Головна Військова справа Військово-науковий вісник БОЙОВЕ ВИКОРИСТАННЯ ТАНКЕТОК: ІДЕЇ ТА РЕЗУЛЬТАТИ
joomla
БОЙОВЕ ВИКОРИСТАННЯ ТАНКЕТОК: ІДЕЇ ТА РЕЗУЛЬТАТИ
Військова справа - Військово-науковий вісник

ЮРЧУК О.О.*

Розглядаються причини виникнення ідеї конструювання танкетки, історія перших конструкцій, налагодження їх випуску у різних країнах, аналізуються причини невдалого використання танкеток у локальних війнах та відмови від цих конструкцій.

Ключові слова: танк, танкетка, локальні війни.

Постановка проблеми та актуальність. В історії розвитку військової техніки можна знайти чимало цікавих ідей, які досі не втратили своєї актуальності, але від яких відмови-лися з огляду на невдалі результати реалізації. До таких ідей належить ідея використання танкетки, яка народилась у ході Першої світової війни. Французький полковник Ж. Естьєн, один з піонерів танкобудування, та англійський майор Д. Мартел, заступник командира танкового корпусу, висунули ідею “броньованих застрільників” на кшталт спеціальних підрозділів піхоти кінця XVIII – початку ХІХ ст., яка звично розпочинала бій між піхотними колонами, змушуючи противника до передчасного розгортання. Конкре-тизував цю ідею начальник штабу Британського танкового корпусу полковник Д. Фуллер, сформулювавши вимоги до конструкції дешевої броньованої машини, екіпаж якої складав би 1–2 чоловіки, і яку можна було б використати замість лінійної піхоти при штурмі укріплених позицій [1]. Ця ідея, від реалізації якої відмовилися ще напередодні Другої світової війни, залишиться актуальною доти, доки мотопіхота (мотострілецькі війська) залишаються основ-ним родом Сухопутних військ. Проблема виходу десанту з бойових машин піхоти, бронетранспортерів та подолання лінії польових укріплень противника під його вогнем і досі не знайшла свого оптимального вирішення. Поява бойових розвідувально-дозорних машин та інших спадкоємців танкеток також залишає актуальним питання історії появи танкеток та їх невдалого використання.

*Юрчук Олександр Олександрович, начальник відділу, Академія сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного, м. Львів. © Юрчук О. О., 2010

170


Аналіз попередніх досліджень. Відразу ж після завер-шення Першої світової війни ідея розробки та викорис-тання танкеток захопила багатьох військовиків. “Замість чотирьох двомісних танків можна було утримувати сім одномісних”, – писав, переконуючи керівництво, один із кращих англійських військових письменників Б. Ліддел Гарт [2]. Серед військового керівництва СРСР ідеями використання танкетки захоплювався маршал М. М. Туха-чевський. У 1926 р. він добився прийняття рішення про сформування до 1930 р. батальйону танкеток у складі 69 машин. У 1930 р. було створено навчальний фільм “Тан-кетка”, до якого М. М. Тухачевський сам написав сценарій [3]. Однак вище командування більшості країн тоді ще взагалі вагалося у доцільності застосування танків. Ідея застосування танкеток здавалася безнадійним утопізмом. Тому перші танкетки конструювали фанатики цієї справи, причому в умовах мало не домашніх майстерень.

Метою автора було дослідити історію використання тан-кеток у бойових операціях та узагальнити передовий досвід застосування підрозділів танкеток.

У 1919 р. російський інженер Максимов сконструював “Щитоноску”, де розміщався лише один член екіпажу в положенні напівлежачи. Низький корпус машини робив її менш вразливою, але в такому положенні вести машину, спостерігати за полем бою і стріляти з кулемета було практично неможливо. Крім того, промисловість Росії у 1919 р. не могла випускати танкетки [4].

Д. Мартелл запропонував проект одномісної танкетки у 1923 р. Його не прийняли. Тоді він у своїй власній майс-терні спільно з капітанами В. Ллойдом та Ж. Карденом при-ступив до детального розроблення макета. В 1925 р. цими роботами зацікавилося військове відомство і фірма “Вік-керс”, яка випустила ряд дослідних зразків одно - і двомісних танкеток. Серійний випуск танкеток “Карден-Ллойд МкVI” розпочався у 1928 р. (британська армія замовила 325 таких машин), їх закупили 16 країн, а Італія, Польща, Франція, Чехословаччина та Японія закупили ліцензію на вироб-ництво. Бойова маса цієї машини складала 1,4 т, габаритні розміри 2460х1700х1220 мм, передня броня – 9 мм, бортова і верхня броня – 6 мм, броня днища – 4 мм. Двигун мав потуж-ність 22,5 к/с., що дозволяло розвивати швидкість на шосе

171


45км/год, запас ходу – 160 км. На озброєнні був кулемет 7,7-мм. Екіпаж складався із 2 чол. (від одномісного варіан-ту відмовилися як від нереального у бойових умовах) [5].

В СРСР у 1929 р. була випробувана одномісна танкетка Т-17 “Ліліпут” у гарматному та кулеметному варіантах (англійські танкетки були тільки кулеметними). Т-17 мала масу 2,4 т, двигун потужністю 18 к/с., швидкість – 16 км/год, екіпаж – 1 чол. Очевидно, що одномісна машина на випробуваннях себе не виправдала і в 1930 р. була сконструйована двомісна танкетка Т-23 у двох варіантах: безбаштова і з баштою кругового обертання озброєна 7,62-мм кулеметом. Маса її була 3,5 т, потужність двигуна – 60 к/с., швидкість – 35 км/год. За своїми характеристиками ця машина не поступалася зарубіжним танкеткам [5]. Її по-кращений варіант Т-25 для серійного освоєння потребував створення відповідної виробничої бази. Тому керівництво вчинило інакше: була закуплена ліцензія на випуск анг-лійської танкетки “Карден-Ллойд МкVI”, але конструктор М. М. Козирев вніс певні зміни до англійської машини, врахувавши кращі сторони Т-25. У 1931 р. під маркою Т-27 цей покращений варіант танкетки був прийнятий на озброєння. Машина використовувала двигун потужністю 40 к/с., трансмісію серійного автомобіля ГАЗ-АА, мала загальну масу 2,7 т, клепаний броньований корпус із тов-щиною передньої броні 10 мм, розвивала швидкість до 45 км/год, на її озброєнні був кулемет. Екіпаж складався із 2 осіб. Зменшення габаритів (2600х1825х1443 мм) було досягнуто за рахунок відмови від поворотної башти [6].

Французи придбали англійську танкетку “Карден-Ллойд Мк VI”, яку почала випускати фірма “Латиль” під маркою “Трактор Латиль-Н”. Фірма “Рено” розробила і запустила у 1931 р. у серійне виробництво танкетку “Рено-UE” (Рено 31R). Вона теж мала екіпаж із 2 чол. і дуже вдалі габарити (2692х1701х1040 мм). Машина важила 2 т., із семиміліме-тровою бронею, двигун у 35 к/с. дозволяв розвивати швидкість 29 км/год., із запасом ходу – 96 км. Танкетка не мала озброєння, над сидінням командира і механіка-водія роз-міщалися бронекапюшони з оглядовими щілинами. Її використовували як транспортер боєприпасів та легкий

172


Артилерійський тягач [5]. Французька фірма “Сен-Шамон” створила 4 експериментальні одно - і двомісні машини. У серійне виробництво ці машини не пішли.

За ідею одномісної танкетки французи боролися довго, та у 1929 р. французькими конструкторами була розроб-лена танкетка Sabathe. Ця машина мала масу 2300 кг, незвичні габарити (3200х1400х1100 мм) і потужну броню (передня і бортова броня – 11 мм, зверху та знизу – 4 мм). Єдиний член екіпажу в бойовому положенні розміщався лежачи на животі. Машиною він керував ногами, а руками стріляв з кулемета. При цьому потрібно було ще вести спостереження за полем бою і станом дороги. Ще один комплект дублюючих педалей управління дозволяв на марші їхати сидячи. Двигун поставлений на цю танкетку був слабкий, лише у 18 к/с., швидкість не перевищувала 8 км/год, а запас ходу – всього 32 км. Була виготовлена лише одна танкетка, випробування якої закінчилися не-вдало [7]. Проте це вже було завершення ідеї одномісної бойової машини.

Італійці розробили на базі танкетки “Карден-Ллойд Мк VI” свій проект “Фіат-Ансальдо”, відразу ж прийнятий на озброєння. У 1929–1930 рр. італійці випустили 21 машину під маркою CV-29. Від базової моделі вона відрізнялася ширшими гусеницями, була озброєна кулеметом 6,5-мм із водяним охолодженням. За собою машина везла на бук-сирі невеликий причеп для боєприпасів. Вдосконалені моделі цієї танкетки (CV3/33, CV3/35; CV3/38) випускали масовими серіями лише у 1933 р. Фірма “Фіат-Ансельмо” отримала замовлення на 1300 машин. Вони мали невелику броню 4-9 мм та широкі оглядові щілини без оптики. Їх озброєння постійно підсилювалося (два кулемети 6,5-мм із повітряним охолодженням, два кулемети 8-мм Бреда, один кулемет 13,2-мм Бреда, гармата 20-мм Солотурн). Випускали також вогнеметні танкетки, які перебували в італійських танкових дивізіях як основні бойові машини протягом 1940–1941 рр. [5].

У США була розроблена танкетка Т-1 фірми “Каннінгем” (1928 р.), яка в серійне виробництво не пішла. Далі аме-риканці тільки спостерігали за результатами застосування танкетки у бойових умовах і самі жодних розробок не вели.

173


Польща також закупила у 1929 р. десять одиниць анг-лійських танкеток “Карден-Ллойд МкVI”. На основі цієї машини польські конструктори створили у 1930 р. дослід-ний зразок ТК-1, який назвали розвідувальним танком. У порівнянні з прототипом ця машина мала покращену підвіску, електростартер та інші вдосконалення. Вона була озброєна кулеметом Браунінг 7,92-мм, її бойова маса становила 1,75 т, двигун – 40 к/с., швидкість – 45 км/год. Але польська промисловість не змогла налагодити випуск бронелистів, тому машина залишилася без броні. Корпус був відкритий, кулемет можна було зняти і встановити на зовнішній підставці як зенітний. Покращений варіант цієї танкетки отримав марку ТК-2 [5]. З 1931 р. поляки налаго-дили випуск моделі ТК-3 (у війська надійшло більше 300 таких машин) із клепаним броньованим корпусом (3-8 мм). Із 1933 р. поляки почали випускати модернізовані варіанти TKS (маса 2,43 т з кулеметом Браунінг 7,92-мм), TKD (з гар-матою 47-мм), TKW (з баштою та кулеметом 7,92-мм) та TKF (з посиленим бронюванням) [5]. У вересні 1939 р. у поль-ській армії було на озброєнні 400 танкеток ТК-3 та 260 танкеток моделей TKS, TKD, TKW і TKF.

Червона Армія мала можливість відразу оцінити бойові можливості танкеток. Їх застосовували у війні проти басмачів Середньої Азії. Література, що описує бойові дії проти басмачів у 1930–1938 рр. не дозволяє зробити висновок щодо ефективності використання танкеток [8], але бачимо, що помітно на бойові дії вони не впливали. При цьому басмачі не мали технічних засобів для боротьби з цими машинами. Але очікуваного ефекту танкетки не принесли. У 1933 р. виробництво танкеток Т-27 було зупинено, а нові моделі на озброєння так і не надійшли. Невдоволені ефе-ктивністю застосування танкеток, радянські командири поставили нові завдання перед конструкторами на розробку і випуск середніх та важких танків.

Найбільшу зацікавленість у перевірці використання танкеток у бойових умовах виявили Англія та Італія, які скористалися можливістю випробувати бойову техніку в умовах локальних війн.

У 1928 р. на рівнині Чако-Бореаль, у самому центрі Пі-вденної Америки на стику кордонів Аргентини, Болівії і

174


Парагваю у передгір’ях Анд, де засушлива пустеля пере-ходить у джунглі західного берегу ріки Парагвай, знай-шли ознаки залягання нафти. Зрештою виявилося, що це була помилка і нафти у цьому районі немає, але суперниц-тво нафтових компаній, які сподівалися на участь в екс-плуатації нафтових родовищ, підштовхнула Болівію і Парагвай до загострення конфронтації [9].

Болівія була сильнішою, мала більше населення і втричі більший військовий бюджет. Але озброєння її армії було безнадійно застарілим. З нової техніки болівійська армія мала всього три легких танки типу “Віккерс” і 8 танкеток “Віккерс-Карден-Ллойд”. Парагвай взагалі не мав жодної техніки. Його армія в 3 тис. чол. була озброєна мечами-мачете і на 3–5 чол. припадала одна гвинтівка “Маузер”. Тому Парагвай зайнявся укріпленням кордонів, де зводилися форти. Обидві сторони мали у своєму розпо-рядженні 122 гармати. Болівійці в основному закупляли гвинтівки “Маузер”, кулемети “Мадлен” та 81-мм міномети “Стокс-Брандт”. На більше їм не вистачало коштів. Але англійці самі надали їм кредити на закупку танкеток “Віккерс-Карден-Ллойд” і винищувачів, які хотіли випро-бувати у бойових діях. Болівія запросила на пост коман-дуючого ветерана Першої світової війни німецького генерал-майора Ганса Кундта (1869–1939), який завербував 120 німець-ких офіцерів-ветеранів [10].

У Парагваї провели мобілізацію, довівши чисельність війська до 60 тис. чол. Військо очолили російські ветерани-емігранти генерал-майор Іван Тимофійович Бєляєв (1875– 1957) та генерал-майор Микола Францович Ерн (1879–1972), які залучили 80 офіцерів-емігрантів, що мали за плечима досвід Першої світової та громадянської війн [11].

У 1932 р. болівійсько-парагвайська війна поступово пе-ретворилася у позиційну. Парагвайська армія прикривала свої польові укріплення мінуванням підходів і дротяними загородженнями. Болівійці застосовували фронтальні атаки з широким залученням танкеток при підтримці важкої артилерії. Але гаубиці Шнейдера на кінній тязі не всти-гали за військами в джунглях, а танкетки грузли у болотах, хащах джунглів і підривалися на численних фугасах [12]. Сподівання покладені на танкетки були марними.

175


Бойові дії тривали, і обидві сторони отримували все більше техніки. Болівійська армія далі поповнювалася машинами англійського виробництва “Віккерс-Карден-Ллойд”, а параг-вайці отримали більше сотні машин СV3/33, які італійці продали дешево, намагаючись перевірити їх саме на цьому театрі бойових дій.

Протягом 1933 року болівійці безуспішно штурмували форт Нанава, при цьому танкетки знову продемонстрували повну непридатність для прориву польових укріплень, підсилених інженерними загородженнями. На початку 1934 р. парагвайці перейшли у наступ уздовж рік Піль-камайо і Монте-Ліндо. За сорокаградусної спеки йшли тропічні ливні, танкетки болівійської армії, так само як і її авіація виявилися непридатними для воєнних дій. Параг-вайці захопили 7 тис. полонених і просунулися на 200 км. Фронт перемістився з джунглів у напівпустельні райони. Тут парагвайська армія вперше використала свої танкетки. Причому вперше в історії відбувся двосторонній бій між танкетками, в якому з обох сторін взяли участь до сотні машин. Парагвайці мали перевагу в кількості машин, але й на цей раз танкетки не дали сподіваного ефекту і не допомогли жодній зі сторін. Вони часто ламалися, даремно втрачали дорогий бензин, вимагали спеціальних колон грузовиків супроводу та ремонтних підрозділів. Ніхто не міг налагодити їхню евакуацію з поля бою, машини танули як лід, що його скидали парагвайським солдатам з літаків в обложеному форті Канада [13]. Фахівці зробили висновки щодо високої ефективності 81-мм мінометів (які переноси-лися у розібраному вигляді на спинах мулів та солдат), пістолет-кулеметів (застосовувалися швейцарські автомати S1-100), фугасних мін, інженерних загороджень польових укріплень і повної непридатності танкеток у польовій битві. Англійці призупинили випуск цих машин.

Театр воєнних дій був специфічним: ефективне обслу-говування (як і підготовка екіпажів), супровід і саме бойове застосування не відповідали жодним вимогам. В обох арміях були присутні англійські та італійські спостерігачі й інструктори. Чакська війна (як її згодом назвали) загалом була скоріше полігоном випробовування воєнної техніки. Попри всі обставини, танкетки ці полігонні випробовування явно не виправдали, розчарувавши своїх прихильників.

176


Італійці отримали змогу випробувати танкетки у бойо-вих діях своєї армії. У 1935 р. вони розпочали завоювання Ефіопії. У цій війні вони використали танкетки СV3/33 фірми Фіат-Ансальдо вагою 3,3 т, які мали швидкість до 42 км/год і запас ходу на 110 км. Екіпаж складався із 3 чол., озброєння – з одного кулемета, товщина передньої броні була збільшена до 10 мм. Конструкція цієї машини враховувала деякі моменти її використання у пустелі та горах: вона брала підйоми до 55 градусів і спуски до 60, броди глибиною 0,9 м і окопи – 1,5 м.

Умови використання цієї техніки під час італійсько-ефіопської війни були складними. Гори, пустеля, джунглі й повне бездоріжжя виявилися складним випробуванням. Мотори часто забивалися піском, що змушувало постійно міняти масляні фільтри. Гусениці не витримували кам’я-нистого ґрунту, а в періоди тропічних ливнів – загрузали у багнюці. Спеціалісти вказували на необхідність підси-лення броні до 13 мм (ефіопи не мали навичок боротьби з броньованими машинами, але кулемети та гвинтівки, що знаходилися на озброєнні їхньої армії пробивали тонку броню танкеток), встановлення перископу (великі розміри щілин спостереження дозволяли ефіопським стрільцям через щілини вражати екіпажі: ефіопи вилазили на верх танкеток і через щілини спостереження стріляли по екіпажу) та поворотної башти, а також наявності у боєкомплекті підривних речовин для підриву завалів на гірських доро-гах. Охолодження треба було розраховувати на нормальну роботу мотору за зовнішньої температури у 60 градусів Цель-сія. Виявилося, що танкетка повинна була мати автоматичне регулювання карбюрації при роботі на різних висотах над рівнем моря. Автотракторні мотори з великим числом обертів швидко перегрівалися на гірських підйомах [14].

При використанні танкеток у горах виявилася необхід-ність подвійної норми палива порівняно із рівнинними театрами воєнних дій, а також у 2–3 рази більшу потребу в запасах гуми та гусениць. У пустинних районах танкетки застосовували для мобільної охорони, на них також покла-дали завдання по захопленню джерел водопостачання. За час війни італійці втратили 24 танкетки, з них 4 були

177


Знищені артилерійським вогнем, решта загинули у зама-скованих ямах та під штучними обвалами гірських порід, які влаштовували ефіопи у гірських ущелинах [14].

У порівнянні з Чакською війною в ефіопській війні дії танкеток були добре забезпеченими. Італійці також мали артилерію на механічній тязі, моторизованими були саперні війська, війська зв’язку і розвідувальні підрозділи. Італій-ське командування приділяло велику увагу будівництву доріг, налагодженню і ремонту автотранспорту та бойових машин. Співвідношення між справними машинами і тими, що знаходилися в ремонті було 1:2. Число машин, які впали у кювет, доходило до 192 у місяць, загальний відсоток аварійності техніки складав 25% у місяць [14]. Виходячи з незначних втрат, італійці не відмовилися від танкеток і продовжили вдосконалення їх конструкцій. У бойових діях італійської армії 1939–1941 рр. танкетки CV3/38 вико-ристовували як легкі танки.

Німці активно стежили за досвідом італійців у цій війні, особливо за досвідом використання танків і танкеток. На їх думку, танкетки зазнали незначних втрат, оскільки в ефіопів не було технічних засобів протитанкової оборони. У газеті “Красная звезда” від 3 серпня 1938 р. були наведені витяги із секретної доповіді про використання досвіду італо-ефіопської війни 1935–1936 рр. і війни в Іспанії, зробленої генералом фон Рейхенау на нараді німецьких військових лідерів. Генерал застерігав німецьких конструкторів від захоп-лення танкетками. Він вказував на досвід іспанської війни, яка, на його думку, остаточно поховала цей вид озброєння, звертаючи увагу на необхідність розробки “важких танків із товстою бронею”. Говорячи про іспанський досвід, генерал писав: “Спочатку ми дорого заплатили за свою помилку, адже наші танкетки не могли встояти навіть перед куле-метним вогнем і не в стані були долати навіть незначні загородження. Це зумовило необхідність переходу до важ-ких типів танків” [15].

Однак на практиці німецька армія, власне, також масово використовувала танкетки. Легкий кулеметний танк Pz І Ausf A (у 1934–1936 рр. було випущено 818 таких машин) за своїми параметрами був не танком, а танкеткою з посиле-ним бронюванням (габарити 4620х2060х1720 мм, маса – 5,4 т,

178


Швидкість 57 км/год, запас ходу 145 км, броня 13 мм, верх та днище – 6 мм). Два 7,92-мм кулемети знаходилися у поворотній башті. Екіпаж – 2 чол. Ці машини почали виводити з бойових частин у 1940 р., але частина їх встигла взяти участь у бойових діях 1940–1941 рр. в якості танків.

У 1935–1937 рр. було випущено 675 машин моделі Pz І Ausf В, яка враховувала претензії до двигуна та ходо-вої частини першої моделі. Модель Pz І Ausf С використо-вувалась як легка гусенична розвідувальна машина (вона залишалася в строю до червня 1944 р.). На її основі у 1942 р. було виготовлено 30 одиниць піхотного штурмового танку Pz І Ausf F [23]. Навіть легкий танк Pz ІІ і всі його основні модифікації за своїми характеристиками цілком відповідали танкеткам (броня 13 мм, швидкість 40 км/год, запас ходу 200 км, екіпаж 3 чол., на озброєнні 7,92-мм кулемет та 20-мм гармата). У 1937-1940 рр. таких танків модифікацій А, В, С було поставлено у війська 1113 одиниць, модифікації F – 534 одиниці, а всього (з урахуванням усіх модифікацій у танкових варіантах) – 2040 одиниць. Це була основна бойова машина у танковому парку вермахту в 1941 р. Протягом 1941-1943 рр. на шасі цієї конструкції випускали розвідувальні машини, самохідні артилерійські установки (САУ) протитанкові САУ з 75-мм гарматою та інші машини [15]. Все це, навіть враховуючи використання машин серій Pz І та Pz ІІ в якості танків, дозволяє поста-вити запитання: чи доцільно було повністю відмовлятися від подальших розробок танкеток?

У Радянському Союзі також уважно спостерігали за ефективністю випробування танкеток. У 1938 р. була вида-на книга “Итало-эфиопская война 1935–1936 гг.” генерал-лейтенанта М. Г. Корсуна (1876–1958), професора Військової академії ім. М. В. Фрунзе [14]. У цій праці спеціально аналізувався досвід використання різних родів військ та техніки, зокрема танкеток. Відповідні статті публікували і в спеціальних військових виданнях.

Радянське керівництво зробило слушний висновок щодо неефективності танкеток, взагалі відмовившись від їх використання, зробивши цілком вірний розрахунок на середні та важкі танки. Але величезні втрати серед піхоти все ж залишили відкритим питання доцільності розробки

179


Для піхоти легкої дешевої машини, призначеної для по-долання оборони противника в умовах використання останнім польових укріплень. Завдання, поставлені вій-ськовими теоретиками ще наприкінці Першої світової війни, залишилися невирішеними.

Висновок. Враховуючи технічний прогрес останніх років у цьому напрямку (комбінована броня, активна броня і т. д.), можливо мав би сенс пошук у цьому напрямку. Адже ідеї, які привели до виникнення таких конструкцій, як танке-тки, залишаються актуальними (принаймні у локальних війнах і конфліктах), а невдала їх реалізація може слу-жити тільки стимулом для подальшого дослідження всіх причин невдач.

1. Tanks of the World. – 7th ed. – London, 1991. – P. 34–36.

2. Лиддел-Гарт Б. Новые пути современных армий / Б. Лиддел-Гарт. – М., 1930. – С. 12–57.

3. Бирюзов С.С. Военно-теоретическое наследие М. Н. Тухачевского / С. С. Бирюзов // Военно-исторический журнал. – 1964. – № 2. – С. 34–35; Иванов В.М. Маршал М. Н. Тухачевский / В. М. Иванов. – М., 1980. – С. 89–91.

4. Антонов А.С. Танк / А. С. Антонов, Е. И. Магидович, Б. А. Арта-монов. – М., 1946. – С. 8.

5. Полная энциклопедия танков мира 1915–2000 гг. [Сост. Г. Л. Холявский]. – М., 1998. – С. 70–156.

6. Фомин Н.Н. Танки / Н. Н. Фомин. – М., 1974. – С. 54–57.

7. Mequet G. Les lecons du plan quinquennal. – Paris, 1934. – P. 35; Voisse M. La perception de la puissanse soviиtique par les militaries francais en 1938 // Revue historique de Armиs. – 1983. – N 3. – P. 76–78.

8. Лунин Б.В. Басмачество / Б. В. Лунин. – Ташкент, 1984; Hayit B. Basmatshi. Nationaler kampf Turkestans in den Jahren 1917 bis 1934. – Kцln, 1993; Поляков Ю.А. Каракумская операция 1931 года / Ю. А. Поляков // Отечественная история. – 2007. – № 4.

9. Гонионский С.А. Очерки новейшей истории стран Латинской Америки / С. А. Гонионский. – М., 1964. – С. 68–72.

10. Cordozo E. El Paraguay independiente / E. Cordozo. – Barcelona, 1949. – P. 54–60.

11. Строгов Н.Н. Парагвай и русские офицеры / Н. Н. Строгов // Часовой. – 1936. – Сентябрь. – № 174. – С. 12–14.

180


12. Мартынов Б.А. Повесть о генерале Беляеве (отрывок из рукописи книги) / Б. А. Мартынов // Латинская Америка. – 2004. – № 11. – С. 85–89.

13. Мартынов Б.А. Новые подробности Чакской войны / Б. А. Мартынов // Латинская Америка. – 2004. – № 11. – С. 92–99.

14. Корсун Н.Г. Итало-эфиопская война 1935-1936 гг. / Н. Г. Корсун. – М., 1938. – 168 с.

15. Чемберлен П. Энциклопедия немецких танков Второй мировой войны (1933–1945) / П. Чемберлен, Х. Дойл. – М., 2003. – С. 18–41.

Надійшла до редколегії 14.10.2010 р.

Рецензент: Л.П.Кривизюк, кандидат історичних наук, доцент, Академія сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного, м. Львів

Юрчук А. А.

БОЕВОЕ ИСПОЛЬЗОВАНИЕ ТАНКЕТОК: ИДЕИ И РЕЗУЛЬТАТЫ

Рассматриваются причины возникновения идеи конструирования та-нкетки, история первых конструкций, установление их выпуска в разных странах, анализируются причины неудачного использования танкеток в локальных войнах ы отказа от этих конструкций.

Ключевые слова: танк, танкетка, локальные войны.

Yurchuk A.

COMBAT USE OF TANKETTE: IDEAS AND RESULTS

Reasons of origin of idea of constructing of tankette are examined in the article, history of the first constructions, adjusting of their issue in different countries. Reasons of the unsuccessful use of tankettes are analysed in local, and waivers of these constructions.

Key words: tank, tankette, local wars.

181


УДК 061.1(НАТО):355.02

Похожие статьи