Головна Військова справа Військово-науковий вісник ЗАСТОСУВАННЯ КАВАЛЕРІЙСЬКОГО КОРПУСУ У ФРОНТОВІЙ НАСТУПАЛЬНІЙ ОПЕРАЦІЇ
joomla
ЗАСТОСУВАННЯ КАВАЛЕРІЙСЬКОГО КОРПУСУ У ФРОНТОВІЙ НАСТУПАЛЬНІЙ ОПЕРАЦІЇ
Військова справа - Військово-науковий вісник

ГРИЦЮК В. М. *

У статті досліджується участь 5-го гвардійського Донського козачого кавалерійського корпусу в Корсунь-Шевченківській наступальній операції, зокрема прорахунки застосування кавалерії у цій операції.

Ключові слова: кавалерійський корпус, наступальна операція, танкова армія, бойові втрати.

Постановка проблеми та її актуальність. Актуальність теми статті зумовлена тим, що без аналізу й узагальнення досвіду однієї з найбільших воєн людства, які надають су­часним військовим спеціалістам класичних поглядів на ведення війни, операцій, бою не можна у повному обсязі використати позитивні моменти роботи відповідних орга­нів у сучасних умовах ведення бойових дій.

Метою Автора було проаналізувати доцільність застосу­вання кавалерії у Корсунь-Шевченківській наступальній операції радянських військ.

У Великій Вітчизняній війні, відповідно до ще довоєнних воєнно-теоретичних поглядів, кавалерію використовували як оперативну рухому силу. Не раз бувало, що на певній ділянці фронту наші піхотинці за підтримки артилерії і танків пробивали “коридор” у ворожій обороні. Сюди від­разу ж вводили кавалерійські з’єднання. Здійснюючи обхід­ний маневр, вони уклинювалися глибоко у фашистські тили [1].

У Корсунь-Шевченківській операції був задіяний 5-й гвардійський Донський козачий кавалерійський корпус у складі трьох кавалерійських дивізій (11-а, 12-а гвардійські та 63-я кавалерійська дивізії). Командували ними, як їх нази­вали самі козаки, “три брати”: Одинадцятою – осетин генерал Сланов, Дванадцятою – білорус генерал Григорович, Шістдесят

*Грицюк Валерій Миколайович, кандидат історичних наук, старший науковий співробітник, начальник кафедри, Національний університет оборони України, м. Київ.

© Грицюк В. М., 2010

26


Третьою – українець генерал Білошниченко [2, 99–113]. Командиром корпусу на той час був генерал-майор А. Г. Селіванов.

Відповідно до розпорядження Ставки 5-й гвардійський кавалерійський корпус (гв. кк) був переданий у склад 2-го Українського фронту зі складу 4-го Українського фронту [3]. Пізніше І. С. Конєв напише у своїх спогадах: "Кіннота періоду Великої Вітчизняної війни не та кіннота, що була у Громадянську війну. Тепер вона мала на озброєнні танки і досить потужну артилерію – у кожній кавалерійській диві­зії був артилерійсько-мінометний полк" [4, 96]. Проте зі звітних доповідей 5-го гвардійського кавалерійського кор­пусу (гв. кк) про бойові дії у Корсунь-Шевченківській опе­рації [5] випливає, що танкові полки кавалерійських дивізій через застарілу матеріальну частину активної участі у бо­йових діях не брали. Лише 17 лютого 1944 р. в атаці взяли участь 6 танків. Артилерійсько-мінометні полки часто відс­тавали від бойових порядків. Крім того, вони не мали ефек­тивних протитанкових засобів і протиповітряного прик­риття, тому “не відповідали вимогам сучасного бою” [6].

Перехід 5-го гв. кк із району м. Каховка у район станції Знаменка здійснювався своїм ходом з 31 грудня по 19 січня 1944 р. Після тривалого понад семисоткилометрового маршу частини кавалерійського корпусу з 19 по 26 січня розташу­валися в районі Лісового масиву Цибулево. 12 гв. кк також здійснив семисоткилометровий марш, але прибув у район зосередження тільки 25 січня. В донесеннях частин відміча­ється значна стомленість людей та коней [6].

Не встигнувши належним чином облаштувати людей, коней, техніку, автотранспорт і обози, кавалерійський кор­пус розпорядженням командувача фронтом, відданим 26 січня 1944 р., був підтягнутий до ділянки прориву.

Прорив здійснювався стрілецькими частинами 4ої гв. армії 2-го Українського фронту (25-а, 6-а, 69-а стрілецькі дивізії) на ділянці с. Капітонівка, с. Тишківка до 8 км по фронту. Головний удар розвивався в глибину на 40–50 км у напрямку Лебедина, Шполи, Звенигородки. Для розвитку прориву, утворення зовнішнього кільця оточення німців і для з’єднання з частинами 1-го Українського фронту

27


Командуванням фронту була введена в битву 5-а танкова армія, а за нею мав увійти в прорив 5-й гв. кавалерійський корпус для оточення німецького угруповання по внутріш­ньому кільцю [7].

Німці, розгадавши намір командування Червоної Армії, запеклими атаками танкових частин і піхоти з району північніше с. Капітонівка і з півдня с. Юзефівка до кінця 26 січня закрили прорив, відрізавши танкові частини 5-го танкового корпусу й оточивши частини нашої піхоти, що вийшли у район с. Журівки [8].

Про реальну обстановку, що склалася на фронті, командування кавалерійського об’єднання та з’єднань не знало. Про це, зокрема, свідчить бойовий наказ комкора 5-го гв. кк від 26 січня 1944 р., в якому визначаються типові завдання кавалерійських дивізій. А саме, після введення у прорив вийти в тил противника і, стрімко розвиваючи наступ, дезорганізувати його управління, знищувати живу силу і техніку [9, арк. 32].

Вранці 27 січня до місця прориву підійшли 11-а і 63-я кавалерійські дивізії. Замість готових воріт прориву вони зустріли організовану оборону противника і люті контр­атаки його танків і піхоти.

Командування фронтом, одержавши доповідь генерала Селіванова про те, що фронт закритий і воріт прориву немає, що частини кавалерійського корпусу ведуть важкі кровопролитні бої на рубежі сіл Капітонівка, Тишківка, не повірило обстановці, що склалась, оскільки командувач 4-ої гв. армії доповів, що фронт прорваний, ворота відкриті, а кавалерія не йде і відсиджується.

Намічався тільки один вихід: гвардійці-кавалеристи повинні були самотужки йти на штурм танкового заслону гітлерівців і самостійно забезпечити собі прорив їхньої оборони. Штурм оборони гітлерівців розпочався у ніч на 28 січня. Як тільки стемніло, полки 63-ої кавалерійської дивізії розпочали наступ на Тишківку. Вперед рушила роз­відка, а за нею, залишивши “кінські сили” в укриттях по ярах та балках, почали виконувати завдання піхоти кавале­ристи. Героями атаки стали бійці і сержанти ескадрону капітана Зотова. Вони непомітно обійшли головний дозор

28


Ворога й перед світанком вийшли на околицю села. Дивізія штурмом опанувала село Тишківка, але була оточена противником, утримуючи його протягом двох діб, бійці дивізії відбили всі контратаки танкового угруповання про­тивника, який мав 70 танків і 30 самохідних гармат. Зазна­ючи великих втрат в особовому складі, майже втративши артилерійський полк, дивізія відбивала до 20 контратак противника у день [10]. Козаки стояли до останнього подиху, але не пропустили ворога.

27–28 січня 11-а кавалерійська дивізія у наступі діями здобула с. Капітонівка. Під час цього бою дивізією було відбито до 14 контратак противника силою від роти до батальйону, які підтримували від 6 до 20 танків “тигр” і самохідних гармат “фердинанд”. На той час розрекламовані фашистські “тигри” були новинкою для наших воїнів. Пі­шли чутки, нібито сплав їх рурської сталі ніщо не бере. Знищити ворожі танки на висоті викликався лейтенант Г. Єлін із групою артилеристів. Батарейці навантажилися протитанковими мінами і гранатами, прихопили запас дисків для автоматів і вирушили у темну ніч. Ескадрони залягли в приярках і зосереджено чекали початку незви­чайного двобою групи сміливців зі сталевими фашистсь­кими велетнями. Раптом над висотою пітьму ночі блискав­ками розрізали вогневі спалахи, один за одним загриміли потужні вибухи, почалася стрільба з автоматів, затахкали ворожі кулемети. Розвідники, яких надіслав на місце бою генерал, доповіли: “За пагорками горять два “тигри”, інші ворожі машини залишили висоту, відійшли в село. Дорога вільна. Єліна не знайшли” [2, 95].

29 січня з’єднання 5-го гвардійського кавалерійського корпусу у взаємодії з піхотою і танками пробили коридор в обороні противника шириною 3–5 км [11]. Він негайно був використаний для висування кавалерії на оперативну гли­бину оборони противника. Висування корпусу вузьким коридором, що прострілювався противником з усіх боків, було пов’язано з великими труднощами. Під артилерій­сько-мінометним вогнем частини корпусу вийшли у район Шпола – Лебедин. Таким чином кавалерійський корпус вийшов на простір і отримав можливість вільного маневру.

29


Відповідно до бойового розпорядження штабу 5-го гв. кк за № 29/оп від 30 січня, 12-а кавалерійська дивізія швидким кидком вийшла у район Бурти і своїми діями не дала мож­ливості противнику прорватися на південь до Шполи, стримуючи німців до підходу піхоти [9, арк. 58]. Пробив­шись до Шполи, козаки з’єдналися з танкістами генерала П. А. Ротмістрова і спільними ударами почали громити ворога в його тилах. 11-а кавалерійська дивізія, розгромив­ши батальйон СС “Вікінг”, що прикривав тили німців, здо­була населені пункти Терешки, Ховківка, Топильно, Хань-ков, Перше Травня, Лебедищев, Товста. Її розвідзагін на чолі з капітаном Коротченком установив бойовий зв’язок із частинами 180-ої стрілецької дивізії 1-го Українського фронту у районі Моргунов. За виконання цього завдання капітана Коротченка було нагороджено орденом Бойового Червоного Прапора [2, 106]. 63-я кавалерійська дивізія, діючи на лівому фланзі корпусу, вийшла до південної окраїни Вільшаної, замкнувши внутрішнє кільце оточення противника [12].

27 січня 1944 р. у 5-у танкову дивізію СС “Вікінг” було передано про захват противником Шполи. Надіслана на південний захід розвідка донесла про радянські танки і козаків північно-західніше Шполи і в районі Звенигородки. Проте втрату “Східного валу” німецьке командування не могло допустити. На допомогу гітлерівським військам мало прибути підкріплення. Використовуючи наявні засоби, фа­шисти намагались створити новий західний фронт, наріж­ними каменями якого стали Стеблів на півночі і Вільшана на півдні [13].

Битва з кожним днем ставала все жорстокішою. Оточе­ний ворог намагався за будь-яку ціну вирватися з кільця, чинив запеклий опір і сам переходив у стрімкі контратаки. Із заходу йому на допомогу рвалися танки генерала Брайта. Кінноті не раз доводилося розгортатися фронтом у різних напрямках.

Частини кавалерійського корпусу, підтримані артиле­рійськими частинами та полком “катюш”, активно брали участь у звуженні кільця оточення супротивника. З 1 по 5 лютого вони вели затяжні бої зі знищення вільшанського угруповання противника. На території цукрового заводу

30


Гітлерівці зайняли зручні позиції і чіплялися буквально за кожен камінь. Сміливим і майстерним маневром в обхід Вільшаної з півночі 12-а кавалерійська дивізія забезпечила успіх корпусу.

63-я кавалерійська дивізія протягом п’яти діб вела запеклі вуличні бої, штурмуючи будівлю за будівлею, захопила сильно укріплений район і вузол опору противника. Був знищений гарнізон частин СС, сотня 5-го добровольчого козачого кавалерійського полку і батальйон піхоти, що зупинило спроби противника прорватись у напрямку на південь до Звенигородки [11, спр. 2]. Згадана сотня козаків, які воювали на німецькому боці, належала до козачих доб­ровольчих формувань т. зв. “добровольчого козачого кор­пусу” генерала фон Паннвіца, що прийняв у свій склад понад 20 тис. козаків Дону та Кубані [14, 79].

Як свідчать німецькі джерела, бої за Вільшану тривали до 5 лютого 1944 р. Тилові служби дивізії “Вікінг”, батальйон естонських добровольців “Нарва” і саперний батальйон СС, що оборонялися на цукровому заводі, утримували населе­ний пункт з 28 січня до 5 лютого. Втрати танкової дивізії “Вікінг” за Вільшану становили близько 400 осіб. Значними були втрати і з радянського боку. У ніч на 6 лютого бойова група за наказом німецького командування залишила позиції у с. Вільшана, прорвалась до дивізії і в її складі планомірно відступила [13].

Після Вільшаної козаки Селіванова прорвалися на Городище. Шлях був дуже тяжким: безупинні дощі зміню­валися вночі хурделицею; вранці знову йшов дощ. Легкий морозець чергувався з відлигою, і дороги то вкривалися наледдю, то перетворювались у грязьове місиво. Коні важко тягли кулеметні тачанки, гармати, міномети, брички. Один з козачих офіцерів-артилеристів, лейтенант Шляпников так згадував ті дні: “На густе грузле місиво перетворився жир­ний український чорнозем. А по цьому місиву в гарматних запряжках – коні й люди. Коні не йдуть – пливуть на животах. Батарейці теж упряглися у шлейки і тягнуть, тягнуть гармати в одній запряжці з конями. Буває, падають, знесилені, і відразу в болоті засинають... коні й люди...” [2, 108].

31


У надзвичайно важких умовах йшли жорстокі бої за Валяву і Квітки. Батарея 76-міліметрових гармат 47-го гвар­дійського кавполку стояла на пагорбі за околицею Валяви. Артилеристи відбили чотири атаки фашистів, снарядів майже не залишилося. Після загибелі розрахунку гармати сам командир батареї став до стрільби. З першого ж пост­рілу він підбив ворожу машину. За подвиг під Валявою гвардії лейтенанту Н. А. Сапунову присвоєне звання Героя Радянського Союзу [2, 109].

У критичний період операції, коли склалася реальна за­гроза виходу німців з оточення, кавалерійський корпус брав участь у знищенні оточеного угруповання німців у районі Шандерівки, для чого частини корпусу вийшли на південну окраїну Новобуда (12 кд), до Гути (11 кд), Комарівки (63 кд).

У журналі бойових дій 63-ої кавалерійської дивізії зафік­соване бойове розпорядження штабу 5-го кавалерійського корпусу від 12 лютого 1944 р. з вимогою негайно знятися з рубежу оборони і наступати через Комарівку на Шандерів-ку, далі – оволодіти Стеблевим. Однак дивізія відразу взяти Комарівку не змогла. Тільки на ранок 14 лютого у взаємодії з танковою бригадою козаки оволоділи селом [15]. Уночі козачі дивізії вийшли в новий обхідний рейд. А фашисти за цей час знову встигли захопити Шендерівку, Нову Буду, Комарівку. Лише півтора десятки кілометрів тепер відділя­ли їх від Лисянки, де на зовнішньому фронті радянські воїни у запеклих боях стримували наступ восьми танкових дивізій гітлерівців.

Ранком 12 лютого кіннота генералів Григоровича і Сланова в степу під Новою Будою зустріла фашистські колони, які виходили з оточення, і з ходу нав’язала їм бій. Дивізія Білошниченка, минаючи поле бою, рушила на Комарівку. Усі дороги можливого відступу ворога були вчасно перекриті козачими ескадронами і батареями.

З 14 лютого частини корпусу вели кровопролитні бої зі стримування противника, котрий намагався прорватися на південь. 63-я кавалерійська дивізія одержала завдання роз­вернутись на 1800, фронтом на захід, вийти на рубіж хуто­рів Всесвітній, Шестеринці, Музиченці й утримувати його

32


До підходу піхоти, не допускаючи прориву противника із півдня.

Із проривом противника з району Шандерівки на Хильки і Петрівське (Комарівка) через піхотні частини 1-го Україн­ського фронту 12-а кавалерійська дивізія прискореним ма­ршем по занесених снігом дорогах була перекинута у район Почапинців, Джурженців, де активно громила оточену корсуньську групу противника.

11-а кавалерійська дивізія, вийшовши у район Верещя-ки – Моринці, била групи противника, які прорвалися. Передавши бойову ділянку піхоті, дивізія нічним маршем вийшла у район Комарівки та вступила у бій із противни­ком, що прагнув з району Шендерівки прорватися на Ли-сянку і об’єднатися зі своїми танковими частинами, що вклинилися туди з півдня. 14 лютого козаки під Новою Будою і Комарівкою відбили дев’ятнадцять атак фашистів. Особливо відзначився у боях за Нову Буду 41-й кавалерій­ський полк, яким командував заступник командира з політ-частини майор Г. Калабердин. Вибити ворога з Нової Буди козакам відразу не вдалося: занадто запеклий опір він чи­нив. До того ж з тилу підходили в село нові колони гітле­рівців. Г. Калабердин наказав розвідникам досконально ви­вчити обстановку. Один із розвідників, рядовий Скрипка, пробрався на південну околицю села і потім доповів, що там є слабке місце в обороні гітлерівців – околицю прикри­вають лише 2 ворожих кулемети. За наказом командира група кавалеристів на повному скаку з шаблями “наголо” ввірвалася на південну околицю села і почала рубати ворога. У бойових порядках гітлерівців зчинилася паніка. Скориставшись цим, майор Калабердин особисто повів два ескадрони в атаку з іншого флангу. Гітлерівці кидали кулемети, гармати і втікали [2, 111].

Нова Буда декілька разів переходила із рук в руки. Поблизу Шендерівки, на Бойковому полі й у відомій Почапинській балці, розігрався фінал усієї Корсунь-Шевченківської битви. Ось що згадує про неї у щоденнику учасник подій майор Жук: “16 лютого 44 р. у фриців зали­шилися Шендерівка, Комарівка, Хильки. Це вже не “котел”, а “котельчик”. Ворог, незважаючи на втрати, намагається

33


Вийти на південь. А звідти безуспішно рветься зі своїми танками генерал Брайт. У другій половині дня різко похолодало. Пішов сніг, піднялася заметіль… Ворог вико­ристовував тактику псів-рицарів: зібрав залишки дивізій у Шендерівці й Комарівці, вишикував їх клином і рушив на південний захід. У результаті повторилося льодове побої­ще. 63-я кавалерійська дивізія перекрила фрицям дорогу з півдня, а 11-а і 12-а кавалерійські дивізії вдарили з півночі і... капут... Корсунь-Шевченківська операція завершилася. Ледь встигаємо реєструвати полонених...” [2, 111].

Протягом усього дня 17 лютого, діючи в кінному строю, добре маневруючи на полі бою, 63-я кавалерійська дивізія здійснювала кінні атаки проти великого угруповання про­тивника, що прагнув прорватися з району Хильки на Лисянку для з’єднання з танковою групою, яка йшла на порятунок оточеним німецьким військам.

Успіху дій радянських військ значно сприяла погода, що різко змінилася. Сильний мороз із заметіллю знесилив нім­ців. Загнаних в яри ворогів знищували вогнем мінометів, артилерії. Уся німецька техніка, обози, машини, кинуті в ярах, були захоплені козаками.

Є. Я. Райгородецький, що служив тоді у 5-му кавалерій­ському корпусі, так описував ці події: “У Комарівку вступи­ла колона полонених. … Ті, хто міг рухатись, піднявши руки, шукали, кому б здатися в полон. … Біля розбитого чорного лімузина лежав труп фашистського генерала. Худе зморщене обличчя вже затягнулося синявою. Шинель розкрита. Пальці рук судорожно стиснуті в кулак. Полоне­ний німецький офіцер засвідчив, що це Вільгельм Штемме-рман… Навряд чи хто-небудь припускав, що ця відплата прийде настільки швидко і що труп Штеммермана виявиться серед маси трупів його ж солдатів та офіцерів, от так, прос­то в полі, у пришляховій канаві” [16]. У світлі цих спогадів сумнівним видаються твердження радянських енциклопеди­чних видань про те, що німецькі генерали та офіцери втек­ли з “котла” на літаках та у броньовиках і залишили на вірну загибель своїх солдатів. Має певний інтерес донесення штабу 5-го гвардійського кавалерійського корпусу про втра­ти, нанесені противнику в ході бойових дій з 27 січня по

34


17 лютого 1944 р. Захоплено в полон: офіцерів – 3, унтерофіцерів – 32, солдатів – 2477; убито: офіцерів – 5, унтерофіцерів – 265, солдатів – 20895 [5, арк.70–71].

Висновки. Кавалеристи в Корсунь-Шевченківській операції виявили високу мужність і героїзм. Вони виконали всі за­вдання командування фронту, навіть ті, які аж ніяк не мог­ли покладатись на кавалерію. Заідеологізована радянська історіографія обходила це питання. Але приховати правду – значить загубити те джерело, яке живило нашу Перемогу. В даному випадку – це далеко не геній полководців Г. К. Жукова, І. С. Конєва, а витримка та самопожертва де­сятків тисяч простих солдатів, самовідданість офіцерів, які 27 лютого 1944 р., виконуючи наказ старшого командуван­ня, повели ескадрони у шабельну атаку на німецькі танки під Капітонівкою та Тишківкою.

В книзі І. В. Тюленева “Советская кавалерия в боях за Родину” проміж рядків проглядається ставлення автора до цього епізоду дій кавалерії на фронтах Великої Вітчиз­няної війни: “Тактика кавалерії у Корсунь-Шевчен-ківській операції була досить різноманітною. Козакам прийшлося діяти і в кінному, і в пішому, і в змішаному строю” [17].

Про недоліки в організації бойових дій кавалерії у Корсунь-Шевченківській операції найкраще говорять бойові документи. Зокрема, у звітних доповідях щодо бойо­вих дій штабу корпусу та його з’єднань відмічається, що вве­дення кавалерійського корпусу в прорив проводилося на занадто вузькій ділянці прориву (3–6 км). Ворота прориву з усіх боків обстрілювались артилерійсько-мінометним вогнем противника.

Командування фронтом запізнилося ввести кавалерійсь­кий корпус у прорив. До моменту введення у прорив кава­лерійського корпусу піхота пройшла вперед, а німці устиг­ли закрити ворота прориву, отже, кавалерійський корпус змушений був проводити прорив самотужки.

Командування фронтом не підсилило кавалерійський корпус танками. Артилерія, хоч і була додана, але в бою не брала участі, застрягши в дорозі. Дії корпусу авіацією не прикривалися.

35


Було відсутнє чітке керівництво взаємодією піхоти, та­нковою армією і кавалерійським корпусом як у момент входу в прорив, так і в наступні дні боїв.

Танкові полки корпусу в боях участі не брали через поганий технічний стан і загубилися в дорозі на марші: тільки в останній день, 17 лютого, в атаці на німців були задіяні 6 танків 71-го танкового полку.

Тил працював погано, оперативної обстановки не знав. Перед операцією запаси у з’єднаннях складали 1,0 боєком­плекту, 2–3 заправки пальним. Поповнення запасів у ході операції здійснювалось в основному за рахунок трофеїв, підвезення проводилося неорганізовано. Чіткого керування і плану переміщення тилів не передбачалося. Тили з’єднань не тільки не забезпечили операцію матеріально, але навіть не змогли організовано розподілити трофейні продоволь­ство, фураж, боєприпаси.

Проте, ведучи безупинні, напружені маневрені бої у складі військ 2-го Українського фронту з оточення і зни­щення Корсунь-Шевченківського угруповання фашистських військ, у винятково важких метеорологічних умовах, 5-й гвардійський Донський козачий корпус відіграв винятково важливу роль в успішному оточенні й знищенні против­ника.

Введення у прорив 5-ої гвардійського кавалерійського корпусу слідом за 5-ю танковою армією дозволило вдруге прорвати оборону противника і швидко ліквідувати роз­рив, що утворився між 1-м та 2-м ешелонами 5-ої танкової армії, загальновійськовими арміями. Надалі кавалеристами був встановлений зв’язок із частинами 4-ої гвардійської та 27-ої армій та забезпечено повне оточення ворожого угру­повання. В період бездоріжжя застосування кавалерійських з’єднань виявилось дуже ефективним. Кавалерійський корпус став важливим маневреним засобом командувача військами фронту. Особливо відзначилася кіннота в остан­ній період, коли німецько-фашистські війська намагалися вирватися з “котла”. У кризовій ситуації 12–17 лютого 1944 р. з’єднання та частини корпусу перекидали на найбільш загрозливі ділянки як внутрішнього, так і зовнішнього фронтів.

36


Живою легендою стали імена багатьох кавалеристів – учасників Корсунь-Шевченківської битви. На її початку здійснив свій подвиг гвардії лейтенант Г. Єлін, командир вогневого взводу однієї з козачих частин. Знаючи, що йде на вірну загибель, він з кількома своїми артилеристами пробрався у розташування противника і підірвав два танки, змусивши інші машини поквапливо відійти. Віддав життя за звільнення української землі майор Г. Калабердін. За участь у Корсунь-Шевченківській операції корпус одержав дві подяки: одну від командуювача фронтом, другу – від Верховного Головнокомандуючого й урядову нагороду – орден Черво­ного Прапора.

Таким чином, козаки у цій складній і важкій операції не осоромили козачої слави і вписали в історію Великої Вітчи­зняної війни ще одну яскраву сторінку.

1. Боевой устав конницы РККА. – М.–Л.: ГИЗ, 1938. – Ч. I. – 133 с.; Бу-

Дённый С. М. Основы тактики конных соединений / С. М. Будённый. – М.: ГИЗ, 1938. – 44 с.; Временная инструкция по организации маршей конницы. – М.: Упр. штаба РККА, 1930. – 74 с.; Действия мелких раз­ведывательных подразделений конницы. Из опыта Великой Отечест­венной войны. – М.: Воениздат, 1942; Кавалерия в Великой Отечест­венной войне. Сб. 1–7. – М.: Воениздат, 1945–1947; Лавров Е. Марш и встречный бой конницы: Конспект лекции / Е. Лавров. – М.: Воен­ная академия, 1939. – 44 с.; Советская кавалерия: Военно-истор. очерк. – М.: Воениздат, 1984. – 319 с.; Соколов Г. И. Боевые действия конницы / Г. И. Соколов. – М.: ГИЗ, 1940. – 228 с.; Чайковский К. Рейды конницы / К. Чайковский. – М.–Л.: ГИЗ, 1929. – 132 с.

2. Серобаба В. Я. Глубокий рейд / В. Я. Серобаба // Корсунь-

Шевченковская битва. – К.: Политиздат Украины, 1975. – С. 99–113.

3. Центральний Архив Министерства оборони Российской Федерации

(ЦАМО РФ), ф. 132-А, оп. 2642, д. 36, л. 8–9.

4. Конев И. С. Записки командующего фронтом / И. С. Конев. – М.: Вое-

Низдат, 1991. – С. 96.

5. ЦАМО РФ, ф. 5 гв. кк, оп. 67424 сс, д. 2.

6. ЦАМО РФ, ф. 63 кд, оп. 23086 сс, д. 11, л. 2; ф.5 гв. кк, оп. 67424 сс,

Д. 2, л. 38.

7. Внутских В. М. Зимняя кампания 1944 г. (январь – май 1944) /

В. М. Внутских // Стратегический очерк Великой Отечественной вой­ны 1941–1945 гг. – М.: Воениздат, 1961. – С. 599–658; Грылев А. Н. Днепр. Карпаты. Крым. Освобождение Правобережной Украины и Крыма в 1944 году / А. Н. Грылев // Стратегический очерк Великой Отечественной войны 1941–1945 гг. – М.: Воениздат, 1961. – С.55; Дорогами побед. Боевой путь 5 гвардейской танковой армии. – М.,

37


1969. – С. 164; Чалык Е. С. Корсунь-Шевченковская операция / Е. С. Чалык // Разгром немецко-фашистских войск на Правобережной Украине. – М.: Изд-во ВВА им. К. Е. Ворошилова, 1958. – Кн. 1. – С. 35–133.

8. ЦАМО РФ, ф. 5 гв. кк, оп. 67424 сс, д. 149, л. 11.

9. ЦАМО РФ, ф. 63 кд, оп. 22035 сс, д. 3, л. 32.

10. ЦАМО РФ, ф. 5 гв. кк, оп. 67424 сс, д. 149, л. 13; ф. 63 кд, оп. 23086 сс, д. 11, л. 5.

11. ЦАМО РФ, ф. 5 гв. кк, оп. 67424 сс, д. 149, л. 14.

12. ЦАМО РФ, ф. 63 кд, оп. 29628 сс, д. 2, л. 20.

13. Strassner P. European Volunteers. 5 SS Panzer Division / P. Strassner. – J. J. Fedorowicz Publishing, 1988.

14. Трубайчук А. Ф. Друга світова війна / А. Ф. Трубайчук. – К.: Наукова думка, 1995. – С. 79.

15. ЦАМО РФ, ф. 63 кд, оп. 23086 сс, д. 11, л.16, 17.

16. Райгородецкий Е. Я. Огненные берега Роси / Е. Я. Райгородецкий. – К.: Политиздат Украины, 1984.

17. Тюленев И. В. Советская кавалерия в боях за Родину / И. В. Тюленев. – М.: Воениздат, 1957. – 302 с.

Надійшла до редколегії 1.06.2010 р. Рецензент: Ю. В. Бураков, Кандидат історичних наук, Академія сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного, м. Львів.

ПРИМЕНЕНИЕ КАВАЛЕРИЙСКОГО КОРПУСА ВО ФРОНТОВОЙ НАСТУПАТЕЛЬНОЙ ОПЕРАЦИИ

Грицюк В. М.

Исследовано участие 5-го гвардейского Донского казачего кавалерий­ского корпуса в Корсунь-Шевченковской наступательной операции,

Ключевые слова: кавалерийский корпус, наступательная операция, та­нковая армия, боевые потери.

THE APPLICATION OF CAVALRY CORPS IN FRONTAL OFFENSIVE OPERATION

Hritsyuk V.

The article contains an investigation of participation of 5-th Don cossack cavalry corps in Korsun-Shevchenkovsky offensive operation, blunders and positive experience of this operation.

Key words: cavalry corps, offensive operation, tank army, war loss.

38


УДК 947.085

Похожие статьи