Головна Військова справа Військово-науковий вісник ДОКУМЕНТНО-КОМУНІКАЦІЙНА СИСТЕМА УКРАЇНСЬКОЇ ГАЛИЦЬКОЇ АРМІЇ В СУЧАСНІЙ ІСТОРІОГРАФІЇ
joomla
ДОКУМЕНТНО-КОМУНІКАЦІЙНА СИСТЕМА УКРАЇНСЬКОЇ ГАЛИЦЬКОЇ АРМІЇ В СУЧАСНІЙ ІСТОРІОГРАФІЇ
Військова справа - Військово-науковий вісник

ГНАТКЕВИЧ Н.С.*

Розглянуто і проаналізовано наукові праці, в яких наводиться ін­формація про зв’язок та пресу Української Галицької Армії. Автор визначає основні шляхи документно-інформаційного забезпечення УГА.

Ключові Слова: преса, військова канцелярія, радіозв’язок.

Постановка Проблеми Та Її Актуальність. На сучасно­му етапі національна військова історична наука на тлі утвердженої періодизації та проблематики активно роз­виває нові теми дослідження. У цьому контексті увага прикута до Української Галицької Армії (УГА), створення та діяльність якої сталі об’єктом та предметом численних сучасних досліджень. Серед них роботи Л. Шанковського,

B. Футулуйчука, І. Томюка, М. Ковальчука, П. Ткачука,

C. Макарчука, П. Губи, М. Литвина, В. Сідака та інших
[10; 8; 7; 2; 6; 4; 1]. На перший погляд, сучасні дослідники
вичерпно опрацювали дану проблематику. Втім, якщо
уважно проаналізувати їх праці, спостерігаємо, що є про­
блеми, які не стали предметом навіть поверхневого дослі­
дження. Однією з таких є проблема документно-
інформаційного забезпечення діяльності УГА. Згадані
історики приділяють лише незначну увагу цьому питанню.
Переважно інформаційне забезпечення війни ЗУНР розг­
лядається вченими лише побіжно та у контексті інших
питань.

Метою Автора Статті Є аналіз стану наукової розро­бки документно-інформаційного забезпечення діяльності УГА в сучасній історіографії.

Військові та бойові дії на території України завжди су­проводжувалися великим кровопролиттям та значними втратами для української сторони. Це було спричинено не

*Гнаткевич Наталія, Інститут гуманітарних і соціальних наук Національного університету “Львівська політехніка”, м. Львів. © Гнаткевич Н. С., 2011

11


Тільки браком різноманітних військових обладунків, тех­нічних матеріалів чи бойових припасів, а й браком досто­вірної та актуальної інформації. Не оминула така доля і війська Західної Української Народної Республіки (ЗУНР). Якщо розглядати військове будівництво ЗУНР і Польщі, то тут можна знайти чимало спільних рис, адже обидві держави утворилися внаслідок розпаду Австро-Угорської імперії. Проте, враховуючи той факт, що поль­ські війська чисельно значно переважали українські вій­ська в складі російської та австрійської армії, після їх розпаду Польща отримала значно кращий досвід як у веденні війни, так і у документно-інформаційному забез­печенні ведення бойових дій.

Вищим органом керівництва збройних сил Західноук­раїнської Народної Республіки довгий час була Начальна Команда Галицької Армії (НКГА). Основною функцією її діяльності було керування бойовими діями армії. Відпові­дно до своїх завдань вона мала чітку структуру. Одним із завдань НКГА було документно-інформаційне забезпе­чення воєнних дій. За словами Миколи Литвина, цю фун­кцію у листопаді 1918 р. виконувала канцелярія та рефе­рент зв’язку і пресовий референт, які підпорядковувалися начальнику штабу [3, 124-125].

Дещо змінилася структура НКГА у 1919 р. з приходом нового керівництва НКГА. Від січня і до червня 1919 р. документно-інформаційне забезпечення війська виконува­ли три служби: відділ зв’язку, польова пошта та Пресова Квартира [3, 126].

Відділ зв’язку, який очолював сотник-інженер Лев Ше-парович, забезпечував НКГА телефонним і телеграфним зв’язком із урядами ЗУНР, Державним Секретаріатом Військових Справ і допоміжними частинами армій [3, 127]. Крім цього, Л. Шепарович підтримував зв’язок із Києвом, Віднем, Парижем та іншими містами. До складу відділу зв’язку входили референти, телефонні сотні, теле­фонні та телеграфні станції [3, 127].

М. Литвин згадує про бойову групу “Схід”, яку створив командир першого полку УСС сотник Зенон Носковський. До цієї групи входила і сотня зв’язку, яка забезпечувала зв’язок штабу в Миклашеві з усіма куренями окремих підрозділів.

12


Якщо розглядати персональний склад НКГА, то кож­ний відділ мав своїх посадовців. Так, до частини зв’язку входили: начальник зв’язку (сотник), телефонний рефе­рент (сотник), чотири приділених (урядовець, морзист і два сотники), телефонна сотня (сотник, хорунжий, два четарі та вакант) і комендант радіостанції (вакант). У штаті канце­лярії було виділено 25 посад, на яких працювало 39 лю­дей. У переважній більшості ці посади обіймали сотники, четарі, поручники і хорунжі [7, 216–217].

Після організації Першого Галицького корпусу 19 лютого 1919 р., ініціатором якого був Євген Мишківський, до його складу ввійшли відділ зв’язку (входив до структури опера­тивного відділу), сотня зв’язку та редакція газети (входили до структури організаційно-матеріального відділу) та рефе­ренти зв’язку [3, 145]. Референтом зв’язку був поручник Семен Цап. З 16 березня 1919 р. штаб корпусу видавав газету “Козацький голос”, яку друкували у Жовківській друкарні отців Василіан. Головним редактором часопису був Михайло Старосольський. З кінця червня 1919 р. “Ко­зацький голос” став часописом Начальної Команди Гали­цької Армії [3, 148].

У Другому корпусі Галицької Армії референтом зв’язку був хорунжий Зенон Яворський, а начальником зв’язку другої бригади – хорунжий Нестор Банах [3, 151, 153]. До кожної гарматної батареї УГА входив відділ зв’язку, який складали 8 телефоністів [7, 74].

У Третьому корпусі Галицької Армії, крім референта зв’язку сотника Ігнатенка, існувала також канцелярія штабу, яку очолював Яків Мацюк [3, 156].

Особливим видом збройних сил М. Литвин вважає вій­ська зв’язку, які зародилися під час Першолистопадового повстання і битви за Львів. Силами служби зв’язку вже на початку українсько-польської війни було зібрано чи­малу кількість технічного майна і споруджено телефонні та телеграфні лінії і станції [3, 181]. Відділ зв’язку під час війни був однією з важливих частин УГА, яка забезпечу­вала війська та бойові групи необхідною інформацією.

П. Ткачук у контексті цього наводить той факт, що влі­тку 1919 р. кожний корпус або група військ мали радіоди-візіон, до складу якого входили чотири радіотелеграфних

13


Команди з апаратами Морзе чи Юза для зв’язку з коман­дуванням армії чи групами армії [6, 201].

Крім кабельного телеграфу, функціонував і радіозв’язок, організатором якого вважають Миколу Сітницького. Він не лише працював на прийом інформації, а й перехоплював інформацію ворогів. Розшифровували інформацію знавці різних європейських мов: сотник Василь Хирівський, де­сятник Корнило Лучка, вістун Михайло Балицький. Для збільшення кадрового потенціалу відділів зв’язку 20 гру­дня 1918 р. Роман Білинський у Тернополі заснував шко­лу телеграфістів, яку в січні було реорганізовано у Звідо-мчий полк під командуванням Л. Шепаровича [3, 181]. Також для підтримання постійного зв’язку встановлюва­лися і телефонні станції. П. Ткачук стверджує, що після реорганізації у січні–лютому 1919 р. у складу НКГА був телефонний курінь, до складу якого входили три сотні для зв’язку із корпусами та одна сотня – для зв’язку з вищими органами [6, 201].

І. Томюк наводить відомості про такі підрозділи, де іс­нували ці станції: Українська Національна Рада, НКГА, Команда УСС, муніципальний уряд, Підзамче дверець, Касарня поліції, Центральне, Цитадель, Ратуша, Яблонів-ська касарня, Касарня Фердинанта, 19-й полк українсь­ких стрільців, 1-й полк Львова, Личаківський дверець, Персенківка, Старе Село, Уланська касарня, школа Ста-шіца. Цікавим є і той факт, що станції мали по дві назви: одну – загальновідому, іншу – секретну, лише “для своїх” [7, 211].

П. Ткачук підкреслює роль найбільш талановитих зв’язківців, таких як начальник служби зв’язку армії сот­ник Я. Кузьмович та корпусів – поручників С. Цапа, М. Влоха і М. Ігнатенка [6, 202].

Велике значення для інформаційного забезпечення мала преса Галицької армії. Враховуючи ситуацію, яка склалася в Україні у 1919 році, преса носила державотво­рчий характер, вона була покликана підняти національний дух та спонукати до боротьби за незалежність України.

C. Сегеда у статті “Порівняльний аналіз тематичних напрямів військової преси Армії УНР та УГА (1919 р.)” наводить приклад тематичних рубрик у тогочасних газе­тах: бойовий шлях війська, творення українського війсь-

14


Ка, суспільно-політичні та економічні події в Україні, міжнародні події і події в Україні в їхньому контексті, події на поневолених українських землях, задоволення релігійних потреб військовиків, біографічні матеріали керівників уряду та війська, культурне життя держави та війська [5, 73].

Оскільки на той час основною метою боротьби УГА було здобуття незалежності України, то більшість газет висвіт­лювали ідейні й організаційні суперечності навколо реаліза­ції ідеї української соборності та зовнішньої політики в умо­вах воєнних дій у Польщі проти ЗУНР. Передусім, до таких газет П. Губа відносить “Нову Раду”, “Народну волю”, “Галицький голос” [1, 24].

Першим пресовим органом, що співпрацював з УГА, була урядова газета ЗУНР “Український голос”, редакто­ром якої був Петро Карманський. Згодом її замінила газе­та “Республіка”. У ній друкувалися К. Левицький, М. Грушевський, Б. Чайковський, С. Витвицький та ін. 1 січня 1919 р. була заснована газета “Нове життя”. Попу­лярним часописом був орган УСДП “Вперед”, який виходив у Львові навіть у роки українсько-польської війни. Про­тягом цієї війни були засновані також органи пресової адміністрації та окружних і повітових військових команд – “Дрогобицький Листок”, “Покутський вісник”, “Товма-цькі вісті”, “Україна” [3, 190]. Це були урядові й політичні газети, які тісно співпрацювали з УГА. Пресові адмініст­рації та інші окружні військові організації черпали інфо­рмацію для своїх газет із указів та розпоряджень керівни­цтва армії та із самих пресових органів УГА. Натомість повітові адміністрації надавали інформацію пресовим органам УГА про події на місцях, що часто дозволяло зекономити час і зусилля.

За словами С. Сегеди, преса УГА на перше місце ста­вила контрпропаганду настроям і монархічним рухам та більшовизму [5, 74].

Накази і розпорядження Військового міністерства та інших вищих органів друкували у “Вістнику Державного Секретаріату Військових справ”. Органом пресового ко­мітету НКГА був “Стрілець” (редактор – Василь Пачков-

15


Ський), який з 15 червня вже під новою назвою “Українсь­кий стрілець” почали видавати у Кам’янці-Подільському. У ньому друкували офіційні документи уряду, Військово­го міністерства, ситуаційні повідомлення з фронтів [3, 190]. Бойова група “Схід” публікувала військове ви­дання “Схід”, проте через брак необхідного матеріалу, спеціалістів воно виходило нерегулярно. У першій бригаді УСС до кінця 1919 р. виходив часопис “УСС”. У складі часопису ІІ-го стрілецького корпусу працював Тарас Фра­нко - син Івана Франка [3, 191].

І. Томюк стверджує, що в газетах друкувалися матеріа­ли, присвячені бойовим і побутовим умовам фронтового життя стрілецтва [7, 24].

В. Футулуйчук у своєму дослідженні наводить той факт, що 10 квітня 1919 р. НКГА видала наказ, яким визначила обов’язкову доставку газети “Стрілець” кожному куреню (по 100 примірників), кожній сотні, батареї і окре­мому підрозділу при штабі (по 25 екземплярів). Крім того, наказ зобов’язував командирів сотень та куренів надавати всю необхідну інформацію до редакції газети для інформу­вання населення про стан воєнних дій на фронтах [8, 90].

Тогочасне становище України у світі можна визначити, проаналізувавши пресу, яка часто друкувала інформацію про міжнародні події, про зв’язки України з іншими дер­жавами Європи. Серед таких країн на шпальтах газет С. Сегеда знайшов інформацію про зовнішньополітичні зв’язки України з Польщею, Угорщиною, Румунією, Білору­сією, Литвою, Австрією, Францією, США, Німеччиною, Хор­ватією, Сербією, Бразилією та ін. [5, 76].

Іншим підрозділом, який керував інформаційним за­безпеченням УГА, була Пресова Квартира, яка також керувала і пропагандою УГА. До складу Пресової Кварти­ри входили декілька підрозділів – організаційний, віче­вий, історичний, інформаційний, бібліотечний та театра­льний. Серед керівників Пресової Квартири Л. Шанковський виділяє І. Боберського, Ю. Гарасимовича та О. Левицького [10, 304].

Найбільше значення для інформаційного забезпечення воєнних дій мали інформаційний та видавничий відділи Пресової Квартири.

16


Видавничий відділ насамперед опікувався часописами Галицької Армії, такими як “Стрілець”, “Козацький голос”, який від листопада 1919 р. став органом Пресової Кварти­ри, “Польова газета”, “Пролом”, “Стрілецький шлях”, “Стрілецька вістка”, “УСС” та іншими. За участю відомих літераторів В. Бобинського, Р. Заклинського, С. Масляка, а також І. Герасимовича відділ підготував власний кален­дар “Український прапор” на 1920 р. (до нього увійшло багато спогадів, оповідань, поетичних творів і публіцисти­чних статей) [8, 67]. Траплялись і такі випадки, коли на сторінках газет, які видавала Пресова Квартира друкува­лися негативні відгуки на останню. Так було з газетою “Козацький голос”, яка розкритикувала Пресову Квартиру [8, 72].

Інформаційний відділ очолював молодий, здібний че-тар Ткачівський (Семен). За допомогою радіоприймача і часописів відділ опрацьовував вісті та готував інформацію для армійської преси, пропагандистського апарату частин Галицької Армії.

Велике значення для виховання стрілецтва мали роботи фронтових фотографів – І. Іванця, Т. Мойсейовича, М. Угрина-Безгрішного, В. Оробця, Ю. Буцманюка, В. Яцури, І. Озаркевича, світлини яких експонувалися на військово-історичних виставках у Відні 1916 р. і Львові 1918 р., публікувалися у стрілецьких виданнях [8, 64].

Таким чином, можна зробити висновок, що Пресова Квартира зробила чималий внесок у військово-патріотичне виховання війська та його інформаційне забезпечення. Її видавнича діяльність тісно переплітала­ся із інформаційною, вона випускала важливі на той час газети, які інформували війська як про важливі накази вищих органів, так і про стан справ на фронті.

Третім важливим документно-інформаційним інститу­том армії була польова пошта, створена інспектором Ми­колою Секретарем. До її складу ввійшли Головний польо­вий поштовий пост при НКГА та польові поштові пости при командах корпусів [10, 321]. За Збручем Українська Галицька Армія відкрила 27 польових поштових постів. За допомогою польової пошти стрільці і старшини листу­валися з ріднею та друзями. Польовою поштою спеціально було розроблено спеціальні подвійні листівки, на яких одна

17


Сторона писала відповідь іншій, таким чином уся перепи­ска містилася на одній листівці. Л. Шанковський дослі­див, що польова пошта УГА щоденно переправляла 8– 10 тис. листів [10, 321].

Польова пошта забезпечувала зв’язок між різноманіт­ними корпусами армій, між сотниками і стрільцями та між ними та їхніми родинами. Звичайно, засоби і методи роботи польової пошти були недосконалі, крім того, не було і досвіду роботи пошти, але завдяки польовій пошті був здійснений та укріплений зв’язок між частинами УГА та ЗУНР зокрема.

Висновки. Отже, проаналізувавши основні праці у да­ній галузі, помітно, що ця проблема не стала предметом пог­либленого аналізу. Історики досліджують документи, пресу та різноманітні видання лише як історіографічне джерело, а не як важливий аспект документно-інформаційного забез­печення війська Української Галицької Армії та Західноу­країнської Народної Республіки. Накази Державного Сек­ретаріату Військових Справ і документи військової канце­лярії, статті та різноманітні інформаційні повідомлення і розпорядження, які друкувалися на шпальтах газет, пові­домлення, які передавалися через телефонні, телеграфні станції та радіозв’язок, – це первинні документи, які стали основою документно-комунікаційної системи українського війська ЗУНР.

1. Губа П.І. Преса як джерело вивчення історії національно-демократичної революції в Україні (1917–1920 Pp.) / П. І. Губа // Укра­їнський історичний журнал. - 1999. - № 4. – С. 29–40.; Губа П.І. Періодична преса як джерело дослідження українського дер­жавотворчого процесу 1917–1920 рр: Автореф. дис. на здобут­тя наукового ступеня д. і.н. спец. 07.00.06 “Історіографія, джерелознавство та спеціальні історичні дисципліни”. – К., 2007. - 43 с

2. Ковальчук М. Невідома війна 1919 року: українсько-біло­гвардійське збройне протистояння: наукова моногафія / М. Ковальчук. – К.: Темпора, 2006. – 576 с

3. Литвин М. Українсько-польська війна 1918–1919 рр. / М. Литвин – Львів: Ін-т українознавства НАНУ; Ін-т Центрально-Східної Європи, 1998. – 488 с

18


4. Макарчук С.М. Українська республіка галичан / С. М. Ма-карчук. – Львів: Світ, 1997. – 192 с.

5. Сегеда С.П. Порівняльний аналіз тематичних напрямів військової преси Армії УНР та УГА (1919 р.) / С. П. Сегеда // Гілея: Зб. наук. праць Національного пед. ун-ту ім. М. П. Драгоманова. – Випуск 34. – 2010. – С. 72–79.

6. Ткачук П.П. Сухопутні війська України доби революції 1917–1921 рр. / П. П. Ткачук. – Львів: ЛІСВ, 2009. – 311 с.

7. Томюк І.М. Галицька армія у боротьбі за державність і со­борність України (1918–1920): дис… канд. іст. наук: 20.02.22. – Львів, 2004. – 227 с.

8. Футулуйчук В.М. Військово-патріотичне виховання у Га­лицькій армії: дис… канд. іст. наук: 20.02.22 “Військова іс­торія”. – Львів, 1999. – 199 с.

9. Хімяк О.М. Українська преса другої половини ХІХ – початку ХХ ст. як чинник формування національної свідомості українців Галичини: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня к. і.н.: 07.00.01 “Історія України”. – Львів, 2006. – 18 с.

10. Шанковський Л. Українська Галицька армія: Воєнно-істо­рична студія / Л. Шанковський. – Львів: НТШ, 2010. – 396 с.

Надійшла до редколегії 01.06.2011 р.

Рецензент: Я.І.Хома, кандидат історичних наук, доцент, Національний університет “Львівська полі­техніка”, м. Львів

Гнаткевич Н.С.

ДОКУМЕНТАЛЬНО-КОММУНИКАЦИОННАЯ СИСТЕМА УК­РАИНСКОЙ ГАЛИЦКОЙ АРМИИ В СОВРЕМЕННОЙ ИСТОРИО­ГРАФИИ

Рассмотрены и проанализированы научные труды, в которых содержа­тся данные про связь и прессу Украинской Галицкой Армии. Автор определяет основные пути документально-информационного обеспече­ния УГА.

Ключевые Слова: пресса, военная канцелярия, радиосвязь.

Hnatkevych N.

DOCUMENTAL AND COMMUNICATIONAL SYSTEM OF THE UKRAINIAN GALICIAN ARMY IN THE MODERN ISTORIOGRAPHY

The article reviews and analyzes the scientific papers, which provides information on the link and press the Ukrainian Galician Army. The author defines the basic ways of document-information support UGA.

Key words: press, military office, radio communication.

19


УДК 94:355/359(73)

Похожие статьи