Головна Військова справа Військово-науковий вісник ІНТЕНДАТУРА ГАЛИЦЬКОЇ АРМІЇ (1918–1919 рр.)
joomla
ІНТЕНДАТУРА ГАЛИЦЬКОЇ АРМІЇ (1918–1919 рр.)
Військова справа - Військово-науковий вісник

РУТАР В.Є.*

Стаття присвячена історії створення і діяльності інтендатури Гали­цької армії на території Галичини та Наддніпрянщини.

Ключові Слова: ЗУНР, Галицька Армія, українсько-польська війна, інтендатура.

Постановка Проблеми Та Її Актуальність. Зі здобут­тям Україною незалежності й глибинними процесами трансформації, що охопили українське суспільство, у віт­чизняній історичній науці надалі є актуальною потреба заповнення “білих плям”, які вона успадкувала від радян­ської історіографії. Попри суттєві позитивні зміни у розро­бленні раніше заборонених або замовчуваних тем чимало з них потребує подальших ґрунтовних досліджень. Перед­усім це стосується військової історії України. З огляду на це дослідження історії бойових дій та розбудови структур­них одиниць Галицької Армії (ГА) потребують більш пог­либленої розробки. Зокрема, це стосується виникнення і діяльності інтендатури ГА, яка, попри міжнародну ізоля­цію, зруйновану економіку краю та України загалом, за­безпечувала армію необхідними матеріальними і фінан­совими ресурсами. Відтак, тема, яку розглядає автор, з наукового погляду є Актуальною.

Основою Дослідження Послужили неопубліковані й опубліковані джерельні матеріали. До неопублікованих належать архівні матеріали фондів 353, 581 і 749 Центрального державного історичного архіву України у м. Львові [1] та фонду 2192 Центрального державного ар­хіву вищих органів влади та управління України [2] і фонду 269 Центрального державного архіву громадських обєднань України [3]. У згаданих фондах є відомості про організацію Галицької Армії, діяльність її допоміжних структур. Значний масив їх документів безпосередньо стосується інтендатури ГА та її діяльності на місцях: фінан-

Рутар Володимир Євгенович, аспірант кафедри історичного краєзнавства, Львівський національний університет імені І. Франка, м. Червоноград.

© Рутар В. Є., 2011

179


Сового та матеріального забезпечення військових частин ГА, проведення реквізицій і закупівель для потреб армії.

Важливим джерелом для дослідження історії УГА є опубліковані документи та мемуари безпосередніх учасни­ків подій [4]. Найвизначнішим історіографічним видан­ням була студія Л. Шанковського “Українська Галицька армія” [5]. До мемуарних видань діаспори належать п’ятитомник “Українська Галицька армія” за редакцією Дм. Микитюка [6], матеріали журналів “Літопис Червоної Калини” [7] та “Український Скиталець” [8]. Згадані ви­дання частково висвітлювали дану проблематику, проте не позбавлені фактографічних неточностей, певної ідеалі­зації подій та історичних осіб.

Вже в часи незалежності українські історики спробува­ли відновити історичну справедливість і більш детально дослідити становлення Галицької Армії, її бойові дії, про­стежити її структурну організацію, залучивши українські, польські й російські архівні матеріали. Серед праць сучасних істориків слід згадати В. Гордієнка [9], О. Карпенка [10], М. Литвина [11], Б. Якимовича [12]. Попри такий масив проведених досліджень з історії ГА, досі фактично не дос­ліджені питання, пов’язані з діяльністю окремих родів і видів військ та її тилових служб – в даному випадку інте-ндатури, котра забезпечувала армію усім необхідним вій­ськовим майном і продовольством [5, 307].

З початком Листопадової революції і перебранням вла­ди на місцях уряд ЗУНР і її військове керівництво змуше­ні були подбати про забезпечення своєї армії обмундиру­ванням і продовольством. Однак військово-мобілізаційне будівництво, створення регулярних збройних сил, окремих військових формувань на перших порах проходило в умовах недостатньо ефективного управління з боку Генеральної Команди, яка 8 листопада 1918 р. була перейменована у Начальну Команду (НК), нерідко в умовах стихії і безлад­дя [13, 73]. Тому, за свідченнями більшості учасників зга­даних подій, кожний загін мав покладатися на власні сили і забезпечувати себе тим, що здобув або віднайшов у складах, залишених австрійською або російською армія­ми.

180


В перші дні існування Державного Секретаріату Захі­дноукраїнської Народної Республіки почалась активна розбудова адміністративних інституцій, що мали забезпечи­ти нормальне існування новопосталої держави. В останні дні жовтня 1918 р. група членів крайової організаційної комісії вирішила призначити Ілька Цьокана головним інтендантом українських частин, які мали провести пере­ворот у Львові [14, 7]. Вже під час Листопадової революції і з початком українсько-польського збройного протистояння для забезпечення армії необхідним майном інтендантів колишньої австрійської армії О. Штробля і А. Кадайського було призначено інтендантами при ДСВС, а сотника-інженера Павла Дурбака – начальним інтендантом при Начальній Команді Галицької армії. Окремим розпоря­дженням уряду територію ЗУНР було поділено на дві смуги – прифронтову і тилову (запілля). Інтендатура НК могла діяти тільки у прифронтовій смузі, а Секретаріату – в тилу [15, 262].

З приходом 9 листопада 1918 р. полковника Гната Стефаніва на посаду коменданта українських військ була здійснена спроба організації Начальної Команди за чіт­кими військовими канонами із налагодженою вертикал­лю влади. Так, до складу НК увійшла інтендатура, котру очолив П. Дурбак, який організував господарський центр Галицької Армії [11, 182]. Йому допомагали поручники І. Матвіїшин, Герасимович, В. Павлусевич, харчовий офі­цер Полєк, чотарі М. Терлецький, П. Гринчишин, Онуляк, Юл. Новіцький, Т. Слобода [16, 268]. Хоча Д. Микитюк у структурі НК під час боїв за Львів не згадує серед складу референтів референта інтендатури, але він вказує на ная­вність референта прохарчування [15, 75], який, очевидно, виконував частково його функції. Взагалі ж інтендатура Галицької армії орієнтувалася на австрійську, мала чітку структуру й добре підібрані кадри. Через неможливість організувати надійне централізоване забезпечення ДСВС підпорядковував їй прифронтову смугу для самостійної заготівлі, зокрема харчів.

Інтендатура Начальної Команди Галицької Армії мала широку мережу своїх пекарень, швейних і шевських май­стерень [11, 129]. Однією із кращих вважалася польова пекарня січових стрільців у складі 1 кухні, 4 печей, 8 діж,

181


10 кінних возів. Поміж 30 її пекарів були поляки і євреї
[11, 182]. При ДСВС відділ інтендатури очолював сотник
Гриць Гарасимович [15, 65]. Згодом корпусними інтендан­
тами були призначені у І корпусі – Гриць Гарасимович, у

11 корпусі – сотник Володимир Павлусевич і в ІІІ корпусі –
сотник Микола Хробак [5, 311]. Як вказує М. Литвин, y І
Галицькому корпусі інтендантами були сотники Іван
Пашкевич, Михайло Станько, Роман Петрушевич, Володи­
мир Ярема, Лев Дорожинський [11, 148].

Олекса Кузьма у своїй книзі “Листопадові дні 1918 р.” зга­дував, що інтендатура мала назву – Інтендантська комі­сія. Першим розпорядженням цієї комісії був наказ від 8 листопада 1918 р. про те, що з 1 листопада все військове майно, котре перебувало на українській території, перехо­дило у власність Української держави. Також згідно з наказом, вимагалося скласти точний перелік усіх існую­чих військових складів, майстерень, фабрик і військових господарств та надати всі одержані відомості у згадану комісію [16, 194]. Інтендатура в цей час була розташована у Народному домі, де крім неї були також склади зброї, амуніції, конфіскованої в місті, одягу і різноманітного вій­ськового майна [16, 194]. Отже, згадана комісія стала зав’язком інтендатури Галицької Армії, хоча на даному етапі її діяльність була надзвичайно обмежена і не вихо­дила за рамки Львова.

Доказом цього факту можуть бути спомини безпосеред­ніх учасників українсько-польського протистояння й тво­рення частин і з’єднань Галицької Армії. Так, О. Станімір вказував на те, що його частина до 29 листопада не мала у своєму розпорядженні інтендатури. В цій ситуації він був змушений на власний розсуд забезпечувати вояків необхідним продовольством. Тому О. Станімір видав на­каз, щоб усі коменданти сотень забезпечували харчами свої частини через проведення реквізицій по багатих дво­рах і селянах, а на реквізовані продукти давати посвідчен­ня, які мали бути оплачені військовою інтендатурою або цивільною владою. Цей наказ діяв до другої половини січ­ня 1919 р. – часу, коли повною мірою почала працювати інтендатура [17, 31].

Як згадує Антін Кравс, у січні 1919 р. після оглядин свого відрізку фронту він почав формувати інтендатуру із

182


Центром у м. Самборі, щоб забезпечити продовольчі пот­реби своїх частин. Через нестачу відповідної кількості харчів у Самборі було вирішено розширити існуючу там пекарню. Крім цього, за сприяння власної інтендатури було вирішено сформувати команди постачання, котрі мали проводити реквізиції у призначених місцевостях, при цьому враховувались площа і можливості кожної місцевості. На підставі реквізиційних посвідчень були заведені реквізиційні книги.

Кожна армійська група створила осередок видачі пос­тачання, куди звозили різноманітне продовольство і де видавали в подальшому необхідні харчі. Лише збіжжя доставлялося до Самбора повною мірою, там його мололи і пекли хліб для всіх трьох груп. Хліб для груп Рудки і Хи­рів доставляли залізницею, а для групи Крукеничі – під­водами. Щоб забезпечити частини м’ясом, для груп Рудки і Хирів були створені бойні, група Крукеничі одержувала готове м’ясо підводами. Через брак рахункових підстар-шин (касирів. – В.Р.), у Самборі було створено школу ра­хункових підстаршин, окрім того, тут була створена лікві­датора (бухгалтерія. – В.Р.) [18, 61]. Така структурна недо­сконалість армії змусила Начальну Команду на початку січня 1919 р. провести повну реорганізацію з метою пере­творення власних збройних сил у регулярну армію. Ідея реорганізації армії належала начальникові штабу Нача­льної Команди Галицької армії полковникові Євгену Мишковському [19, 117]. Таким чином, співставивши всі факти, можна стверджувати, що інтендатура Галицької армії набула остаточного вигляду наприкінці січня 1919 р. і з цього часу одноосібно керувала постачанням усього необ­хідного армії, хоча за розпорядженням ДСВС від 6 грудня 1918 р. до складу окружних команд повинен був входити інтендантський референт, якому підпорядковувались харчовий, наборовий, ліквідаційно-рахунковий, перевір­ний та касовий референти [20, 7].

Варто зауважити, що поряд з утвореною інтендатурою у листопаді 1918 р. діяв Український харчовий уряд, котрий перебрав під своє керівництво постачання і розподілення харчів між відділами. Для цього ним були створені відпові­дні склади для зберігання отриманого продовольства і закупленої у цивільного населення худоби [16, 196–197].

183


Більш детальні відомості про місце знаходження і перелік згаданих складів у Львові можна знайти на сторінках газети “Діло” [21].

Після відступу зі Львова уряд ЗУНР і НК ГА вирушили спочатку до Бережан, згодом переїхали до Ходорова. Саме тут була проведена реорганізація штабу Начальної Коман­ди, який з цього часу поділявся на два відділи: один вуж­чий – оперативний і другий ширший – матеріальний. До першого належали референти – оперативний, зв’язку, роз­відки, амуніційний, летунства, залізничних шляхів та автомобільний, а до іншого – персональний, інтендантсь­кий, санітарний, ветеринарний, військового духівництва і судівництва [15, 75].

В подальшому при розбудові армії був створений госпо­дарський відділ, який складався з інтендатури і ліквіда-тури. При цьому курінний інтендант отримував усе необ­хідне з інтендатури бригади або купував у цивільного населення. На нього покладався обов’язок видавати сот­ням харчі, одяг і обмундирування, а ліквідуючий старши­на відповідав за касу і зобов’язувався перевіряти точність ведення фінансових звітів, отримував гроші для виплат заробітної плати для старшин і стрільців. У сотні дору­чення інтенданта виконував сотенний справник (викона­вець. – В.Р.), веденням фінансових звітів займався сотен­ний писар.

Контроль над витраченими грошима здійснювали ра­хункові старшини (ліквідуючі) при корпусах, котрим на­лежав увесь розрахунковий апарат рахункових старшин і підстаршин при бригадах, полках, куренях, сотнях і бата­реях [15, 263]. Інтендатура Галицької армії не займалася постачанням боєприпасів, інженерних матеріалів та засо­бів зв’язку [5, 308].

При інтендатурі діяли спеціальні комісії для купівлі коней. Вони наполовину складалися з цивільних і війсь­кових представників і діяли лише у порозумінні з цивіль­ною владою. Завдяки їхній праці, як стверджує Л. Шанковський, Галицька Армія отримала 30 тис. коней, для яких було вдосталь кормів [5, 308]. Проте, аналізуючи архівні матеріали, важко з цим погодитись, адже Галиць­ка армія постійно проводила реквізиції серед населення для забезпечення необхідними кормами своїх коней. Та-

184


Кож був виданий наказ, який забороняв військовим випа­сати коней і худобу в певній місцевості впродовж тривалого часу, щоб не спричинити загальної нестачі паші в Галичині [2, ф. 581, оп. 1, спр. 1, арк. 69].

Спільно з інтендатурою діяла і служба обозу. Обозним референтом при НК ГА був поручник Микола Миколай-чук, а в тилу (запіллі) – сотник Микола Дячишин, який був референтом обозництва при ДСВС, команді Запілля, а потім і команді Етапу армії. Обози були сформовані за австрійським принципом, а саме: сотенний обоз складався з 5 возів і польової кухні, де кухня і амуніційний віз скла­дали бойовий обоз, а решта належали до складу курінного обозу, до якого входили ще 2 вози курінної команди. Крім того, менші обозні валки існували при інших військових формаціях.

У травні 1919 р., перед польським наступом, стан обозів Галицької Армії становив приблизно 16000 коней і 8000 возів і польових кухонь. Певний час референтом обозниц-тва при ДСВС був підполковник В. Федорович, що органі­зував у Станіславові обозну майстерню, склади обозного матеріалу і збірню коней та кінного спорядження були під керівництвом поручника Осипа Волощука. На цій базі мав бути організований Обозний курінь для вишколу обозників, але польський наступ перешкодив цій справі [5, 312].

Одним із найважливіших завдань інтендатури Галицької Армії було проведення реквізицій серед населення. Так, наприклад, 18 грудня 1918 р. у Стрию інтендатура конфіс­кувала у Барти Наймах 4 скрині свічок [1, ф. 353, оп. 1, спр. 207, арк. 22]. Для цього інтендатура надавала відпо­відні посвідчення – “Реквізиційний листок”, де вказували відомості про особу, в якої була проведена реквізиція, міс­це її проведення, відділ, котрий її проводив, і ціна рекві­зованого продукту [1, ф. 749, оп. 1, спр. 7, арк. 2].

Не можна погодитися з деякими дослідниками, котрі вказують на те, що Галицька Армія не вдавалася до гра­бежів і самовільних реквізицій. На думку автора, такі твердження спричинені їх бажанням ідеалізувати нашу історію, коли, натомість, потрібно об’єктивно підходити до вивчення українсько-польського протистояння і суспіль-нополітичних та військових аспектів ЗУНР, щоб зрозумі-

185


Ти, в яких складних умовах діяли армія та керівництво держави. Так, О. Станімір вказував на те, що його стрільці самовільно реквізували худобу в селян [17, 31]. Г. Стефанів 17 листопада 1918 р. видав наказ, що зобов’язував невідо­мий український загін із 40 чоловік повернути награбоване майно з єврейського магазину на вул. Шпитальній у Льво­ві [3, ф. 269, оп. 1, спр. 108, арк. 4], хоча ще 7 листопада був виданий наказ Української Генеральної команди, який забороняв самовільні реквізиції під загрозою смерт­ної кари [22, 36]. Такі випадки траплялися на всіх ділян­ках фронту впродовж усієї українсько-польської війни.

Крім реквізицій інтендатура проводила закупівлі у на­селення, яке, попри світову війну тримало в своїх руках чималі запаси продовольства та військового майна. На­приклад, інтендатура І-го Галицького корпусу 1 травня 1919 р. закупила для своїх частин у с. В’язова Жовківсько-го повіту 760 кг сіна, 1117 кг вівса, 60 кг соломи, за що заплатила 3265 грн. [1, ф. 749, оп. 1, спр. 16, арк. 41].

Гроші на потреби армії інтендатура отримувала від Державного Секретаріату; нафту, віск і сіль – з Дрогоби­ча, а цукор – із Наддніпрянської України. Після того, як Армія УНР зайняла позиції на лінії Підволочиськ– Тернопіль–Золочів, величезна кількість військового май­на перейшла до Галицької Армії. Тому інтендатура при Начальній Команді вирішила заснувати інтендатуру в Тернополі, котра була зобов’язана налагодити його поста­чання на фронт [15, 264]. Гроші, які отримувала Галицька Армія від Державного Секретаріату, надходили від уряду Української Народної Республіки. Вартість цих грошей була спочатку високою і населення охоче їх приймало, проте з погіршенням ситуації на фронті гроші стрімко знецінюва­лись і купити щось на них було просто неможливо, отже, воякам не вистачало отриманої плати, щоб купити найнеоб-хідніші речі [15, 265]. Тому інтенданти змушені були на­далі використовувати замість грошей цукор і сіль, як більш вагомий засіб проведення закупівельно-обмінних операцій [5, 310].

ДСВС 31 березня 1919 р. видав розпорядження про зміну лінії фронту і запілля. В ньому йшла мова про те, що військова область поділялася на фронтову область та припілля. Згідно з розпорядженням встановлювалося, що

186


Всі окружні та повітові команди у фронтовій області та при-піллі повинні були нести службу етапних стаційних команд, виконуючи раніше покладені на них обов’язки, та підпо­рядковувались керівництву Начальної Команди Галицької армії.

Задовільнення потреб армії з повітів, які належали до фронтової області та припілля, за винятком повіту Дрого­бич, відносилось до інтендатури Начальної Команди, яка одноосібно відповідала в усій військовій області за прове­дення реквізицій [1, ф. 581, оп. 1, спр. 16, арк. 17].

Командуванням ІІІ-го Галицького корпусу на початку червня був виданий наказ № 1245 до окружної команди Самбора, який роз’яснював наказ ДСВС від 31 березня 1919 р. Згідно з ним, регулювання і керування всієї етапної служби належало до команди корпусу. Корпусна область поділялась на три бригадні області та на один етапний округ. Останній для ІІІ-го Галицького корпусу складався з трьох повітів, а саме – Стрий, Дрогобич і Сколе. При кож­ному з них створювалась область етапної стаційної ко­манди, котра отримувала назву відповідно до місця її розташування. Головною була етапна команда Стрий. Усі етапні команди були підпорядковані команді ІІІ-го Гали­цького корпусу [1, ф. 581, оп. 1, спр. 146, арк. 109].

Попри добре організовану інтендатуру і фаховість га­лицьких інтендантів неодноразово з їхнього боку трапля­лися зловживання, що викликало невдоволення серед вояків. Так, у квітні 1919 р. постійно надходили скарги від вояків до інтендатури про зловживання, що мали місце в харчовому діловодстві у підвідділах військових частин. Це змусило інтендатуру зобов’язати військові частини створи­ти у своєму складі харчові комісії у всіх підвідділах. До скла­ду цих комісій мали увійти по одному підстаршині і два стрільці. До обов’язків комісії відносився контроль за про­цесом набору продовольства та його подальшого розподілу між вояками підвідділів [1, ф. 581, оп. 1, спр. 146, арк. 26]. Можливо, саме тому стрільці змальовували інтендатуру та провіантуру на сторінках “Республіканського самоохотни­ка” у вигляді “товстого старшини-інтенданта”, який гордо крокує перед напівголими і босими стрільцями, що просять у нього необхідні речі [1, ф. 581, оп. 1, спр. 230].

187


Відповідно до ситуації на фронті, що вимагала переве­дення з тилу всіх стрільців і старшин, придатних до не­сення служби, на бойові лінії, було вирішено провести певну реорганізацію тилових структур, щоб вилучити звідти необхідні людські ресурси та налагодити централі­зоване постачання військового майна. Згідно з наказом № 102 від 12 квітня 1919 р. для раціонального використан­ня наявних військових матеріалів, що знаходились при запасних куренях, і для однакового забезпечення всіх частин вимагалось закрити всі сотенні склади. Натомість мав бути один спільний склад для кожного запасного куреня, в якому були б зібрані комплекти обмундируван­ня, екипіровки рядових солдатів, постілі, бойова і навчаль­на амуніція. Все інше військове майно мало звозитись до “Головного магазину” в Коломиї. Цей наказ мав бути вико­наний до 16 квітня 1919 р.

Окрім курінних складів мали бути створені курінні майстерні для ремонту взуття і одягу. При кожній запасній сотні передбачалося залишити по одному шевцю та крав­цю для виконання дрібних ремонтних робіт, а всі інші робітники передавалися курінній майстерні. При ній планувалося створити майстерні з пошиття одностроїв і взуття для старшин. Термін виконання наказу був устано­влений до 20 квітня 1919 р. [1, ф. 581, оп. 1, спр. 146, арк. 27].

У додатку до наказу № 102 був визначений перелік ре­чей, що могли зберігатись у курінних складах: частини одностроїв (однострої, сорочки, штани, плащі, шкарпетки, ремені до штанів, черевики, зимовий одяг, військове спо­рядження і засоби особистої гігієни, засоби для ведення рукопашного бою), складові частини постілі (залізні і де­рев’яні ліжка, ковдри, матраци, подушки), амуніція (скри­ньки для бойової та навчальної рушничної і кулеметної амуніції) [1, ф. 581, оп. 1, спр. 146, арк. 29]. Варто зазначи­ти, що спроби створення окремих військових складів були здійснені ще раніше. Так, наказом № 92 повідомлялося, що в Самборі від 1 квітня 1919 р. діяв склад одностроїв у приміщенні колишнього 77-го австрійського піхотного полку [1, ф. 581, оп. 1, спр. 146, арк. 53].

В цей час були встановлені наступні ціни на шевські матеріали: один метр плащової тканини коштував 51 грн.

188


50 шагів, на військову форму – 31 грн. 50 шагів, а один моток ниток – 32 грн. Централізація зберігання військо­вого майна дала позитивні результати. Старшини і стрі­льці швидше почали отримувати необхідні речі і засоби особистої гігієни, а не чекати, як раніше, поки інтендант об’їде всі склади у пошуках необхідного. Так, старшинам військових частин, приналежних до ОВК Коломия, 1 травня було виділено 377 м сукна на плащі, 540 м тка­нини на військову форму і 285 м ниток. Однак була умова, за якою тканину могли отримати лише ті старшини, які від листопада 1918 р. не отримували сукна чи готового однострою [1, ф. 581, оп. 1, спр. 146, арк. 44].

Відповідно до розпорядження ДСВС № 3839 від 5 квітня 1919 р., встановлювалося забезпечення старшин і урядовців, що несли службу в тилу, військовим обмунди­руванням. Старшинам і урядовцям на рік належало ви­дати шапку, однострій, дві пари штанів, пару черевиків або чобіт. Чоботи давали лише старшинам, котрі їздили верхи. Також на рік видавали три комплекти білизни. Кожен другий рік мали видавати новий плащ. Відповідно до розпорядження закуплені кожухи, шинелі, дощові пла­щі прирівнювали до обов’язкового плаща.

Видача одностроїв мала проходити за плату на підставі набірних листів. Приналежність старшин до дієвої армії чи тилу повинен був підтверджувати ліквідуючий стар­шина (бухгалтер – В.Р.). У випадку, якщо б на складі зна­ходились значні запаси іншого військового майна, стар­шинам дозволялося робити закупівлю інших товарів, таких як мило, тютюн, сигарети тощо за цінами, що встановлюва­ло керівництво відповідного складу [1, ф. 581, оп. 1, спр. 146, арк. 30].

Подібна централізація була проведена і для військових пралень. Наприклад, під управління інтендатури ОВК Коломия 15 квітня 1919 р. відійшла пральня кошу полку ім. Мазепи, яка стала гарнізонною військовою пральнею. Прання в ній було безкоштовним для солдатів, а для офіце­рів – за окрему плату. Також при ній мала бути створена майстерня з ремонту одягу та взуття. Брудний одяг мали звозити від усіх частин, приналежних до даної інтендату-ри ОВК разом, а не окремо від кожної сотні [1, ф. 581, оп. 1, спр. 146, арк. 17].

189


Під час Чортківської наступальної операції у червні 1919 р. було визначено території, що входили до запілля (тилу), а саме – повіти Чортків, Гусятин, Борщів, Заліщи-ки. Комендантом запілля був призначений Гриць Коссак, начальником його штабу був К. Долежаль. Згідно закону, прийнятому 14 червня 1919 р., у Чорткові мали бути ство­рені амуніційний, продовольчий і одежний склади. Крім цього, на терені запілля передбачалося створити майсте­рні, склади та відділи для заготівлі продовольства.

Район між фронтом і межою запілля називався “Ета­пом”, командиром його був призначений отаман Гарабач. Команда етапу мобілізовувала населення на рубку дров, вилучала в населення зброю, роззброювала його, створю­вала транспортні валки, збірні станиці для старшин і стрі­льців – по одній для кожного корпусу [2, ф. 2192, оп. 1, спр. 1, арк. 2].

Зі зміною оперативної ситуації у другій декаді червня 1919 р. відбувалася реорганізація структурної побудови Галицької армії. Структуру Оперативного штабу було створено згідно з наказом № 3185 від 15 червня 1919 р. [2, ф. 2192, оп. 1, спр. 1, арк. 274]. Начальником Оперативного штабу був призначений Вільгельм Льобковіц. Підрозділа­ми, які входили до Оперативного штабу командували: сотник Кузьмович (телеграфний курінь); поручник Слюзак (ле-тунський курінь), який одночасно був летунським рефере­нтом; Ковальський займався розвідувальним відділом; залізничним куренем – сотник Сакс.

Окрім начальника Оперативного штабу, начальнику Генштабу був підпорядкований комендант етапу корпусу, який відповідав за діяльність адміністративного, господа­рчого відділів і етапного референта. Комендантові етапу підпорядковувалась польова сторожа. Такий поділ був ви­значений наказом № 3135 від 14 червня 1919 р.

Головному референту фронту підпорядковувались пер­сональний референт та інтендатура. Персональний рефе­рент відповідав за ведення щоденних звітів про кількіс­ний склад частин, які перебували на фронті. Він відпові­дав за старшинське поповнення у військових частинах, присвоєння звань, нагород за службу і надання відпусток. Інтендатура відповідала за харчування, спорядження, обму­ндирування частин Дієвої армії, створення харчових і обоз-

190


Них складів, проведення реквізицій і закупівель. Головному референту фронту підпорядковувались муніційно-артилерійський, технічний, обозний, санітарний, судовий референти, комендант штабу, ветеринар, духовник і дирек­тор канцелярії [2, ф. 2192, оп. 1, спр. 1, арк. 274].

Після проведення реорганізації інтендатури Галицької Армії до її складу входили інтендатури корпусних команд, команди тилу та команди етапу. Інтендатура Начальної Команди Галицької Армії визначала сферу діяльності кожної окремої інтендатури корпусу, команд етапу та запілля. Інтендатура визначала кількість потрібних інтенда­нтських старшин з персоналом, який зобов’язувався рете­льно виконувати покладені на нього завдання. До адміні­стративного персоналу належали керівництво продоволь­чих складів і складів обмундирування, пекарень, бійні та реквізиційні відділи при Начальній Команді Галицької армії. Інтендатурі Начальної Команди за законом підпо­рядковувались усі харчові склади та реквізиційні відділи у смузі етапу.

Ліквідаційно-касову службу виконували ліквідаційні органи під наглядом інтендатури. До обов’язків “Провіро-Чного Відділу” Належали перевірка місячних звітів окре­мих загонів та формацій діючої армії та етапу, правильне ведення рахунків. Інтендатура Команди етапу складалася з 1 інтендантського та 1 ліквідаційного старшини. Їхнім за­вданням було створювати продовольчі склади і забезпечу­вати належним харчуванням і обмундируванням усі загони і формації, які належали до етапної області діючої армії. Самостійні частини без ліквідуючих старшин підлягали під економічно-адміністративну відповідальність ліквідуючого старшини при інтендатурі Команди етапу, далі він надси­лав звіти до провірочного відділу при інтендатурі НК Га­лицької Армії.

В запіллі забезпеченням військових формацій необхід­ним майном і фінансовими питаннями займалась інтен-датура Команди запілля. Вона керувала діяльністю рекві­зиційних відділів, створювала продовольчі склади та май­стерні пошиття одностроїв, забезпечувала харчуванням та обмундируванням всі загони і формації запілля. Ліквіда­ційно-касову службу в запіллі мали виконувати ліквіда-

191


Ційні органи за вказівками і під наглядом інтендатури. “Провірочний відділ” мав дбати про правильне ведення бухгалтерії [2, ф. 2192, оп. 1, спр. 1, арк. 106–107].

Команда етапу і Команда запілля отримали наказ ро­зшукувати і збирати залишене поляками військове май­но, щоб розподілити і відправити на фронт [2, ф. 2192, оп. 1, спр. 1, арк. 150]. Однак через нестачу робочих рук і постійну потребу людей на фронті вони не могли дозволи­ти надсилати на збирання майна військовослужбовців, тому було вирішено залучити до цієї роботи жінок і дітей, які повинні були передавати все знайдене до армійського складу в Бучачі [2, ф. 2192, оп. 1, спр. 1, арк. 174].

Для фінансування особового складу армії 19 червня 1919 р. у Чорткові при інтендатурі Команди запілля була заснована “Головна військова скарбниця”. Звідси здійс­нювались усі виплати на потреби Галицької армії. Усі фінансові операції проводила скарбнича комісія, яка була зобов’язана при виявленні порушень у фінансовій звітно­сті скеровувати їх на перевірку до інтендантських та лік­відаційних органів [2, ф. 2192, оп. 1, спр. 1, арк. 111–112].

Після відступу під натиском переважаючої польської армії Галицької армії на Наддніпрянщину за Збруч пе­рейшло приблизно 10000 возів разом з кухнями і 20000 коней [29, 57]. Тут галицькі вояки зіштовхнулися з відвер­то непривітним і навіть ворожим ставленням подільського населення, котре нерідко застосовувало зброю проти стрі­льців. Тоді ж армія зіштовхнулась з проблемою гострої нестачі продовольства. Як зазначав О. Станімір, під час переходу за Збруч 16–17 липня 1919 р. обозні валки встигли забрати з собою лише невелику частину продовольства і амуніції [17, 86]. Таким чином, під час переходу за Збруч Галицька армія втратила військово-матеріальні бази І-го і ІІ-го корпусів, ще раніше у Бродах було втрачено базу Дієвої армії УНР, яка забезпечувала військовим майном і Галиць­ку армію. Частина запасів була втрачена після переходу І-ї Гірської бригади на територію Чехословаччини і несподі­ваного нападу румунів на Прикарпаття [5, 29]. Відтак, галичани змушені були самотужки виходити із такої си­туації і забезпечувати себе усім необхідним. Лише з пев­ною стабілізацією на фронті, Головний отаман С. Петлюра в порозумінні з Начальною Командою Галицької армії

192


Виділив на її відпочинок, поповнення продовольчих запа­сів і реорганізацію спеціальні райони. Одним із них був Ново-Ушицький повіт, що мав забезпечити армію необ­хідним фуражем і збіжжям. Інтендатура Галицької Армії і стройові штаби ретельно взялися за збір збіжжя для фро­нтових і тилових військових частин [24]. Вже після втрати Києва 31 серпня 1919 р. Начальна інтендатура Галицької Армії, щоб забезпечити на зиму армію продовольством, почала створювати велику кількість загонів для збору збі­жжя, яке згодом молотили, а муку надсилали до армійсь­кого складу у Жмеренці або безпосередньо до корпусів чи бригад [15, 265].

Окрім продовольчої кризи, що виникла після переходу за Збруч, інтендатура Галицької арміі зазнала нової про­блеми. Під час відступу більшість фінансових звітів армії було втрачено, що призвело до непорозумінь і затримки виплат заробітної плати та грошових дотацій на діяль­ність військових частин, оскільки інтендатура армії не знала, кому і скільки має виділяти грошей. Цю ситуацію ще більше ускладнило й те, що інтендатура Галицької Армії зовсім не мала дрібних грошей і не могла видавати потрібні суми [1, ф. 749, оп. 1, спр. 1, арк. 145–146].

Після невдач на фронті й стрімкого поширення епідемії тифу Галицька армія потребувала нової реорганізації, щоб зберегти ще існуючу армію і можливість продовження подальшої боротьби. Тому насамперед потрібно було про­вести чергову реорганізацію інтендатури, що й відбулося згідно з наказом № 23 від 4 жовтня 1919 р. Відповідно до нього інтендатура армії ставала відділом Команди етапу Галицької Армії і її завдання полягало у придбанні мате­ріальних і технічних засобів для забезпечення армії, а також вчасної і повної виплати грошових коштів. Началь­ним інтендантом Галицької армії був призначений сотник Ілько Цьокан, а його заступником – Микола Хробак [15, 362].

Згідно з цим наказом потрібні матеріальні засоби Га­лицька Армія мала отримувати від головного начальника постачання Української армії, через закупівлю як у себе в країні, так і за кордоном, а також шляхом реквізиції у населення та приватних і державних установ, зокрема й через продукцію, вироблену власними силами. Гроші для

193


Галицької Армії одержувала Начальна Команда армії від військового міністерства УНР. Одержані кошти розподі­лялись між усіма військовими частинами.

Восени 1919 р. інтендатура Галицької Армії поділялася на вісім відділів.

“Загальний Відділ” Під керівництвом начальника канце­лярії поручника Славути відповідав за правильне веден­ня протоколів, актів, розпоряджень, наказів, закуповував канцелярські засоби для цілої армії і головної канцелярії. Персональний референт, що входив до “Загального відді­лу”, відповідав за всі персональні справи старшин, урядов­ців та канцеляристів, зокрема їх призначення до військо­вих частин, присвоєння військових звань, дисциплінарні покарання. Начальник відділу вів облік усіх інтендантсь­ких, харчових, рахункових старшин та урядовців у всій армії.

“Відділ Бюджетно-Статистичний” Під керівництвом начальника сотника Гіжовського займався розробкою бюджету для армії, всіх її частин і установ зокрема. Відділ відповідав за фінансовий облік усіх частин та відділів Галицької Армії, перевірку і реєстрацію фінансових пот­реб окремих частин і відділів і їх передачу уряду УНР, а також ведення переліку кількості призначених кредитів, перелік дотацій, виданих на військові потреби окремих частин. Тобто відділ займався грошовими оборотами в армії та їх правильним фінансовим веденням і юридично вірним оформленням нормативно-правових актів, виданих інтен-датурою. До складу відділу входили начальник відділу, ліквідуючий Головної скарбниці, референт для торгове­льних актів, референт для статистики.

“Відділ Належностей” (відділ зарплати. – В.Р.), який очолював поручник Цимбало, відповідав за нарахування заробітної плати у грошовій і натуральній формі для всієї Галицької Армії, займався роз’ясненням усіх розпоря­джень економічного, адміністративного характеру, вирі­шенням питань, що входили у сферу відповідальності інтендатури, розглядав скарги і пропозиції, видавав нові розпорядження економічного й адміністративного характе­ру, а також робив редакцію загальних розпоряджень ін-тендатури.

194


“Харчовий Відділ” (начальник поручник Черкавський) займався закупівлею продовольства для потреб армії, проведенням реквізицій, міжнародною торгівлею, товарооб­міном. До сфери його діяльності належала організація та забезпечення продовольчих складів, пекарень, унормування видачі продовольства між окремими частинами Галицької Армії, перелік і використання для всієї армії державних і приватних складів, заводів, машин та знарядь праці, купі­вля опалювальних та освітлювальних матеріалів, мила, сірників та інших товарів. Органи, що здійснювали ці опе­рації, називали “закупно-викупні відділи”.

“Відділ Одностроїв”, Яким керував поручник Конова-лець, мав за обов’язок придбання матеріалів на одяг, взуття, білизну, шевських та кравецьких інструментів. Відділ відповідав за створення ткалень і фарбарень, шев­ських і кравецьких майстерень для виготовлення й ремо­нту одягу і взуття та подальший їх розподіл між окреми­ми військовими частинами.

“Матеріально-Технічний Відділ” (начальник – сотник Ідлар) забезпечував армію технічними матеріалами і одягом. Відділ розподіляв технічні матеріали, робив своєчас­ний ремонт, організовував майстерні, технічні склади, вів перелік технічного персоналу Галицької армії.

“Головна Скарбниця” Галицької Армії (завідували сот­ник Дольницький і старшина Озімкевич) керувала всіма грошовими коштами, котрі надходили від уряду УНР, оплачувала всі витрати, зроблені головним інтендантом або його уповноваженим заступником.

“Розчислово-Контрольний Відділ” (начальник – сотник Пирога) проводив перевірку і вів безпосереднє листування з усіма військовими частинами Галицької армії. На нього покладалось завдання ведення фінансової документації армії.

Висновки. Діяльність інтендатури Галицької Армії мо­жна поділити на два періоди: на території Галичини, а згодом – Наддніпрянщини.

Враховуючи труднощі, яких зазнали галичани під час розбудови армії, можна стверджувати, що інтендатура Галицької Армії була створена і функціонувала на нале-

195


Жному рівні. Завдяки її діяльності галичанам вдалося налагодити безперебійне постачання всього необхідного для армії матеріалу попри повну відсутність військової інфраструктури на території Галичини. Підтвердженням цьому є спогади учасників українсько-польської війни. Саме завдяки праці інтендатури фронтові загони вчасно отримували необхідне продовольство, фураж та ін.

196

1. Центральний державний історичний архів України (ЦДІА) у м. Львові.

2. Центральний державний архів вищих органів влади та управління України (ЦДАВО), ф. 2192 (Диктатор ЗоУНР м. Чортків і м. Камянець-Подільський), оп. 1.

3. Центральний державний архів громадських об’єднань України (ЦДАГОУ), ф. 269 (Колекція документів “Українсь­кий музей в Празі”), оп. 1.

4. Галан В. Батарея смерті. – Джерсі Сіті, 1968. – 239 с.; Кре-Зуб А. Нарис історії українсько-польської війни 1918–1919. – Нью-Йорк, 1966. – 165 с.; Мірчук П. Перший листопад. – Торонто, 1958. – 60 с.; Ярославин С. Визвольна боротьба на західноукраїнських землях у 1918–1923 роках. – Филадел-фія, 1956. – 184 с.

5. Шанковський Л. Українська Галицька армія: воєнно-історична студія / Л. Шанковський. – Вінніпег, 1974. – 396 с.

6. Українська Галицька армія: матеріали до історії / За ред. Дм. Микитюка. – Т. 1. – Вінніпег, 1958. – 670 с.

7. Літопис Червоної Калини. – Львів, 1929–1939.

8. Український Скиталець. – Львів-Ліберці, 1918–1920.

9. Гордієнко В. Українська Галицька армія / В. Гордієнко. – Львів: Світ, 1991. – 111 с.

10. Західно-Українська Народна Республіка 1918–1923 рр. До­кументи і матеріали. – Т. 1–5. – Івано-Франківськ, 2001– 2005.

11. Литвин М. Українсько-польська війна 1918–1919 рр. / М. Литвин. – Львів, 1998. – 437 с.

12. Якимович Б. Збройні сили України. Нарис історії / Б. Якимович. – Львів, 1996. – 359 с.

13. Папікян А. Історичні передумови створення Західноук­раїнської Народної Республіки та формування її збройних сил / А. Л. Папікян, І. М. Томюк // Військово-науковий віс­ник. – 2010. – Вип. 14.

14. Кренжаловський Д. Львів в українських руках 1–21. XI. 1918 / Д. Кренжаловський. – Камінець, 1919. – 53 с.

15. Українська Галицька армія: матеріали до історії / Під ред. Дм. Микитюка.– Т. 1. – Вінніпег, 1958. – С. 262–267.

16. Кузьма О. Листопадові дні 1918 р. / О. Кузьма. – Львів, 2003. – 448 с.


17. Станімір О. Моя участь у визвольних змаганнях 1917 – 1920 / О. Станімір – Торонто, 1966. – 192 с.

18. Кравс А. Завязок і бої “Групи Хирів” / А. Кравс // Українська Галицька армія: матеріали до історії / Під ред. Дм. Микитюка. – Т. 2. – Вінніпег, 1960. – С. 45–66.

19. Кравчук М. Військове будівництво ЗУНР / М. Кравчук // Вісн. Акад. прав. наук України. – 1998. – № 2. – С. 112–120.

20. Вісник ДСВС. – 1918. –14 грудня.

21. Діло. – 1918. – 14 листопада; 20 листопада; 22 листопада.

22. Кравчук М. Організаційно-правові засади військового буді­вництва Західно-Української Народної Республіки / М. Кравчук // Вісн. Хмельницького ін-ту регіонального управління та права. – Хмельницьк, 2003. – С. 34 – 41.

23. Шанковський Л. Українська армія в боротьбі за держав­ність / Л. Шанковський. – Мюнхен, 1958. – С. 57.

24. Капустянський М. Похід українських армій на Київ – Оде­су / М. Капустянський [Електронний ресурс]. – Режим досту­пу: Www. ukrservis. com/exlibris.

Надійшла до редколегії 14.03.2011 р.

Рецензент: Р.В. Масик, кандидат історичних на­ук, Львівський національний університет імені І. Франка, м. Львів.

Рутар В.Е.

ИНТЕНДАТУРА ГАЛИЦКОЙ АРМИИ

Проанализированы основные этапы создания и деятельности инте-ндатуры Галицкой Армии на территории Галичины и Надднипрян-щины. Прослежены причины проведенных реорганизаций, определе­ны основные пути поступления военного имущества и продовольствия.

Ключевые Слова: ЗУНР, Галицкая Армия, украинско-польская вой­на, интендатура.

Rutar V.

ACTIVITY OF LOGISTIC OF GALICIAN ARMY

In this article were analyses the main steps of creation and activity of logistic Galician Army at Galician and Naddnipryanshina. Were descripted the reasons of reorganizational processes, were determined the main ways of receiving the militare prorerty and provision.

Key words: ZUNR, Galician Army, ukrainian-polish war, logistic.

197


УДК 355.48:940.18

Похожие статьи