Головна Військова справа Військово-науковий вісник ДОЛЯ АБХАЗЬКОГО ЕТНОСУ В СВІТЛІ “ТРІУМФУ ЛЕНІНСЬКОЇ НАЦІОНАЛЬНОЇ ПОЛІТИ­КИ”
joomla
ДОЛЯ АБХАЗЬКОГО ЕТНОСУ В СВІТЛІ “ТРІУМФУ ЛЕНІНСЬКОЇ НАЦІОНАЛЬНОЇ ПОЛІТИ­КИ”
Військова справа - Військово-науковий вісник

ЛУНЬКОВ А.В.*

На основі опублікованих документів і сучасної наукової літератури до­сліджується проблема боротьби абхазького народу за існування власної держави у складі Союзу Радянських Соціалістичних Республік.

Ключові Слова: Абхазія, етнополітика, національне питання, етнополі-тичні конфлікти, міжнародні відносини, Грузія.

Постановка Проблеми Та Її Актуальність. На сучасно­му етапі новітньої історії, в умовах міжнаціональної та міждержавної напруги шляхи вирішення виникаючих проблем однозначно слід шукати на основі нових знань у галузі історії етносів, щоб адекватно розуміти ситуацію, яка склалася. До кінця 80-х років минулого століття пи­тання національних меншин не піднімалося у відносинах між радянськими республіками. За гаслами інтернаціо­налізму різні нації, народності та їх ідентичність “злива­лися”. Не було політичного наміру і дієвої політики щодо захисту інтересів меншин, кількість представників яких сягала від кількох тисяч до кількох мільйонів.

Проте всім відомо, що при входженні тієї чи іншої соці-окультурної одиниці у певну територіальну чи регіональну співдружність відкритим питанням залишається збере­ження національної своєрідності, ідентичності в такій інтегрованій цілісності. Саме тому сьогодні без об’єктивного та всебічного дослідження історії народів, досвіду їх співіснування, проблемними залишаються як збереження та розвиток національної ідентичності наро­дів, так і врегулювання етнополітичних конфліктів, і встановлення миру та стабільності.

З огляду на це особливий інтерес викликають процеси, які відбувалися на Кавказі, зокрема в Абхазії у складі

*Луньков Артур Володимирович, кандидат історичних наук, доцент, начальник факультету, Академія сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного, м. Львів.

© Луньков А. В., 2011

86


СРСР. Кавказький регіон, який перебуває на стику циві­лізацій Сходу та Заходу, в епіцентрі міжрегіональних і глобальних політичних подій, постійно переживає най­складніші воєнно-політичні, соціально-економічні, мігра­ційні, етнокультурні та інші процеси, які і сьогодні мають істотний вплив на перспективу розвитку його корінних народів.

Для України, як для поліетнічної держави, питання національних меншин є перманентно актуальним і пот­ребує постійного дослідження та аналізу. Вироблення власної концепції національної політики стало актуаль­ним питанням для самостійної, незалежної України. Крім того, сьогодні спостерігається зростання автономістських і сепаратистських настроїв у певних регіонах України, зок­рема в Автономній Республіці Крим і на Закарпатті, та їх вплив на політичне життя країни. У певних політичних партіях і рухах посилюється радикал-націоналізм, що базується на пріоритетності прав та інтересів титульної нації над будь-якими іншими, а це автоматично веде ра-дикал-націоналістів до ідеї етнічно чистої держави.

Політичні аналітики справедливо відносять розв’язання етнічних проблем суспільства до сфери національної без­пеки держави. Саме тому особливу увагу слід приділити вивченню проблеми запобігання виникненню конфліктів на ґрунті етнополітичних відносин.

Предметом Дослідження Є причини та умови виник­нення збройних конфліктів на етнічному підґрунті. Автор Ставить За Мету Проаналізувати боротьбу абхазького етно­су за статус Абхазії як держави в добу існування Радянсь­кого Союзу, простежити та визначити основні етапи цієї боротьби, ставлення політичного керівництва СРСР та Грузинської РСР до прагнення абхазького етносу до само­визначення, вплив інтересів Грузії на процес набуття абхазьким народом незалежності держави.

Аналіз Попередніх Досліджень. Окремі аспекти етнопо-літичного конфлікту між абхазцями та грузинами на те­ренах колишньої Грузинської РСР знайшли своє віддзер­калення у поодиноких наукових працях вітчизняних дослі­дників [1; 2]. Однак не всі питання, що стосуються причин протистояння абхазького етносу владі Грузії та наслідків цього процесу, дістали належне висвітлення.

87


Після перемоги у жовтні 1917 р. комуністичне керівниц­тво Радянської Росії вирішувало подвійне завдання: зібра­ти території Російської імперії, яка розпалася, та репрезе­нтувати взірець розв’язання національно-колоніального питання для світової революції, яка уявлялася йому бли­зькою і надія на яку ще не згасла. Однак досить швидко стає зрозумілим, що численні національні рухи у колиш­ній Російській імперії не тільки відстоюють незалежність та відокремлення, але й виступають проти більшовицької влади в Росії.

Збирання колишньої імперії здійснювалося переваж­но насильницьким – військовим – шляхом, а його інстру­ментом була Червона Армія. Щоразу, коли місцеві рево­люціонери були не в змозі здобути вирішальну перевагу, на поле бою виходила військова сила, первинно мобілізо­вана та сформована у російських повітах, яка спиралася переважно на кадрові та матеріальні ресурси центральної Росії. Так було в Україні, якою неодноразово прокотилися фронти Громадянської війни, і де довго лютувала найжор-стокіша армія. Так було й у Закавказзі, де під керівницт­вом представників Російської комуністичної партії (біль­шовиків) – РКП(б) та за активної участі 11-ої армії була спочатку запроваджена радянська влада в Азербайджані, а потім і у Вірменії.

На початку 1921 р. хвиля “всесвітньої пролетарської
революції” докотилася і до Грузії. Більшовики Грузії
18 лютого 1921 р. здійснили заколот і проголосили ство­
рення Соціалістичної Радянської Республіки Грузії
(СРРГ). Революційний комітет від імені трудівників звер­
нувся до уряду Радянської Росії: “Ми сподіваємося, ми впе­
внені, що країна не тільки Великої пролетарської револю­
ції, але й великих матеріальних можливостей не зали­
шить нас у нерівній боротьбі та прийде на допомогу”
[3, 171]. 16 лютого 1921 р. 11-та радянська армія (понад
40 тис. багнетів, 196 гармат, 1065 кулеметів,

7 бронепоїздів, 8 танків та 50 літаків) вторглася до Грузії та “запровадила” там радянську владу [4, 585].

Варто відзначити, що більшовики Абхазії теж не гая­ли часу. Агресивна шовіністична політика попереднього політичного керівництва Грузії викликала велике незадо-

88


Волення абхазького народу, що допомогло запровадженню радянської влади у краї. Якщо у 1918 р. ідея радянської влади не отримала широкої підтримки абхазького народу, то до 1921 р. умови загальнополітичного життя докорінно змінилися. Змінилася і тактика більшовиків. Враховуючи серйозні недоліки, яких вони припустилися у лютому і навесні 1918 р., більшовики почали брати до уваги місцеві особливості і запозичили у розгромленої Абхазької На­родної Ради ідею встановлення самостійної державності абхазького народу, яку підтримувало населення Абхазії.

На початку лютого 1921 р. більшовики очолили повс­тання абхазців, створили Тимчасовий революційний комі­тет (ТРК) і попросили Радянську Росію про допомогу. Вночі з 22 на 23 лютого 1921 р. повстанці і частини 9-ої Кубансь­кої Червоної Армії оволоділи Гагрою, а вже 4 березня здобули Сухум. Того ж дня ТРК проголосив Абхазію соці­алістичною радянською республікою, а 31 березня 1921 р. декларував незалежність абхазької держави, отже, біль­шовики втілили у життя заповітну мрію абхазького наро­ду про суверенітет [4, 17]. У Декларації, яка оголосила про створення Радянської Республіки Абхазія, було сказано: “31 березня 1921 року. Радіо. Леніну, Сталіну, Чичєріну. Головам Революційних комітетів Азербайджану, Грузії, Дагестану. Волею трударів народилася нова Соціалістич­на Радянська Республіка. Ми розраховуємо на братерську підтримку всіх Радянських республік і впевнені, що СРР Абхазія в союзі з ними буде обстоювати великі завоювання революції та допоможе справі соціалістичної революції у всьому світі. Наша республіка маленького народу є взір­цем великої визвольної ролі Червоної Армії” [5, 92].

Після перемоги радянської влади Військово-револю­ційний комітет Абхазії із органа керівництва повстанням перетворився на вищий орган радянської влади під на­звою Революційний комітет Абхазії, який і діяв як вищий орган радянської влади в Абхазії до виборів Рад робітни­чих, селянських та червоноармійських депутатів.

21 травня 1921 р. на I з’їзді робітників Грузії було ух­валено декларацію “Про незалежність Соціалістичної Радянської Республіки Абхазія”. У ній, зокрема, говорилося: “Революційний комітет Соціалістичної Радянської Респу­бліки Грузія визнає та вітає створення незалежної Соціа-

89


Лістичної Радянської Республіки Абхазія і вважає, що питання про відносини між СРР Грузії і СРР Абхазії буде остаточно вирішено на першому з’їзді Рад робітничих та селянських депутатів як Абхазії, так і Грузії. Нехай робіт­ники обох соціалістичних республік самі визначать форми міцного об’єднання та братерського співробітництва між собою” [4, 17].

Варто підкреслити, що у ці буремні роки долю народів Закавказзя вирішувало політичне керівництво Радянсь­кої Росії, а не національні політичні лідери, які були ли­ше маріонетками в руках керманичів з Москви. “Вождь світового пролетаріату” В. Ленін чітко визначив позицію партії щодо національного питання: безумовне визнання свободи самовизначення націй не зобов’язує партію підт­римувати будь-яку вимогу національного самовизначен­ня. В. Ленін підкреслював, що самовизначення націй обов’язково має бути підпорядковане класовим інтересам пролетаріату: “Інтересам саме цієї боротьби повинні ми підпорядковувати вимоги національного самовизначення” [6, 235].

Ефективним знаряддям управління політичними про­цесами на Кавказі було Кавказьке бюро Центрального Комітету Російської комуністичної партії (більшовиків) – ЦК РКП(б), створене 8 квітня 1920 р. Очолював бюро Г. К. Орджонікідзе. Спочатку Кавказьке бюро керувало підпільними комуністичними організаціями Азербайджа­ну, Вірменії та Грузії в їхній боротьбі за владу, а після перемоги радянської влади жорстко впливало на діяль­ність партійних організацій республік у сфері радянізації, господарського та військового будівництва. Кавбюро на­віть визначало кордони між республіками Закавказзя (зокрема, з огляду на політичну доцільність долучили на­селений вірменами Карабах до складу Азербайджану і таким чином заклали вибухівку довготривалої дії на Кав­казі). Робота Кавказького бюро здійснювалася під нагля­дом та керівництвом ЦК РКП(б) і особисто В. Леніна. З 1921 р. за підтримки Політичного бюро ЦК партії воно спрямовувало об’єднавчі процеси у Закавказзі [7, 124].

Процес виникнення “незалежних радянських респуб­лік” наочно проілюстровано у виступах тодішнього абха­зького керівництва. Так, у своїй доповіді на Першій пар-

90


Тійній конференції Абхазії 13 лютого 1922 р. заступник Голови Ревкому Абхазії Н. Лакоба сказав: “…Коли ми, відповідальні працівники Абхазії, сказали нашим това­ришам у партії, що для того, щоб серед маленьких народ­ностей, як, наприклад, абхазька, зберегти ідею радянської влади, потрібно хоча б на одну хвилину проголосити Аб­хазію незалежною Республікою, – нам відповіли: “Прого­лошуйте себе незалежною республікою, лише б це допомо­гло збереженню радянської ідеї, зміцненню радянського ладу в … маленькій Абхазії” [5, 83]. Йому вторить Голова Революційного комітету Абхазії Є. Ешба: “Коли у нас пос­тало питання, яку структуру країні обрати після перемоги революції, не тільки ми, місцеві комуністи, але й товари-ши з Грузії та Росії вирішили, якщо в інтересах трудівни­ків необхідно проголосити Абхазію незалежною, то треба це зробити, незважаючи на те, що ніде у світі такої мале­нької республіки немає. І тоді, під час зборів провідних членів Ревкому було визнано за необхідне хоча б тимчасо­во проголосити незалежність Радянської Абхазії” [5, 92].

Слід відзначити, що у 1921 р. економічний стан новоство-рених незалежних республік Закавказзя, зокрема Абхазії, був надзвичайно важким. Єдиним їх порятунком був союз із РРФСР, тому всі незалежні республіки пішли шляхом військового та економічного союзу з Радянською Росією. Перший договір було укладено між РРФСР та Азербай­джаном у вересні 1920 р. Він передбачав “тісний військо­вий та фінансово-економічний союз” між двома держава­ми та створення механізму щодо його реалізації (зокрема, повноважні органи РРФСР отримали можливість висува­ти своїх представників з правом вирішального голосу до Ради народних комісарів (Ради міністрів) та до Ради на­родного господарства Азербайджану). У 1921 р. на тих самих підставах були укладені договори з Грузією та Вір­менією.

Стосунки між республіками формально регулювалися як між незалежними державами – на підставі укладених договорів та постанов вищих органів влади, а, крім того, – партійними рішеннями, які ухвалювалися на з’їздах, конференціях та пленумах центральних комітетів респу-

91


Бліканських партійних організацій або ЦК РКП(б) чи оперативним порядком – їх партійним керівництвом.

Не слід вважати, що допомога Радянської Росії респуб­лікам Закавказзя у вигляді державних позик золотом, про­довольством, зброєю та військовою силою була обумовлена “пролетарським інтернаціоналізмом”. Політичне керівницт­во РРФСР прагнуло у Кавказькому регіоні отримати “буфе­рну зону”, за допомогою якої убезпечило б кордони Росії з боку Чорного моря та перешкодило проникненню францу­зького і британського капіталу у Закавказзя. Наприклад, у вересні 1922 р. Й. Сталін повідомляв В. Леніну, що “Гру­зія вирішила без відома ЦК РКП(б) дозволити турецькому банку (англо-французький капітал) відкрити своє відділення в Тифлісі, що, безперечно, призвело б до фінансового під­порядкування Закавказзя Константинополя (а вже зараз у Батумі і Тифлісі турецька ліра, яка стала панівною, витісняє грузинські та російські гроші). При цьому рішуча заборона з боку ЦК РКП(б) викликала велике обурення се­ред грузинських націонал-комуністів” [8, 198].

Економічний стан Абхазії ускладнювався відсутністю офіційних зв’язків і з Радянською Росією, і з Грузією. Рес­публіка прагнула встановити такі зв’язки з Росією, але її спроби блокувалися на рівні народного комісара з питань національностей Й. Сталіна. Можливо, що відсутність фі­нансово-економічного союзу між РРФСР і СРРА певним чином була зумовлена особистим ставленням Й. Сталіна, грузина за походженням, до абхазького народу. До речі, це наполегливо стверджували радянські ідеологи та історики під час “розвінчання культу особи Сталіна”. Але, на наш погляд, ситуація, яка склалась у стосунках Абхазії з Ра­дянською Росією, найвірогідніше пояснюється прагматич­ним ставленням політичної верхівки Радянської Росії до незалежних радянських республік Закавказзя.

За розмірами територій, наявністю корисних копалин, чи­сельністю народонаселення Азербайджан, Вірменія і Гру­зія були більш привабливими щодо геополітичних інте­ресів Радянської Росії, ніж Абхазія, економіка якої спира­лася лише на виноградарство, виноробство та виробницт­во тютюну. Водночас, у ході становлення державності

92


Кожна республіка Закавказзя мала свої пріоритети, особ­ливості державного розвитку та національних інтересів, що призводило до конфліктів між відомствами московсько­го центру та республіканським керівництвом. Як вважав член ЦК РКП(б) Д. Мануільський, “теперішня форма взаємовідносин вийшла з ужитку, тому що на місці єдино­го керівництва у нас створюється декілька “хазяїв”, що не може не відбиватися на самому господарстві” [9, 193].

Саме тому вже на початку 1921 р. В. Ленін почав напо­легливо вимагати у Закавказького бюро ЦК РКП(б) “створи­ти обласний господарський орган для всього Закавказзя” [10, 136]. 11 квітня 1921 р. він знову поставив питання “…про об’єднання Кавказьких республік в один господар­ський центр” [11, 186]. Ми жодним чином не збираємося виправдовувати дії Й. Сталіна у подальшій долі Абхазії, а лише прагнули висвітлити ставлення всього більшовиць­кого керівництва до незалежних республік Закавказзя. На той час Й. Сталін був одним із багатьох народних ко­місарів, розробляв пропозиції у межах своїх повноважень і лише інформував Політичне бюро РКП(б) про ситуацію у сфері національних проблем. Слід відзначити, що і сього­дні абхази вважають Й. Сталіна “злим генієм” скасування їхньої незалежності, який особисто не брав до уваги голо­вні постулати “ленінської національної політики”.

Всю роботу з підготовки господарського та політичного об’єднання закавказьких республік очолило Кавбюро ЦК РКП(б) під безпосереднім керівництвом Й. Сталіна. В ролі першого суб’єкта було обрано маленьку СРР Абхазію, яка цікавила лише своєю територіальною приналежністю до узбережжя Чорного моря, тобто як складова “буферної зони” у Закавказзі.

На засіданні пленуму Кавбюро ЦК РКП(б) 5 липня 1921 р. (за участю Й. Сталіна) було ухвалено “провадити партійну роботу у напрямку об’єднання Абхазії з Грузією як автономної республіки у складі СРР Грузії”, а з цього при­воду вимагати у керівництва країни прискорити скли­кання з’їзду Рад Абхазії. 15 жовтня 1921 р. на розшире­ному засіданні пленуму Організаційного бюро та Револю-

93


Ційного комітету Абхазії знову виникло питання про не­залежність СРР Абхазії. Пленум ухвалив: “Вважати за необхідне негайно оформити зв’язок Грузії та Абхазії шля­хом офіційного договору двох союзних рівноправних рес­публік” [12].

16 листопада 1921 р. Президія Кавказького бюро ЦК РКП(б) обговорила питання “про взаємовідносини між Абхазією та Грузією”. Президія ухвалила наступне рішен­ня: “1. Вважати економічно та політично недоцільним існування незалежної Абхазії; 2. Запропонувати тов. Ешба (голові Ревкому) розробити своє остаточне рі­шення про входження Абхазії до складу федерації Грузії на договірних засадах або в ролі автономної області до складу РРФСР” [13, 23].

На підставі постанови Кавбюро ЦК РКП(б) між Грузією та Абхазією 16 грудня 1921 р. було укладено союзний договір, який від імені уряду Грузинської СРР підписав С. Кавтарадзе, а від імені Абхазької СРР - М. Акіртава та С. Каратозія. “Виходячи із глибокої спільності націо­нальних інтересів, що пов’язують трудівників Грузії та Абхазії, та враховуючи, що тільки повне об’єднання всіх сил обох братерських республік може гарантувати як їх інтереси, так і інтереси Великої пролетарської револю­ції… Радянська Соціалістична Республіка Грузія та Соціа­лістична Радянська Республіка Абхазія пристають до війсь­кового, політичного та фінансово-економічного союзу… Обидва уряди проголошують об’єднаними наступні коміса­ріати: а) військовий; б) фінансовий; в) народного господарс­тва; г) пошти і телеграфу; д) Надзвичайну комісію; є) робітничо-селянську інспекцію; ж) Народний комісаріат юстиції і з) морського транспорту… закордонні справи залишаються цілком у підпорядкуванні Соціалістичної Радянської Республіки Грузії…” [14, 80].

I Всеабхазький з’їзд Рад, який відбувся 12 лютого 1922 р., ратифікував цей договір: “Договір між братерсь­кими народами Абхазії та Грузії визнати життєво необ­хідним в інтересах обох народів як з політичного, так і в економічного огляду. З’їзд пропонує Центральному виконав­чому комітету СРР Абхазії розробити договір з СРР Грузі­єю, детально і фактично впровадити в життя на тих підста-

94


Вах, на яких зараз розробляється союзний договір Закавка­зьких Радянських Республік” [5, 121]. Саме тому в проекті Конституції СРРГ у березні 1922 р. було відзначено, що “до складу Соціалістичної Радянської Республіки Грузії входять на засадах добровільного самовизначення Автономна Соціалістична Радянська Республіка Аджарія, автономна область Південна Осетія та Соціалістична Радянська Республіка Абхазія, які об’єднуються з Соціалістичною Радянською Республікою Грузією на основі особливого союзного договору” [3, 238]. Варто підкреслити, що Абхазія майже рік (до лютого 1922 р.) формально була незалежна як від Радянської Росії, так і від радянської Грузії.

Документи того часу свідчать: політичне керівництво Абхазії добре усвідомлювало, що воно лише знаряддя для здійснення загальної національної політики комуністич­ного режиму, і не приховувало цього серед своїх однодум­ців. А проголошення Абхазії Радянською Соціалістичною Республікою з самого початку сприймалося абхазьким керівництвом, республіканськими і навіть всеросійськими органами влади як тимчасовий акт. Договірна республіка Абхазія фактично розглядалася російським керівництвом як автономна республіка у складі Грузії.

Про тимчасовий характер незалежності Абхазії казав і лідер абхазьких комуністів Є. Ешба: “Після того, як ра­дянські війська ввійшли до Сухуму, на засіданні провід­них керівників, як місцевих, так і грузинських та російсь­ких, ми одноголосно вирішили, що для викорінення наці­ональної ворожнечі необхідно хоча б тимчасово, до з’їзду Рад, проголосити незалежність Абхазії. До того ми, абха­зькі комуністи, вважали, що Абхазія буде існувати як скла­дова Радянської Грузії. Тому навіть для нас незалежність Абхазії була несподіваною” [15, 44].

У цей час вирішувалася не лише доля абхазького ет­носу, а й доля всіх народів Закавказзя. Отже, 3 листопада 1921 р. на пленумі Кавбюро ЦК РКП(б) було обговорено питання про створення Закавказької федерації. Резолю­ція пленуму наголошувала: “… Кавбюро вважає невідкла­дно необхідним створення федеративного союзу між респу­бліками, передусім у галузі військової, господарської та фінансової роботи і зовнішньої політики” [16, 100].

95


29 листопада 1921 р. Політбюро ЦК РКП(б) одностайно ухвалило запропоновану В. Леніним резолюцію про федера­цію республік Закавказзя: “Визнати федерацію закавка­зьких республік принципово абсолютно правильною, яку безумовно слід здійснити…” [17, 255].

12 березня 1922 р. під час конференції повноправних представників Центральних Виконавчих Комітетів Азер­байджану, Вірменії та Грузії було затверджено союзний договір про створення Федеративного Союзу Закавказь­ких республік. Наприкінці 1922 р. на першому Закавка­зькому з’їзді Рад Федеративний союз було перетворено на Закавказьку Радянську Федеративну Соціалістичну Рес­публіку (ЗРФСР), яка у грудні 1922 р. стала складовою Союзу Радянських Соціалістичних Республік [16, 101].

Після Першого Всеабхазького з’їзду Рад у ході державот­ворення радянської Абхазії велике значення мав II Над­звичайний з’їзд Рад Абхазії, який відкрився 28 листопада 1922 р. Від імені Кавказького Крайового Комітету Комуніс­тичної партії (таку назву отримало Кавбюро ЦК РКП) та Закавказької Ради Народних Комісарів II з’їзд Рад Абхазії привітав Серго Орджонікідзе. У своїй промові він підкре­слив: “…Меншовицький уряд розглядав Абхазію як при­датковий орган Грузії, і надавати їй свободу у меншови­цькій партії вважалось злочином. І коли Абхазія робила спроби добитися незалежності, то меншовики придушува­ли їх за допомогою гармат і кулеметів. Тому від меншови­цького грузинського уряду Абхазія ніяких прав не здобула, ніякої свободи не отримала. Цього вона досягла для себе разом із робітниками і селянами Грузії та Росії… Абхазці повинні знати, що Абхазія Автономна Республіка та рівно­правна серед нашого Союзу” [5, 153]. Як бачимо, представ­ник вищого ешелону влади комуністичного режиму каже про Автономію, тобто про самоврядування, право самостій­ного вирішення Внутрішніх Питань певною частиною дер­жави, а не про Незалежність У всіх питаннях.

Тим часом вистава про “незалежність” Абхазії тривала за сценарієм кремлівських режисерів. Наприклад, з огляду на федеративний характер союзу з Грузією, у грудні 1922 р. повноправний представник СРР Абхазії

96


М. Акіртава у складі делегації ЗРФСР поставив свій підпис під Договором про створення Союзу РСР, внаслідок чого Абхазія набула статусу республіки, яка створювала СРСР. Водночас, у Конституції СРСР 1924 року Абхазія фігурує як автономна республіка: згідно з пунктом 15 “Автономні республіки Аджарія та Абхазія, Південно-Осетинська, Нагірно-Карабахська та Нахічеванська автономні області доправляють у Раду Національностей по одному представ­нику” [18, 45].

Під час ІІІ Всеабхазького з’їзду Рад (26 березня – 1 квітня 1925 р.) було ухвалено Конституцію Соціалістич­ної Радянської Республіки Абхазії. Цей документ наочно показує, що у той час абхазці вважали, що у них незалеж­на суверенна держава. Наприклад, ст. 4 Конституції стве­рджувала: “СРР Абхазія, яка об’єдналася на основі особли­вого союзного договору з СРР Грузією, через неї входить до Закавказької Радянської Федеративної Соціалістичної Республіки і у складі останньої – до Союзу Радянських Соціалістичних Республік”. Ст. 5 визначає: “СРР Абхазія є суверенна держава, яка здійснює державну владу на своїй території самостійно та незалежно від будь-якої іншої влади. Суверенітет СРР Абхазії, внаслідок її добровільного входження до ЗРФСР та Союзу РСР, – закінчується лише поза межами і за предметами, які вказані у Конституціях цих союзів. СРР Абхазія зберігає за собою право вільного виходу як зі складу ЗРФСР, так і із Союзу РСР” [19, 687].

У новій редакції Конституції Соціалістичної Радянської Республіки Абхазії, яку було ухвалено під час ІV Всеабха-зького з’їзду Рад (березень 1927 р.), у ст. 2 наголошувалося: “Республіка Абхазія є соціалістичною державою (замість “суверенною державою”) робітників та селянства, яка входить з огляду на особливий договір до Соціалістичної Радянської Республіки Грузії і через неї до Закавказької Соціалістичної Федеративної Радянської Республіки”. У ст. 4 підкреслювалося: “Соціалістична Радянська Респуб­ліка Абхазія здійснює державну владу на своїй території самостійно та незалежно, тому що влада ця не обмежена договірними стосунками з Соціалістичною Радянською Республікою Грузією та Конституціями Закавказької Соціа-

97


Лістичної Федеративної Республіки і Союзу Радянських Соціалістичних Республік” [19, 711–712].

Незалежність Абхазії підтверджує і законодавство Гру­зії. Наприклад, на IV Всегрузинському з’їзді Рад (28 березня – 3 квітня 1927 р.) було ухвалено Основний закон (Конституцію) Соціалістичної Радянської Республі­ки Грузії. Стаття 9 цього документа визначала, що “до складу СРРГ входять Автономна Соціалістична Радянська Республіка Аджаристан та Автономна область Південна Осетія. Соціалістична Радянська Республіка Абхазія вхо­дить до Соціалістичної Радянської Республіки Грузії у силу особливого договору між ними” [19, 499].

Глава V Конституції СРР Грузії детально розглядала статус Абхазії, права та обов’язки республіки, наприклад, ст. 87 визначала, що “народні комісаріати внутрішніх справ, юстиції, освіти, охорони здоров’я, землеробства та соціального забезпечення діють самостійно і незалежно від відповідних народних комісаріатів Соціалістичної Радянської Республіки Грузії, але інформують один одно­го про свою роботу”. Ст. 88 наголошувала: “У питаннях необ’єднаного державного управління (внутрішніх справ, юстиції, просвіти, охорони здоров’я, землеробства та соці­ального забезпечення) верховні органи влади Соціалісти­чної Радянської Республіки Абхазії самостійно ухвалюють законодавчі акти, які мають обов’язкову чинність на тери­торії цієї Республіки” [19, 514].

Генезис радянської соціалістичної системи та процес роз­будови соціалізму в СРСР (індустріалізація, колективіза­ція, культурна революція, формування нової управлінсь­кої та розподільної системи, створення інтелектуальної еліти комуністичної орієнтації та інше), авторитарна вла­да Й. Сталіна, який всі зусилля комуністичного режиму спрямував на створення тоталітарної держави, відбилися і на долі абхазького етносу.

У 30-х роках XX ст. нестримно йшов процес централі­зації влади та унітаризація СРСР. Паралельно з поси­ленням влади Й. Сталіна відбувалося перепідпорядку-вання Абхазії до складу Грузії. Наприклад, з 1922 р. по 1936 р. уряд Абхазії очолював Н. Лакоба, який всіляко

98


Пручався здійсненню колективізації, оскільки, на його думку, в Абхазії не було класу куркулів і всі верстви насе­лення були рівними. Він також не виконав і цілу низку партійних директив. Й. Сталін вимагав від нього у 1930– 1931 рр. здійснення колективізації, незважаючи на особ­ливості абхазького ладу життя. Водночас одноосібний хазяїн Кремля давав зрозуміти, що він відмовиться від її проведення в Абхазії за однієї умови – входження “договір­ної” Абхазії до складу Грузії в ролі її автономної частини. Під тиском зверху та руху організованої абхазької опози­ції, яка вимагала негайного здійснення колективізації і розуміла буквально всі рішення партії, Н. Лакоба був змушений погодитись зі входженням до Грузинської СРР, адже бачив у цьому позбавлення абхазьких селян від репресій [20, 321].

Третя сесія ЦВКу Абхазії, яка відбулась у квітні 1930 р., розглянула питання про договірні відносини між СРР Грузією та СРР Абхазією. Було відзначено, що зміни, які сталися за 10 років у політичному, господарському та культурному житті Грузії та Абхазії, вимагають перегляду договору від 16 грудня 1921 р. між ними, тому що він не віддзеркалює чинні взаємовідносини та застарів за виня­тком пункту щодо об’єднання Абхазії та Грузії. “У зв’язку з тим, що договір 16 грудня 1921 року втратив реальне значення і, отже, його можна розглядати лише як угоду про об’єднання СРР Абхазії з СРР Грузією, а реальні від­носини цих республік були точно визначені в їх конститу­ціях, – необхідно визнати, що називати договірною СРР Абхазію не має реального змісту”. Тому третя сесія ЦВКу Абхазії постановила: “Вилучити із Конституції СРР Абха­зії назву “Договірна республіка”, замінивши її словами “Автономна республіка” [13, 29].

Питання про перетворення Абхазії на автономію розг­лядалося на VI з’їзді Рад Абхазії 11 лютого 1931 р., хоча його навіть не було на порядку денному. З’їзд ухвалив: “… ввести Абхазію до складу Радянської Соціалістичної Рес­публіки Грузії на автономних засадах”.

Під час VI Всегрузинського з’їзду Рад робітничих, се­лянських, червоноармійських та червонофлотських депу-

99


Татів (лютий 1931 р.) було ухвалено постанову, згідно з якою Соціалістична Радянська Республіка Абхазія увійшла до складу Соціалістичної Радянської Республіки Грузії в ролі автономної республіки, а договір між СРР Грузії та СРР Абхазії від 16 грудня 1921 р. було скасовано [20, 557]. Саме тому в новій редакції Конституції Грузії, яку було ухвалено в лютому 1937 р., визначалося, що “Грузинська СРР складається: з Абхазької Автономної Радянської Соці­алістичної Республіки…” [19, 582].

Під час VII Всеабхазького з’їзду Рад (січень 1935 р.) бу­ло ухвалено третю редакцію Конституції Абхазії. 2-га стаття документа визначає статус Абхазії наступним чи­ном: “Республіка Абхазія є Соціалістичною державою робіт­ників та трудівничого селянства, яка входить на засадах автономної республіки до Соціалістичної Радянської Рес­публіки Грузії і через неї до Закавказької Соціалістичної Федеративної Радянської Республіки”. Згідно зі ст. 4 Аб­хазія “здійснює державну владу на своїй території самос­тійно та незалежно, тому що влада ця не обмежена Кон­ституцією Соціалістичної Радянської Республіки Грузії та Конституціями Закавказької Соціалістичної Федератив­ної Радянської Республіки і Союзу Радянських Соціаліс­тичних Республік” [19, 766].

Процес унітаризації Радянської імперії та створення тоталітарної системи управління завершився ухвалою 5 грудня 1936 р. так званої “Сталінської Конституції СРСР” та уніфікованих конституцій у всіх союзних і авто­номних республіках, у тому числі в Грузії та Абхазії. Згідно з цими конституціями, у підпорядкуванні союзних та ав­тономних республік не залишилось жодної сфери держав­ного життя. Відповідно до Конституції СРСР 1936 р. ЗСФРР було скасовано, і Азербайджанська СРР з Нахіче­ванською АРСР, Вірменська СРР та Грузинська СРР з Аб­хазькою АРСР і Аджарською АРСР безпосередньо увійш­ли до складу СРСР [18, 180–181].

2 серпня 1937 р. VIII Всеабхазький з’їзд Рад ухвалив четверту (“сталінську”) редакцію Конституції Абхазії. У новому законі вже не було гордовитих фраз про “незале­жність та самостійність”, а скупо визначався статус респу-

100


Бліки, наприклад, ст. 13: “Абхазька Автономна Радянська Соціалістична Республіка входить до складу Грузинської РСР на правах Автономної Республіки. Поза межами ст. 14 Конституції СРСР та ст. 14 Конституції Грузинської РСР Абхазька Автономна Радянська Соціалістична Респу­бліка здійснює державну владу на автономних засадах”; ст. 16: “Закони СРСР та Грузинської РСР обов’язкові на території Абхазької АРСР. У випадку розходження закону Абхазької АРСР із законами СРСР і Грузинської РСР діють закони СРСР та Грузинської РСР” [19, 789–791].

Варто підкреслити, що з другої половини 30-х років пі­днялася хвиля репресій проти абхазького народу, яка мала за мету розчинення абхазького етносу в грузинському, а засобами досягнення цієї мети були закриття абхазьких шкіл та насильницьке доправлення абхазьких дітей до грузинських шкіл; перехід діловодства на грузинську мову; заміна абхазьких топонімічних назв на грузинські; масове заселення Абхазії грузинами, для яких будувалися певні селища; вигнання із керівних державних та партійних органів абхазів та заміна їх грузинами; створення факти­чних привілеїв щодо грузинів при наймі на роботу, на­дання житла та земельних ділянок, з одночасною дис­кримінацією абхазів; всіляке згортання культурного життя абхазького етносу; фальсифікація історії Абхазії та абхазь­кого етносу, який був оголошений грузинським племенем [21, 1].

Внаслідок такої політики та насильницької асиміляції чисельність абхазького народу до 1939 р. була нижче рів­ня першого всеросійського перепису 1897 р. Так, напри­клад, тільки у Гальському районі абхазьке населення до 1939 р. раптово зменшилось у порівнянні з 1936 роком більш як на 8 тифсяч, і складало 1786 осіб. За рахунок неприродного механічного зростання чисельності грузин­ського населення (переселення до Абазії), між переписами 1939–1959 рр. кількість грузинів збільшилася майже на 70 тис., тоді як абхазів – лише на 5 тис. Якщо у 1886 р. в Абхазії грузини становили всього 6% населення, то у 1989 р. їх було вже 45,7% [12; 22, 91–92].

101


Конституція СРСР 1977 р. практично не змінила долю абхазького етносу. Такі дії керівництва Грузії протягом всього періоду існування СРСР викликали спротив абха­зького народу: масові мітинги та демонстрації з вимогою виходу Абхазії зі складу Грузії відбувались у 1957, 1964, 1967, 1978 та 1989 роках [12].

Висновки. Таким чином, доля абхазького етносу яск­раво свідчить, що хвалена “ленінська національна полі­тика” не гарантувала народам Радянського Союзу всебіч­ного соціально-економічного розвитку, збереження націо­нальної самобутності і культури.

Введення імперативним шляхом Абхазької СРР до складу Радянської Грузії, тотальні репресії абхазької по­літичної та культурної еліти, утиски щодо мови та куль­тури абхазів, фальсифікація історії Абхазії та інші акції здійснювалися грузинською владою під керівництвом центру і були спрямовані на повну асиміляцію абхазів з метою інкорпорації їхніх земель до складу малої грузин­ської імперії.

1. Дорошко М.С. Країнознавство. Країни СНД і Балтії: навч. по-сіб. / М. С. Дорошко. – Чернівці: Книга – XXI, 2008. – 308 с.

2. Конфликты и войны после распада СССР: монография / В. Ю. Богданович, А. Я. Маначинский, Ю. В. Егоров, В. А. Муха, А. А. Бортник. – К.: Кий, 2007. – 420 с.

3. Образование Союза Советских Социалистических Респуб­лик: Сб. документов. – М.: Наука, 1972. – 530 с.

4. Гражданская война и военная интервенция в СССР: Энци­клопедия. – М.: Сов. Энциклопедия, 1983. – 704 с.

5. Съезды Советов Абхазии: Сборник документов и материалов (1922–1923 гг.). – Сухуми: Абхаз. госизд., 1959. – 205 с.

6. Ленин В.И. Национальный вопрос в нашей программе / В. И. Ленин // Полн. собр. соч. – Изд. 5-е. – Т. 7. – С. 233–242.

7. Гукасян А.Р. Кавказское бюро ЦК РКП(б) / А. Р. Гукасян // Бо­льшая Советская Энциклопедия. – 3-е изд. – М., 1973. – Т. 11. – С. 124.

8. Письмо И. В.Сталина В. И. Ленину // Известия ЦК КПСС. – 1989. – № 9. – С. 198–200.

9. Письмо Д. З. Мануильского И. В. Сталину// Известия ЦК КПСС. – 1989. – № 9. – С. 193–195.

102


10. Ленин В.И. Телеграмма Г. К. Орджоникидзе / В. И. Ленин // Полн. собр. соч. – Изд. 5-е. – Т. 52. – С. 233 – 242.

11. Ленин В.И. Заключительное слово по докладу о концессиях на заседании Коммунистической фракции ВЦСПС / В. И. Ленин // Полн. собр. соч. – Изд. 5-е. – Т. 43. – С. 184–196.

12. Официальный сайт Президента Республики Абхазия. Со­ветский период истории Абхазии – Режим доступу: Http://www. abkhaziagov. org/rustate/history/assr. php. – Заголовок з екрана.

13. Тоидзе Л. К вопросу о политическом статусе Абхазии: (страницы истории 1921–1931 гг.) / Л. Тоидзе. – Тбилиси: Са-мшабло, 1996. – 30 с.

14. Борьба за упрочение Советской власти в Грузии (1921 – 1925). Сборник документов и материалов. – Тбилиси: Мецниерба, 1959. – 539 с.

15. Сагария Б.Э. Образование и укрепление советской нацио­нальной государственности в Абхазии (1921–1938) / Б. Э. Сагария. – Сухуми: Алашара, 1981. – 172 с.

16. Жвания Г. Большевики Закавказья в борьбе за ленинские идеи дружбы народов / Г. Жвания. – Тбилиси: Литература и искусство, 1963. – 118 с.

17. Ленин В.И. Записка И. В. Сталину с проектом постановле­ния Политбюро ЦК РКП(б) по вопросу об образовании Фе­дерации Закавказских республик / В. И. Ленин // Полн. собр. сочин. – Изд. 5-е. – Т. 44. – С. 255.

18. Конституции и конституционные акты Союза ССР (1922– 1936): Сборник документов. – М.: Изд-во Ведомостей Вер­ховного Совета РСФСР, 1940. – 206 с.

19. Съезды Советов Союза ССР, союзных и автономных Советс­ких Социалистических Республик: Сборник документов: в 7 т. / Институт государства и права Академии Наук СССР. – Т. VI: Съезды Советов союзных и автономных Советских Социалистических Республик Закавказья: Сборник докумен­тов 1923–1937 гг. – М.: Юридическая литература, 1964. – 820 с.

20. Бгажба О.Х. История Абхазии. С древнейших времен до наших дней / О. Х. Бгажба, С. З. Лакоба. – Сухум: Алашара, 2007. – 392 с.

21. Постановление Верховного Совета Абхазской АССР о пра­вовых гарантиях защиты государственности Абхазии // Со­ветская Абхазия. – 1990. – 28 августа (№ 164). – С. 1.

22. Конфликты в Абхазии и Южной Осетии. Документы 1989– 2006 гг. – М.: Моск. гос. ин-т междунар. отношений МИД России, 2008. – 495 с.

Надійшла до редколегії 15.03.2011 р.

103


Рецензент: В.В. Панасюк, кандидат політичних наук, Академія сухопутних військ ім. Гетьмана Петра Сагайдачного

Луньков А.В.

СУДЬБА АБХАЗСКОГО ЭТНОСА В СВЕТЕ “ТРИУМФА ЛЕНИ­НСКОЙ НАЦИОНАЛЬНОЙ ПОЛИТИКИ”

Аналитики и политические обозреватели справедливо относят ре­шение этнических проблем общества к сфере национальной безопасно­сти государстві.

Кавказский регион, которой находится на стыке цивилизаций Востока и Запада, в эпицентре межрегиональных и глобальных политических собы­тий, постоянно переживает самые сложные военно-политические, социаль­но-экономические, миграционные, этнокультурные и другие процессы, которые и сегодня имеют существенное влияние на перспективу разви­тия его коренных народов. В статье исследуется проблема борьбы абхазского народа за существование собственного государства в составе Союза Советских Социалистических Республик.

Ключевые Слова: Абхазия, этнополитика, национальный вопрос, эт-нополитические конфликты, международные отношения, Грузия.

Lunkov A.

THE FATE OF ABKHAZIAN ETHNOGRAPHY IN THE LIGHT OF LENINS NATIONAL POLICY TRIUMPH

The analysts and political observers refer the ethnic problems solution to the state national security.

The Caucasus situated at the border of the Eastern and Western civilization, at the peak of the interregional and global political events constantly survives the most complicated military and political, social and economical, migrational, ethnic and other processes influencing the native people perspective development. The article contains the abkhazian people struggle for the independent state in the USSR structure.

Key words: Abkhazia, ethnic policy, national question, ethnic and political conflicts, international relations, Georgia.

104


УДК 355.48:947.7“1944”

Похожие статьи