському регіоні, різко критикували дії американського уряду під час “холодної війни”, вважали абсолютно невиправданою аме­риканську присутність на території країн “третього світу”, участь американської армії у локальних конфліктах. За словами колишнього професора університету Західного Мічигану Ернста Брейсача, у дослідженнях “нових лівих” герої перетворювалися на якісь невиразні темні фігури, невдахи ставали героями, американська конституція була вкрай несправедливою основою права, піонери освоєння земель мали імідж лише шахраїв, мародерів та вбивць, Гро­мадянська війна не стала початком побудови нового суспільс­тва, час прогресизму був тріумфом консерватизму і т. ін. [12].

Науковий доробок В. Е. Вільямса є найбільш дослідженим та критично осмисленим істориками зовнішньої політики.

148


Однак не менший інтерес являють і роботи його послідов­ників та колег, серед яких однією з найпомітніших є постать Волтера Лафібера. Багаторічний професор (1967– 2006) Корнельського університету (штат Нью-Йорк), коли­шній президент Товариства істориків американської зовні­шньої політики, він свого часу кинув виклик усій історії дипломатії США, заявивши, що остання ніколи не переслі­дувала жодної іншої мети, крім реалізації політики “відк­ритих дверей” на користь американських капіталістів. Дос­лідник не вбачав агресивності у політиці СРСР після Другої світової війни, твердив, що поведінка Москви була спрово­кована діями США.

Монографія “Нова імперія: інтерпретація американської експансії. 1860–1898” [21] присвячена принципово новому і доволі драматичному періоду американської зовнішньої політики, пов’язаної із виходом США на заморські простори, творення американської імперії. Основною тезою дослі­дження є тісний взаємозв’язок між завершенням промисло­вої революції, що, розпочавшись у середині ХІХ ст., заклала основи сучасної Америки, та появою імперських тенденції у політиці США.

Дослідник наголошує, що уряд США став на імперіаліс­тичний шлях не раптово і не спонтанно, не під впливом якихось одномоментних спонукань, не користуючись яки­мось випадковим шансом, а цілеспрямовано і свідомо. Політика кінця ХІХ – початку ХХ ст. була природною куль­мінацією історичного розвитку США. Змальовуючи її, автор широко використовує такі терміни, як “колоніалізм”, “експансіонізм”, але значно рідше “імперіалізм”, зауважу­ючи, що зміст останнього був настільки спотворений в часи “холодної війни”, що доцільніше буде утримуватися від його застосування [21].

На відміну від переважної більшості довоєнних істори­ків, В. Лафібер веде початок експансіоністських традицій в американській зовнішній політиці з часів президентства Т. Джефферсона (1801–1809) [21, 1, 3–4]. Такий погляд дуже відрізнявся від усталеного в попередній американській історіографії трактування джефферсоніанської традиції як ізоляціоністської і антиінтервенціоністської [23]. Сьогодні

149


Переважна більшість істориків сходиться у думці про те, що імперські тенденції у політиці США логічно витікали з усього їхнього попереднього історичного досвіду [15, 299–336].

Дослідник відновлює поширену в істориків-прогресистів тезу про те, що інтеграція так званого “Дикого Заходу” до складу економіки США стала першим кроком до творення їх як великої держави [21, 26]. Щодо освоєння заморських територій, то складалося враження, що американці нада­ють перевагу економічним методам, перш ніж посилати туди війська. Говорячи про ці методи, історики-ревізіоністи, в тому числі й Лафібер, особливу увагу приді­ляють питанню торгових тарифів як інструменту експан­сіонізму, що давав можливість привернути певні території, наприклад Філіппіни, Кубу, в лоно американської економі­ки, витрачаючи при цьому мінімальні воєнні зусилля [21, 27, 31, 33, 48, 53–54, 86, 112–121; 20, 94–95].

Автор зауважує, що США створили свою імперію цілес­прямовано, свідомі того, що закордонні ринки сприятимуть вирішенню економічних негараздів, породжених індустрі­альною революцією, а також полегшать розв’язання соціа­льних і політичних проблем всередині країни. Лафібер також наголошує на участі федерального уряду в організа­ції та заохоченні американської експансії, його бажанні підтримати вітчизняного виробника у пошуках ринку збу­ту товарів. Розуміння саме цих прагматичних причин і є ключовим для дослідження процесу творення американсь­кої імперії 1898 р. [21, 150–196].

На підтвердження своїх висновків щодо економічної мотивації американської експансії історик неодноразово вдається до аналізу статистичних матеріалів, документів фінансової звітності великого та середнього бізнесу, урядо­вих документів економічного характеру [21, 153–196]. Крім того автор часто звертається до праці відомого спеціаліста з економічної історії Едварда Кіркленда, що вийшла друком 1961р. і детально аналізувала особливості економічної ситу­ації у США 90-х рр. ХІХ ст. [19].

Лафібер наводить слова американського президента Бенджаміна Гаррісона (1889–1893), сказані ним незадовго до свого обрання на посаду, про необхідність пошуку тісних

150


Комерційних зв’язків із центральноамериканськими та південноамериканськими державами при резервуванні ринків США лише для національного виробника [21, 104].

Характеризуючи американську політику щодо Гавайсь-ких островів та Філіппін, Лафібер доходить до висновку, що ні урядовці та політики, ні бізнесмени не мали першо­черговою метою досягти економічної віддачі від цих тери­торій. Анексуючи ці території, Білий дім передусім дбав про просування американських впливів в азійсько-тихоокеанському регіоні, а у випадку з Гаваями – ще й для гарантування безпеки торговельного каналу, який Сполу­чені Штати планували прорити в Центральній Америці. Гавайський архіпелаг міг також слугувати бар’єром для поширення японських інтересів [21, 369]. Про взаємозв’язок між планами будівництва Панамського каналу і захоплен­ням Філіппінських і Гавайських островів історик пише й у іншій своїй монографії “Панамський канал: криза в істори­чній перспективі” [22, 12–15]. Втім, американські можнов­ладці оперували набагато більшим асортиментом обґрун­тувань необхідності володіння згаданими територіями [20, 145–149, 156–164].

З одного боку визнаючи, що економічна мотивація була ключовою для американських політичних діячів і предста­вників великого бізнесу при вирішенні питання заморської експансії, В. Лафібер разом з тим вказує, що “американці зробили спробу побудувати “нову імперію”, імперію цілко­вито відмінну від колоніальних володінь європейських держав” [21, 408]. Дослідник вказує, що до 1898 року США були переконані, що їхні політичні інституції були придатні лише для Північноамериканського континенту. Відомі політики, популярні й авторитетні журналісти застерігали, що наявність позаконтинентальних володінь буде для Спо­лучених Штатів такою ж згубною, як свого часу для Римсь­кої імперії. Такі думки до певного часу слугували запобіж­ником активних дій уряду, зокрема анексії Філіппін 1898 р. Однак навіть війна з Іспанією, захоплення Гаваїв, Філіппін, Аляски, інших острівних володінь були зроблені не з метою здійснення колоніальної політики, а щоб здобути ринки збуту для надлишку товарів, вироблених американською

151


Промисловістю та сільським господарством. Роль великого капіталу та монополій в активізації американської заморської політики неодноразово підкреслювали й інші дослідники [27].

Цікаво, що при трактуванні причин створення імперії дослідник практично не звертається до часто використову­ваних і звиклих для багатьох історіографічних шкіл США понять, як-то “американська винятковість”, “американізм”, “націоналізм” тощо [18, 91–93; 24, 2, 14, 20–25, 40–41, 89–90].

Історик зауважує, що період 90-х рр. ХІХ ст. був дуже ва­жливим підготовчим етапом до анексій. Лафібер пише, що коріння імперії зростало саме тоді, а 1898 рік став сигналом до збирання плодів. Вони не могли дозріти доти, поки Фредерік Тернер, Джосайя Стронг, Брукс Адамс та Альфред Мехен не підготували для цього ґрунт, систематично реформулюючи поняття імперії, її природи, зробивши дискусії з цього приводу публічними, доступними як полі­тичній еліті, так і широкій громадськості. У часи прези­дентства Б. Гаррісона стратегічні напрями розвитку майбу­тньої імперії намітилися досить недвозначно, і, врешті, як не дивно, певним поштовхом до імперіалістичної зовніш­ньої політики стала економічна депресія в США, що мляво тягнулася ще з 70-х рр. ХІХ ст., однак загострилася у 1893– 1896 рр. Лише вибух іспано-американської війни 1898 р. став потужним стимулом до виходу економіки Сполучених Штатів із кризи [21, 61, 63–79, 197–203].

Сучасні авторитетні дослідники також відзначають, що економічна депресія 90-х років ХІХ ст. у США стала каталі­затором їх вступу у війну з Іспанією і подальшого перетво­рення на велику державу, а в ХХ ст. – на супердержаву. Криза стала етапною у розвитку країни, сприяла подаль­шому економічному зростанню, створенню нового полі­тичного балансу, нової ідеології як внутрішньої, так і зовнішньої політики [16, 259–262; 26, 209–210].

В. Лафібер також наполягає на важливості особистого внеску окремих осіб у перетворення ідеї імперіалістичної експансії на звичну для свідомості американців. Окрім вищезгаданих, автором особливо виділяється держсекретар США в адміністраціях А. Лінкольна та Е. Джексона Вільям Генрі Сьюард (1861–1869). Цей урядовець був палким

152


Речником експансіоністських, а тоді це ще й означало – антианглійських, тенденцій в політиці, який, крім того, відважився на купівлю в Росії Аляски, вчинок, який сучас­ники довго вважали необдуманим і безглуздим, і тільки нащадки зуміли оцінити значення цього акту. За Лафібе-ром, при розгортанні драми будівництва американської імперії Стюард відіграв роль ключового гравця: його пог­ляди на імперію домінували в американській зовнішній політиці впродовж цілого століття. Майбутнє цієї імперії Сьюард бачив на Тихому океані й в Азії, причому всі воло­діння мали бути інтегрованими її частинами. Держсекре-тар став першою ланкою в ланцюгу прихильників економі­чної експансії, що тягнувся аж до Теодора Рузвельта. Вже сам факт призначення В. Сьюарда держсекретарем, на думку В. Лафібера, свідчив про те, що вже у 60-х рр. ХІХ ст. ідеї імперії толерувалися американським політичним істеб­лішментом [21, 24–32].

Втім, як В. Стюард, так і адмірал А. Мехен та інші напо­лягали, що американська імперія має бути чимось особливим, лише частково базованим на європейському колоніальному досвіді, підігнаним під специфічні американські потреби, констатує історик. Імперія – це лише логічне продовження економічної експансії, необхідність зарезервувати азійські ринки для американської торгівлі, а не для політичного володарювання [21, 408–409].

Особливість американської імперії полягала в тому – і саме тому автор називає її “новою”, – що володіння закор­донними ринками передбачало для США не закриття їх для решти світу, а навпаки, запровадження там політики “відкритих дверей”. У цьому відношенні захоплення філіппінського ринку розглядається Лафібером як необ­хідний крок на підступах до Китаю, який, будучи ще з середини ХІХ ст. розділеним на сфери впливу європейсь­кими державами, був одним із найпривабливіших для США, однак лише політика “відкритих дверей” могла дозволити американській промисловості повноцінно ско­ристатися цим перспективним ринком збуту. З принципом “відкритих дверей” була також пов’язана активізація полі­тики “доларової дипломатії”, що досягнула апогею в часи

153


Президентства Т. Рузвельта (1901–1909) і В. Г. Тафта (1909– 1913), однак веде свій початок саме з кінця ХІХ ст. [25, 41–47, 61–70].

При всьому різноманітті поглядів всередині американсь­кого суспільства, власне, на середину ХІХ ст. основний зміст суперечок зводився не до того, мати чи не мати Америці заморські володіння, а до якої тактики слід вдаватися на шляху їх досягнення. В. Лафібер зауважує, що лише окремі американці були переконані, що південноамериканські та азійські ринки не мають для зростаючої промисловості великого значення. З іншого боку, ідея, що американський уряд повинен прагнути захопити будь-який вільний шма­ток суші чи острів, теж не мала масової популярності. Громад­ська думка займала певне усереднене становище [21, 416].

Апофеозом американської зовнішньої політики 90-х рр. ХІХ ст., покликаної вирішити економічні та політичні проблеми суспільства, стала війна з Іспанією. Причому остаточне рішення про її оголошення було прийнято, на переконання дослідника, за особливо активної участі про­мислових та торгівельних кіл [21, 379–406].

Події 1898 року, зауважує В. Лафібер, стали “точкою не­повернення” для американської дипломатії. Вони стали розчаруванням для окремої частини суспільства, яка розці­нила їх як крах всього того, на чому виросли США, у що вони вірили і віру у що пропагували. Але більшість грома­дян Сполучених Штатів виявилася готовою до сприйняття американської імперії, і віра у те, що остання є особливою, несхожою на європейські – “новою”, за В. Лафібером, – створювала експансіоністській політиці кінця ХІХ ст. широку підтримку [21, 417].

Висновки. Підсумовуючи, можемо констатувати, що “Нова імперія: інтерпретація американської експансії. 1860– 1898” Волтера Лафібера стала вагомим внеском в історіог­рафію зовнішньої політики США, новим словом у дослі­дженні американських імперських тенденції кінця ХІХ ст. Автор аргументовано доводить економічну основу позако-нтинентальних захоплень Сполучених Штатів, пов’язуючи необхідність придбання ними нових ринків із наслідками промислової революції. Ключовими цілями тогочасної

154


Американської дипломатії, на думку автора, було досягнення принципу “відкритих дверей”, а досягнення економічних впливів було пріоритетнішим, ніж безпосереднє колоніа­льне володіння територіями. Такий підхід цілком вкладався у започатковану В. Е. Вільямсом ревізіоністську школу, бачення якою зовнішньої політики США значно різнилося від точки зору попередніх поколінь американських істориків.

1. Болховитинов Н. Н. США: проблемы истории и современная ис­ториография / Н. Н. Болховитинов. – М.: Наука, 1980. – 405 с.

2. Дементьев И. П. Американская историография Гражданской войны в США (1861–1865) / И. П. Дементьев. – М.: Изд-во МГУ, 1963. – 350 с.

3. Дементьев И. П. Идейная борьба в США по вопросам экспансии (на рубеже XIX—XX вв.) / И. П. Дементьев. – М.: Изд-во МГУ, 1973. – 369 с.

4. Дементьев И. П. Основные направления и школы американской историографии послевоенного времени / И. П. Дементьев // Вопросы истории. – 1976. – № 11. – С.67–90.

5. Дементьев И. П. Чарлз Остин Бирд / И. П. Дементьев // Новая и новейшая история. – 1995. – № 3. – 180–197.

6. Согрин В. В. “Американская исключительность”: мифы и реаль­ность / В. В. Согрин. – М.: Знание, 1986. – 64 с.

7. Согрин В. В. Критические направления немарксистской историо­графии США XX в. / В. В. Согрин. – М.: Наука, 1987. – 268 с.

8. Цветков И. А. Американские историки / И. А. Цветков. – СПб.: Изд-во СПб. ун-та, 2008. – 190 с.

9. Чорновол І. З історії історичної науки в США: історіографія Ла­тинської Америки і “теза Болтона” / Історіографічні дослі­дження в Україні [Відп. ред. О. А. Удод]. – Вип. 19. – К.: НАН України. Ін-т історії України, 2008. – С. 132–156.

10. America in the World. The Historiography of American Foreign
Relations since 1941 / Ed. by Hogan M. J. – Cambridge: Cambridge
Univiversity Press, 1995. – 619 p.

11. Breisach E. American Progressive History: an Experiment in Modernization / E. Breisach. – Chicago, London: The University of Chicago Press, 1993. – 257 p.

12. Breisach E. Historiography: Ancient, Medieval and Modern / E. Breisach. – Chicago, London: The University of Chicago Press, 1994. – 481 p.

13. A Companion to 19th Century America / Ed. W. Barney (Blackwell Companions to American History). – Malden, Mass.: Blackwell, 2001. – 414 р.

14. Explaining the History of American Foreign Relations / Ed. by M. J. Hogan, Th. G. Paterson. – Cambridge: Cambridge University Press, 2004. – 380 p.

155


15. Herring G. C. From Colony to Superpower: U. S. Foreign Relations since 1776. – New York: Oxford University Press, 2008. – 1035 р.

16. Higgs R. Crisis and Leviathan: Critical Episodes in the Growth of American Government / R. Higgs. – New-York: Oxford University Press, 1987. – 350 p.

17. Hogan M. J. Paths to Power: the Historiography of American Foreign Relations to 1941 / M. J. Hogan. – Cambridge; New York: Cambridge University Press, 2000. – 303 p.

18. Kagan R. Of Paradise and Power. America and Europe in the New World Order / R. Kagan. – New York: Vintage Books. A Division of Random House, Inc., 2004. – 162 p.

19. Kirkland E. C. Industry Comes of Age: Business, Labor, and Public Policy, 1860-1897 / E. C. Kirkland. – New York: Holt, Rinehart and Winston, 1961. – 445 p.

20. LaFeber W. The American Search for Opportunity, 1865–1913 / W. LaFeber / The Cambridge History of American Foreign Relations: In 4 vol. – Vol. II. – Cambridge: Cambridge University Press, 1993. – 254 p.

21. LaFeber W. The New Empire: an Interpretation of American Expansion, 1860-1898 / W. LaFeber. – Ithaca, N. Y., Published for the American Historical Association: Cornell University Press, 1963. – 444 p.

22. LaFeber W. The Panama Canal: the Crisis in Historical Perspective / W. LaFeber. – New York: Oxford University Press, 1989. – 270 p.

23. O’Connor В. American Foreign Policy Traditions: A Literature Review / В. O’Connor. – US Studies Working Paper, 2009; Sydney: The University of Sydney, 2009. – 16 р.

24. Payne R. J. The Clash with Distant Cultures: Values, Interest, and Force in American Foreign Policy / R. J. Payne. – New York: State University of New York press, 1995. – 285 р.

25. Rosenberg E. S. Financial Missionaries to the World: the Politics and Culture of Dollar Diplomacy, 1900-1930 / E. S. Rosenberg. – Cambridge (Mass.); London: Harvard university press, 1999. – 334 р.

26. Steeples W. D, Whitten D. O. Democracy in Desperation: the Depression of 1893 / W. D. Steeples, D. O. Whitten. – Westport: Greenwood Press, 1998. – 261 p.

27. Stromberg J. R. The Role of State Monopoly Capitalism in the American Empire / J. R. Stromberg // Journal of Libertarian Studies. – 2001. – Vol. 15. – No 3. – P. 57–93.

28. Williams W. A. The Tragedy of American Diplomacy / W. A. Williams. – Cleveland, New York: World Publishing Co., 1959. – 219 p.

156


Надійшла до редколегії 2.06.2010 р.

Рецензент: Ю. В. Бураков, кандидат історичних на­ук, Академія сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного, м. Львів.

КОНЦЕПЦИЯ ЭКСПАНСИОНИЗМА США КОНЦА XIX – НАЧАЛА XX ВЕКА УОЛТЕРА ЛАФИБЕРА

Пытлевана Л. Ю.

Статья посвящена анализу монографии известного американского историка-ревизиониста Волтера Лафибера “Новая империя: интерпре­тация американской экспансии. 1860–1898”. Исследуется трактование исторической школой ревизионистов, или так называемых “новых ле­вых”, причин, обстоятельств и последствий создания американской империи, полностью отличающееся от традиционного видения этой проблемы предыдущими поколениями профессиональных историков.

Ключевые слова: Волтер Лафибер, историография, США, американс­кая экспансия, “новые левые”, ревизионисты.

CONCEPTION OF THE EXPANSION OF THE USA PERIOD OF THE END OF THE 19-th AND THE BEGINNING OF THE 20-th CENTURY ACCORDING TO WALTER LAFEBER

Pytlevana L.

The article is devoted to analyzing of the “New empire: interpretation of American expansion 1860–1898” by well-known American historian-revisionist Walter LaFeber. Interpretation of the causes, circumstances and consequences of creation of the American empire by historical school of revisionists or so-called “new left”, which was fully different from traditional vision of this problem by the previous generations of professional historians, is investigated.

Key words: Walter LaFeber, historiography, USA, American expansion, “new left”, revisionists.

157


УДК 94(477)“1918/1919”

Похожие статьи