Головна Військова справа Військово-науковий вісник СТОРІНКИ ІСТОРІЇ ПРО ПРИМУСОВУ РЕПАТРІАЦІЮ РАДЯНСЬКИХ ГРОМАДЯН ПІСЛЯ ДРУГОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ
joomla
СТОРІНКИ ІСТОРІЇ ПРО ПРИМУСОВУ РЕПАТРІАЦІЮ РАДЯНСЬКИХ ГРОМАДЯН ПІСЛЯ ДРУГОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ
Військова справа - Військово-науковий вісник

ГЕТЬМАНЧУК М.П. *

Куницький М.П. Примусова Репатріація Радянських громадян До СРСР Після Другої Світової Війни (Український вектор): Монографія. Луцьк: ВАТ “Волинська Обласна друкарня”, 2007. 248 С.

Друга світова війна не тільки спричинила численні людські жертви, але й порушила усталене життя мільйонів людей в усьому світі. Серед її жертв – сотні тисяч емігрантів, полонених, остарбайтерів, пере­міщених осіб, більшість з яких після закінчення війни потрапили в розряд репатріантів. За Ялтинською угодою, в лютому 1945 р., а це було зроблено за наполяганням радянської сторони, репатріації підлягали всі без винятку радянські громадяни, які були такими на момент початку Великої Вітчизняної війни. На кінець війни їх кількість сягала 4 755 948 громадян, яких необхідно було повернути в СРСР. Зрозумілим було й те, що більшість з них не виявляли бажання повертатися. Тому це й стало предметом дослідження та назвою рецензованої монографії М. П. Куницького.

Актуальність дослідження та його “український вектор” обумовлені висвітленням тих аспектів проблеми, які тривалий час залишалися поза увагою

*Гетьманчук Микола Петрович, Доктор історичних наук, професор, завідувач кафедри, Львівський державний університет внутрішніх справ, м. Львів.

331


Науковців: 1) через Українську РСР спрямовувався основний потік репатріантів, оскільки республіка займала найзручніше географічне становище щодо їх транспортування; 2) Українська РСР мала порівняно кращі ресурси для утримання репатріантів і потребувала великої кількості дешевих робочих рук; 3) існуючий дефіцит залізничних вагонів утруднював перевезення одразу великої кількості репатріантів углиб СРСР; 4) серед репатріантів питома вага українців була найбільшою. Оскільки у вітчизняній історіографії немає наукових праць, які б повною мірою висвітлювали перебіг репатріації, то вказана монографія є однією з перших на шляху дослідження цієї складної проблеми.

Існуючі наукові праці початку 90-х років ХХ – початку ХІХ століття носять достатньо суперечливий, а часто й протилежний характер, висвітлюють проблему лише дотично, поверхово та епізодично. Тому для встановлення об’єктивної картини репатріа­ції автором було використано чималу кількість архівних документів, переважна більшість з яких уперше вводиться у науковий обіг. Фонди Цент­рального державного архіву органів влади та управління України, Центрального державного архіву громадських об’єднань України, Державних архівів Волинської та Рівненської областей, які використані для написання монографії, допомогли у деталях відтворити процес репатріації: 1) умови створення та функціонування перевірочно-фільтраційних таборів для репатріантів; 2) механізми і методи фільтрації; 3) умови побутового і трудового влаштування репатріантів, які пройшли фільтрацію; 4) особливості роботи збірно-пересильних пунктів; 5) фінансові звіти, пов’язані з проведенням репатріації; 6) систему примусового працевлаштування репатріантів; 7) лис­ти і скарги репатрійованих громадян та членів їх сімей; 8) діяльність репатріаційних радянських місій на території окупації союзників; 9) політичну та соціально-економічну ситуацію в Україні (с. 16–25; 30–55; 56–115).

Ознайомлення із монографією лише засвідчує її безумовну наукову новизну. Її структура включає

332


Вступ, п’ять розділів, іменний покажчик і список використаних джерел і літератури. Варто зазначити, що вона вирізняється чіткістю, продуманістю і логікою. Аналіз структури монографії засвідчує, що основне змістовне навантаження несуть другий (“Проблема репатріації в планах союзних держав”) та четвертий (“Діяльність репатріаційних місій на тери­торіях західноєвропейських країн”) розділи (с. 68–117; 140–157). Саме в них розкриваються особливості та сутність проблеми примусової репатріації. Особлива увага автора в них звертається на перебіг репатріації, діяльність радянських репатріаційних місій на тери­торіях зон окупації в Австрії та Німеччині, ставлення союзників до примусового характеру репатріації радянських громадян, юридично-правову базу репат­ріаційних процесів. У монографії доведено, що угоди СРСР із США, Великобританією, Францією, Бельгією 1945 р. передбачали, що всі радянські громадяни, звільнені військами англо-американських союзників, підлягають поверненню до СРСР, навіть якщо вони того не бажають.

Велике зацікавлення у контексті досліджуваної проблеми викликає третій розділ (“Створення та функціонування таборів для переміщених осіб у західних окупаційних зонах”). У центрі уваги даного розділу постають українці, які війною були викинуті з рідної землі і в результаті боротьби з радянськими репатріаційними органами вибороли право самостій­но вирішувати власну долю. Кількість українських біженців, які перебували у західних окупаційних зонах і відмовилися повертатися в СРСР, визнаються автором у кількості 250 тис. осіб (с. 118). Звертається увага й на те, що табори для переміщення осіб пройшли весь цикл відтворення мікросуспільств – зародження, функціонування та припинення існуван­ня. Автором показано, що такі табори стали центрами громадського, культурного і політичного життя українських переміщених осіб (с. 118–139).

Особливістю монографічного дослідження відзна­чається і п’ятий розділ, оскільки він є першою науковою спробою відслідкувати долю репатріантів після того, як вони пройшли перевірку та фільтрацію

333


(“Доля репатріантів після повернення в СРСР”). На підставі аналізу документів автор приходить до висновку, що СРСР намагався повернути макси­мально можливу частину своїх вчорашніх громадян. Однак замість того, щоб доправити маси людей (репатріантів) до кордону СРСР і відпустити до домівок, до сімей, радянські репатріаційні органи піддавали хворих, знесилених і зневірених людей тривалим принизливим перевіркам, які не кожен був здатний витримати з психологічно-морального боку і з точки зору так званої благонадійності. Автором показано, що радянські перевірочно-фільтраційні табори здебільшого не відповідали навіть рівню концентраційних таборів нацистської Німеччини значно гіршими умовами утримання, антисанітарією, голодним існуванням, а для декого стали в’язницею на довгі місяці. Проходили роки, перш ніж репатрійовані особи могли переїхати до своїх родин і домівок. Крім того, радянські власті навішували на репатріантів образливі ярлики неблагонадійних, з якими важко було здобути вищу освіту, працювати в державних і партійних структурах. Більшості репат­ріантів довелося розпочинати своє життя практично не маючи абсолютно нічого, навіть предметів першої необхідності, а декому з них не судилося повернутися до своїх домівок взагалі (с. 158–185).

У висновках монографії зроблено вдалу спробу узагальнити основні результати дослідження: 1) СРСР намагався повернути усіх без винятку своїх грома­дян, попри бажання частини з них залишитися на Заході; 2) небажання радянських громадян поверта­тися в СРСР розглядалося радянським керівництвом як злочин і завдавало відчутного удару по радянській ідеології; 3) у ході репатріації СРСР і союзники допускали грубі порушення міжнародних угод; 4) примусовість репатріації сприймалася союзними державами далеко неоднозначно; 5) Радянський Союз здійснював погано організоване і недостатньо забезпечене переміщення великої маси людей, розцінюючи репатріантів як злочинців; 6) значна частина репатріантів не витримувала процедури перевірки репатріаційно-фільтраційних комісій і у

334


Кращому випадку направлялися жити і працювати у місця, віддалені від їх родин, на важку фізичну роботу, без урахування кваліфікації і бажань самих репатріантів; 7) більшість репатріантів тривалий час носили принизливе тавро “колишній полонений”, “репатріант”, “неблагонадійний”; 8) примусової репат­ріації в СРСР уникли 600 тис. радянських громадян, з яких 250 тис. були українцями (с. 186–189).

Вищезазначене дозволяє стверджувати, що монографія М. П. Куницького є актуальною як з науково-пізнавальної, так і з практичної точки зору. Основні положення та висновки монографії, багатий фактологічний матеріал можуть бути використані науковцями, викладачами вузів, аспірантами та студентами, всіма, хто цікавиться проблемами історії України.

© М. Гетьманчук, 2009

Надійшла до редколегії 15.01.2009.

335


УДК 94:355.23-057.87(477)

Похожие статьи