Головна Військова справа Військово-науковий вісник СТАНОВЛЕННЯ ВІЙСЬКОВО-ОРКЕСТРОВОЇ СЛУЖБИ ЗБРОЙНИХ СИЛ УКРАЇНИ: ІСТОРИКО-КУЛЬТУРОЛОГІЧНИЙ АСПЕКТ
joomla
СТАНОВЛЕННЯ ВІЙСЬКОВО-ОРКЕСТРОВОЇ СЛУЖБИ ЗБРОЙНИХ СИЛ УКРАЇНИ: ІСТОРИКО-КУЛЬТУРОЛОГІЧНИЙ АСПЕКТ
Військова справа - Військово-науковий вісник

ЧЕРНОВА І.В. ГОРМАН О.П.*

Досліджуються історико-культурологічні аспекти становлення та розвитку Військово-оркестрової служби Збройних Сил України та артику-люються проблемні питання її ефективного функціонування.

Ключові Слова: Військова музика, Військово-оркестрова служба Зброй­них Сил України, Центр військово-музичного мистецтва, військово-диригентська кафедра

Постановка Проблеми, Її Актуальність Та Рівень Дослі-Дженості. Військова музика як невід’ємна складова музичної культури людства це – музичні твори та система виконав­ських засобів, що служать цілям патріотичного й естетичного виховання та стройового навчання військ [1, 341]. Її історія розпочинається ще на зорі стародавніх цивілізацій, коли бойові сигнали труб закликали до боротьби і перемоги. Так, на сторінках Біблії сурма згадується 64 рази [2, 53], а срібні сурми отримують значення сакральних, тобто свя­щенних, інструментів: “І засурмлю в сурму я та всі, що за мною, то засурмите в сурми й ви навколо всього табору, та й скажете: меч за Господа та за Гедеона” [3, 255]. Дослі­джуючи історію духового музичного мистецтва України, В. Богданов вказує, що у Київській Русі наприкінці I тися­чоліття труби, сопелі, накри, литаври, варгани, тулумбаси супроводжувала військові походи, звучали під час ритуа­лів посвячення у воїнів, клятви на вірність князю, виходу у похід, зустрічі переможців, урочистої відправи загиблих у бою воїнів, а також славлення князя дружинниками [4, 31]. Починаючи від XVI ст., українська національна військова музика пов’язана з козацтвом, насамперед із запорізьким військом. Невіддільна від військового побуту, вона поділялася на “ратну” (для військових походів, урочис­тих зустрічей послів), “генеральну” (існувала при гетьмані)

*Чернова Ірина Вікторівна, кандидат мистецтвознавства, доцент, Академія сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного, м. Львів.

Горман Олег Петрович, начальник кафедри, Академія сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного, м. Львів.

© Чернова І. В., Горман О. П., 2011

94


Та “полкову” музику (при кожному козацькому полку та полковому музикантському цеху). Показово, що литаври, бубон, як і прапор, булава, бунчук та печатка, були зна­ками (клейнодами) гетьманської влади [1, 341]. Як зазна­чає В. Богданов, службова діяльність полкових козацьких оркестрів включала сигнальну службу та участь у цере­моніалах [4, 92].

Важливо, що традиції функціонування військової музики, її естетичні канони та культурологічне значення, зокрема, можливість дієво впливати на морально-психологічний стан, підносити бойовий дух воїнів, концентрувати їх волю та енергію, синхронізувати, дисциплінувати організова­ний рух і навіть, як вважають полководці, потроювати силу вояків, – сформувались у процесі її історичного поступу, визначивши особливе місце і роль музики як у військових ритуалах [5, 60], так і військовому будівництві загалом.

У наш час в арміях чи не усіх країн світу існують профе­сійно вишколені військово-духові оркестри, які виконують широкий спектр як службових, так і культурно-виховних функцій. Наприкінці ХХ ст. широкої популярності в Європі набувають міжнародні фестивалі військово-духових оркестрів, які регулярно проводяться у Франції (м. Альбервіль), Італії (м. Модена), Німеччині (м. Берлін), Польщі (м. Краків-Катовіци) тощо. Грандіозні військово-оркестрові шоу роз­гортаються, наприклад, на московському фестивалі “Спаська вежа”. І в Україні щорічно збільшується кількість учасни­ків фестивалю “Сурми України”, який з 1999 р. щорічно проходить у м. Суми – одному із найдавніших центрів української військової музики. Втім, попри універсальний характер діяльності Військово-оркестрової служби Збройних Сил України та вже майже двадцятирічну історію її розвитку, у вітчизняній науковій літературі фактично відсутні дос­лідження цієї важливої галузі військового будівництва.

Отже, Предметом Дослідження Є Військово-оркестрова служба як один із важливих чинників культурного будів­ництва Збройних Сил України. Автори Ставлять За Мету Проаналізувати історико-культурологічні аспекти станов­лення та розвитку Військово-оркестрової служби Збройних Сил України за двадцять років незалежної України.

Згідно з Директивою начальника Генерального штабу Збройних Сил України становлення Військово-оркестрової

95


Служби Збройних Сил України розпочинається у травні 1992 р. Фундаментуючою її основою стала військово-оркестрова служба Київського військового округу, яка мала на той час вже значний музично-історичний досвід та високо­кваліфікованих військових музикантів. Таких, зокрема, як композитор-новатор духової музики С. Творун – інспектор військових оркестрів Київського військового округу та на­чальник оркестру штабу Г. Кузнєцов – талановитий майстер своєї справи, шанований серед оркестрантів. Значний внесок у започаткування цієї шляхетної справи зробили начальники військово-оркестрової служби І. Маркус, Е. Парсадонян, О. Салик, О. Верьовкін, А. Червоний, О. Данилов, В. Богданов, С. Валинов та інші військові музиканти. Показовим є факт, як згадує В. Деркач, що жоден з військових музикантів не відмовився складати Військову присягу на вірність наро­дові України [6, 11].

Начальником Військово-оркестрової служби Збройних Сил України був призначений полковник Геннадій Гри-гор’єв, а його заступником – капітан Володимир Деркач. “Професіоналізм, неабиякий практичний досвід Геннадія Миколайовича як досвідченого військового диригента зробили нашу співпрацю ефективною впродовж багатьох років служби. Коли у 1995 році начальником Військово-оркестрової служби було призначено мене, Григор’єв став моїм найціннішим радником” [6, 11]. До червня 2011 р. Військово-музичне управління Збройних Сил України очолював генерал-майор Володимир Деркач – таланови­тий військовий диригент, справжній професіонал-офіцер.

На етапі формування Військово-оркестрової служби Збройних Сил України постали стратегічно важливі питання, а саме: обґрунтування та впровадження штатів військових оркестрів, створення нового музичного репертуару і забез­печення військових оркестрів якісними сучасними музич­ними інструментами. Чи не найскладнішим, очевидно, стало вирішення першої з означених проблем. На час прого­лошення незалежності в Україні нараховувалося 129 вій­ськових оркестрів, які були практично у кожній військовій частині. Втім, штати військових оркестрів колишнього СРСР не відповідали вимогам нового часу. Отже, розпо­чинати все доводилося майже з нуля, адже для військових оркестрів ЗС України як нової національної моделі від

96


Колишніх формувань не залишилося майже нічого. Анало­гічні штати військових оркестрів у Збройних Силах Російсь­кої Федерації, пригадує В. Деркач, були введені на чотири роки пізніше. Для нас, з одного боку, це було добре тому, що не перешкоджали сторонні фактори і водночас – скла­дніше, оскільки необхідно було розпочинати все від самого початку [6, 13]. Зрозуміло, що в умовах реформування та скорочення весь час поставала і вимагала раціонального вирішення складна проблема збереження кращих за фахо­вим вишколом військово-музичних підрозділів.

Ефективне вирішення проблеми детермінується високим рівнем завдань, які покладаються на військово-оркестрову службу: стройова, суспільно-церемоніальна, концертно-вико­навська, культурно-освітня, а також міжнародно-репрезен­тативна функції. Тобто, поліфункціональність визначає необхідний склад і, головне, професійний рівень діяльності військово-музичних підрозділів. Це передбачає, по-перше, досконале виконання стройового репертуару, музики війсь­кових ритуалів з метою забезпечення засобами військової музики стройового вишколу та комплексу професійно-бойових навичок, які дозволяють військовослужбовцям з максимальною ефективністю виконувати свій професій­ний обов’язок.

Музика у виконанні військово-духових оркестрів надає військовим ритуалам саме тієї форми, що яскраво виражає зміст ритуалу, привносить у його виконання ритмічність, урочистість, піднесеність, відтак, надихає військовослуж­бовців та посилює їх корпоративну єдність. Парад як вій­ськовий ритуал є найскладнішою формою синхронізації руху великої кількості військових (близько 20 батальйонів та близько однієї тисячі двохсот музикантів). Основним об’єднуючим матеріалом військового параду є марш з його підкресленою імперативністю, чітким пунктирним рит­мом і незмінною розміреністю темпу, що утримується вій­ськовим диригентом упродовж виконання усього ритуалу. Досягнення максимальної злагодженості руху породжує своєрідний артистизм дисципліни та створює у поєднанні з естетичним фактором ефект організуючого психофізіо­логічного впливу. Варто наголосити, що історично марш є центральним началом еволюційного становлення сучасної української військово-духової музики, найзначнішою її

97


Сферою, основою, на якій виростають інші жанри військово-духової музики. І безперечно, професійне виконання маршу вимагає від військового диригента максимальної точності й виразності жесту, ідеальної темпової витримки та цілісного охоплення всіх компонентів музичної форми, що досяга­ється лише за наявності необхідного рівня професійної майстерності.

По-друге, на військово-оркестрову службу покладається місія патріотичного виховання військовослужбовців засо­бами музичного мистецтва. Концепція незалежної України, на якій відбувається розбудова Збройних Сил, передбачає радикальні зміни у репертуарній політиці та вимагає забез­печення військових ритуалів українським національним музичним матеріалом. Однак справа ускладнювалася тим, що чимало взірців української військової музики було загублено, а то й навмисно знищено. І в їх відродженні чималу роль відіграли саме військові диригенти. Невідомою з радянських часів залишалася творчість талановитого композитора Михайла Вербицького, а також творчість фундатора новітньої української військово-оркестрової музики Михайла Гайворонського, так само як і величез­ний масив музики січового стрілецтва, що налічує більш ніж півтисячі оригінальних національно-патріотичних пісень, які стали вартісним надбанням культури україн­ського народу.

Чекали на своє повернення старовинні козацькі марші, чудові взірці народно-пісенної творчості, а також українські народні інструменти (трембіти, сопілки, дримби тощо), залучення яких не тільки значно збагатило барви війсь­кових оркестрів, але й надало їх звучанню яскравого на­ціонального виразу. Сьогодні Державний гімн України “Ще не вмерла України” (музика М. Вербицького, перек­ладення на військовий оркестр О. Морозова, оркестрова редакція М. Скорика та Є. Станковича) виконується під час ритуалу Почесна варта, стрілецька пісня-гімн “Ой, у лузі червона калина” (оркестровка для духового оркестру Б. Сапелюка) – ритуалу Стройовий огляд, марші “Калина пам’яті”, “Січова слава”, “За рідну землю” Б. Сапелюка під час проходження урочистим маршем як обов’язкова складова усіх військових ритуалів Збройних Сил України. Трудно переоцінити патріотичне значення та безпосередній вплив цих музичних творів на духовний світ військовослужбовців.

98


По-третє, забезпечення суспільно-громадських заходів і церемоній, виконання військово-духовими оркестрами творів, призначених для урочистих заходів державного значення, як-то: почесні заходи за участю Президента України, Голови Верховної Ради України, Прем’єр-міністра України, Міністра оборони України, начальника Генерального штабу, зустрічі та проводи іноземних деле­гацій та інші заходи загальнодержавного масштабу, які потребують високої фахової компетенції.

Музичним символом Збройних Сил України є Зразково-показовий оркестр Збройних Сил України, який з 2010 р. очолює підполковник Ігор Биковський та його заступник – капітан Максим Гусак. Цей військово-музичний підрозділ носить почесне звання “Заслужений оркестр України” і налічує 100 музикантів, які об’єднані у різножанрові колек­тиви: духовий оркестр, естрадний (Біг-Бенд), диксиленд (Джаз-Бенд), фольклорний гурт “Святовид”, чоловічий вокальний квартет “Гетьман”. З 1992 р. по 2011 р. оркест­ром Почесної варти було проведено більше 4000 заходів, у тому числі на державному рівні – 634 зустрічі президентів, прем’єр-міністрів, 502 – міністрів оборони, начальників генеральних штабів іноземних держав. Щорічно прово­диться майже 70 заходів за планом Адміністрації Прези­дента України, Міністра оборони України, начальника Генерального штабу Збройних Сил України та близько 180, пов’язаних із покладанням вінків, похованням військово­службовців у м. Києві.

При такому розмаху діяльності особливої ваги набуває проблема підготовки професійних військових музикантів. На той час жодний музичний заклад України не займався підготовкою військових диригентів – усі вони діставали музичну освіту на військово-диригентському факультеті Московської державної консерваторії ім. П. І. Чайковського. Після розпаду СРСР ситуація змінюється – виникає нагальна необхідність у створенні своєї української професійної сис­теми підготовки військових диригентів та музикантів для ЗС України. Виходячи з цього, у 1993 р. начальник Військово-оркестрової служби Збройних Сил України полковник Г. Григор’єв та його заступник капітан В. Деркач ініціюють створення військово-диригентської кафедри у м. Львові, на базі Відділення військової підготовки при університеті

99


“Львівська політехніка”. Начальником новоствореної ка­федри було призначено майора Ярослава Горбаля.

Вже у 1994 р. курсанти вперше вийшли на велику сто­личну сцену як лауреати фестивалю “Червона калина” та учасники урядового концерту до Дня Збройних Сил України. У 1996 р. з числа курсантів на кафедрі створюється дик­силенд “Джокер”, і в цьому ж році колектив бере участь у фестивалі “Джаз у погонах” (м. Дніпропетровськ), де отримує високу оцінку журі конкурсу та посідає перше місце. У 1998 р. військово-диригентська кафедра зробила перший випуск, її “першими ластівками” стали вісім випускників: молодші лейтенанти В. Вівчарук, І. Биковський, В. Довга-люк, М. Рябоконь, А. Москва, І. Тинітовський, В. Прочко, М. Олексин.

На сьогодні військово-диригентська кафедра у складі Академії Сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдач­ного існує вже 18 років і є єдиною в Україні, яка здійснює підготовку військових диригентів для Збройних Сил, а також інших військових формувань України. Навчання здійснюється за спеціальністю “Музичне мистецтво”, спеці­алізацією “Диригування військовими оркестрами (ансам­блями пісні і танцю), оркестрові духові та ударні інстру­менти”, за напрямом підготовки “Музичне мистецтво”. За висновками Державної екзаменаційної комісії, курсанти мають високий рівень фахової підготовки, що відповідає освітньо-кваліфікаційним вимогам стандарту вищої освіти України.

Випускники кафедри неодноразово відзначалися на престижних міжнародних фестивалях військово-музичного мистецтва кран світу, утверджуючи культурні надбання нашої держави на міжнародному рівні. Кафедра пишається своїми вихованцями, які гідно реалізують своє професійне покликання та обіймають чільні посади у Військово-оркест­ровій службі Збройних Сил України, як, наприклад, під­полковник І. Биковський – начальник Зразково-показового оркестру Збройних Сил України та його заступник – капітан М. Гусак, підполковник М. Рябоконь – начальник оркестру Почесної варти, майор А. Москва –

Національного державного університету Збройних Сил України та багато інших випускників.

100


Навчально-виховний процес на кафедрі забезпечують досвідчені науково-педагогічні працівники, серед яких доценти Р. Ваврик, І. Гишка, Я. Горбаль, В. Пиндик, І. Чернова, викладачі І. Іванчак, Г. Мінтенко, М. Хованець. За підтримки керівництва Академії сухопутних військ створена потужна навчально-матеріальна та методична база кафедри. Створена сучасна студія звукозапису.

У листопаді 2008 р. на базі військово-диригентської кафедри були проведені перші навчально-методичні збори за участю начальників Центрів військово-музичного мистец­тва, їх заступників та військових диригентів. План зборів включав наукову конференцію “Військово-диригентська майстерність, культурологічні та художньо-інтерпретаційні аспекти”, майстер-класи і культурну програму. У науковій конференції взяли участь начальник Військово-музичного управління – головний військовий диригент Генерального штабу Збройних Сил України В. Деркач, заступник началь­ника управління – начальник відділу Військово-оркестрової служби Військово-музичного управління Генерального штабу Збройних Сил України В. Пащенко, провідний ме­тодист відділу військово-оркестрової служби Військово-музичного управління Генерального штабу В. Халавчук, начальник військово-диригентської кафедри Академії сухо­путних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного О. Горман, перший начальник Військово-оркестрової служби Збройних Сил України Г. Григор’єв, науково-педагогічні працівники військово-диригентської кафедри та керівний склад вій­ськово-музичних підрозділів Збройних Сил України.

Наступним важливим кроком стало впровадження смі­ливої ідеї реформування Військово-оркестрової служби шляхом створення Центрів військово-музичного мистецтва. Цю інноваційну ідею, котра, однак, викликала неодно­значну реакцію серед військовослужбовців, обґрунтував та впровадив тодішній начальник Військово-музичного управління, головний військовий диригент Генерального штабу Збройних Сил України генерал-майор В. Деркач. Ідея створення центрів, пояснює В. Деркач, це – не фор­мальне переформатування, а концептуальна інноваційна стратегія, актуалізована викликами часу. По-перше, глобалі­зацією культурного простору в світовому вимірі, домінуван­ням у сучасному мистецтві симультанних аудіовізуальних

101


Моделей, які формують нові вимоги до всіх без винятку мистецьких явищ. По-друге, численними прикладами теат­ралізації плац-концертів, шоу-променадів, дефіле військо­вих оркестрів у країнах Європи та світу. По-третє, високим рівнем виконавської майстерності сучасних військових музикантів, які інтегровані у цілісні різножанрові колек­тиви. Зрозуміло, коли для військових музикантів незалеж­ної України відкрилися можливості побачити і почути сві­тові рівні виконавства, то працювати за канонами старої системі стало просто неможливо [6, 18–19].

Таким чином, адаптація ідеї реформування, зваження всіх “за” та “проти” привели до створення у 2005 р. п’яти Центрів військово-музичного мистецтва: у Чернігові, Вінниці, Севас­тополі, Львові та Одесі. До складу Центрів військово-музичного мистецтва ввійшли поряд з духовими оркестрами хорові, камерні, естрадні та хореографічні колективи.

3 метою вивчення та використання міжнародного дос­віду організації творчої роботи та концертної діяльності, налагодження і розвитку мистецьких зв’язків із зарубіж­ними творчими колективами Центри військово-музичного мистецтва беруть участь у міжнародних фестивалях і конкурсах сучасної музики, співу та хореографії, заходах, що проводяться Міністерством оборони України, Генера­льним штабом Збройних Сил України. За рішенням Міні­стра оборони України, начальника Генерального штабу – Головнокомандувача Збройних Сил України та узгоджен­ням з начальником Військово-музичного управління вони проводять роботу щодо організації гастрольних поїздок за укладеними угодами, здійснюють підготовку спеціальних концертних програм та плац-концертів. “Ми постійно отримували низку запрошень до різних країн світу. На­приклад, у Мюнхенглабах (Федеративна земля Північний Рейн-Вестфалія), де Показовий оркестр Збройних Сил України брав участь у традиційному музичному святі НАТО, яке відбувається раз у два роки і користується ве­ликою популярністю серед населення. З успіхом проходи­ли наші виступи на Міжнародному фестивалі військових оркестрів “За Полярним колом” у Швеції, на всесвітніх фестивалях духової оркестрової музики у Франції, на урочи­стостях, присвячених 3000-літтю Єрусалима. І цей перелік, – підкреслює В. Деркач, – постійно нарощується” [6, 19].

102


Варто зазначити, що, починаючи від 1995 р., військово-музичні підрозділи більш ніж 150 разів виїжджали до країн Європи, демонструючи національну музичну куль­туру, високу виконавську майстерність військових музи­кантів, гідно представляючи Україну та її Збройні Сили. Всі поїздки відбувалися без фінансових витрат держави та Міністерства оборони України.

Сьогодні Військово-музичне управління Збройних Сил України володіє потужним мистецьким арсеналом. Якщо оперувати цифрами, то це 54 військово-музичні підрозділи, у тому числі 49 військових оркестрів, 5 Центрів військово-музичного мистецтва і кафедра військового диригування в Академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагай­дачного. Загальна кількість особового складу військово-музичних підрозділів складає 1800 осіб [6, 20].

Висновки. Військово-оркестрова служба, розвиваючи історичні традиції вітчизняної та зарубіжної військової музики, сформувалася за роки незалежної України як поту­жний підрозділ Збройних Сил України, а її поліфункціо-нальна діяльність набула сучасного європейського рівня. Охоплюючи всі роди і види військ, вона формує естетичні параметри сучасного українського “звукового армійського середовища”, що відповідає Універсальному Характеру Її діяльності. Стройовий вишкіл та високий рівень профе­сійної майстерності, підготовка молодої генерації військо­вих диригентів, міжнародний розмах діяльності дозволили військово-духовим оркестрам стати гідною візітівкою України у світі. Визначальним у діяльності Військово-оркестрової служби є утвердження патріотизму, гордості за пріоритети національної культури, вірності народу України, тобто тих найважливіших духовних цінностей, які, власне, й визнача­ють пафос професійної діяльності захисника Батьківщини.

103

1. Різник О.О. Військова музика / О. О. Різник, Н. В. Ченцова // Мистецтво України: Енциклопедія в 5 т. – К.: Укр. енцикло­педія, 1995. – Т. 1. – С. 341–342.

2. Дещиця М. Біблійний музичний довідник / М. Дещиця. – Львів. 2007. – 64 с.

3. Біблія: Українське Біблійне Товариство, 1994. – Книга Суд­дів, 7. – С. 255.

4. Богданов В.О. Історія духового музичного мистецтва України / В. О. Богданов. – Харків: Основа, 2000. – 288 с.


5. Серых В.Д. Музыка в воинских ритуалах / В. Д. Серых. Воинс­кие ритуалы. – М.: Воениздат, 1986. – С. 58–61.

6. Володимир Деркач. Дорогою покликання: Збірка / За заг. ред. О. П. Гормана, І. В. Чернової. – Львів, АСВ, 2011.– 148 с.

Надійшла до редколегії 17.11.2011 р.

Рецензент: С.С. Павлишин, доктор мистецтво­знавства, професор, Львівська національна музична академія ім. М. В. Лисенка, м. Львів.

Чернова И.В., Горман О.П.

СТАНОВЛЕНИЕ ВОЕННО-ОРКЕСТРОВОЙ СЛУЖБЫ ВООРУ­ЖЕННЫХ СИЛ УКРАИНЫ: ИСТОРИКО-КУЛЬТУРОЛОГИЧЕСКИЙ АСПЕКТ

Исследуются историко-культурологические аспекты становления и развития Военно-оркестровой службы Вооруженных Сил Украины и артикулируются проблемные вопросы её эффективного функциони­рования.

Ключевые Слова: военная музыка, Военно-оркестровая служба Воору­женных Сил Украины, Центр военно-музыкального искусства, военно-дирижерская кафедра.

Chernova I., Horman O.

ESTABLISHMENT OF MILITARY ORCHESTRA SERVICE OF THE UKRAINIAN ARMED FORCES: HISTORICAL AND CULTURAL ASPECT

The article investigates historical and cultural aspect of the formation and development of the military orchestra cervice of the Ukrainian Armed Forces and arteculates the problem questions of its effective functioning.

Key words: Military music, military orchestral service of the Armed Forces of Ukraine, Center of the art of military music, department of military-conductor.

104


УДК 94:[623.6:355.48“1942”

Похожие статьи